17 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 815/5478/14
адміністративне провадження № К/990/41664/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Желтобрюх І.Л., суддів - Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,
розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу «Виробничого підприємства «СПЕЦБУД» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю» на ухвалу П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року (судді: Шляхтицький О.І., Семенюк Г.В., Федусик А.Г.) у справі за позовом Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області до «Виробничого підприємства «СПЕЦБУД» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю» про стягнення податкового боргу, -
У вересні 2014 року Державна податкова інспекція у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі - ДПІ у Суворовському районі м. Одеси, позивач) звернулася до суду з позовом до «Виробничого підприємства «СПЕЦБУД» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю» (далі - ВП «СПЕЦБУД», відповідач) про стягнення податкового боргу у розмірі 72093,98 грн.
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 16 жовтня 2014 року задоволено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції ВП «СПЕЦБУД» у червні 2025 року звернулось до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ВП «СПЕЦБУД» на рішення суду першої інстанції на підставі пункту 4 частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду апеляційної інстанції ВП «СПЕЦБУД» подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить її скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
На обґрунтування вимог касаційної скарги вказує на те, що апеляційним судом безпідставно не враховано поважність обставин пропуску строку на апеляційне оскарження та наголошує на тому, що на помилковості висновку суду щодо припущення про поінформованість відповідача про розгляд справи під час провадження у суді першої інстанції.
Вказує, що апеляційним судом залишено поза увагою відсутність доказів сповіщення ВП «СПЕЦБУД» про розгляд справи судом першої інстанції та повідомлення про ухвалення постанови суду першої інстанції, які могли знаходитись в матеріалах справи, яка вже знищена у зв'язку зі спливом терміну зберігання.
Наголошує, що в апеляційні скарзі містилось посилання на судові рішення у справі № 916/1785/25 за заявою ГУ ДПС в Одеській області про відкриття провадження у справі про банкрутство ВП «СПЕЦБУД», яка перебуває на розгляді Господарського суду Одеської області, що підтверджує наявність податкового боргу відповідача зі сплати земельного податку за 2014 рік, який включений до заяви у вказаній справі, як не погашений. Натомість апеляційним судом таку обставину проігноровано та зроблено помилковий висновок про погашення стягнутого з відповідача постановою суду першої інстанції у справі № 815/5478/14 податкового боргу за 2014 рік.
Відзиву на скаргу до суду не надходило.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Положеннями частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до часини другої статті 186 КАС України (в редакції, чинній на момент прийняття рішення судом першої інстанції) апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі в разі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановлено строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознак стабільності.
Отже, у випадку пропуску строку на апеляційне оскарження, прийняття апеляційної скарги можливе лише у випадку наявності поважних причин, підтверджених належними доказами.
Заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду повинна містити роз'яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. У заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було об'єктивної можливості.
Положеннями частини п'ятої статті 5 КАС України визначено, що ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним.
У рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» («Bellet v. France», № 23805/94 п. 36) ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and others v. Spain, заява № 38366/97) та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Perez de Rada Cavanilles v. Spain) ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту першого статті 6 Конвенції.
У пункті 23 рішення від 16 січня 2025 року у справі «Твердохлєбова проти України» ЄСПЛ зазначив, що можливість для сторін брати участь у провадженні випливає з об'єкта та мети статті 6 Конвенції в цілому.
Крім того, принципи змагальності та рівності сторін навряд чи можна уявити без участі сторін у судовому розгляді і вони вимагають, щоб особа, щодо якої було ініційоване провадження, була поінформована про цей факт (див. рішення у справі «Діліпак та Каракая проти Туреччини» (Dilipak and Karakaya v. Turkey), заяви № 7942/05 і № 24838/05, пункти 76 і 77, від 04 березня 2014 року).
У разі невручення належним чином стороні провадження судових документів вона може бути позбавлена можливості захищати себе під час провадження (див. рішення у справі «Заводнік проти Словенії» (Zavodnik v. Slovenia), заява № 53723/13, пункт 70, від 21 травня 2015 року із подальшими посиланнями).
Крім того, принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (див. рішення у справах «Домбо Бехеєр Б.В. проти Нідерландів» (Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands), від 27 жовтня 1993 року, пункт 33, Серія А № 274, та «Авотіньш проти Латвії» [ВП] (Avotiтр v. Latvia) [GC], заява № 17502/07, пункт 119, від 23 травня 2016 року), і має бути забезпечена можливість ознайомитися із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть упевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, inter alia, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява № 30428/96, пункти 17 та 18, від 06 лютого 2001 року).
Як вбачається з матеріалів справи та установлено судами, оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено 16 жовтня 2014 року за відсутності представників сторін.
Апеляційна скарга подана відповідачем до П'ятого апеляційного адміністративного суду 23 червня 2025 року.
Ухвалами апеляційного суду від 27 червня 2025 року апеляційну скаргу залишено без руху у зв'язку з відсутністю доказів сплати судового збору, а також витребувано справу із суду першої інстанції.
15 липня 2025 року від суду першої інстанції надійшов лист, в якому зазначено, що витребувана справа № 815/5478/14 знищена, що підтверджується актом від 19 грудня 2023 року № 16.
Крім того, апеляційний суд ухвалами від 17 липня 2025 року та 29 серпня 2025 року запропонував позивачу надати всі існуючі документи у справі № 815/5478/14 та свої заперечення щодо поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року причини пропуску строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними та відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ВП «СПЕЦБУД» на рішення суду першої інстанції на підставі пункту 4 частини першої статті 299 КАС України.
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції виходив з того, що причини пропуску строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними, при цьому скаржником не вказано інших поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції враховуючи, що спірні правовідносини мали місце у 2014 році, а апеляційна скарга подана у 2025 році.
Проаналізувавши оскаржуване відповідачем рішення суду першої інстанції апеляційний суд дійшов висновку, що ВП «СПЕЦБУД» було повідомлено про розгляд цієї справи у 2014 році, виходячи з того, що йому направлялась повістка про виклик у судове засідання, яка, однак, була повернута на адресу суду без вручення адресату «з незалежних від суду причин».
Разом з тим апеляційним судом не досліджено питання виконання судом першої інстанції положень чинного на час розгляду справи пункту 3 частини першої статті 128 КАС України, які передбачали необхідність відкладення судом розгляду справи в разі неприбуття в судове засідання відповідача, який не є суб'єктом владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності, та відповідно - повторний виклик відповідача.
Також, зазначаючи про належне повідомлення відповідача у зв'язку із направленням йому повістки про виклик у судове засідання, апеляційним судом не з'ясовано, на яку адресу направлялась така повістка.
Крім того не встановлено дату оприлюднення рішення суду першої інстанції в Єдиному державному реєстрі судових рішень та не надано оцінку відсутності у Реєстрі ухвали суду першої інстанції про відкриття провадження у справі.
Також поза увагою суду залишилось і питання настання реальних податкових наслідків для відповідача за результатами розгляду справи судом першої інстанції, а також наявності чи відсутності реальної можливості для ВП «СПЕЦБУД» дізнатись про оскаржуване рішення суду першої інстанції з інших джерел.
Отже, у справі не встановлено жодного доказу того, що стороні було достеменно відомо про судове провадження та, що особа, щодо якої було ініційоване провадження, була поінформована про цей факт.
У зв'язку з викладеним, колегія суддів вважає, що в даному конкретному випадку суд апеляційної інстанції діяв не у спосіб, визначений процесуальним законом, передчасно відмовив у відкритті апеляційного провадження у справі, не оцінивши усі наведені скаржником обставини, з якими він пов'язував пропуск строку на апеляційне оскарження, наслідком чого стало порушення права особи заявника на судовий захист.
Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Ураховуючи, що порушення норм процесуального права допущено судом апеляційної інстанції, справа підлягає направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд
Касаційну скаргу «Виробничого підприємства «СПЕЦБУД» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю» - задовольнити.
Ухвалу П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року у справі № 815/5478/14 - скасувати, а справу направити до П'ятого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не оскаржується.
Суддя-доповідач І.Л. Желтобрюх
Судді: О.В. Білоус
Н.Є. Блажівська