Справа № 441/885/24
провадження 1-кп/462/400/25
16 грудня 2025 року м. Львів
Залізничний районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
при секретарі судового засідання ОСОБА_2
за участю прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
захисників ОСОБА_5 , ОСОБА_6
потерпілого ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження, -
На розгляді в Залізничному районному суді м. Львова знаходиться кримінальне провадження № 12014140000000662 від 24 жовтня 2014 року про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
ОСОБА_4 обвинувачується у тому, що приблизно о 19 год 40 хв 23 жовтня 2014 року він, керуючи автомобілем марки «Mercedes Benz Sprinter», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та рухаючись ним по вул. Львівський, що у м. Городок у напрямку до м. Львова, при проїзді її ділянки в районі будинку № 543 у порушення п.1.5 Розділу 1, п.п.2.3 б),д) Розділу 2, п.п.12,1, 12.3 Розділу 12, п.14.2 Розділу 14 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху, не врахував дорожню обстановку і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, здійснюючи обгін інших транспортних засобів на прямій ділянці дороги, виїхав на смугу зустрічного руху, де з моменту виникнення небезпеки у вигляді велосипеда «McKenzie» під керуванням велосипедиста ОСОБА_8 , який рухався по проїзній частині дороги в попутному із ним напрямку, своєчасно не вжив заходів для зменшення швидкості автомобіля аж до зупинки транспортного засобу, внаслідок чого допустив зіткнення з велосипедом, що спричинило велосипедисту тяжкі тілесні ушкодження у виді тупої закритої травми живота, яка виразилася розривами тканини печінки, селезінки, крововиливом в брижу тонкого кишечника, що призвело до гострої внутрішньої крововтрати, що спричинило смерть ОСОБА_8 на місці пригоди.
Такі дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ч. 2 ст. 286 КК України.
В судовому засіданні обвинувачений та його захисники заявили клопотання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, на підставі ст. 49 КК України у зв'язку з закінченням строків давності та закриття кримінального провадження. Зазначили, що протягом 2015-2017 орган досудового розслідування проводив у даній справі слідчі дії і весь цей час ОСОБА_4 перебував у статусі свідка. 08.05.2017 ОСОБА_4 з сім'єю виїхав в Іспанію, не маючи на мені ухилятись від слідства, оскільки був переконаним, що у ДТП, що мала місце 23.10.2014, відсутні порушення ним правил дорожнього руху, які б знаходилися у причинно-наслідковому зв'язку із настанням даної пригоди. Перебуваючи в Іспанії на законних підставах ОСОБА_4 не знав про те, що йому оголошено підозру у вчиненні інкримінованого злочину та в подальшому оголошено в розшук та міжнародний розшук. Вказує, що виїхав з України не з метою ухилення від слідства, а тому, що на той час в Україні тривала антитерористична операція і він обґрунтовано побоювався за свою безпеку та безпеку членів своєї сім'ї. 28.04.2023 він був затриманий працівниками прикордонної охорони міжнародного аеропорту в м.Краків, у зв'язку з інформацією про розшук у МОКП Інтерпол. З цього часу був порушений процес екстрадиції ОСОБА_4 в Україну. 16.02.2024 ОСОБА_4 була вручена підозра про скоєння правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України і 23.02.2024 йому надано доступ до матеріалів кримінального провадження. Наведене свідчить про те, що він не ухилявся від слідства та суду. Також ОСОБА_4 зазначив, що свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінальному правопорушенні визнає повністю та не заперечив проти закриття провадження із нереабілітуючих підстав.
Прокурор в судовому засіданні просив суд відмовити в задоволенні клопотання.
Потерпілий в судовому засіданні заперечив проти задоволення клопотання, вказав, що обвинувачений д знав про те, що досудове розслідування на момент його виїду за кордон тривало, він брав участь у проведенні слідчого експерименту, а тому виїхав за межі України з метою переховування та уникнення кримінальної відповідальності.
Заслухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 4 ст. 286 КПК України, якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.
Частиною 1 ст. 49 КК України передбачено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: 1) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі; 2) три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі; 3) п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості; 4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину; 5) п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
Згідно з ч. 2 ст. 44 КК України, вирішення питання про закриття справи у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності покладено виключно на суди. Питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності вирішується під час судового розгляду з дотриманням порядку, встановленого КПК України.
