Справа № 367/5304/25
Провадження №2/367/4412/2025
Іменем України
17 грудня 2025 року м. Ірпінь
Ірпінський міський суд Київської області у складі:
головуючого судді Мерзлого Л.В.,
за участі секретаря Тараненко О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майнових прав,-
Позивач через свого представника - адвоката Шевченко Ю.Г. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майнових прав, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 10.03.2016 року між Відповідачем та Позивачем укладено цивільно-правовий договір, посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Власюк Т.М. за №292.
Відповідно до пункту 1.2 Договору Відповідач зобов'язується передати у власність позивача будь-яким передбаченим діючим законодавством способом нерухому майно - квартиру, що знаходиться у АДРЕСА_1 , 1-Ц та оплатити вартість квартири, яка згідно з п.3.1. Договору складала 364 500,00грн..
Зазначає, що позивачем у повному обсязі виконано своє зобов'язання щодо оплати вартості квартири.
Орієнтовний строк прийняття об'єкту будівництва у експлуатацію - IV квартал 2018 року, технічна дата здача об'єкта будівництва у експлуатацію - ІІ квартал 2018 року.
Стверджує, що позивачем виконано своє грошове зобов'язання в повному обсязі, проте квартиру у власність позивачу не передано, жодних дій, спрямованих на її передачу у власність не вжито.
Вказує, що відповідно до інформації Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Ірпінської міської ради Київської області, наданої листом від 22.04.2025 року №2204/2, інформація щодо прийняття в експлуатацію багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_2 , 1-Х, 1-Ц відсутня. Замовник будівництва або його представник не звертались до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Ірпінської міської ради Київської області з приводу введення об'єкта будівництва, а саме багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_2 , 1-Х, 1-Ц до експлуатації
Додає, що будинок до цього часу не збудований, будівельні роботи не проводяться, що свідчить про відсутність зі сторони відповідача будь-яких дій, спрямованих на належне виконання умов договору, що порушує гарантоване Конституцією України право позивача на житло.
Визнання за Позивачем майнового права на квартиру дасть йому можливість чітко ідентифікувати її, адже невиконання Відповідачем своїх зобов'язань за Договором по будівництву багатоквартирного будинку та передачі Квартири у власність Позивачу може тривати невизначений час, тому Позивач має зменшити ризик того, що Квартира може перейти у власність іншій особі у разі закінчення будівництва багатоквартирного житлового будинку, в який він інвестував свої кошти.
Відтак, оскільки Позивачем виконано умови Договору в повному обсязі, у свою чергу Відповідачем не виконано зобов'язання щодо закінчення будівництва багатоквартирного будинку та введення його в експлуатацію, в якому наявна квартира, яка після цього має стати власністю позивача, наявні правові підстави визнати за позивачем майнове право на квартиру.
У зв'язку з вищевикладеним позивач просить суд визнати за ОСОБА_1 майнові права на об'єкт будівництва - квартиру АДРЕСА_3 .
Ухвалою суду 09.05.2025 року відкрито провадження по справі та призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 05.08.2025 року підготовче провадження було закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.
Позивач та її представник в судове засідання не з'явились, представник позивача адвокат Шевченко Ю.Г. подала до суду заяву, в якій просила провести судове засідання за відсутності позивача та його представника, позовні вимоги підтримали, проти винесення заочного рішення не заперечували.
Відповідач, відповідно до п.4 ч.8, ч.11 ст.128 ЦПК України, будучи неодноразово повідомленим належним чином про час та дати підготовчих та судових засідань, в судове засідання не з'явився, відзиву на позовну заяву чи будь-яких заяв від відповідача не надійшло.
Відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин, або без повідомлення причин, відповідач не подав відзив, позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Оскільки представник позивача не заперечував проти заочного розгляду справи, суд, згідно вимог статей 223, 280, 281 ЦПК України, вважає можливим провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів
За даних обставин, суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено частиною 8 статті 178 ЦПК України.
У зв'язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України
Суд, дослідивши письмові докази по справі, вважає позов таким, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 10.03.2016 року між ОСОБА_2 , від імені якого на підставі довіреності, посвідченої 29.12.2015 року приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Власюк Т.М., зареєстрованої в реєстрі нотаріальних дій за №1158, діяла ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 укладено цивільно-правовий договір, посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Власюк Т.М. за №292.
