16 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/14071/24 пров. № А/857/7326/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року (ухвалене головуючим-суддею Лозовським О.А. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Луцьку) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - ГУ ПФУ, пенсійний орган, відповідач), в якому просила протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ про відмову у призначенні їй пенсії за віком відповідно до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796) №032350026635 від 22.10.2024 та зобов'язати відповідача призначити їй пенсію за віком на підставі статті 55 цього Закону із зниженням пенсійного віку на 4 роки 6 місяців, з 15.10.2024 (моменту подання заяви про призначення пенсії).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 позовні вимоги були задоволені повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції залишено поза увагою те, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує з фактом саме фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення, тобто у зв'язку з постійним проживанням в такій місцевості. Зазначає, що оскільки заявницею не підтверджено факт проживання або роботи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - не менше 3 роки (02 роки 10 місяців 09 днів) право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону №796 відсутнє.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачка просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що позивачка є особою, потерпілою від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 29.01.1993.
15.10.2024 позивачка звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, відповідно до ст.55 Закону №796.
За принципом екстериторіальності документи були передані на розгляд ГУ ПФУ в Тернопільській області, за наслідками розгляду заяви позивачки, рішенням №032350026635 від 22.10.2024 їй було відмовлено у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку, з тих підстав, що документами не підтверджено право заявниці на зниження пенсійного віку з урахуванням норм ст.55 Закону №796.
Оспорюване рішення мотивоване тим, що відповідно до ст.55 Закону №796, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, - мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років. Страховий стаж особи становить 37 років 09 місяців 29 днів. До зони гарантованого добровільного відселення не враховано період навчання в Луцькому державному педагогічному інституті імені Лесі Українки з 01.09.1986 по 28.06.1990, оскільки м. Луцьк не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Вважаючи оспорюване рішення протиправним, ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що позивачці видано посвідчення громадянки, яка постійно працювала чи працює, проживала або проживає у зонах безумовного та гарантованого добровільного відселення (категорія 3) серія НОМЕР_1 . Суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 має право на пільги та компенсації, встановлені Законом №796 для осіб, які постійно проживають та постійно працюють у зонах безумовного (обов'язкового) відселення та гарантованого добровільного відселення, в тому числі і право на пенсію зі зниженням пенсійного віку. Крім того, суд дійшов висновку, що належним відповідачем у частині позовних вимог щодо зобов'язання призначити пенсію є саме ГУ ПФУ в Тернопільській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглянув заяву ОСОБА_1 про призначенні пенсії та прийняв оспорюване рішення.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України кожному громадянину гарантується право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон №796.
Відповідно до ст.49 Закону №796, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Статтею 55 Закону №796 визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.
Згідно ч.1 ст.55 Закону №796, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Відповідно до абз.5 п.2 ч.1 ст.55 Закону №796, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Згідно ч.3 ст.55 Закону №796, призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058) і цього Закону.
Пунктом 13 розділу XV “Прикінцеві положення» Закону №1058 передбачено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Законів України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.
Системний аналіз приведених вище норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться у разі вибору цих осіб, згідно з нормами Закону №1058 з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796.
Іншими словами, норми спеціального закону в даному випадку застосовуються субсидіарно з нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.
Таким чином, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993, протягом не менше трьох років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. При цьому, постійне проживання такої особи або постійна праця у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986, незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 3 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні два повні роки проживання або роботи на такій території, але не більше 6 років.
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058, затвердженого постановою правління ПФУ №22-1 від 25.11.2005, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1, у редакції постанови правління ПФУ №13-1 від 07.07.2014).
Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії встановлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Відповідно до абз.9 п.п.5 п.2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, документами, які засвідчують особливий статус особи є посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм ст. 55 Закону №796).
Статтею 14 Закону №796 визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій, до яких належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.
Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та які надають право користування пільгами, встановленими Законом №796 є посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (ч.3 ст.65 Закону №796).