Відповідно до положень ст. 284 КПК України, якщо під час судового розгляду справи будуть установлені підставі для закриття справи, кримінальне провадження закривається судом зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Відповідно до роз'яснень, які містяться у п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за ст.49 КК України, якщо з дня вчинення нею злочину до набрання вироком законної сили минули певні строки давності і вона не ухилялася від слідства або суду та не вчинила нового злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого, таке звільнення є обов'язковим.
У постанові Другої судової палати Касаційного кримінального суду 30 травня 2019 року у справі №639/793/17 вказано, що під ухиленням від слідства або суду слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника. Нез'явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, перебування в тайнику, імітація своєї смерті тощо. Особою, яка ухиляється від слідства або суду, визнається відома цим органам особа (що підтверджується матеріалами кримінальної справи) як така, що вчинила певний злочин і здійснила дії з метою переховування місця свого перебування від слідства або суду. Давність персоніфікована, у зв'язку з чим про ухилення особи від слідства можна говорити лише тоді, коли слідство проводиться щодо конкретної особи. Зупинення перебігу строку давності можливе тільки щодо певної особи, обізнаної про те, що стосовно неї проводиться слідство.
При з'ясуванні, які дії особи мають визнаватись юридично значущим (а не просто фактичним) ухиленням від слідства або суду, треба враховувати, крім усього іншого, кримінально процесуальний статус особи, що вчинила злочин. Це має бути особа, яка в установленому порядку визнана підозрюваним або обвинуваченим та яка зобов'язана з'являтись до правозастосовних органів за викликом, перебувати в межах їх досяжності. Зазначена особа усвідомлює, що в неї вже виник юридичний обов'язок постати перед слідством або судом, однак вона ухиляється від виконання такого обов'язку (даний висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 19 березня 2015 року №5-1кс15).
Отже, для застосування положень ч. 2 ст. 49 КК обов'язково має бути підтверджено факт ухилення підозрюваного від слідства.
Сторона захисту на підтвердження відсутності у обвинуваченого умислу на ухилення від слідства покликається на те, що ОСОБА_4 виїхав за кордон в статусі свідка, йому особисто не було вручено підозру, про вручення такої за місцем його проживання у с. Зимна Вода члени родини йому не повідомляли. Крім того, вказує, що ні слідчий, ні прокурор, маючи інформацію про перетин ОСОБА_4 кордону, не звертались за міжнародно правовою допомогою для встановлення місця його перебування, відтак, на його думку, в органу досудового розслідування не було жодних підстав оголошувати його в розшук та міжнародний розшук.
Надаючи оцінку вказаним доводам сторони захисту, суд зазначає таке.
Щодо безпідставності зупинення досудового розслідування та оголошення обвинуваченого у розшук.
З матеріалів справи вбачається, що 24.10.2014р. внесено відомості до ЄРДР за ч.2 ст. 286 КК України та розпочато досудове розслідування.
Перебуваючи в статусі свідка, ОСОБА_4 перетнув державний кордон України та виїхав 08.05.2017р. в Польщу.
Відповідно до повідомлення про підозру, така складена 26.07.2017р., вручена підозрюваному ОСОБА_4 16.02.2024р. ( а.с. 8 т.7)
Як вбачається із рапорту від 27.07.2017р. старшого слідчого ОСОБА_9 (т. 7 а.с.14), 26.07.2017р. ним здійснено виїзд в АДРЕСА_1 для вручення повідомлення про підозру родичам підозрюваного ОСОБА_4 , двері відчинив ОСОБА_10 , батько підозрюваного ОСОБА_4 , який повідомив, що не знає де перебуває його син ОСОБА_11 . Слідчим було складено протокол допиту свідка ОСОБА_10 , який від підпису відмовився.
З довідки про проведені заходи щодо розшуку ОСОБА_4 від 12.11.2018р. (Т. 7 а.с.24) вбачається, що під час відвідування адрес будинків, де міг би проживати розшукуваний, власники помешкань відмовлялись розмовляти та надавати будь-які пояснення щодо можливого місцезнаходження розшукуваного.
Згідно з постановою слідчого від 14.08.2017р. оголошено розшук підозрюваного ОСОБА_4 , постановою слідчого від 19.01.2022р. оголошено підозрюваного ОСОБА_4 в міжнародний розшук.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 280 КПК України підставою для зупинення досудового розслідування є оголошення особи в розшук.