Відповідно до пункту 1.2 Договору відповідач у майбутньому зобов'язується передати у власність позивача будь-яким, передбаченим діючим законодавством способом нерухоме майно, а позивач зобов'язується прийняти у власність нерухоме майно - квартиру, що знаходиться в АДРЕСА_1 , 1-Х, 1-Ц (далі - Квартира) та оплатити вартість Квартири в порядку та на умовах, визначених цим договором та виконати інші умови передбачені цим договором
Згідно з пунктом 2.3. Договору орієнтовний строк прийняття об'єкту будівництва в експлуатацію - IV квартал 2018 року, технічна дата здачі об'єкта будівництва в експлуатацію - ІІ квартал 2018 року.
Згідно з п.3.1. договору, загальна вартість квартири на день укладання цього договору складала 364 500,00 грн. Пунктом 3.3.1 визначено, що сума гарантійного внеску в розмірі 364 500, 00 грн. внесена позивачем до моменту підписання цього договору.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем в повному обсязі виконано своє зобов'язання стосовно оплати вартості квартири, що підтверджується пунктом 3.3.1 Договору та актами прийому-передачі коштів на виконання в майбутньому умов договору № 1 від 08.03.2016, № 2 від 09.03.2016 та № 3 від 10.03.2016 року.
Відповідно до інформації, яка надана Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Ірпінської міської ради Київської області листом від 22.04.2025 року за № 2204/2 у відповідь на адвокатський запит представника позивача - адвоката Шевченко Ю.Г., вбачається, що інформація щодо прийняття в експлуатацію багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 , 1-Ц відсутня. Замовник будівництва або представники не звертався до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю з приводу введення об'єкта будівництва, а саме - багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 , 1-Ц до експлуатації.
Згідно з частиною 2 статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно, житлові будинки, будівлі, споруди) виникає з моменту закінчення будівництва (створення майна).
Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна в експлуатацію, право власності виникає з моменту його прийняття в експлуатацію.
Таким чином, виходячи з положень цієї статті, інвестор не зможе визнати право власності на квартиру до введення будинку в експлуатацію.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (стаття 509 ЦК України).
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Також визначено необхідність виконання зобов'язання належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статей 655, 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.
Згідно зі статтею 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
Відповідно до статті 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
Згідно зі статтею 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.
Відповідно до частини першої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Згідно зі статтею 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
Аналізуючи вказані норми права, можна дійти висновку, що у ЦК України визначення майнового права відсутнє, оскільки у статті 190 ЦК України міститься вказівка лише про те, що майнові права є неспоживчою річчю і визнаються речовими правами. Разом з тим не викликає сумніву, що майнові права є об'єктом цивільних правовідносин.
Майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України від 12 липня 2001 року N 2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»).
У теорії цивілістики під майновими правами розуміється: 1) у широкому значенні речового права суб'єктивне цивільне право як таке, що стосується майнових цінностей і має грошову оцінку, наприклад, право власності на похідні права, зобов'язальні права (права з договорів, що укладаються з приводу передання майна у власність або користування), майнові права інтелектуальної власності, корпоративні права, тощо; 2) у вузькому значенні - як суб'єктивне право, яке здатне бути самостійним об'єктом обороту; тобто у разі передання майнового права набувач отримує його як можливість претендування на майно або вчинення власних дій відносно майна.
Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном» (пункт 98 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо прийнятності заяви у справі «Броньовські проти Польщі», заява № 31443/96; пункт 22 рішення ЄСПЛ від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України», заява № 10972/05; пункт 74 рішення ЄСПЛ «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини» від 02 березня 2005 року, заяви № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).
У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об'єктами права власності можуть бути, у тому числі, «легітимні очікування» та «майнові права» (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1991 року у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії», заява N 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення від 01 червня 2006 року у справі «Федоренко проти України» (№25921/02) ЄСПЛ вказав, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і в справі «Стреч проти Сполучного Королівства», заява № 44277/98).
В іншій справі «Н.К.М. проти Угорщини» (NKM v. Hungary, скарга № 66529/11) у рішенні від 14 травня 2013 року ЄСПЛ зазначив, що «правомірні очікування» підлягають захисту як власне майно і майнові права.
Верховний Суд України у постанові від 30 січня 2013 року у справі № 6-168цс12 визначив майнове право як «право очікування», яке є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав.
Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.
