Справа № 629/3567/25
Провадження № 2/629/1095/25
16.12.2025 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі головуючого судді Ткаченко Н.В., за участю секретаря Андрієнко С.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Новакс Трейд» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, суд, -
Позивач через свого представника звернулася до суду з вищевказаним позовом, який було згодом уточнено, посилаючись на те, що в період з 08.02.2023 року по 24.02.2025 року вона перебувала в трудових відносинах з ТОВ «Новакс Трейд». На день звільнення, 24.02.2025, в порушення норм трудового законодавства роботодавець не провів у повному обсязі виплату заборгованість по заробітній платі за період з 01.11.2024 по 24.02.2025 включно. Неодноразові звернення до відповідача стосовно усунення причин заборгованості та виплати заборгованості по заробітній платі не сприяли вирішенню спору і станом теперішній час заборгованість по заробітній платі за вищезазначені періоди не виплачена. На підставі вищевикладеного, просить стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі за період роботи з 01.11.2024 по 24.02.2025 у розмірі 35048,75 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.02.2025 року по день ухвалення рішення у розмірі 97145,10 грн.; моральну шкоду у розмірі 50000 грн.; витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 грн. Рішення в частині стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, в межах суми платежу за 1 (один) місяць допустити до негайного виконання.
26 травня 2025 року ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області провадження у справі відкрито та призначено до розгляду в спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін та витребувано з ТОВ «Новакс Трейд» завірені належним чином довідку про розмір середньомісячного та середньоденного заробітку ОСОБА_1 за два повні місяці роботи, що передували звільненню, на основі якої можливо обраховувати розмір середнього заробітку ОСОБА_1 ; довідку про розмір нарахованих, але не виплачених при звільненні сум на користь ОСОБА_1 , за час роботи в ТОВ «Новакс Трейд» в період з 01.11.2024 року по 24.02.2025 року.
Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 31.07.2025 року застосовано до ТОВ «Новакс Трейд» захід процесуального примусу.
07.10.2025 року ухвалою суду витребувано з Головного Управління Державної податкової служби у Харківській області відомості з Державного реєстру фізичних осіб платників податку про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору щодо ОСОБА_1 які надходили з Товариства з обмеженою відповідальністю «Новакс Трейд».
Позивач та її представник в судове засідання не з'явилися, представник ОСОБА_2 надала клопотання в якій прохала проводити судові засідання за її відсутності та відсутності ОСОБА_1 . Позовні вимоги задовольнити повністю. У разі неявки відповідача у судове засідання, за наявності правових підстав постановити заочне рішення.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив, з заявою до суду про неможливість розгляду справи у його відсутність не звертався, відзив на позов не подав.
Суд не має відомостей про причину повторної неявки відповідача, який повідомлявся про час і місце розгляду справи у порядку, визначеному Цивільним процесуальним кодексом України, і від якого не надійшли відзив чи заява про судовий розгляд за його відсутності, що дало підстави вирішити справу на підставі наявних у ній даних (постановити заочне рішення) у відповідністю з частиною 4 статті 223, частиною 1 статті 280 Цивільного процесуального кодексу України, проти чого не заперечувала позивач і, що відповідає передбаченим статтею 2 ЦПК України завданням та основним засадам цивільного судочинства, в тому числі і щодо розумності строків розгляду справи судом.
В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Як зазначає Верховний Суд, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору (Постанова КЦС ВС від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18).
У цій справі суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого заочного рішення, не відкладаючи розгляду справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного:
Частинами 1, 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ст. ст. 76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
На підставі відомостей, наявних у позовній заяві та письмових доказах, встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Даними з копії витягу з електронної трудової книжки підтверджується, що позивач ОСОБА_1 працювала з 08.02.2023 в ТОВ «Новакс Трейд», та 24.02.2025 була звільнена за згодою сторін згідно з ст. 38 КЗпП. Також підтверджується, що ОСОБА_1 за березень - жовтень 2025 року заробітну плату не отримала. (а.с. 11-13).
Згідно інформації, викладеної у листі Служби з питань праці Північно-східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці № ПНС/2/19950-25 від 14.11.2025 року вбачається, що в ході проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) встановлено, що адміністрацією ТОВ «Новакс Трейд» порушено ч. 1 ст. 10 Закону України № 2136 в частині невиплати заробітної плати працівникам на умовах, визначених трудовим договором, у зв'язку з чим, станом на 24.02.2025, має місце заборгованість із виплати розрахункових коштів при звільненні перед ОСОБА_1 у сумі 35048,75 грн. (а.с.108-111).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору (ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оплату праці").
Відповідно до ст. 47 Кодексу Законів про працю України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Відповідно до ч. 2 ст. 233 Кодексу Законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Згідно до ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оплату праці", працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Відповідно до ст. 22 Закону України "Про оплату праці", суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
За відомостями, які зазначені позивачем у позовній заяві, станом на день звільнення позивача ОСОБА_1 відповідач ТОВ «Новакс Трейд» мав заборгованість перед позивачем із заробітної плати в розмірі 35048,75 грн.
