16 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/597/25 пров. № А/857/7732/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року про повернення позовної заяви у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Рівненського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
суддя (судді) в суді першої інстанції - Борискін С.А.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Рівне,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
16 січня 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Рівненського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність щодо невинесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 75929827, відкритого на підставі постанови № 338 від 08.08.2024 відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку із повним її виконанням (сплатою штрафу у розмірі 17000 грн) добровільно до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження; зобов'язати закінчити виконавче провадження № 75929827, відкрите на підставі постанови № 338 від 08.08.2024 відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до пункту 9 частини першої статті 39
Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку із повним її виконанням (сплатою штрафу у розмірі 17000 грн) добровільно до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та вжити всі необхідні дії, визначені частиною першою статті 40 цього Закону.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 позовну заяву залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви, а саме: шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням підстав для його поновлення.
29.01.2025 на усунення недоліків позовної заяви позивач подав заяву про поновлення строку звернення до суду. Вказано, що 28.11.2024 позивачем було подано заяву до відповідача з проханням закрити виконавче провадження № 75929827, з підстав своєчасної сплати штрафу у сумі 17000,00 грн. Враховуючи, що відповідь на вказану заяву позивач не отримав, 09.12.2024, 18.12.2024 та 30.12.2024 на адресу відповідача були направлені адвокатські запити з метою отримання письмової відповіді щодо причин незакриття виконавчого провадження № 75929827, однак лише 09.01.2025 зі слів державного виконавця, стало відомо, що вказане виконавче провадження не може бути закінченим, у зв'язку із несвоєчасною сплатою штрафу. Тому, вважає, що пропущення строку звернення до суду відбулося з об'єктивних причин, а саме подання адвокатських запитів та отримання відповіді на них.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року визнано неповажними підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовом у справі № 460/597/25 та відмовлено у задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду. Позовну заяву і додані до неї документи повернуто позивачу.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позивач вперше 27.11.2024 звернувся до Рівненського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із заявою з проханням закрити виконавче провадження № 75929827, з підстав своєчасної сплати штрафу, відтак позивачу не пізніше 27.11.2024 було відомо про вищезазначене виконавче провадження з примусового виконання постанови № 338 виданого 08.08.2024 ІНФОРМАЦІЯ_2 . При цьому, з цим позовом позивач звернувся до суду лише 16.01.2025, тобто з пропуском 10-денного строку звернення до суду, визначеного ст. 287 КАС України. Суд першої інстанції вказав, що не отримання відповіді на заяву не змінює момент, з якого така особа могла або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права. Жодних обставин, які були об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з цим позовом, позивачем не вказано і докази на їх підтвердження в матеріалах справи відсутні. Відтак, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом без поважних причин.
Не погодившись з прийнятою ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що судом першої інстанції не надано належної оцінки тому, що позивач вчиняв активні дії з метою зібрання інформації та доказів, які могли б стати підставою для закінчення виконавчого провадження, що, у свою чергу, свідчить про те, що судом першої інстанції не було встановлено обставин, які є визначальними для вирішення питання як щодо дотримання строків звернення до суду, так і щодо наявності підстав для поновлення такого строку. Вважає, що пропущення строку звернення до суду відбулося з об'єктивних причин, а саме подання адвокатських запитів та отримання відповіді на них. Зауважує, що зв'язку з тим, що з середини грудня 2024 року по день звернення до суду з позовною заявою не функціонували єдиний державний реєстр виконавчих проваджень та єдиний реєстр боржників внаслідок цілеспрямованої кібератаки на державні реєстри України, самостійно перевірити чи закінчено виконавче провадження не було можливості. Лише 09.01.2025, шляхом отримання усної (а не письмової) відповіді на заяву про закінчення виконавчого провадження, позивач дізнався, що виконавче провадження не буде закінчено, а тому, в даному випадку є порушеними його права та інтереси. Вказує, що бездіяльність виконавця, посадових осіб органів ДВС є триваючим правопорушенням, у зв'язку з чим початок перебігу строку на її оскарження автоматично відкладається, як про це зазначав Верховний Суд, зокрема в постанові від 25.03.2020 по справі № 175/3995/17.
Представником відповідача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про повернення позовної заяви.
Представником відповідача подано відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому вказано, що лише 09.01.2025, шляхом отримання усної (а не письмової) відповіді на заяву про закінчення виконавчого провадження, позивач дізнався, що виконавче провадження не буде закінчено, а тому, в даному випадку є порушеними його права та інтереси
Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (заявнику) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, відповіді на відзив на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити повністю з наступних підстав.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, оскільки вказані підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду визнані неповажними.
Проте, колегія суддів не погоджується з обгрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України), частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За нормами частини третьої статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Разом із тим, особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за правилами адміністративного судочинства регламентовані приписами статті 287 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
За правилами частини другої статті 287 вказаного Кодексу позовну заяву може бути подано до суду, зокрема: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду.
Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач вперше 27.11.2024 звернувся до Рівненського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із заявою з проханням закрити виконавче провадження №75929827, з підстав своєчасної сплати штрафу, відтак позивачу не пізніше 27.11.2024 було відомо про вищезазначене виконавче провадження з примусового виконання постанови № 338 виданого 08.08.2024 ІНФОРМАЦІЯ_2 . При цьому, з цим позовом позивач звернувся до суду лише 16.01.2025, тобто з пропуском 10-денного строку звернення до суду, визначеного ст.287 КАС України.