Визначення майнового права як права очікування та повноваження власника таких прав надано у висновках Верховного Суду України, викладених у постановах від 30 січня 2013 року у справі № 6-168цс12, від 15 травня 2013 року у справі № 6-36цс13, від 04 вересня 2013 року у справі № 6-51цс13, від 24 червня 2015 року у справі №6-318цс15, від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1920цс15,від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15, від 02 грудня 2015 року у справах № 6-1502цс15 та № 6-1732цс15, від 10 лютого 2016 року у справі№ 6-2124цс15, від 16 березня 2016 року у справі № 6-290цс16, від 23 березня2016 року у справі № 6-289цс16, від 30 березня 2016 року у справах № 6-3129цс15 та № 6-265цс16, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2994цс15, від 25 травня2016 року у справі № 6-503цс16, від 07 грудня 2016 року у справі № 6-1111цс16.
З огляду на вказане, громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на законних підставах право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.
Стаття 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність на Україні» вказує, що майнові права - це будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі й ті, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження та користування), а також інші специфічні права та право вимоги.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність", інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) та/або досягається соціальний та екологічний ефект. Такими цінностями може бути рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності - можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону відносини, що виникають при здійсненні інвестиційної діяльності в Україні, регулюються цим Законом, іншими законодавчими актами України.
Відповідно до ч. 5 ст. 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами інвестицій відповідно до законодавчих актів України.
У статті 2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» вказано, що об'єкт інвестування - це квартира або приміщення соціально - побутового призначення в об'єкті будівництва, яке після закінчення будівництва стає окремим майном.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода).
У разі невиконання забудовником належним чином взятих на себе зобов'язань, а також відсутності факту введення будинку в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків учасником будівництва, ефективним способом захисту порушених прав останнього є визнання майнових прав на об'єкт інвестування.
Відповідні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 20 березня 2019 року у справі № 761/20612/15-ц, провадження № 14-39цс19), від 27 лютого 2019 року у справі № 761/32696/13-ц, провадження № 14-606цс18, Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 638/12414/17, провадження № 61-21546св19.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17, провадження № 14-8 цс 21 зазначено, що саме інвестор, як особа за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об'єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об'єкт інвестування. Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийнято в експлуатацію у встановленому порядку. В іншому випадку інвестор не зможе визнати право власності на квартиру до введення будинку в експлуатацію. Згідно із частиною четвертою статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Отже, інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об'єкт і після завершення будівництва об'єкта нерухомості набуває права власності на об'єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об'єкт за собою (пункти 93 - 95).
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частина 1 ст. 530 ЦК України встановлює, що якщо у зобов'язанні встановлений строк термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В ч. 1 ст. 190 ЦК України вказується, що майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Згідно з ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Одним зі способів захисту порушених прав, ст. 16 ЦК України - передбачено визнання права.
Відповідно до положень ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Відповідно до ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У відповідності до ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст.ст.79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно до ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З матеріалів справи вбачається, що позивач виконав свої зобов'язання за договором, повністю оплативши вартість об'єкта (як вкладу за договором), тобто вчинив дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів необхідних для набуття майнових прав - квартири.
Із змісту договору випливає, що його предмет становить надання послуг щодо вкладання залучених коштів в будівництво житла та оформлення права власності на це майно в інтересах замовника.
Невиконання відповідачем зобов'язань за договором призвело до порушення прав позивача, саме: через порушення відповідачем строку прийняття об'єкта фінансування (будівництва) в експлуатацію та порушення строку його передачі позивачу, у останнього відсутня можливість реєструвати право власності на цей об'єкт у встановленому законом порядку.
При цьому, станом на час розгляду справи, відповідачем не виконано умови попереднього договору, будь-яких заперечень з приводу виконання умов договору зі сторони позивача не надано, у зв'язку з чим, суд приходить до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані і підлягають задоволенню.
На підставі ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути сплачений ним за подання позовної заяви до суду судовий збір у розмірі 5236 грн. 80 коп..
Керуючись ст.ст.12, 76-81, 247, 258-259, 263-265, ЦПК України, суд, -
Позовні позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майнових прав,- задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 майнові права на об'єкт будівництва - квартиру АДРЕСА_3 .
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 236 (п'ять тисяч двісті тридцять шість) гривень 80 копійок в рахунок повернення витрат по сплаті судового збору
Заочне рішення суду може бути переглянуте Ірпінським міським судом Київської області за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивачем рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 .
Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Суддя: Л.В. Мерзлий