Відповідно до положень ст. 281 КПК України, рішення про оголошення розшуку підозрюваного у вигляді постанови може бути прийнято виключно слідчим або прокурором. Жоден інший орган або службова особа не наділеними повноваженнями щодо оголошення розшуку особи, яка переховується від органу досудового розслідування.
Отже, вищевказані обставини доводять вжиття слідчим заходів по доведенню ОСОБА_4 змісту повідомлення про підозру, повісток про виклик, та дають підстави вважати, що вони здійсненні належним чином, останнім набуто статус підозрюваного і в подальшому на законних підставах його оголошено в розшук, а досудове розслідування зупинено.
В подальшому обвинуваченого ОСОБА_4 затримано 26.04.2023р. у Польщі, до нього застосований екстрадиційний арешт та розпочато процедуру екстрадиції до України.
Відповідно до постанов Окружного Суду в Кракові від 27.04.2023р. (Т. 2 а.с.166) та від 02.05.2023р. (Т.2 а.с. 173) ОСОБА_4 обрано тимчасовий арешт з метою проведення процедури екстрадиції. Зі змісту цієї постанови вбачається, що з показань ОСОБА_4 випливає, що хоча у кримінальному провадженні він мав статус свідка, однак на момент виїзду до Іспанії усвідомлював, що провадження не закінчене, а також навів зміст розмови зі слідчим, з якої випливало, що йому буде висунута підозра.
Таким чином, суд відхиляє доводи сторони захисту щодо відсутності наміру у ОСОБА_4 ухилятись від слідства, оскільки його дії та дії членів його сім'ї, які полягали у виїзді до Іспанії в момент, коди досудове розслідування тривало та не було закінчене, підтверджують його умисел саме на ухилення від слідства чи суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності. Суд також критично ставиться до показів ОСОБА_4 з тим, що йому ніхто з родичів не повідомляв про те, що його розушкує слідство, оскільки як повідомив ОСОБА_4 він приїхав зі сім'єю до ОСОБА_12 з метою зустрічі з родичами, а, отже, він підтримував з ними тісний зв'язок. Крім того, перебуваючи а Іспанії 6 років, він жодним чином не робив жодних кроків для участі в кримінальному провадження, не цікавився перебігом слідства, розуміючи, що був причетним до ДТП, в якій загинула дитина.
Суд також не бере до уваги покликання сторони захисту на статус свідка в момент виїзду за кордон, оскільки як вбачається із матеріалів справи він виїхав за кордон після проведення з ним та потерпілим слідчого експерименту, а, отже, усвідомлював, що по справі триває зібрання доказів, які в подальшому можуть свідчить не на його користь.
Суд також не бере до уваги покликання сторони захисту на проведення в цей період в Україні антитерористичної операції на сході, оскільки така тривала 3 рік, в той момент у Львівській області бойові дії не відбувались, жодної загрози життю та здоров'ю обвинуваченого та членів його сім'ї у зв'язку з цим не було.
Згідно з ч.2 ст.49 КК України перебіг строків давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від досудового слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п'ятнадцять років.
Разом з тим згідно з висновком про застосування норм права, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 лютого 2023 року (справа № 735/1121/20, провадження № 13-26 кс 22) вбачається, що особа, котра ухилялася від досудового розслідування або суду, підлягає звільненню від кримінальної відповідальності або покарання за давністю після спливу диференційованих строків, передбачених частиною першою статті 49 КК, подовжених на час ухилення. Закінчення загальних строків, установлених частиною другою цієї статті (п'ятнадцять років з моменту вчинення злочину і п'ять років - проступку), є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, коли цей строк спливає раніше за диференційований, подовжений на час ухилення.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_4 ухилявся від досудового розслідування та суду, перебіг строку давності у зв'язку із цим зупинявся, а відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 49 КК України, строк давності станом на день розгляду клопотання не минув.
За таких обставин суд дійшов до переконання, що підстави для звільнення ОСОБА_4 у зв'язку із закінченням строків давності відсутні, а тому клопотання не підлягає до задоволення.
Керуючись ч. 2 ст. 49 КК України, ст. 372 КПК України, суд-
постановив:
в задоволенні клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: /підпис/
З оригіналом згідно. Оригінал ухвали міститься в матеріалах справи №441/885/24. Ухвала 18.12.2025 набрала законної сили.
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду.
Копія виготовлена
Суддя: ОСОБА_1