Справа №442/8658/25
Провадження №2/442/2593/2025
18 грудня 2025 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області
у складі :
головуючої судді Курус Р.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дрогобичі цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про відшкодування шкоди та збитків, завданих в результаті збройної агресії та експропріації земельного паю, -
з участю секретаря судового засідання Фіцяк А.А.,
11.11.2025 позивач звернувся до суду з даним позовом, у якому просить стягнути з відповідача матеріальну шкоду в розмірі 45829 доларів США та моральну шкоду в розмірі 35000 Євро на користь позивача.
В обґрунтування позовних вимог покликаються на те, що він, ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , на даний час є відповідно до довідки №29.04.2022 №1302-5001457586 внутрішньо переміщеною особою та на даний час проживає на АДРЕСА_2 .
Вказує, що відповідно до наказу № 376 Каховська міська територіальна громада відноситься до тимчасово окупованої Російською Федерацією території України з 24 лютого 2022 року (дата завершення тимчасової окупації - не визначена).
Зсилається на те, що відповідач, російська федерація, своїми агресивними протиправним діями заподіяла як матеріальну, так і нематеріальну шкоду не тільки Україні, а й її громадянам, порушуючи їхні права, у тому числі право на життя, право мирно володіти та розпоряджатися своїм майном і майновими правами, як на території АРК, Донецької, Луганської обл., Херсонської та Запорізької областей, а також на шельфі Чорного моря в економічній зоні України. Таким чином, рф несе відповідальність за порушення прав і свобод українського народу та незаконну експропріацію майна, корисних копалини, нанесення шкоди навколишньому природному середовищу та природним ресурсам громадян України, які проживають на її території.
При розрахунку збитків позивач звертає увагу на те, що своїми діями держава окупант рф порушила 13 статтю Конституції України, порушила право власності і господарювання, заподіяла матеріальну шкоду, порушила право мирно володіти та розпоряджатись своїм майном і майновими правами, незаконно провела експропріацію належного йому об'єкта нерухомого майна у вигляді земельної ділянки 2.2798 га., згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про ресторації права власності кадастровий №65244833300.03.001:0277 дата реєстрації майна 26.12.2002р. Розраховуючи збитки від агресій позивач взяв за основу що він вже чотири сезони втратив та не в змозі отримувати прибутки від вирощування зернових культур кукурудзи та отримувати по 1/га врожаю під зрошенням, а також реалізувати по закупочній ціні згідно офіційних даних на сайті Української універсальної біржі на 04.09.2025року по 216.5долара за одну тонну.
Отже 11 т/га Х 2.2798=25.0 тон за один сезон, а так як втрачено вже 4 сезони то разом збитки склали 100 тон зерна, що при розрахунку можливого продажу збитки від неотриманих прибутків 100 тон зерна X 216.5=21650.0 доларів за 4 сезони втрачених прибутків за вказаний період окупації.
Також позивач вказує, що в зв'язку з окупацією рф даної території він втратив можливість отримувати прибуток на своїй земельній ділянці та яка була незаконно експропрійована, яку він оцінив згідно офіційних даних на сайті Міністерства аграрної політики та продовольства України середня ціна землі на зрошенні за 1 гектар землі зафіксована та сягає 445 445 гривень за 1 гектар.
Факт анексій території та викрадення його майна зафіксований у постанові про визнання його потерпілим від 17 грудня 2024 року в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудового розслідування (ЄДР) за №12024141110001259 від 17.12.2024р. за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України.
Вказує, що через окупацію змушений був переселитися до іншого населеного пункту України. Після переїзду йому довелося пристосовуватися до нових життєвих умов, шукати роботу, житло та відновлювати прийнятний для себе рівень життя. Позивач був позбавлений звичного ритму життя, спілкування з близькими та друзями, а також можливості на повернення додому, налагодженого побуту, можливість проживати та працювати на рідній землі. Ці обставини відобразились на матеріальному і моральному стані позивача. Вже три роки як позивач змушений жити на іншій території як вимушено переміщена особа (ВПО), що накладає на нього постійне розчарування, безсилля та безпорадність. Тривалість страждань, істотність вимушених змін життя позивача, неможливість здійснювати звичайну щоденну діяльність призвели до моральних та душевних страждань позивача, змушує його звертатись до суду за захистом своїх порушених прав, що потребує не лише матеріальних витрат, а й витрат часу, емоційних затрат, що також впливає на його здоров'я.
Завдану моральну шкоду оцінює в 35000 тис. євро та просить стягнути її з відповідача.
Ухвалою судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження, встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву, пред'явлення зустрічного позову. Також, позивачу встановлено п'ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив, а відповідачу п'ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення. Призначено підготовче судове засідання на 01.12.2025.
01.12.2025 підготовче провадження у справі закрито, призначено судовий розгляд на 18.12.2025.
Сторони в судове засідання не з'явилися.
Позивач у позовній заяві просив здійснювати розгляд справи за його відсутності. Позов підтримує.
Представник відповідача не з'явився, причин неявки не повідомив.
У зв'язку з повномасштабним вторгненням рф на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що унеможливлює із цієї дати направлення різних запитів і листів запитів щодо згоди рф бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням рф збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави.
З огляду на те, що в Україні введено воєнний стан у зв'язку з триваючою повномасштабною збройною агресією рф проти України, чим порушено її суверенітет та беручи до уваги Постанову Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року щодо заяви ВРУ «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні» дії збройних сил, політичного і військового керівництва росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалась 24 лютого 2022 року, визнано геноцидом Українського народу, а тому отримання згоди рф бути відповідачем у цій справі, надсилання їй процесуальних документів по справі наразі є недоречним.
Разом з тим, на офіційному веб-сайті Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області було розміщено оголошення про перебування даної справи в провадженні Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області, порядку проведення її розгляду та можливості отримання інформації щодо неї.
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом, що відповідно до паспорту громадянина України ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Подоле Новотроїцького району Херсонської області.
З довідки від 29.04.2022 №1302-5001457586 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 .
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_1 є власником земельної ділянки кадастровий номер 6524483300:03:001:0277 за адресою - Херсонська область, Новотроїцький район, Подовська сільська рада площею 2,2798 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Із витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань вбачається, що за заявою ОСОБА_1 відкрито кримінальне провадження №12024141110001259 від 17.12.2024 та заявою ОСОБА_1 за фактом вчинення кримінального правопорушення з боку військовослужбовців зс рф у травні 2022 року, які пошкодили його квартиру, магазини, сільгосптехніку та земельні угіддя на території Подовської сільської ради Новотроїцького району Херсонської області площами 5,2865 га та 2,2798 га.
Відповідно до постанови від 17.12.2024 ОСОБА_1 визнано потерпілим у кримінальному №12024141110001259 від 17.12.2024 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 438 КК України.
Мотиви з яких виходить суд та застосовані норми права:
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування - частина третя статті 82 ЦПК України), що російська федерація, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.
02 березня 2022 року збройну агресію рф проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від рф негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.
27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія рф проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами рф та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX).
Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.
Звернення позивача до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.
Подібні правові висновки зроблено у постановах Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21), від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21) від 12 жовтня 2022 року справі № 463/14365/21 (провадження № 61-4498св22), від 12 жовтня 2022 року справі № 463/14366/21 (провадження № 61-3713св22).
Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
До зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія (стаття 48 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (стаття 1192 ЦК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Зобов'язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Підставою виникнення зобов'язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі.
У разі встановлення конкретної особи, яка завдала шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 липня 2022 року в справі № 753/15095/17 (провадження № 61-16500св20)).
В даній справі позивач на доведення завдання матеріальної шкоди долучив лише витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 2,2792 га
Отже, жодних відомостей про те, що вказану земельну ділянку позивач використовував за призначенням і отримував прибуток з неї, в якому розмірі, суду не надано, а відтак, розмір завданої матеріальної шкоди - не доведено.