Саме із зверненням до відповідача із заявою про необхідність закінчення виконавчого провадження від 27.11.2024, суд першої інстанції пов'язував початок обчислення десятиденного строку для звернення позивача до суду та, як наслідок, прийшов до висновку про те, що після подання такого звернення позивач повинен був дізнатися вищезазначене виконавче провадження з примусового виконання постанови № 338 виданого 08.08.2024 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Проте колегія суддів не погоджується з такими висновками судді суду першої інстанції з огляду на таке.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що предметом розгляду у цій справі є визнання протиправною бездіяльності Рівненського відділу ДВС щодо невинесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 75929827, відкритого на підставі постанови № 338 від 08.08.2024 відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку із повним її виконанням (сплатою штрафу у розмірі 17000 грн) добровільно до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження; а також зобов'язання Рівненський відділ ДВС закінчити виконавче провадження № 75929827, відкрите на підставі постанови № 338 від 08.08.2024 відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку із повним її виконанням (сплатою штрафу у розмірі 17000 грн) добровільно до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та вжити всі необхідні дії, визначені частиною першою статті 40 цього Закону.
Враховуючи наведене, колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції помилково пов'язує початок обчислення строку звернення із тим, що позивачу не пізніше 27.11.2024 було відомо про вищезазначене виконавче провадження з примусового виконання постанови № 338 виданого 08.08.2024 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Сама по собі обізнаність позивача про наявність зазначеного виконавчого провадження у цій справі не має правового значення для обрахунку строку звернення до суду із позовом про визнання протиправною бездіяльності державного виконавця щодо незакінчення виконавчого провадження.
При вирішенні питання про поновлення строку в межах кожної конкретної справи суд надає оцінку й оцінює в сукупності обставини, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду: тривалість пропущеного строку; поведінку особи протягом цього строку; учинені дії та чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду.
Згідно усталеної судової практики поважними причинами пропуску строку звернення до суду із позовом визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Скаржник у заяві про поновлення строку звернення до суду та в апеляційній скарзі вказує, що відповідь на заяву від 27.11.2024 не було надано відповідачем, тому 09.12.2024, 18.12.2024 та 30.12.2024 на адресу відповідача були направлені адвокатські запити з метою отримання письмової відповіді щодо причин незакриття виконавчого провадження № 75929827, однак лише 09.01.2025 зі слів державного виконавця, стало відомо, що вказане виконавче провадження не може бути закінченим, у зв'язку із несвоєчасною сплатою штрафу. Тому, вважає, що пропущення строку звернення до суду відбулося з об'єктивних причин, а саме подання адвокатських запитів та отримання відповіді на них.
Однак, суд першої інстанції не надав жодної оцінки вказаним доводам, залишивши їх поза увагою.
Колегія суддів зауважує, що позивач фактично оскаржує триваюче правопорушення зі сторони відповідача.
В чинному законодавстві України не визначено поняття «триваюче правопорушення».
Разом із цим, за загальноприйнятим у теорії права визначенням триваючим вважають правопорушення, яке починається з будь-якої протиправної дії чи бездіяльності, коли винна особа не виконує конкретний покладений на неї обов'язок або виконує його неповністю чи неналежним чином, а потім така бездіяльність триває протягом певного проміжку часу до моменту виконання установлених обов'язків або виявлення правопорушення.
Верховний Суд у постанові від від 25.03.2020 по справі № 175/3995/17 вказав, що Триваюче правопорушення розуміється як проступок, пов'язаний з тривалим та безперервним невиконанням суб'єктом обов'язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка допустила бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження бездіяльності та, відповідно, порушення закону. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку: усунення стану, за якого об'єктивно існує певний обов'язок у суб'єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов'язку відповідним суб'єктом.
Таким чином, бездіяльність виконавця, посадових осіб органів ДВС є триваючим правопорушенням, у зв'язку з чим початок перебігу строку на її оскарження автоматично відкладається
Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів констатує, що строк звернення до суду існує не для того, щоб надавати можливість суб'єкту владних повноважень уникнути відповідальності. Триваюче право повинно бути захищено, а триваюче порушення - припинено, тобто протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень може бути оскаржена до суду в будь-який час за весь період, протягом якого вона триває. В іншому разі суб'єкт владних повноважень отримав би легітимацію з боку держави у формі забезпечення можливості зловживання правом та безкінечне продовження протиправної поведінки з огляду на відсутність дієвого механізму спонукання до виконання обов'язку.
У справі «Лелас проти Хорватії» Європейський суд з прав людини звернув увагу на те, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (справа Європейського суду з прав людини «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Відтак, звертаючись до суду із заявленими позовними вимогами, представник позивач не пропустив 10-денний строк звернення до суду, через що оскаржувана ухвала про повернення позовної заяви прийнята судом першої інстанції помилково.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суддя суду першої інстанції при вирішенні питання дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду допустив неправильне застосування норм процесуального права, неправильно встановивши початок перебігу строку звернення до суду, у зв'язку із чим прийшов до помилкового висновку про повернення позовної заяви позивачу.
Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що при прийнятті оскаржуваної ухвали суд першої інстанції порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування такої ухвали із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 312, ст. 315, ст. 317, ст. 320, ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року про повернення позовної заяви у справі № 460/597/25 - скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін