17 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/1973/25 пров. № А/857/19274/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Кузьмича С. М.,
суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року (ухвалене головуючим - суддею Дмитрук В.В. у м. Луцьк) у справі № 140/1973/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність щодо не проведення своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби 18.04.2024;
стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 336 268 грн 63 коп.;
визнати протиправною бездіяльність щодо не проведення обчислення та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-111, та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, на суми грошового забезпечення, право на отримання яких встановлено судовими рішеннями у справі №140/7170/24 за весь час затримки виплати грошового забезпечення, починаючи з 25.02.2022 по 13.02.2025;
зобов'язати нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-111, та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, на суми грошового забезпечення, право на отримання яких встановлено судовими рішеннями у справі №140/7170/24 за весь час затримки виплати грошового забезпечення, починаючи з 25.02.2022 по 13.02.2025.
В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що на момент виключення зі списків особового складу з позивачем не було проведено повного розрахунку. 13.02.2025 позивач отримав грошове забезпечення в розмірі - 198 491,76 грн, яке безпідставно не виплатив відповідач - 18.04.2024, що встановлено судом в межах справи №140/7170/24, а тому відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період з 25.02.2022 по 18.04.2024 та компенсацію.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 04.04.2025 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) щодо не проведення ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби 18.04.2024. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військову частину НОМЕР_1 ) нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.04.2024 по 13.02.2025 в сумі 246 709,04 грн. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) щодо не проведення ОСОБА_1 обчислення та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-111, та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, на суми грошового забезпечення, право на отримання яких встановлено судовими рішеннями у справі №140/7170/24 за весь час затримки виплати грошового забезпечення, починаючи з 25.02.2022 по 13.02.2025. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військову частину НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-111, та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, на суми грошового забезпечення, право на отримання яких встановлено судовими рішеннями у справі №140/7170/24 за весь час затримки виплати грошового забезпечення, починаючи з 25.02.2022 по 13.02.2025. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що обов'язок з виплати компенсації виникає у випадку порушення строків виплати доходів та виплати нарахованих доходів. Оскільки такий обов'язок відповідачем при виплаті позивачеві належних сум грошового забезпечення за період з 25.02.2022 по 18.04.2024 не дотримано, право останнього на виплату компенсації порушено.
Крім цього суду зазначив, що станом на день виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення відповідач не провів з ним розрахунок у повному обсязі. Нормами статей 116, 117 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України) на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі ж невиконання такого обов'язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з'ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Позивач скористався своїм правом та подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, з наступних підстав.
З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 , проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) по 18.04.2024.
Наказом №388-ОС від 18.04.2024 позивач був звільнений та виключений зі списків особового складу та усіх видів забезпечення з ВЧ НОМЕР_1 .
На момент виключення зі списків особового складу з позивачем не було проведено повного розрахунку, а тому за захистом свого порушеного права звернувся з позовом до суду.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 04.09.2024 №140/7170/24 зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 25.02.2022 по 31.12.2022, 01.01.2024 по 18.04.2024 із застосуванням щомісячної індексації - різниці відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, з урахуванням раніше виплачених сум; зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2023-2024 роки (28 днів), грошової компенсації за не використану щорічну основну відпустку за 2022 рік (37 днів), за 2023 рік (15 днів), за 2024 рік (11 днів) з урахуванням в складі при їх обрахунку індексації грошового забезпечення, та раніше виплачених сум; зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та виплату виплаченої ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги, з урахуванням в складі при їх обрахунку посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження військової служби, надбавки за таємність, додаткової винагороди, премії, індексації грошового забезпечення та раніше виплачених сум; зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 25.02.2022 по 19.05.2023, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, яка фактично була виплачена, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2023 рік, компенсації за не використану щорічну основну відпустку за 2022 рік (37 днів), за 2023 рік (15 днів), виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови КМУ від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум; зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 18.04.2024 із застосуванням базового місяця березень 2018 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання вищевказаного рішення суду 13.02.2025 відповідачем було нараховано суму 198 491,76 грн, шляхом зарахування на розрахунковий рахунок позивача.