Щодо розміру грошової компенсації моральної шкоди.
Згідно зі ст. 23 ЦК України, моральна шкода, зокрема, полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із душевними стражданнями, у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, а також ушкодженням здоров'я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
Стаття 28 Загальної декларації прав людини гарантує кожній людині право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.
Стаття 1 Декларації про право на мир засвідчує, що кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (резолюція 71/189, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 19.12.2016 р.).
Отже, обов'язку держав утримуватися від збройної агресії кореспондує право людини на мир, яке є запорукою дотримання інших прав і свобод, гарантованих нормами Загальної декларації прав людини та інших міжнародно-правових актів.
Відповідно до ст. 28 Загальної декларації прав людини, кожному гарантується право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.
За нормою ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російськуф як на державу, що здійснює окупацію.
Таким чином, російська федерація є суб'єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме російська федерація є суб'єктом, на якого покладено обов'язок з відшкодування завданих цими діями збитків.
За приписом частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.05.2022 року № 760/17232/20-ц (61-15925 св 21) зазначено наступне: «Визначаючи, чи поширюється на Російську Федерацію судовий імунітет у справі, яка переглядається», Верховний Суд врахував таке: - предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України; - місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; - передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; - вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; - національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).
У ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Суд також враховує, що російська федерація, здійснивши збройну агресію щодо України, окупувавши частину території України, порушила чисельну кількість міжнародних норм та правил, в тому числі норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 року та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
Таким чином, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров'я людини, а також нанесення шкоди її майну.
Суд вважає, що російська федерація, порушивши наведені міжнародні норми, вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому не має судового імунітету в частині вимог позивача про відшкодування шкоди.
Водночас, згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року в п. 5 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов'язковому з'ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду ті з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. За загальними правилами відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії певних осіб чи органів завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Відповідно до положень п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
В пункті 10 зазначеної Постанови зазначено, що при заподіянні особі моральної шкоди, обов'язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.
Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв'язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов'язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ч. 3 ст. 12 та 81 ЦПК України.
Проаналізувавши вищевказані норми діючого законодавства та встановлені у справі докази та обставини, суд вважає, що позивачем не наведено достатньо доказів на підтвердження підстав для відшкодування моральної шкоди, а саме по собі твердження позивача про те, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та окупації російською федерацію частини території України, до складу якої входить належна йому земельна ділянка, він зазнав душевних страждань і приниження, переніс неодноразові стреси, переживання, були порушені його нормальні життєві зв'язки, не є належними та допустимими доказами спричинення позивачу моральної шкоди.
У матеріалах справи відсутні та в ході розгляду справи позивачем суду не було надано відповідних висновків експертів з приводу причинного зв'язку між станом його здоров'я та спричиненою йому з боку відповідача моральною шкодою.
Отримання направлення від лікаря щодо необхідності консультації у лікаря-невролога не доводять завдання моральної шкоди позивачу та її розмір.
Отже, доводи позивача про те, що внаслідок збройної агресії російської федерації, йому було завдано моральну шкоду є безпідставними, оскільки попри загально відомий факт збройної агресії російської федерації, вказане не звільняє позивача від доведення наявності шкоди та причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, а тому суд вважає позов необґрунтованим, та таким, що не підлягає задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Позивачем не заявлялась вимога про відшкодування йому судових витрат.
Крім того, позивача ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору на підставі п. 22 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", як особу у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Таким чином, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, в задоволенні позову - відмовлено, а тому судовий збір слід покласти на рахунок держави.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 10, 12, 19, 76, 81-82, 89, 223, 258, 263-264, 265, 268 ЦПК України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про відшкодування шкоди та збитків, завданих в результаті збройної агресії та експропріації земельного паю - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Львівського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складення повного тексту судового рішення - 18.12.2025.
Головуюча - суддя Курус Р.І.