Справа №766/6794/24
Пров. №2/766/3078/25
17 грудня 2025 року м. Херсон
Херсонський міський суд Херсонської області в складі: головуючого судді Ус О.В., секретар судового засідання Петішкін О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань міського суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
ТОВ "ФК "Європейська агенція з повернення боргів" звернулось до суду з позовом про стягнення заборгованості з відповідача ОСОБА_1 , мотивуючи позов тим, що 12.04.2021 року між Акціонерним товариством «Кредобанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №CL-307293. 24.10.2023 року між АТ «Кркдобанк» та ТОВ "ФК "Європейська агенція з повернення боргів" укладено договір факторингу із відступленням прав грошової вимоги за кредитними договорами та прав за забезпечувальними договорами №24102023, за яким ТОВ "ФК "Європейська агенція з повернення боргів" набуло право грошової вимоги за кредитним договором №CL-307293 від 12.04.2021 року в сумі 149261,79 грн. до ОСОБА_1 .
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 06.05.2024 року у справі відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судовий розгляд.
14.06.2024 року через Електронний суд представником відповідача подано відзив, у якому просив відмовити у задоволенні позову, стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 15 тис. грн. Вказав, що відповідач не мав можливості оплачувати кредит, з огляду на відсутність відділень АТ «Кредобанк» у м. Херсоні, а відтак, вважає, що прострочення боржника не настало і виконання зобов'язань за кредитом були відстрочені на весь час прострочення кредитора В матеріалах справи відсутні докази переходу прав вимог за договором факторингу.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 03.04.2025 року вирішено перейти від розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін до загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 13.05.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, в прохальній частині позову просив проводити розгляд справи за відсутності представника, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить позов задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини не явки суду не відомі, в матеріалах справи наявний відзив.
За приписами ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.
02.04.2021 року ОСОБА_1 підписано Анкету-Заяву №CL-307293 фізичної особи на отримання готівкового кредиту.
12 квітня 2021 року між Акціонерним товариством «Кредобанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №CL-307293, за умовами якого останній отримав кредит в розмірі 101 тис. грн, строком кредитування 60 місяців терміном до 10.04.2026 року.
За п. 2.4 договору, позичальник доручає банку здійснити переказ кредитних коштів з позичкового рахунку, вказаного в п. 2.5 кредитного договору, на наступні цілі та за наступних умов: на поточні потреби в сумі 43724,24 грн. на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 відкритий у Відділенні вул. Потьомкінська, 36 АТ «Кредобанк» у м. Херсон; на погашення (рефінансування) кредитної заборгованості позичальника перед ПАТ «Альфа-Банк» по кредитному договору 500838352 від 26.08.2020 року в сумі 46699,97 грн. на рахунок № НОМЕР_2 відкритий в ПАТ «Альфа-Банк»; на погашення (рефінансування) кредитної заборгованості позичальника перед ПАТ «Альфа-Банк» по кредитному договору 630677660 від 11.07.2017 року в сумі 10575,79 грн. на рахунок № НОМЕР_3 відкритий в ПАТ «Альфа-Банк».
У відповідності до п. 2.9 договору, строки (терміни) сплати позичальником щомісячного платежу - для запобігання прострочення погашення заборгованосі за кредитним договором, Банк рекомендує позичальнику забезпечити наявність коштів в сумі не меншій розміру Щомісячного платежу на поточному рахунку позичальника з 05 по 12 число кожного місяця включно. Перший щомісячний платіж має бути сплачений не пізніше 12.05.2021 р.
Позичальник сплачує банку комісії за відкриття поточного рахунку та випуск банківської картки 200 грн. в день укладення договору про відкриття позичальнику поточного рахунку (п. 2.10.2 договору).
Згідно п. 4.1 договору, за користування кредитом позичальник сплачує банку відсотки за процентною ставкою 35% річних.
Загальні витрати позичальника по кредиту за цим кредитним договором становить 116320,16 грн. (п. 4.4 договору).
Орієнтовна реальна річна процентна ставка 41,19% річних (п. 4.5 договору).
Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника за цим кредитним договором становить 217320,16 грн. (п. 4.6 договору).
24.10.2023 року між Акціонерним товариством «Кредобанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" укладено договір факторингу із відступленням грошової вимоги за кредитними договорами та прав за забезпечувальними договорами №24102023, за яким ТОВ "ФК "Європейська агенція з повернення боргів" набуло право грошової вимоги за кредитним договором №CL-307293 від 12.04.2021 року.
Згідно витягу з додатку №1 до договору факторингу із відступленням грошової вимоги за кредитними договорами та прав за забезпечувальними договорами №24102023, до ТОВ "ФК "Європейська агенція з повернення боргів" перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №CL-307293 від 12.04.2021 року в загальній сумі 149261,79 грн., яка складається з суми заборгованості в частині непогашеного кредиту 93357,05 грн, заборгованості в частині несплачених процентів з користування кредитом 55904,74 грн.
Фактично, відповідачем не оспорюється факт укладення кредитного договору, лише зазначається про відсутність оплати за договором відступлення права вимог, відсутності порушення зобов'язань тощо.
За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Кредитний договір підписаний відповідачем, що ним і не оспорюється, відповідає вимогам закону.
Відповідно до приписів ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення ч. 1 ст. 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб'єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб'єкт. За загальним правилом п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов'язанні не відбувається.
Боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, і таке виконання є належним. Тобто, факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов'язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язань. Такий правовий висновок зроблено Верховним Судом в постанові від 06 лютого 2019 року у справі №361/2105/16-ц (провадження № 61-22929св18).
Частиною першою статті 55 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.
Процесуальне правонаступництво - це заміна сторони або третьої особи (правопопередника) іншою особою (правонаступником) у зв'язку з вибуттям із процесу суб'єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов'язки правопопередника і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього.
Процесуальне правонаступництво випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони матеріального правовідношення її правонаступником) і відображає зв'язок матеріального і процесуального права. Для вирішення судом питання про процесуальну заміну сторони у справі (у тому числі на стадії виконання судового рішення) необхідною умовою є наявність відповідних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов'язків до іншої особи - правонаступника.
Тлумачення ч.1 ст.512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (ч.3 ст.656 ЦК України); (б) дарування (ч.2 ст.718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).
Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Верховний Суд у постановах від 20 лютого 2019 року у справі № 910/16109/14 та від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16 зробив висновок, що відсутність доказів на підтвердження обставин здійснення повної оплати за договором відступлення на час або після його укладення, тобто доказів, які б підтверджували належність виконання заявником своїх зобов'язань за договором, є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження правонаступником у цій справі, з огляду на положення пункту 2 договору відступлення права вимоги.
На необхідність перевірки доводів перерахування коштів на виконання умов договору про відступлення права вимоги також посилався Верховний Суд у постановах від 29 вересня 2021 року у справі № 2-879/11, (провадження№ 61-10005св21), від 03 листопада 2021 року у справі № 301/2368/14-ц (провадження № 61-11546св21) з огляду на умови такого договору, зокрема щодо набуття новим кредитором права вимоги до боржника після здійснення оплати за вказаним договором.
Такий правовий висновок підтверджено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19, провадження № 14-181цс20.
Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 143/1269/17 (провадження № 61-5383св22), від 06 вересня 2023 року у справі № 466/3066/13-ц (провадження № 61-785св23), від 26 січня 2022 року у справі № 637/590/16-ц (провадження № 61-15865св21).
З матеріалів справи встановлено, що позивачем не надано до матеріалів справи відомостей щодо здійснення оплати за договором факторингу із відстпуленням права грошової вимоги за кредитними договорами та прав за забезпечувальними договорами №24102023 від 24.10.2023 р.
Оскільки в матеріалах справи відсутні докази оплати за вищевказаним договором факторингу, суд дійшов висновку про недоведеність відступлення права вимоги позивача за кредитним договором укладеним із ОСОБА_1 .
У постанові Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 569/15311/21 (провадження № 61-11750св22) зазначено, що на позивача покладено обов'язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з позичальника (іпотекодавця) на користь банку, а відповідач має довести, що у нього немає такого обов'язку щодо заборгованості, яка підлягає стягненню.
У постанові від 09 серпня 2023 року у справі № 266/4900/21 Верховний Суд зазначив, що "по своїй суті розрахунок заборгованості не є доказом (зокрема письмовим) у розумінні статей 76, 95 ЦПК України, а є результатом вчинення арифметичних дій стороною, тоді як саме виписки за рахунками позичальника можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором, тобто слугувати підтвердженням правильності проведених стороною в такому розрахунку арифметичних дій".
У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року в справі №355/558/18 виснувано, що виписка про рух коштів по рахунку свідчить про фактичне отримання кредитних коштів та наявність заборгованості за тілом кредиту. Зазначене узгоджується з позицією Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 161/5267/20.
У постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц (провадження № 61-16754св19), від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц (провадження № 61-22158св19) вказано, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Згідно з указаними положенням Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом із тим відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що виписки за картковими рахунками (за кредитним договором) можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
На підтвердження наявності заборгованості відповідача за кредитним договором №CL-307293 від 12.04.2021 року представником позивача надано кредитний договір, паспорт споживчого кредиту та розрахунок заборгованості за кредитним договором, який складений представником позивача.
В той же час, наданий розрахунок заборгованості, складений представником ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» та зазначення у ньому заборгованості за кредитним договором №CL-307293 від 12.04.2021 року станом на 31.03.2024 року 149261,79 грн. унеможливлює встановлення наявності заборгованості ОСОБА_1 , оскільки первинного розрахунку заборгованості попереднім стягувачем суду не надано.
Суд зазначає, що виписка з рахунку має статус первинного документу, що підтверджено Переліком типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року №578/5, відповідно якого до таких первинних документів віднесені, зокрема виписки банків, корінці квитанцій і касових чекових книжок, повідомлення банків, касові й банківські документи.
При цьому надані позивачем договір факторингу, витяг з реєстру боржників до Договору факторингу та розрахунок заборгованості за кредитним договором, проведений самим позивачем, а не кредитодавцем, не має жодного правового значення, оскільки вказані документи носять похідний характер й не є належними доказами на підтвердження наявності та розміру заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором.
Враховуючи недоведення переходу прав вимоги, наявності та розміру заборгованості ОСОБА_1 за кредитними договорами перед первісними кредиторами, суд вважає, що, як наслідок, позивачем не доведено й наявність заборгованості відповідача перед новим кредитором ТОВ "ФК "ЄАПБ", що є підставою для відмови у задоволенні позову.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
На підставі ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача.
Предстпавником відповідача заявлено про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 15 тис. грн.
Згідно ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За змістом ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги підлягає доказуванню в суді.
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі №922/445/19 висловлено правову позицію, згідно з якою розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
При визначенні суми відшкодування понесених особою витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи із конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: надано договір на правничу допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження або інший розрахунковий документ). При цьому, матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об'ємів робіт, їх кількості та видів.
На підтвердження понесення відповідачем витрат на правничу допомогу суду не надно жодних доказів, ані договору про надання правничої допоги, ані розрахунку наданих послуг тощо.
У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2023 року у справі № 591/550/20 (провадження № 61-6344св23) вказано, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Відповідно до положень статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).
Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Частинами 1 та 2 статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
З огляду на неподання стороною відповідача договору про надання правової допомоги, суд позбавлений можливості вирішити питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу, внаслідок чого дійшов висновку про відмову у їх стягненні.
Підстави для негайного виконання судового рішення відсутні.
Заходи забезпечення позову судом не застосовувалися.
Рішення в повному обсязі складено 17 грудня 2025 року.
Керуючись ст. 11, 14, 16, 526, 530, 611, 615, 1050, 1054, 1055 ЦК України, ст. 141, 258, 259, 264-265, 280-282 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" (ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження: м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) про стягнення заборгованості відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Херсонського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяО. В. Ус