18.02.2025 позивач звернувся до відповідача із запитом про надання публічної інформації у якому просив надати належні розрахунки за кожну задоволену позовну вимогу на виконання рішенням суду від 04.09.2024 у справі №140/7170/24, яке набрало законної сили 13.01.2025; надати довідку про належне грошове забезпечення з урахуванням індексації грошового забезпечення за останні повні 2 місяці перед звільнення з забезпечення, урахуванням судових рішень по справі №140/7170/24, оскільки грошове змінилось.
21.02.2025 позивач звернувся до відповідача з клопотання про витребування доказів у якому просив витребувати у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) довідку про належне грошове забезпечення ОСОБА_1 за лютий та березень 2024 року з по справі №140/7170/24.
Відповіді на заяву та клопотання позивача в матеріалах справи відсутні.
У зв'язку із несвоєчасним розрахунком при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача грошової компенсації у розмірі середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої в строк суми грошового забезпечення за весь час затримки виплати.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-III).
Згідно зі статтями 1, 2 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Тобто, стаття 2 Закону №2050-III прямо передбачає, що під доходами, на які поширюються правила щодо компенсації втрат, у цьому Законі слід розуміти, зокрема й заробітну плату.
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статті 2 Закону №2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Своєю чергою компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Зі змісту приведених норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих доходів у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону №2050-ІІІ).
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 №159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (надалі - Порядок №159).
Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Згідно з абзацом 1 пункту 4 Порядку №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11.07.2017 №21-2003а16, Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 у справі №803/203/17 та від 15.10.2020 у справі №240/11882/19.
При цьому, використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання стосовно того, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 у справі №803/203/17, від 29.10.2020 у справі №280/729/19, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.
Тож у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику грошового забезпечення, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. При цьому, донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати.
Як встанови суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що виплата позивачу грошового забезпечення за період з 25.02.2022 по 18.04.2024 відбулася 13.02.2025, що не заперечується відповідачем.
Суд правильно відхилив доводи відповідача щодо відсутності порушеного права позивача у зв'язку із невиплатою відповідних сум грошової компенсації при звільненні, з урахуванням наступного.
Під час судового розгляду вказаної категорії справ суд застосовує останню правову позицію, викладену Верховним Судом у своїх постановах, зокрема від 19.05.2022 у справі №200/3859/21, від 24.01.2023 у справі №200/10176/19-а.
Так, Верховний Суд дійшов висновку про те, що основними умовами для виплати суми компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Таким чином обов'язок з виплати компенсації виникає у випадку порушення строків виплати доходів та виплати нарахованих доходів.
Оскільки такий обов'язок відповідачем при виплаті позивачеві належних сум грошового забезпечення за період з 25.02.2022 по 18.04.2024 не дотримано, право останнього на виплату компенсації порушено.
Відтак позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення у належному розмірі за період з 25.02.2022 по 18.04.2024.
Щодо вимог позивача в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 336 268 грн 63 коп. то потрібно зазначити таке.
Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача зі служби) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України у редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби, передбачалася відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Так в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, наведеними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
За змістом висловленої у постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18 правової позиції питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, тому щодо них слід застосувати положення КЗпП України, а саме: статті 116, 117 цього Кодексу як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Відтак, у цьому випадку з метою забезпечення рівності прав та дотримання принципу недискримінації у трудових відносинах підлягають застосуванню до спірних правовідносин приписи КЗпП України. Нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише врегулювання оплати праці (грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення (як-от щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати).
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що на дату звільнення позивача із служби, виключення зі списку особового складу та всіх видів забезпечення (18.04.2024) відповідач не провів з позивачем остаточний розрахунок. Виплата коштів проводилася фактично після звернення позивача до суду із позовними вимогами про зобов'язання нарахувати та виплатити недоплачені суми.
Після виправлення допущеної бездіяльності щодо виплати належних позивачу сум відповідач не звільняється від встановленої статтею 117 КЗпП України відповідальності у виді виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період невиплати належних позивачу при звільненні сум.
