16 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 140/10644/24
адміністративне провадження № К/990/27765/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу
за позовом Маневицької селищної ради
до Міністерства юстиції України,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Волинська обласна державна адміністрація та Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України»,
про визнання протиправним, скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою Маневицької селищної ради
на рішення Волинського окружного адміністративного суду у складі судді Шепелюка В.Л. від 28 січня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Качмара В.Я., Гудима Л.Я., Онишкевича Т.В. від 22 травня 2025 року
Короткий зміст позовних вимог
1. У вересні 2024 року Маневицька селищна рада (далі також - позивач, Селищна рада) звернулася до суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі - Мін'юст, відповідач), в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ Мін'юсту від 03 вересня 2024 року № 2196/7 «Про залишення скарг без розгляду по суті», прийнятий на підставі пункту 4 частини шостої статті 37 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV);
- зобов'язати відповідача повторно розглянути скарги Селищної ради від 28 червня 2024 року № 1914/01-12/2-24, № 1913/01-12/2-24, зареєстровані в Мін'юсті 28 червня 2024 року за № СК-3516-24, № СК-3517-24, № СК-3518-24, № СК-3519-24.
2. На обґрунтування позовних вимог Маневицька селищна рада зазначала, що державний реєстратор речових прав на нерухоме майно Доросинівської сільської ради Волинської області Панасюк Інна Іванівна (далі - державний реєстратор Панасюк І.І.) 12 квітня 2024 року на підставі ухвал Господарського суду Волинської області від 01 березня 2024 року у справі № 903/199/24 та від 26 березня 2024 року у справі № 903/202/24 прийняла неправомірні рішення про державну реєстрацію права власності Волинської обласної державної адміністрації на земельні ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровими номерами: 0723687300:05:003:0151, 0723687300:05:003:0152, розташовані на території Селищної ради. Про порушення права власності Маневицька селищна рада дізналася після отримання ухвал Господарського суду Волинської області від 16 квітня 2024 року у справі № 903/199/24 та від 30 квітня 2024 року у справі № 903/202/24.
Позивач 28 червня 2024 року звернувся до Мін'юсту зі скаргами на такі рішення державного реєстратора Панасюк І.І., за результатами розгляду яких 20 серпня 2024 року Центральна Колегія Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції (далі - Центральна Колегія Мін'юсту) рекомендувала залишити скарги Селищної ради без розгляду по суті як такі, що подані особою, права якої не порушено у зв'язку з прийняття оскаржуваних рішень у сфері державної реєстрації прав. Мін'юст 03 вересня 2024 року прийняв наказ № 2196/7 про залишення скарг Селищної ради від 28 червня 2024 року № 1914/01-12/2-24 та № 1913/01-12/2-24 без розгляду по суті на підставі зазначеного висновку Центральної Колегії Мін'юсту.
Земельні ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровими номерами: 0723687300:05:003:0151, 0723687300:05:003:0152, знаходяться за межами населених пунктів в межах Маневицької територіальної громади, не відносяться до земель, визначених підпунктами «а» - «е» пункту 24 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України (далі - ЗК України), а тому мають перебувати виключно у комунальній власності. Перебування зазначених земельних ділянок в комунальній власності також підтверджується наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 08 грудня 2020 року № 16-ОП та актом приймання-передачі від 08 грудня 2020 року, що дає Селищній раді право подавати скарги до Мін'юсту.
Ухвали Господарського суду Волинської області від 01 березня 2024 року у справі № 903/199/24 та від 26 березня 2024 року у справі № 903/202/24 не є судовими рішення, які набрали законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
Мін'юст на підставі пунктів 5, 6 та абзацу другого пункту 8 Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128 (далі - Порядок № 1128), мав розглянути скаргу на підставі службової записки його посадових осіб, погодженої заступником Міністра, невідкладно без розгляду її колегіально, враховуючи нерозумний строк розгляду скарги (67 календарних днів). Відповідач не вивчив матеріали скарг та не взяв до уваги підтвердження наявності у Маневицької селищної ради права власності (розпорядження) на спірні земельні ділянки на підставі пункту 24 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України.
3. Мін'юст не визнало позов, у відзиві зазначало, що державний реєстратор виконавчого комітету Прилісненської сільської ради Волинської області Меркулова Олена Вячеславівна (далі - державний реєстратор Меркулова О.В.) 27 березня 2024 року прийняла рішення № 72276862, № 72276531 про припинення права власності позивача на спірні земельні ділянки на підставі рішення Маневицької селищної ради від 25 березня 2024 року № 45/20 «Про припинення права комунальної власності на земельні ділянки» та відомостей Державного земельного кадастру від 25 березня 2024 року № 71620646, № 71621434. Тобто записи про припинення права власності на земельні ділянки внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) на підставі рішення позивача, який не оскаржував дії державного реєстратора Меркулової О.В. Сам факт, що у Державному реєстрі прав містяться відомості про припинення прав Маневицької селищної ради на земельні ділянки спростовує твердження позивача про те, що Селищна рада є особою, права якої порушено у сфері державної реєстрації прав. Господарський суд Волинської області закрив провадження у справі № 903/199/24 у зв'язку з прийняттям Маневицькою селищною радою рішення від 25 березня 2024 року № 45/20. Центральна Колегія Мін'юсту діяла відповідно до пункту 4 частини шостої статті 37 Закону № 1952-IV, тому покликання позивача на порушення пунктів 5, 6 та абзац другий пункту 8 Порядку № 1128 не заслуговує на увагу. На розгляді Мін'юсту перебуває велика кількість скарг, що унеможливлює дотримання встановлених законом строків розгляду. Обставини, які мають значення для розгляду скарги, відображені у висновку Центральної Колегії Мін'юсту від 20 серпня 2024 року, тому покликання на їх відсутність в Мін'юсту є необґрунтованим. Права позивача на спірні земельні ділянки були припинені 27 березня 2024 року шляхом внесення відомостей до Державного реєстру прав, тому його скарги від 28 червня 2024 року № 1914/01-12/2-24, № 1913/01-12/2-24 були повернуті без розгляду як особі, права якої не були порушені.
4. Маневицька селищна рада у відповіді на відзив зазначала, що предметом розгляду Центральної Колегії Мін'юсту є лише процедурні порушення, вчинені державним реєстратором під час здійснення реєстраційних дій. Припинення права власності Селищної ради на земельні ділянки на підставі рішень державного реєстратора Меркулової О.В. не дає підстав не керуватися положеннями пункту 24 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України. Державний реєстратор Панасюк І.І. допустила очевидні порушення частини третьої статті 10 Закону № 1952-ІV, оскільки вказала підставами для проведення реєстраційних дій щодо земельних ділянок наявність судових рішень у справах № 903/199/24 та № 903/202/24.
5. Мін'юст у додаткових запереченнях вказувало, що Центральна Колегія Мін'юсту не вирішувала по суті спір про право, оскільки перевірці передує підтвердження факту порушення права скаржника. На час подання скарг (червень 2024 року) Маневицька селищна рада не підтвердила наявність права власності на спірні земельні ділянки. Рішення Мін'юсту приймається у формі наказу на підставі висновку Колегії, в якому викладені усі підстави і мотиви прийняття рішення. Позивач не оскаржував реєстрації дії, вчинені державним реєстратором Меркуловою О.В., щодо припинення права власності, тому сам собі суперечить.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
6. Волинський окружний адміністративний суд рішенням від 28 січня 2025 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2025 року, відмовив у задоволенні позову.
7. Суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що Маневицька селищна рада самостійно припинила право власності на земельні ділянки рішенням від 25 березня 2024 року № 45/20, яке не оскаржувалося, що підтверджує її згоду на передачу земель у державну власність. На момент реєстрації прав за Волинською ОДА у Державному реєстрі речових прав не було зареєстровано прав позивача. Тому скаргу до Мін'юсту було подано особою, чиї права не порушено, що, відповідно до пункту 4 частини шостої статті 37 Закону № 1952-IV, є підставою для залишення скарги без розгляду по суті, а Мін'юст не уповноважений вирішувати спір про право. Позивач не може оскаржувати дії державного реєстратора після добровільної відмови від права власності на земельні ділянки, оскільки це суперечить принципу "venire contra factum proprium", що не позбавляє Селищну раду можливості захистити своє, на її думку, порушене право, в судовому порядку (господарського судочинства).
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
8. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Маневицька селищна рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 січня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2025 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
9. На обґрунтування касаційної скарги позивач зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення пунктів 1, 2, 4 частини третьої статті 10, пунктів 9, 10 частини першої статті 27, пункту 4 частини шостої статті 37 Закону № 1952-IV, абзац 2 частини другої статті 84, статей 117, 122, пункту «а» частини першої статті 140, пункту 24 Розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, статей 316, 317, 319, 373 Цивільного кодексу України, а також не урахували висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 916/4093/21 (щодо необхідності оцінки Мін'юстом дій державного реєстратора, а не вирішувати спір про права на майно) та у постановах Верховного Суду від 10 серпня 2021 року у справі № 240/1127/20 та від 02 серпня 2023 року у справі № 320/7192/22 (щодо порядку розгляду скарг і обов'язковості дослідження документів на підтвердження порушених прав скаржника).
Суди не звернули уваги, що землі державної власності за межами населених пунктів у межах громади, відповідно до пункту «а» частини першої статті 140, пункту 24 Розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, є комунальною власністю, а державна реєстрація права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 0723687300:05:003:0151 і 0723687300:05:003:0152 здійснена на підставі ухвал господарського суду, які не є рішеннями про набуття чи припинення права власності. Право власності територіальної громади реалізується незалежно від дій інших суб'єктів і не може бути припинене без волевиявлення громади чи відповідного рішення ради.
Також скаржник покликається на необхідність формулювання Верховним Судом висновків щодо права органів місцевого самоврядування на земельні ділянки сільськогосподарського призначення відповідно до пункту 24 Розділу Х «Перехідні положення» ЗК України; щодо реєстрації земель сільськогосподарського призначення за державою (облдержадміністраціями) на підставі ухвал суду; щодо добровільної відмови територіальних громад від земельної ділянки на підставі пункту "а" частини першої статті 140 ЗК України.
10. Відповідач подав відзив, в якому просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, обґрунтовуючи це тим, що Маневицька селищна рада не надала доказів порушення її прав оскаржуваними до Мін'юсту рішеннями державного реєстратора, а посилання на пункт 24 Розділу Х «Перехідні положення» ЗК України не є достатнім для визнання його суб'єктом права на спірні земельні ділянки без державної реєстрації.
Покликається на правову позицією, викладену у постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 826/10888/18 (про те, що саме по собі порушення процедури прийняття акту не повинно породжувати правових наслідків для його правомірності).
Позивач посилається на висновки Верховного суду у справах, які не є релевантними щодо предмета спору у цій справі.
Також скаржник не погоджується з необхідністю формулювання Верховним Судом правових висновків у справі, оскільки предметом судового спору є наказ Мін'юсту від 03 вересня 2024 року № 2196/7, а не визнання права власності на земельні ділянки за позивачем.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
11. 27 червня 2025 року Маневицька селищна рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу.
12. Верховний Суд ухвалою від 07 липня 2025 року відкрив касаційне провадження.
13. 17 липня 2025 року Мін'юст подав до суду касаційної інстанції відзив.
14. Верховний Суд ухвалою від 10 листопада 2025 року закінчив підготовчі дії та призначив розгляд цієї справи у судовому засіданні колегією у складі трьох суддів на 25 листопада 2025 року о 14 годині 45 хвилин у приміщенні Касаційного адміністративного суду за адресою: м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корпус 5.
15. 25 листопада 2025 року розгляд Верховним Судом справи № 140/10644/24 не відбувся у зв'язку зі знеструмленням приміщення; визначено нову дату розгляду цієї справи у судовому засіданні - 02 грудня 2025 року.
16. Верховний Суд з 02 грудня 2025 року продовжив розгляд справи в порядку письмового провадження.
17. 04 грудня 2025 року Мін'юст подав додаткові пояснення, в яких підтримав раніше заявлені доводи про відсутність у Маневицької селищної ради речового права на спірні земельні ділянки та неподання скаржником жодних документів, які б підтверджували факт порушення його прав оскаржуваними рішеннями.
18. 05 грудня 2025 року Маневицька селищна рада подала до Верховного Суду додаткові пояснення, в яких вказує, що спірні земельні ділянки мають сільськогосподарське призначення, не можуть перебувати у державній власності, а тому Центральна Колегія Мін'юсту дійшла помилкового висновку про відсутність прав на них Маневицької селищної ради, яка не позбавлена права повторно звернутися до реєстратора для проведення державної реєстрації речових прав. Маневицька селищна рада у скаргах від 28 червня 2024 року № 1914/01-12/2-24 та № 1913/01-12/2-24 зазначала про своє право комунальної власності на земельні ділянки на підставі пункту 24 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, а також надавала документи на підтвердження цільового призначення земельних ділянок. Маневицька селищна рада не приймала рішення щодо передачі з комунальної власності у державну, в особі Волинської обласної державної адміністрації, земельних ділянок з кадастровими номерами 0723687300:05:003:0152 та 0723687300:05:003:0151; такі клопотання від Волинської ОДА, а також ДП «Ліси України» не надходили.
19. 08 грудня 2025 року Волинська ОДА подала до Верховного Суду додаткові пояснення, в яких вбачається, що Кабінет Міністрів України рішень про погодження зміни цільового призначення, вилучення спірних земельних ділянок із земель лісогосподарського призначення ДП "Городоцьке лісове господарство" не приймалося. У Державному земельному кадастрі неправильно визначено категорію землі та її цільове призначення, а Волинська ОДА підготувала проєкт розпорядження, яким ДП «Ліси України» надається дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок державної власності зі зміною цільового призначення із земель сільськогосподарського призначення на землі лісогосподарського призначення для ведення лісового господарства.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
20. Суди попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановили, що державний реєстратор речових прав на нерухоме майно Доросинівської сільської ради Волинської області Панасюк І.І. 12 квітня 2024 року прийняла рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0723687300:05:003:0151 за Волинською обласною державною адміністрацією (індексний номер: 72564641). У той же день вона зареєструвала право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0723687300:05:003:0152 за тією ж адміністрацією (індексний номер: 72565017).
21. 28 червня 2024 року Маневицька селищна рада звернулася до Мін'юсту зі скаргами № 1914/01-12/2-24 та № 1913/01-12/2-24, в яких просила перевірити правомірність рішень, прийнятих державним реєстратором Панасюк І.І.
22. 20 серпня 2024 року Центральна Колегія Мін'юсту сформувала висновок, у якому рекомендувала залишити скарги Маневицької селищної ради без розгляду по суті, оскільки ці скарги подала особа, права якої не були порушені у зв'язку з оскаржуваними рішеннями у сфері державної реєстрації прав.
23. 03 вересня 2024 року Мін'юст видало наказ № 2196/7, яким залишило скарги Маневицької селищної ради від 28 червня 2024 року без розгляду по суті з аналогічним обґрунтуванням (відсутність порушених прав заявника) відповідно до пункту 4 частини шостої статті 37 Закону № 1952-IV.
24. Не погодившись із рішенням Мін'юсту, Маневицька селищна рада звернулася до суду з цим позовом.
Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи
25. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, Верховний Суд виходить з такого.
26. Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
27. Відповідно до частин першої, другої і третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
28. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
29. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
30. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 січня 2025 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2025 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково обґрунтованими з огляду на таке.
31. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
32. Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України від 17 лютого 2022 року № 2073-IX «Про адміністративну процедуру» (далі - Закон № 2073-IX) здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов: 1) дискреційне повноваження передбачено законом; 2) дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом; 3) правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом; 4) вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків.
33. Згідно з частиною третьою статті 11 Закону № 2073-IX адміністративний орган зобов'язаний використовувати свої повноваження з метою, з якою такі повноваження надані. Мета, з якою надано повноваження, визначається законом або випливає з його положень.
34. Адміністративний орган зобов'язаний встановлювати обставини, що мають значення для вирішення справи, і за необхідності збирати для цього документи та інші докази з власної ініціативи, у тому числі без залучення особи витребовувати документи та відомості, отримувати погодження та висновки, необхідні для вирішення справи (частина перша статті 16 Закону № 2073-IX).
35. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до частини другої статті 2 КАС України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
36. Відповідно до частини першої статті 37 Закону № 1952-IV рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав, а також дії, пов'язані з автоматичною державною реєстрацією прав, можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.
37. Оскарження рішення, дії або бездіяльності державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав до Мін'юсту є додатковим механізмом захисту права власності. Таке оскарження може бути оперативним механізмом захисту державою порушених помилковими діями та рішеннями державного реєстратора прав власника, однак не може підміняти собою судовий розгляд (пункт 77 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 916/4093/21).
38. Частина друга статті 37 Закону № 1952-IV визначає, що Міністерство юстиції України розглядає:
1) скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;
2) скарги на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України;
3) повідомлення державного реєстратора про виявлений ним факт використання його ідентифікаторів доступу до Державного реєстру прав іншими особами.
Під час розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України здійснюється також перевірка відповідності законодавству у сфері державної реєстрації прав рішень, дій або бездіяльності державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав, що оскаржувалися до відповідного територіального органу.
Територіальні органи Міністерства юстиції України розглядають скарги на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації (крім рішень про державну реєстрацію прав), які здійснюють діяльність у межах території, на якій діє відповідний територіальний орган.
39. Верховний Суд звертає увагу на те, що Мін'юст у межах своїх повноважень здійснює контроль у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, водночас, не вправі вирішувати спір між сторонами, зокрема робити висновки про права сторін на майно. До спорів «щодо нерухомого майна» відносяться спори, вимоги за якими безпосередньо стосуються об'єкта нерухомого майна.
40. Аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у пунктах 77-86 постановах від 03 квітня 2024 року у справі № 916/4093/21.
41. Порядок № 1128 визначає процедуру здійснення Мін'юстом та його територіальними органами розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін'юсту (скарг у сфері державної реєстрації).
42. Пункт 2 Порядку № 1128 передбачає, що розгляд скарг у сфері державної реєстрації здійснюється Мін'юстом та його територіальними органами у межах компетенції, визначеної законом.
Розгляд скарг у сфері державної реєстрації на предмет наявності (відсутності) порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін'юсту здійснюється колегіально, крім випадку, передбаченого цим Порядком.
Для забезпечення колегіального розгляду скарг у сфері державної реєстрації Мін'юстом чи його територіальними органами утворюються постійно діючі колегії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації, положення про які затверджуються Мін'юстом. Склад колегій затверджується Мін'юстом чи відповідним територіальним органом.
43. Після надходження скарги Мін'юст чи відповідний територіальний орган відповідно до пункту 5 Порядку № 1128 розглядає її не пізніше наступного робочого дня з дня реєстрації на предмет:
(1) пересилання її за належністю відповідному територіальному органу чи Міністерству юстиції;
(2) встановлення підстав для відмови в її задоволенні, зокрема у випадках:
- оформлення скарги без дотримання вимог, визначених законом;
- наявності інформації про судове рішення про відмову позивача від позову з такого самого предмета спору, про визнання відповідачем позову або затвердження мирової угоди сторін;
- наявності інформації про судове провадження у зв'язку із спором між тими самими сторонами, з такого самого предмета і тієї самої підстави;
- наявності рішення Міністерства юстиції України чи його територіального органу з такого самого питання;
- здійснення Міністерством юстиції України чи його територіальним органом розгляду скарги з такого самого питання від того самого скаржника;
- подання скарги особою, яка не має на це повноважень;
- закінчення встановленого законом строку подання скарги;
- розгляду питань, порушених у скарзі, що не належать до компетенції Міністерства юстиції України чи його територіального органу.
44. Якщо під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації відповідно до пункту 5 цього Порядку встановлено наявність підстав для відмови в її задоволенні, Мін'юст чи відповідний територіальний орган не пізніше ніж протягом десяти робочих днів з дня її реєстрації приймає мотивоване рішення про відмову в задоволенні такої скарги на підставі службової записки посадових осіб Мін'юсту чи відповідного територіального органу, погодженої відповідно заступником Міністра чи заступником керівника територіального органу Мін'юсту. Рішення про відмову у задоволенні скарги у сфері державної реєстрації з підстави оформлення її без дотримання вимог, визначених законом, не позбавляє скаржника права на повторне звернення з такою скаргою в межах визначеного законом строку (пункт 6 Порядку № 1128).
45. Якщо під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації відповідно до пункту 5 цього Порядку встановлено наявність підстав для пересилання її за належністю, Мін'юст чи відповідний територіальний орган не пізніше ніж протягом п'яти днів з дня реєстрації скарги пересилає її відповідному територіальному органу чи Мін'юсту, про що повідомляється скаржнику (пункт 7 Порядку № 1128).
46. У разі коли під час розгляду скарги у сфері державної реєстрації відповідно до пункту 5 цього Порядку не виявлено підстав для відмови в її задоволенні чи підстав для пересилання її за належністю, Мін'юст чи відповідний територіальний орган здійснює колегіальний розгляд такої скарги на предмет наявності (відсутності) порушень закону в рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін'юсту, що оскаржуються (абзац 1 пункт 8 Порядку № 1128).
47. Отже, колегіальний розгляд скарг у сфері державної реєстрації здійснюється у разі, якщо під час первинного розгляду відповідно до пункту 5 Порядку № 1128 не встановлено підстав для відмови у задоволенні скарги або для її пересилання за належністю.
Тобто, колегіальний порядок застосовується для розгляду скарги по суті - на предмет наявності чи відсутності порушень закону в рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації чи територіального органу Мін'юсту, які оскаржуються.
48. Водночас, відповідно до абзацу 2 пункту 8 Порядку № 1128, якщо під час первинного розгляду скарги Мін'юстом встановлено очевидні порушення закону в рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації чи територіального органу Мін'юсту, розгляд такої скарги здійснюється невідкладно - без колегіального розгляду, на підставі службової записки посадових осіб Мін'юсту, погодженої заступником Міністра.
49. Таким чином, за загальним правилом здійснюється колегіальний розгляд скарг у сфері державної реєстрації, що забезпечує колегіальність та об'єктивність у вирішенні скарг, тоді як одноосібний розгляд Мін'юстом допускається виключно у випадках виявлення очевидних порушень закону, коли відкладення розгляду або скликання колегії є недоцільним з огляду на очевидність правопорушення.
50. Відповідно до частини шостої статті 37 Закону № 1952-IV за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав Міністерство юстиції України, його територіальні органи приймають одне з таких мотивованих рішень, яке не пізніше наступного робочого дня з дня його прийняття розміщується на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України чи відповідного територіального органу:
- про задоволення скарги (якщо оскаржувані рішення, дії або бездіяльність не відповідають законодавству у сфері державної реєстрації прав);
- про відмову в задоволенні скарги (якщо оскаржувані рішення, дії або бездіяльність відповідають законодавству у сфері державної реєстрації прав);
- про залишення скарги без розгляду по суті.
Міністерство юстиції України, його територіальні органи залишають скаргу на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав без розгляду по суті, якщо:
1) встановлений цим Законом для подання скарги строк сплив до дня її подання;
2) Міністерством юстиції України, його територіальним органом за результатами розгляду скарги з такого самого питання вже приймалося рішення про задоволення скарги або про відмову в її задоволенні;
3) наявна інформація про відкрите за заявою скаржника судове провадження, предметом якого є оскарження тих самих рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації прав;
4) скаргу подано особою, права якої у зв'язку з оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю у сфері державної реєстрації прав не порушено;
5) скаргу подано особою, яка не має на це повноважень;
6) скаржником подано до Міністерства юстиції України, його територіального органу заяву про залишення скарги без розгляду;
7) набрало законної сили судове рішення, яким оскаржуване рішення скасовано або оскаржувані дії, бездіяльність у сфері державної реєстрації прав визнані вчиненими з порушенням цього Закону та анульовані;
8) скаргу подано на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав, що прийняті, вчинені до 01 січня 2016 року.
51. Отже, питання про наявність порушення прав особи оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю у сфері державної реєстрації не є очевидним відповідно до пункту 5 Порядку № 1128 під час первинного розгляду скарги. Тому скарга передається на колегіальний розгляд, де колегія Мін'юсту перевіряє, чи є скаржник особою, права якої порушено оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю у сфері державної реєстрації прав.
52. При цьому, перевищення Мін'юстом граничного 45 денного строку розгляду скарг, передбаченого частиною п'ятою статті 37 Закону № 1952-IV, за загальним правилом, не впливає на законність рішень по суті, якщо вони прийняті з дотриманням норм закону. Тобто, процедурні порушення самі по собі не можуть призводити до скасування правильного по суті рішення. Перевищення строку розгляду може бути підставою для інших форм відповідальності (дисциплінарної тощо), але не для скасування законних рішень Мін'юсту.
53. У справі, що розглядається, Маневицька селищна рада в обґрунтування скарги на реєстраційні дії, проведені 12 квітня 2024 року державним реєстратором Доросинівської сільської ради Волинської області Панасюк І.І., покликалася на порушення вимог пункту 24 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України та вимог пунктів 9, 10 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV.
54. 27 травня 2021 року набрав чинності Закон України від 28 квітня 2021 року № 1423-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», який доповнив розділ X «Перехідні положення» ЗК України пунктом 24 такого змісту: «"24. З дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:
а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);
б) оборони;
в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;
г) зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
ґ) під будівлями, спорудами, іншими об'єктами нерухомого майна державної власності;
д) під об'єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;
е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті. .
Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.
Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.».
55. Отже, земельні ділянки лісогосподарського призначення (ліси) державної власності, що перебувають у постійному користуванні державного (лісогосподарського) підприємства, відповідно до пункту 24 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, залишаються у державній власності.
56. Водночас землі інших категорій, зокрема землі сільськогосподарського призначення, з 27 травня 2021 року вважаються такими, що належать територіальним громадам на праві комунальної власності, а саме:
- земельні ділянки, щодо яких право державної власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі ділянки;
- земельні ділянки, право державної власності на які не зареєстровано, а також землі, що не сформовані в земельні ділянки, - з дня набрання чинності пунктом 24 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України (тобто з 27 травня 2021 року).
57. Суди попередніх інстанцій встановили, що державний реєстратор Меркулова О.В. 27 березня 2024 року, прийнявши рішення № 72276862 та № 72276531, припинила права власності позивача на спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 0723687300:05:003:0151 та 0723687300:05:003:0152 на підставі рішення Маневицької селищної ради від 25 березня 2024 року № 45/20 "Про припинення права комунальної власності на земельні ділянки" та відомостей Державного земельного кадастру від 25 березня 2024 року № 71620646 і № 71621434.
58. Маневицька селищна рада у позовній заяві стверджувала, що зазначені земельні ділянки сільськогосподарського призначення з 2020 року перебувати в комунальній власності, покликаючись на наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 08 грудня 2020 року № 16-ОП та актом приймання-передачі від 08 грудня 2020 року.
59. Водночас у справах № 903/199/24 та № 903/202/24 підставою для звернення прокурора до суду слугувало те, що спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення після 2013 року неправомірно віднесені (інвентаризовані) до земель сільськогосподарського призначення та надалі передані Маневицькій селищній раді.
60. Відповідно до статті 2, частини четвертої статті 9 КАС України однією із засад адміністративного судочинства є офіційне з'ясування всіх обставин у справі; дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів із власної ініціативи.
61. Принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі передбачає активну роль суду в адміністративному процесі, що відрізняє його від суто змагальної моделі судочинства. Коли у змагальному процесі суд обмежується оцінкою доводів і доказів, поданих сторонами, то в адміністративному судочинстві суд зобов'язаний забезпечити повне та всебічне з'ясування всіх обставин, необхідних для ухвалення справедливого та об'єктивного рішення.
62. Суд самостійно визначає коло обставин, які підлягають встановленню для правильного вирішення спору, не лише досліджує надані сторонами докази, а й оцінює їхню достовірність (стаття 75 КАС України) та достатність (стаття 76 КАС України).
63. У разі потреби суд має право витребовувати додаткові докази, звертати увагу учасників процесу на прогалини в доказовій базі та пропонувати їм надати уточнені або нові матеріали.
64. З огляду на частини першу та четверту статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні; надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
65. Принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі кореспондується з принципом офіційності адміністративної процедури, закріпленим у пункті 11 статті 4 Закону України від 17 лютого 2022 року № 2073-IX «Про адміністративну процедуру» (далі - Закон № 2073-IX).
66. Частиною першою статті 16 цього Закону визначено, що адміністративний орган зобов'язаний встановлювати обставини, що мають значення для вирішення справи, і за необхідності збирати для цього документи та інші докази з власної ініціативи.
67. Принцип офіційності сприяє реалізації основних засад адміністративного судочинства - законності, об'єктивності та справедливості, забезпечує баланс між активною участю сторін у процесі та відповідальністю суду за всебічне, повне й об'єктивне з'ясування обставин справи.
68. Аналогічні висновки щодо застосування норм процесуального права викладені у постановах Верховного Суду від 29 листопада 2019 року у справі № 818/154/16 та від 20 квітня 2021 року у справі № 817/1269/17, від 06 серпня 2025 року у справі № 560/9501/24, від 16 вересня 2025 року у справі № 420/31843/24, від 02 червня 2025 року у справі № 400/5306/24.
69. У справі, що розглядається, суди встановили, що Мін'юст, керуючись висновком Центральної Колегії від 20 серпня 2024 року, прийняв наказ від 03 вересня 2024 року № 2196/7 про залишення скарг Маневицької селищної ради без розгляду по суті з підстави, що скаргу подано особою, права якої у зв'язку з прийняттям оскаржуваних рішень у сфері державної реєстрації прав не порушено.
70. При цьому, суди попередніх інстанцій не дослідили висновок Центральної Колегії Мін'юсту від 20 серпня 2024 року та не встановили, які саме обставини та докази були досліджені Колегією при формуванні висновку про те, що позивач не є особою, права якої порушено у зв'язку з оскаржуваними рішеннями у сфері державної реєстрації прав. Зокрема, суду слід з'ясувати, чи перевіряла Центральна Колегія Мін'юсту відомості з Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо спірних земельних ділянок з кадастровими номерами 0723687300:05:003:0151 та 0723687300:05:003:0152 станом на різні дати, зокрема до та після 27 березня 2024 року (дати припинення права власності позивача), 12 квітня 2024 року (дату оскаржуваних рішень державного реєстратора) і станом на 28 червня 2024 року (дату подання скарг).
71. Також суди не встановили, чи досліджував Мін'юст при розгляді скарг питання про категорію спірних земельних ділянок (землі сільськогосподарського чи лісогосподарського призначення) та застосовність до них пункту 24 Розділу Х "Перехідні положення" ЗК України, чи звертав Мін'юст увагу на аргументи позивача про те, що спірні земельні ділянки сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів у межах Маневицької територіальної громади з 27 травня 2021 року вважаються землями комунальної власності відповідно до зазначеної норми, тобто, можливість виникнення у позивача права власності на спірні земельні ділянки за законом незалежно від державної реєстрації такого права.
72. При цьому, Верховний Суд звертає увагу, що земельні ділянки лісогосподарського призначення (що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств) не вибувають з 27 травня 2021 року з державної власності в комунальну власність відповідно до пункту 24 Розділу Х "Перехідні положення" ЗК України.
73. Суди першої та апеляційної інстанцій не перевіряли, чи до Мін'юсту разом зі скаргою Маневицька селищна рада надавала наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 08 грудня 2020 року № 16-ОП та акт приймання-передачі від 08 грудня 2020 року як документи, що підтверджують перебування спірних земельних ділянок у комунальній власності Маневицької селищної ради, чи надав Мін'юст оцінку цим документам при вирішенні питання про наявність у позивача статусу особи, права якої порушено; чи запитував Мін'юст додаткові документи для встановлення правового статусу скаржника.
74. Верховний Суд наголошує на тому, що статус «особи, права якої порушено» у розумінні пункту 4 частини шостої статті 37 Закону № 1952-IV передбачає наявність чинного права чи законного інтересу, яке може бути відновлене в результаті задоволення скарги.
75. Мін'юст, перевіряючи наявність порушеного права скаржника, не вправі вирішувати спір про право власності, що належить до виключної компетенції суду. Водночас обов'язок Мін'юсту полягає у з'ясуванні наявності у скаржника охоронюваного інтересу шляхом оцінки об'єктивних передумов його виникнення (зокрема, статусу та розташування майна), які свідчать про наявність правового зв'язку особи з об'єктом оскаржуваних реєстраційних дій.
76. При цьому встановлення Мін'юстом цих обставин (зокрема категорії земельних ділянок) спрямоване на з'ясування наявності у скаржника законного інтересу в оскарженні реєстраційних дій, а не вирішення спору про право власності.
77. Верховний Суд підкреслює, що залишення скарг без розгляду по суті не може підміняти судовий розгляд спору про право власності, який Мін'юст не має права здійснювати відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 03 квітня 2024 року у справі № 916/4093/21.
78. Також суди попередніх інстанцій не перевірили, чи врахував Мін'юст при розгляді скарг, що позивач оскаржував саме рішення державного реєстратора Панасюк І.І. від 12 квітня 2024 року про реєстрацію права власності за Волинською обласною державною адміністрацією, а не рішення державного реєстратора Меркулової О.В. від 27 березня 2024 року про припинення права власності Маневицької селищної ради, чи аналізував Мін'юст з огляду на такі обставини, наявність у позивача законного інтересу в оскарженні реєстраційних дій, які призвели до реєстрації права власності на земельні ділянки за іншою особою, якщо позивач посилається на порушення процедури державної реєстрації.
