17 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/21896/24 пров. № А/857/5293/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого - судді - Мікули О. І.,
суддів - Курильця А. Р., Пліша М. А.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року у справі №380/21896/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії, -
суддя в 1-й інстанції - Клименко О. М.,
час ухвалення рішення - 13 січня 2025 року,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - 13 січня 2025 року,
Позивач - ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просила визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення перерахунку пенсії у частині встановлення підвищення до пенсії члену сімей, яких було примусово переселено, у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 01 серпня 2024 року; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснювати їй нарахування підвищення до пенсії у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 01 серпня 2024 року.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо нездійснення перерахунку пенсії ОСОБА_1 у частині встановлення підвищення до пенсії як члену сім'ї, яку було примусово переселено, у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 01 серпня 2024 року. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 як члену сім'ї, яку було примусово переселено, нарахування та виплату підвищення до пенсії у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 01 серпня 2024 року, виплату здійснити з урахуванням виплачених сум.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що Постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» №654 від 16 липня 2008 року установлено, що з 1 вересня 2008 року репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 гривні. Звертає увагу суду на те, що позивач не є членом сім'ї репресованої особи, яку було примусово переселено на спецпоселення, оскільки на момент здійснення репресій у 1951 році не проживала з репресованою особою чи з членом сім'ї репресованої особи однією сім'єю і не була пов'язана спільним побутом, оскільки народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 . Крім того, вказує, що на даний час виплата підвищення членам сімей репресованих, яких було примусово переселено проводиться відповідно до вимог чинного законодавства в сумі 43,52 грн. Таким чином, підстави для задоволення позову відсутні, тому з врахуванням наведеного просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області як одержувачка пенсії за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 та не заперечується сторонами.
Згідно зі свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 27 серпня 1977 року позивачка (прізвище до шлюбу - ОСОБА_2 ) 27 серпня 1977 року уклала шлюб зі ОСОБА_3 , прізвище позивачки після укладення шлюбу - ОСОБА_4 .
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 29 квітня 1955 року позивачка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Алзамай, Алзамайський кос, Іркутська область (РРФСР), батьки (згідно з вказаним свідоцтвом): батько - ОСОБА_5 , матір - ОСОБА_6 .
20 листопада 2013 року Львівська обласна рада видала позивачці посвідчення № НОМЕР_4 з правом на пільги, згідно із яким позивачка на території Львівської області має право на пільги, передбачені рішеннями Львівської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».
Відповідно до довідки №4/4-300, виданої Управлінням оперативної інформації Управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, ОСОБА_7 , 1925 р.н., 09 січня 1951 року із села Вороців кут. Доманів Яворівського району Львівської області за рішенням Особливої наради при МДБ СРСР від 20 січня 1951 року виселена на спецпоселення з конфіскацією майна в Іркутську область по політичних мотивах як член сім'ї посібника учасника ОУН, з якого звільнена 10 серпня 1956 року. На підставі статті 3 Закону України від 17 квітня 1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» реабілітована з поверненням конфіскованого майна або його вартості.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 08 серпня 2024 року № 913210163462 про перерахунок пенсії позивачці згідно з поданою нею заявою від 01 серпня 2024 року про перерахунок пенсії, зокрема, установлено з 01 серпня 2024 року «надбавку членам сімей реабілітованих Пост. №654 п. 4.2» у розмірі 43,52 грн.
Листом від 23 вересня 2024 року № 1300-5903-8/162425 Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повідомило представника позивачки - адвоката Заваду Тараса Романовича у відповідь на його адвокатський запит від 18 вересня 2024 року, зокрема, про те, що розмір установленої позивачці надбавки членам сімей реабілітованих (Постанова № 654) становить 43,52 грн.
Позивачка, уважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення перерахунку пенсії у частині встановлення підвищення до пенсії члену сім'ї, яку було примусово переселено, у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 01 серпня 2024 року, звернулася з цим позовом у суд.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 має право на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом “г» ст.77 Закону №1788-XII із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, як член сім'ї репресованої особи, а тому дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті підвищення їй до пенсії у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту “г» статті 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення» як члену сім'ї (дитині) репресованої особи є протиправними, і з метою захисту прав позивача необхідно зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком з 01 серпня 2024 року відповідно до пункту “г» статті 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення».
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з ч.3 ст.23 Загальної декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
За змістом ст.1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» № 962-XII від 17 квітня 1991 року (в редакції, чинній на час реабілітації позивача) визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за:
- антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року "Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року "Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР";
- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України;
- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою.
Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами (статтю 1 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 2353-ХІІ).
Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» №2325-VIII від 13 березня 2018 року (далі - Закон №2235-VIII) внесено ряд змін до цього Закону.
Так, змінено назву закону на «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», а також викладено в новій редакції преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону № 962-ХІІ, визнано такою, що втратила чинність постанову Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні».
Такі зміни набули чинності 05 травня 2018 року.
Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом № 962-ХІІ.
Відповідно до ст.1-1 цього Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім'ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім'єю і були пов'язані спільним побутом.
Згідно зі ст.1-2 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» №962-XII від 17 квітня 1991 року (зі змінами і доповненнями) реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
За змістом ст.4 Закону №962-XII поновлено реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
Відповідно до п.2.13 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №22-1 за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається посвідчення реабілітованого. Для реабілітованих осіб, потерпілих від репресій, зазначених в пунктах 5-7 статті 2 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.
Згідно з п. «г» ч.1 ст.77 Закону №1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до пункту 6 Розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09 липня 2003 року до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення". Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно з пп.2 п.4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» №654 від 16 липня 2008 року з 01 вересня 2008 року репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.
За змістом ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Відповідно до ст.28 Закону №1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.
Прожитковий мінімум відповідно до вимог частини першої статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» №966-XIV від 15 липня 1999 року застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної пенсії за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими статтею 28 Закону №1058-IV, згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.
Таким чином, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, необхідно керуватися нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 Постанови №654, зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 має право на пільги, передбачені рішенням Львівської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», що підтверджується посвідчення № НОМЕР_4 від 20 листопада 2013 року, виданим Львівською ОДА.
Матеріалами справи стверджується, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є особою, яка народилася та перебувала на спецпоселенні разом із репресованою за політичними мотивами матір'ю ( ОСОБА_7 ), що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 29 квітня 1955 року та довідкою № 4/4-300, виданою Управлінням оперативної інформації Управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області.
Отже, ОСОБА_8 народилася на спецпоселенні батьків, репресованих з політичних мотивів, має статус члена сім'ї репресованої особи та є потерпілою від репресій в розумінні статті 1-3 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".
Колегія суддів зазначає, що наведені вище обставини дають підстави дійти висновку про те, що позивач має право на підвищення до пенсії, що передбачено п. «г» ч.1 ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Щодо доводів апелянта про те, що позивачка не є членом сім'ї репресованої особи, яку було примусово переселено на спецпоселення, оскільки на момент здійснення репресій у 1951 році не проживала з репресованою особою чи з членом сім'ї репресованої особи однією сім'єю і не була пов'язана спільним побутом, позаяк народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , то колегія суддів вважає такі безпідставними, оскільки право позивачки на отримання вказаної надбавки (підвищення) до пенсії визнано самим відповідачем, що підтверджується рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 08 серпня 2024 року № 913210163462 про перерахунок пенсії яким з 01 серпня 2024 року установлено з 01 серпня 2024 року позивачу «надбавку членам сімей реабілітованих Пост. № 654 п. 4.2» у розмірі 43,52 грн, разом з тим, спірним у цій справі є саме розмір цієї надбавки (підвищення).
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що Верховний Суд у постанові від 13 травня 2024 року у справі № 500/5507/23 дійшов висновку про належність до членів сімей, яких було примусово переселено, дітей, які народилися на засланні і проживали з репресованою особою однією сім'єю та наявність у таких дітей права на підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону № 1788-XII.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 має право на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом “г» ст.77 Закону №1788-XII із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, як член сім'ї репресованої особи, а тому дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті підвищення їй до пенсії у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту “г» статті 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення» як члену сім'ї (дитині) репресованої особи є протиправними, і з метою захисту прав позивача необхідно зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком з 01 серпня 2024 року відповідно до пункту “г» статті 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення».
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року у справі №380/21896/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді А. Р. Курилець
М.А. Пліш
Повне судове рішення складено 17 грудня 2025 року.