Отже, позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно зі статтею 117 КЗпП України.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі статті 116 КЗпП України роботодавець повинен виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.
Період затримки розрахунку при звільненні розпочинається з першого дня після звільнення, а закінчується днем, що передує дню остаточного розрахунку, оскільки саме в цей період у роботодавця існує заборгованість перед звільненим працівником (у цьому разі з 19.04.2024 - наступний після виключення позивача зі списків частини та всіх видів забезпечення) по 13.02.2025 - день зарахування на розрахунковий рахунок позивача.
Визначаючи розмір спірного середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні та час затримки такого розрахунку, суд повністю погоджується з обґрунтуванням позивача та враховує, що з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-ІХ), де час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Період затримки розрахунку при звільненні становить 184 дні.
Крім цього, колегія суддів звертає увагу, що Велика палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 при розгляді справи №489/6074/23 сформулювала такий правовий висновок:
« 105. Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
106. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.»
З урахуванням наведеного апеляційний суд дійшов переконання, що відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, передбачене частиною 2 статті 117 КЗпП України, необхідно розраховувати із принципів розумності, справедливості та пропорційності та з урахуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, про що наголошено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23.
При розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд виходить з такого.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 Порядку №100).
Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до п. 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
З копій виписки по надходженням по картці позивача від 13.02.2025 вбачається, що на виконання рішення суду №140/7170/24 від 04.09.2024 сума заборгованості відповідача щодо несвоєчасного розрахунку становить 198 491,76 грн.
Відповідно до архівної відомості №1 за період з січня по грудень 2024 року, наданої позивачем разом із позовною заявою вбачається, що у лютому 2024 року йому нараховано 36440,48 грн грошового забезпечення та у березні 2024 року - 44007,90 грн. Відтак, за два останні повні місяці перед звільненням (лютий - березень 2024 року) сума грошового забезпечення, що береться при розрахунку середньоденного заробітку, становить 80448,38 грн, виходячи з цього, середньоденна заробітна плата становить 1340,81 грн (80448,38 грн/60, де 60 - кількість календарних днів у лютому - березні 2024 року).
Так, період затримки розрахунку при звільненні з 19.04.2024 по 13.02.2025 складає 184 дні, відповідно до нині чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Отже, належна сума становить 246709,04 грн (1340,81 грн х 184 дні затримки)
При цьому, істотність частки виплаченої додаткової винагороди порівняно із середнім заробітком становить 0,80 = 198491, 76 грн (сума доплаченого грошового забезпечення) / 246709,04 грн (середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку).
Відтак, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (19.04.2024 по 13.02.2025), становить: 1340,81 грн (середньоденна заробітна плата) х 0,80 (істотність частки) х 184 дні = 197367,23 грн.
Враховуючи наведене вище, оскільки позивач не отримав у день його звільнення всі належні виплати, а кошти йому було перераховано із значною затримкою, апеляційний суд дійшов висновку, що позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Апеляційний суд робить висновок про наявність підстав для зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.04.2024 по 13.02.2025 в сумі 197367, 23 грн, а не 246709,04 грн.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно частини четвертої статті 317 КАС зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції у справі, що розглядається не дав належної оцінки щодо розміру середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, що призвело до ухвалення помилкового рішення, а відтак апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а мотивувальну та резолютивну частини оскаржуваного судового рішення змінити.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) задовольнити частково.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року у справі № 140/1973/25 змінити в мотивувальній та резолютивній частині.
Абзац 3 резолютивної частини рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року у справі № 140/1973/25, змінити та викласти його в такій редакції:
«Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військову частину НОМЕР_1 ) нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 квітня 2024 року по 13 лютого 2025 року в сумі 197367 (сто дев'яносто сім тисяч триста шістдесят сім) гривень, 23 коп.».
В іншій частині рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року у справі № 140/1973/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя С. М. Кузьмич
судді А. Р. Курилець
О. І. Мікула