Згідно ст.15 Закону №796, довідка про період проживання, роботи на цих територіях, є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.
Отже, єдиним документом, який підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення “Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визнання в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.02.2018 по справі №344/9789/17, від 24.10.2019 по справі №152/651/17, від 25.11.2019 по справі №464/4150/17, від 27.04.2020 по справі №212/5780/16-а, від 17.05.2021 по справі №398/494/17, від 17.05.2021 по справі №336/6218/16-а.
Таким чином, факт видачі позивачці уповноваженим органом посвідчення “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» підтверджує факт її проживання або роботи станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.
Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що матеріалами справи підтверджено факт проживання позивачки в зоні гарантованого добровільного відселення, що становить не менше 3 років станом на 01.01.1993 та дає їй право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст.55 Закону №796.
Водночас, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.3, 4 ст.15 Закону №796, підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування. Тобто, факт проживання особи на території зони радіоактивного забруднення засвідчує довідка органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.
Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2019 по справі №569/7589/17, від 10.04.2019 по справі №162/760/17 та постанові Верховного Суду від 06.05.2020 по справі №381/3359/17.
Як видно з матеріалів справи, відповідно до довідки №831 від 02.10.2024, виданої Ворокомлівським старостинським округом №8, позивачка у період з 12.04.1969 по 25.05.1993 була зареєстрована та постійно проживала за адресою : вулиця Соснова (Гагаріна), 4, село Ворокомле Камінь-Каширського району Волинської області, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення третьої категорії відповідно до пункту третього статті 14 Закону №796.
Відповідно до архівної довідки №03-25/01/113 від 10.01.2024, ОСОБА_2 наказом ректора №45-С від 23.08.1986 Луцького державного педагогічного інституту імені Лесі Українки було зараховано до складу студентів першого курсу денної форми навчання факультету підготовки вчителів початкових класів на спеціальність “Педагогіка і методика початкового навчання».
Наказом ректора №50-С від 02.07.1990 Луцького державного педагогічного інституту імені Лесі Українки позивачці присвоєно кваліфікацію та звання вчителя початкових класів середньої школи та видано диплом встановленого зразка серії НОМЕР_2 від 02.07.1990
Як встановлено судом, село Ворокомле Камінь-Каширського району Волинської області, згідно постанови Кабінету Міністрів УРСР №106 від 23.07.1991 віднесено до зони гарантованого добровільного відселення (ІІІ категорія) внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
При цьому, посилання відповідача, як на підставу відмови у призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку на те, що період, в який позивачка навчалася в Луцького державному педагогічному інституті імені Лесі Українки, не зараховується до періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, оскільки м. Луцьк не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, колегія суддів оцінює критично та до уваги не бере, позаяк зазначене не спростовує факту її проживання у цей період у селі Ворокомле Камінь-Каширського району Волинської області (на вихідних, канікулах, під час навчальної практики тощо).
Суд першої інстанції слушно зауважив, що ГУ ПФУ не враховано, що у Луцькому державному педагогічному інституті імені Лесі Українки навчання переривалося на період канікул та практики, про що свідчить архівна довідка №03-25/01/3657 від 25.11.2024, що давало можливість за наявності прямого транспортного сполучення добиратися рейсовим пасажирським транспортом з місця проживання та реєстрації позивачки до місця навчання.
Крім того, трудовою книжкою позивачки серії НОМЕР_3 підтверджується, що у період з 31.03.1990 по 30.08.1993 вона працювала вихователем групи продовженого дня Ворокомлівської середньої школи (запис №1, №2).
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачка має право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону №796 (3 роки початкова величина; 3 роки додатково за повних 6 років проживання в зоні гарантованого добровільного відселення).
Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оспорюваного рішення, наявності підстав для його скасування та зобов'язання вчинити дії по призначенню позивачці пенсії зі зменшенням пенсійного віку згідно ст.55 Закону №796.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року по справі №140/14071/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук