17 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/1939/25 пров. № А/857/26746/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Кузьмича С. М.,
суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року (постановлену головуючим - суддею Микитин Н.М. у м. Івано-Франківськ) у справі № 300/1939/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги, ОСОБА_2 про визнання протиправними бездіяльності та дій, визнання незаконним та скасування наказу в частині, зобов'язання до вчинення дій та стягнення моральної шкоди,
Позивач звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Західного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги, ОСОБА_2 про визнання протиправними бездіяльності та дій, визнання незаконним та скасування наказу в частині, зобов'язання до вчинення дій та стягнення моральної шкоди.
В судовому засіданні в суді першої інстанції, яке відбулося 18.06.2025, судом поставлено на обговорення питання щодо визначення належного складу учасників справи в частині позовних вимог до ОСОБА_2 про визнання протиправними бездіяльності та дій, стягнення моральної шкоди.
Позивач в судовому засіданні вказував на відсутність підстав до закриття провадження у справі в частині позовних вимог до адвоката Сендецького В.Р. та послався на правові висновки Великої Палати по справах № 420/27049/21 та 640/12325/15, де вказано, що адвокат виконує делеговані Державою публічно-правові функції і набуває ознак суб'єкта владних повноважень. Звернув увагу суду на докази подання касаційної скарги на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2025 по справі №300/1766/25.
Представник відповідача - Західного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги, в судовому засіданні просив закрити провадження у даній справі в частині позовних вимог до адвоката Сендецького В.Р.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.06.2025 провадження у справі № 300/1939/25 в частині позовних вимог заявлених ОСОБА_1 до Сендецького Володимира Романовича про визнання протиправними бездіяльності та дій, стягнення моральної шкоди - закрито.
Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що під час надання послуг з безоплатної первинної та вторинної правничої допомоги адвокат не здійснює публічно-владних управлінських функцій. В розумінні Кодексу адміністративного судочинства України адвокат не відноситься до суб'єктів владних повноважень рішення, дії чи бездіяльність яких можуть бути оскаржені до адміністративних судів.
Відтак, суд першої інстанції зазначив, що справа №300/1939/25 в частині вимог звернутих до адвоката Сендецького В. Р. не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Вказану ухвалу в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційні скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального права з неповним з'ясуванням обставин справи та є незаконним, просить ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження в частині вимог до адвоката Сендецького В. Р. скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Зокрема в апеляційній скарзі зазначає, що дана справа за предметною юрисдикцією належить до адміністративної юрисдикції. Крім цього вказує, що судом першої інстанції не визначено, яким судом юрисдикції підлягає розгляд позовні вимоги до адвоката Сендецького В.Р.
Враховуючи положення ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Разом з цим, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (ч. 2 ст. 2 КАС України).
Відтак, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією особою майнових прав або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб'єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав цієї особи.
Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом. Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатура України - недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом.
Статтею 9 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу» встановлено, що суб'єктами надання безоплатної первинної правничої допомоги є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, центри з надання безоплатної правничої допомоги, спеціалізовані установи з надання безоплатної первинної правничої допомоги, утворені органами місцевого самоврядування з урахуванням потреб територіальної громади, юридичні особи приватного права, які мають право надавати правничу допомогу, залучені органами місцевого самоврядування у встановленому законом порядку, адвокати та інші фахівці у відповідній галузі права, залучені органами місцевого самоврядування у встановленому законом порядку.
Згідно з ст. 15 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу» суб'єктами надання безоплатної вторинної правничої допомоги в Україні є центри з надання безоплатної правничої допомоги, адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 статті 21 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу» після прийняття рішення про надання безоплатної вторинної правничої допомоги центр з надання безоплатної правничої допомоги призначає адвоката, який включений до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правничу допомогу, та уклав договір про надання безоплатної вторинної правничої допомоги з центром з надання безоплатної правничої допомоги.
Повноваження адвоката підтверджуються дорученням центру з надання безоплатної правничої допомоги та/або довіреністю відповідно до вимог процесуального закону (ч. 2 ст. 21 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу»).
Згідно з ч. 3 вказаної норми для здійснення представництва інтересів осіб, які мають право на безоплатну вторинну правничу допомогу, у суді у спорах, що виникають з трудових відносин, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також щодо представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, або для складання документів процесуального характеру центр з надання безоплатної правничої допомоги може уповноважити свого працівника.
Повноваження працівника центру з надання безоплатної правничої допомоги як представника суб'єкта права на безоплатну вторинну правничу допомогу підтверджуються рішенням центру з надання безоплатної правничої допомоги та довіреністю відповідно до вимог процесуального закону (ч. 4 ст. 21 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу»).
Частиною 2 ст. 25 «Про безоплатну правничу допомогу» передбачено, що адвокат, який надає безоплатну вторинну правничу допомогу, має всі права та гарантії, встановлені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», іншими законами України.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів поділяє твердження суду першої інстанції, що адвокат не є посадовою чи службовою особою органів, які згідно з положеннями статей 9, 15 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу» мають право надавати послуги безоплатної первинної та вторинної правничої допомоги, а є окремим суб'єктом, який може надавати такі послуги на підставі відповідного доручення центру з надання безоплатної правничої допомоги та/або довіреності відповідно до вимог процесуального закону, в межах незалежної професійної діяльності адвокатури в Україні, із забезпеченням під час надання таких послуг усіх прав та гарантій, встановлених Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", іншими законами України.
Відтак, під час надання послуг з безоплатної первинної та вторинної правничої допомоги адвокат не здійснює публічно-владних управлінських функцій.
Таким чином, в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України адвокат не відноситься до суб'єктів владних повноважень рішення, дії чи бездіяльність яких можуть бути оскаржені до адміністративних судів.
Як наслідок, адвокат не відноситься до посадових і службових осіб, визначених у ст. 31 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу», рішення, дії чи бездіяльність яких можуть бути оскаржені в адміністративному порядку відповідно до Закону України «Про адміністративну процедуру» та/або до адміністративного суду, оскільки такий порядок оскарження стосується посадових чи службових осіб органів, які згідно з статтями 9, 15 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу» надають послуги безоплатної первинної та вторинної правничої допомоги, окрім адвоката.
Крім того, згідно ч. 2 ст. 25 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» оцінка якості, повноти та своєчасності надання адвокатами безоплатної первинної правничої допомоги здійснюється за зверненням органів місцевого самоврядування, а безоплатної вторинної правничої допомоги - за зверненням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, комісіями, утвореними для цієї мети радами адвокатів регіонів.
За змістом заявлених позовних вимог звернутих до адвоката Сендецького В. Р., Доненко В.О. вважає неналежними та/або не наданими послуги відповідача у справі №344/15948/25, які, на думку позивача, повинен був надати на виконання доручення Західного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги, а також порушення Правил адвокатської етики.
Водночас, на виконання вимог ч. 2 ст. 25 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» оцінка якості, повноти та своєчасності надання адвокатами безоплатної вторинної правничої допомоги здійснюється комісіями, утвореними для цієї мети радами адвокатів регіонів, а не судом в порядку розгляду адміністративного позову.
Загальні умови та підстави дисциплінарної відповідальності адвоката регламентовані розділом VІ Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» дисциплінарне провадження стосовно адвоката здійснюється кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури за адресою робочого місця адвоката, зазначеною в Єдиному реєстрі адвокатів України.
Згідно з ч. 1 ст. 36 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» право на звернення до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури із заявою (скаргою) щодо поведінки адвоката, яка може бути підставою для дисциплінарної відповідальності, має кожен, кому відомі факти такої поведінки.
Частиною 1 статті 42 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат чи особа, яка ініціювала питання про дисциплінарну відповідальність адвоката, має право оскаржити рішення у дисциплінарній справі протягом тридцяти днів з дня його прийняття до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду.
Таким чином, в контексті наведеної вище норми, вважаючи, що адвокатом ОСОБА_2 , допущено дисциплінарний проступок, внаслідок порушення вимог Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Правил адвокатської етики, то позивач не позбавлений права на звернення із скаргою до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Івано-Франківської області. Водночас, суд зазначає, що саме рішення у дисциплінарній справі, прийняте за результатами розгляду відповідного звернення, підлягає оскарженню в судовому порядку.
Як наслідок, суд зазначає, що державою відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено відповідний порядок та ефективний засіб правового захисту у спірних відносинах.
В той же час, заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги до адвоката Сендецького В. Р., щодо порушення вимог п.2 ч.1 ст. 21 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ст.ст. 18, 35 Правил адвокатської етики, п.1 розділу ІІІ Стандартів надання БВПД, вимог ст. 37 Правил адвокатської етики, та, як наслідок, вимоги про стягнення процесуальних витрат не можуть бути предметом розгляду в адміністративному суді, оскільки законодавством визначено інший порядок та суб'єктів до яких можуть бути оскаржені такі дії адвоката.
Покликання позивача на правові висновки Великої Палати Верховного у справах № 420/27049/21 та 640/12325/15-ц є нерелевантними, оскільки стосуються спорів до Кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури про скасування рішення щодо дисциплінарної справи стосовно адвоката, тоді як в цій справі позивач визначив другим відповідачем адвоката і заявив до нього ряд позовних вимог.
Разом з цим, щодо позовних вимог до адвоката Сендецького В.Р. про стягнення моральної шкоди то слід зазначити таке.
Так, обґрунтовуючи наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_2 суми спричиненої моральної шкоди покликався на неналежне виконання відповідачем, як адвокатом, обов'язків покладених на нього умовами доручення для надання безоплатної вторинної правничої допомоги особам, які визначені пунктами 1-2, 9-23, 26-29 частини першої статті 14 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу» від 24.02.2025 № 017/06.1/1805.
Відповідно до положень частин 1, 2 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов'язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом.
Статтею 1167 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
За приписами ч. 1 ст. 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
За таких обставин, рішення суду необхідно змінити в частині позовних вимог до адвоката Сендецького В.Р. про стягнення моральної шкоди, а саме щодо роз'яснення позивачу до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи в цій частині.
Згідно частини четвертої статті 317 КАС зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції у справі, що розглядається не дав належної оцінки щодо юрисдикції розгляду позовної вимоги позивача до ОСОБА_2 в частині стягнення моральної шкоди, що призвело до ухвалення помилкового рішення, а відтак апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а мотивувальну та резолютивну частини оскаржуваного судового рішення змінити.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 271, 272, 286, 308, 311, 315-317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року у справі № 300/1939/25 змінити в мотивувальній та резолютивній частині.
Викласти абзац перший резолютивної частини рішення, у такій редакції: Провадження у справі № 300/1939/25 в частині позовних вимог заявлених ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання протиправними бездіяльності та дій - закрити та роз'яснити, що спір в частині стягнення моральної шкоди потрібно розглядати в порядку цивільного судочинства.
В решті ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року у справі № 300/1939/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя С. М. Кузьмич
судді А. Р. Курилець
О. І. Мікула