79. Питання про право територіальної громади на земельні ділянки сільськогосподарського призначення відповідно до пункту 24 Розділу Х "Перехідні положення" ЗК України, про правомірність реєстрації прав та про можливість добровільної відмови територіальної громади від права власності на земельні ділянки не є предметом спору у цій справі і не підлягають розгляду при вирішенні питання про законність оскаржуваного наказу Мін'юсту.
80. Суди першої та апеляційної інстанцій не надали оцінки, чи висновок Мін'юсту про відсутність у позивача права власності на спірні земельні ділянки на підставі реєстраційних дій державного реєстратора Меркулової О.В., які не були предметом оскарження, не виходить за межі його повноважень; чи висновки Мін'юсту ґрунтуються виключно на перевірці процедурних аспектів оскаржуваних реєстраційних дій.
81. Також, чи дотримався Мін'юст при розгляді скарг принцип офіційності адміністративної процедури, передбачений пунктом 11 статті 4 Закону № 2073-IX, чи встановив обставини, що мають значення для вирішення скарг відповідно до частини першої статті 16 цього Закону.
82. Верховний Суд підкреслює, що метою, з якою Мін'юсту надано повноваження щодо розгляду скарг (частина третя статті 11 Закону № 2073-IX), є забезпечення законності виключно процедури реєстрації, а не вирішення спорів про належність майна.
83. Із цих же підстав Верховний Суд не перевіряє правильність застосування пунктів 1, 2, 4 частини третьої статті 10, пунктів 9, 10 частини першої статті 27, абзац 2 частини другої статті 84, статей 117, 122, пункту «а» частини першої статті 140 ЗК України, статей 316, 317, 319, 373 ЦК України, оскільки предметом судового розгляду у цій справі є оскарження наказу Мін'юсту від 03 вересня 2024 року № 2196/7, а не вирішення спору про право власності на земельні ділянки, чи перевірка законності рішення державного реєстратора.
84. З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи в позові лише на підставі факту припинення права комунальної власності позивача 27 березня 2024 року (яке саме по собі не оскаржувалося), порушили вимоги статті 2, 9, 90 КАС України щодо офіційного з'ясування всіх обставин справи та не перевірили, чи дійсно Мін'юст при розгляді скарг позивача належно встановив фактичні обставини щодо категорії спірних земельних ділянок (сільськогосподарського чи лісогосподарського призначення); чи дослідив надані позивачем документи та перевірив відомості Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав станом на момент подання скарг (28 червня 2024 року); чи оскаржувані реєстраційні дії державного реєстратора Панасюк І.І. від 12 квітня 2024 року могли порушити законний інтерес територіальної громади Маневицької селищної ради, яка претендує на автоматичне виникнення права комунальної власності за законом (ex lege) незалежно від факту попередньої реєстрації чи її припинення іншим реєстратором; чи дотримався принципу офіційності адміністративної процедури (пункти 11 частини першої статті 4, частини першої статті 16 Закону № 2073-IX) і чи не підмінив Мін'юст власною оцінкою вирішення спору про право власності на земельні ділянки, що виходить за межі його компетенції.
85. За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про правомірність наказу Мін'юсту від 03 вересня 2024 року № 2196/7 без належного встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
86. Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»); з огляду на положення статті 341 КАС України, позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а тому не має можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.
87. Аналогічні застереження містяться у Рекомендаціях R(95)5 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію та покращення функціонування систем та процедур оскарження судових рішень від 07 лютого 1995 року (Recommendation R(95)5 concerning the introduction and improvement of the functioning of appeal systems and procedures in civil and commercial cases). Зокрема, у пункті «g» статті 7 Рекомендацій R(95)5 зазначено, що у суді третьої (касаційної) інстанції не можна представляти нові факти та нові докази.
88. Відсутність процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове рішення у справі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
89. З огляду на частину другу статті 353 КАС України порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, є підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд.
90. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 КАС України).
91. Зважаючи на зазначені недоліки розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд вважає за необхідне скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 січня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2025 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
92. Після встановлення обставин, згадуваних у пунктах 67, 68, 70, 73, 75, 77, 78, 81 цієї постанови, та дослідження всіх необхідних доказів суд першої інстанції зможе об'єктивно оцінити, чи правомірно Мін'юст залишив скарги Маневицької селищної ради без розгляду по суті на підставі пункту 4 частини шостої статті 37 Закону № 1952-IV, чи здійснив Мін'юст належний розгляд скарг з дотриманням встановленої законом процедури, чи надав Мін'юст обґрунтування прийнятого рішення, чи не порушив Мін'юст права позивача на ефективний захист у сфері державної реєстрації прав.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Маневицької селищної ради задовольнити частково.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 січня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2025 року скасувати, а справу № 140/10644/24 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач: Я.О. Берназюк
Судді: С.М. Чиркін
В.М. Шарапа