За таких обставин суд дійшов висновку про визнання обставини наявності з боку відповідача заборгованості по заробітній платі перед позивачем у розмірі 35048,75 грн.
Стосовно позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, судом встановлено наступне.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Частиною першою статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного суду від 08 лютого 2022 року, справа № 755/12623/19, провадження № 14-47цс21, середній заробіток за ст. 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника.
Відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі ст. 117 КЗпП України, врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Відповідно до п. 5 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з п. 8 розд. IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (середньо годинна) заробітна визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
Відповідно до висновків у пунктах 86, 87 Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.12.2021 по справі № 9901/407/19, системний аналіз пункту 3 Порядку № 100 та пункту 164.6 статті 164 ПК України дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів.
При цьому відрахування податків і обов'язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори.
Позивачем наведено у позовній заяві розрахунок середньомісячної заробітної плати, який становить 10793,90 грн., виходячи з наступного розрахунку: заробітна плата за грудень 2024 та січень 2025 року становить 12070,43 грн. та 9517,38 грн., а всього 21587,81 грн.; 21587,81/2 місяці = 10793,90 грн.
Таким чином, враховуючи, що відповідач не надав до суду витребувані у нього довідки про заробітну плату позивача, що призвело до затягування розгляду справи, суд вважає, що був наявний спір про розміри належних звільненому працівникові сум, у зв'язку з чим з урахуванням ч. 2 ст. 117 КЗпП України, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені суд вважає необхідним рахувати за період з 25.02.2025 по 25.11.2025 року, що становить 9 місяців. Тому розмір середнього заробітку дорівнює 97145,10 грн. (10793,90 грн. х 9), з відрахуванням (утриманням) при виплаті податків, обов'язкових платежів та зборів, передбачених законодавством України.
Внаслідок невиплати ОСОБА_1 належних при звільненні сум, відповідачем порушено гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст. ст. 41, 43 Конституції України право позивача мирно володіти своїм майном, а також право на своєчасне одержання винагороди за працю.
За таких обставин, позовна заява ОСОБА_1 в частині стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені є обґрунтованою і підлягає задоволенню у повному обсязі.
Стосовно позовної вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 50000 грн., то судом встановлене наступне.
Згідно ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 237-1 КЗпП України.
Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
За змістом вказаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди (з відповідними змінами) роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.
Кодекс законів про працю України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (невиплати належних йому грошових сум), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах - учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (Проніна проти України, №63566/00, пр.23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).
Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Про це зазначила Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 752/17832/14-ц.
З огляду на викладене, виходячи із встановлених обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача щодо відшкодування моральної шкоди, яка полягала у необхідності звернення до адвоката та відстоювання свого порушеного права в суді у зв'язку з невиплатою належних їй грошових сум, що вимагало від позивача додаткових зусиль, проте виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 5000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди, вважаючи позовні вимоги в розмірі 50000,00 грн. необґрунтованими.
Крім цього, позивач в своїй позовній заяві просить суд стягнути з відповідача витрати за надання правничої допомоги в розмірі 5000 гривень. В обґрунтування заявленої суми на надання правничої допомоги позивачем надано: договір про надання професійної правничої допомоги від 21.04.2025 року; довідка квитанція від 21.04.2025 року про оплату правових послуг на суму 5000,00 грн.
Відповідно до ч.1-6 ст.137 ЦПК витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З огляду на вищезазначені обставини, суд вважає, що заявлена сума судових витрат на професійну правничу допомогу пов'язана з розглядом справи, розмір таких витрат є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, тому витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн. підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача.
В силу статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі;.
Таким чином, судовий збір стягується з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог на користь держави в розмірі 912,04 грн.
В частині стягнення заборгованості по заробітній платі, розмір якої не перевищує межі платежу за один місяць, рішення підлягає негайному виконанню відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 84, 89, 141, 223, 259, 263-265, 268, 273, 280-289, 352, 354, 430 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Новакс Трейд» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди - задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Новакс Трейд» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період роботи з 01.11.2024 по 24.02.2025 у розмірі 35048 (тридцять п'ять тисяч сорок вісім) грн 75 коп.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.02.2025 року по день ухвалення рішення у розмірі 97145 (дев'яносто сім тисяч сто сорок п'ять) грн. 10 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Новакс Трейд» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Новакс Трейд» на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати за оплату послуг адвоката в сумі 5000 (п'ять тисяч) гривень.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Новакс Трейд» на користь ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 912,04 грн.
Рішення підлягає негайному виконанню в частині стягнення заборгованості по заробітній платі за один місяць.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач: ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Новакс Трейд», код ЄДРПОУ 44626956, місцезнаходження за адресою: м.Харків, Аерокосмічний проспект, буд.4, кім.45/1,.
Суддя Наталія ТКАЧЕНКО