17 грудня 2025 року
м. Київ
справа №320/34749/23
адміністративне провадження № К/990/49112/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мацедонської В.Е.,
суддів - Білак М.В., Мельник-Томенко Ж. М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року
у справі № 320/34749/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, -
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві, в якому просила:
- визнати протиправним тa скасувати Наказ Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві від 17 травня 2023 року № 59-С «Про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення»;
- визнати протиправним та скасувати Наказ Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві від 31 травня 2023 року № 60-С «Про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення»;
- визнати протиправним тa скасувати Наказ Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві від 09 червня 2023 року № 147-о «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді головного спеціаліста відділу контролю у сфері торгівлі Управління захисту споживачів.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року , залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року, у задоволенні позову відмолено.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивачка звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до частини 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року відкрито провадження у справі, та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.
Пунктом 2 ч. 5 статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до ч. 1 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Крім того, згідно з ч. 2 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до ч. 4 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";
6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом позову у даній справі є визнання протиправними тa скасування наказів відповідача про накладення на позивача дисциплінарних стягнень; визнання протиправним тa скасування наказу відповідача про звільнення позивача та поновлення останнього на роботі на посаді.
Проаналізувавши встановлені судами обставини справи, предмет спору та обраний позивачкою спосіб захисту її прав, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про те, що характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовна практика, що складалася з приводу спорів цієї категорії, відсутність ознак, які відрізняють цю касаційну скаргу від інших, дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі за позовом ОСОБА_1 , розглянутої в порядку спрощеного позовного провадження, не підлягають касаційному оскарженню.
Оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, позивачка зазначає про наявність виняткових обставин, передбачених підпунктом а) пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, які є передумовою для перевірки вмотивованості підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Так позивачзазначає, що розгляд цієї справи матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Суд касаційної інстанції відхиляє зазначені доводи скаржника з огляду на те, що вони мають загальний характер та притаманні кожній аналогічній справі. При цьому заявником касаційної скарги не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин. У поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи.
Суд зауважує, що сама лише вказівка на те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, без належного та фундаментального обґрунтування, та за відсутності належних та допустимих доказів, не може бути визнана судом підставою, що підпадає під дію підпункту "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Разом з тим позивач посилається на порушення судами пункту 3 частини третьої статті 353 КАС України, а також у якості підстави касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Щодо порушення судами пункту 3 частини третьої статті 353 КАС України Суд зазначає наступне.
Як вбачається з постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року,
08 липня 2025 року до суду апеляційної інстанції з'явились позивач та представник відповідача, підтримали обрані правові позиції.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2025 року клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі та витребування доказів - задоволено частково:
витребувано у Комунального некомерційного підприємства «Київська міська клінічна лікарня №6» належним чином завірені документи, що стали підставою для видачі ОСОБА_1 довідки про непрацездатність з 02.01.2023 по 07.04.2023;
встановлено строк для подання витребуваних доказів до 19.08.2025;
зобов'язано Комунальне некомерційне підприємство «Київська міська клінічна лікарня №6» у разі неможливості виконання вимог ухвали суду - повідомити суд про причини у письмовому вигляді;
зупинено апеляційне провадження у справі №320/34749/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві про визнання протиправним та скасування наказів, поновлення на роботі - до набрання законної сили рішенням у справі №320/41487/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в м.Києві про визнання протиправним та скасування наказу.
Повістками про виклик від 15 вересня 2025 року сторін було сповіщено, що розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві про визнання протиправним та скасування наказів, поновлення на роботі, який відбудеться о 12:20 "23" вересня 2025 р. за адресою: вул. Князів Острозьких, 8, корп. 30, м. Київ, 01010 (головуючий суддя - Парінов Андрій Борисович, зал судового засідання № 5).
23 вересня 2025 року судом винесено на обговорення питання про поновлення провадження у справі.
Суд, порадившись на місці, ухвалив поновити провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві про визнання протиправним та скасування наказів, поновлення на роботі. Призначити розгляд справи на 21.10.2025 року об 11:50.
13 жовтня 2025 року від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи без участі відповідача. Просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року без змін.
Учасники судового процесу, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи явку уповноважених представників до суду не забезпечили та причини неявки суду не повідомили.
Отже, скаржниця була обізнана про розгляд її справи в суді апеляційної інстанції, була присутньою на судовому засіданні. Однак за твердженнями позивача не була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, після поновлення провадження.
Отже, діючи добросовісно та сумлінно скаржник мав цікавитися та слідкувати за ходом своєї справи.
Щодо посилання позивача на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд зазначає наступне.
Так скаржниця вказує на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 01 квітня 2022 року у справі 464/5703/17, від 03 серпня 2022 року у справі № 536/1755/20 щодо наявності поважних причин неявки на роботу.
Верховний Суд відхиляє зазначені доводи скаржника, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки Верховного Суду, викладені у вказаних постановах, з огляду на таке.
Висновки, викладені у постанові Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв'язку із обсягом встановлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.
Дослідивши зміст правовідносин з метою з'ясування їхньої подібності з урахуванням обставин кожної зазначеної справи, колегія суддів дійшла висновку про помилковість доводів касаційної скарги, оскільки висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник, не суперечать висновкам, які викладені у цій справі та стосуються правовідносин, які не є подібними, оскільки встановлені судами в цій справі обставини, відрізняються від обставин, встановлених у справах, на які посилається скаржник.
Так постанови, на які посилається скаржник, є нерелевантними до цієї справи, оскільки висновки були сформовані за аналізом інших нормативно-правових актів та за іншої ситуації позивача.
Також позивач посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини четвертої статті 74 Закону України «Про державну службу».
Так при поданні позову скаржник вказував про порушення зазначеної норми. Разом з тим, суд вказав наступне.
В свою чергу суд відмічає, що дисциплінарне стягнення не може бути застосовано під час відсутності державного службовця на службі у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, під час перебування його у відпустці або у відрядженні.
Суд враховує у даній справі що позивач не оскаржує порядок призначення дисциплінарних проваджень, визначення складу комісії, порядок проведення службового розслідування комісією, порядок вручення спірних наказів.
По суті спору суд зазначає, що предметом розгляду в даній справі є накази від 17.05.2023 №59-С, від 31.05.2023 №60-С про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді догани за прогули без поважних причин в період з 01 березня 2023 року по 31 березня 2023 року та з 03 квітня 2023 року по 07 квітня 2023 року та наказ від 09.06.2023 №147-О про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення за вчинення позивачем систематично (повторно протягом року), дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 12 частини другої статті 65 Закону України "Про державну службу", а саме прогулу державного службовця без поважних причин.
Суд апеляційної інстанції проаналізувавши норми чинного законодавства та обставин справи, зазначив, що під час розгляду комісією питання щодо вчинення позивачкою дисциплінарного проступку, ОСОБА_1 не подано належним чином оформлені документи на підтвердження тимчасової непрацездатності у спірному періоді, як в не надано комісії позивачем під час розгляду питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності оформлено належним чином листка непрацездатності.
З урахуванням наведеного, Суд не вбачає підстав для надання висновку щодо зазначеної норми.
Зміст касаційної скарги зводиться до викладення фактичних обставин справи та цитування норм права з посиланням на невірну оцінку судами попередніх інстанцій доказів у справі, однак, у силу частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Інші, наведені у касаційній скарзі доводи та мотиви не дають підстав для висновку, що судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції.
На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 248, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року у справі № 320/34749/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська
Судді М. В. Білак
Ж. М. Мельник-Томенко