Справа № 600/211/25-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лелюк О.П.
Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.
16 грудня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 25.03.2025 позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23 листопада 2024 року №300 в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 .
Визнано протиправним та скасовано наказ військової частини НОМЕР_1 від 24 листопада 2024 року №344 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу, на всі види забезпечення та призначення на посаду начальника електростанції електротехнічного відділення силових станцій інженерно-технічного взводу інженерно-технічної роти 2-го інженерного батальйону.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини та звільнити його з військової служби.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач- Військова частина НОМЕР_1 подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог до Військової частини НОМЕР_1 відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
В апеляційній скарзі, з приводу задоволення позовних вимог, які стосуються військової частини НОМЕР_1 , зазначає, що процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу. Також зазначає, що чинним законодавством не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказу про призов на військову службу під час загальної мобілізації, в частині призову на військову службу під час мобілізації до військової частини.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 01 грудня 2009 року працює в Регіональній філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на посаді чергового по залізничній станції Садгора 4 класу Івано-Франківського регіону, що підтверджується довідкою №728, виданою Структурним підрозділом «Служба кадрової та соціальної політики» Івано-Франківського регіонального відділу управління персоналом Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» 02 грудня 2024 року.
08 листопада 2024 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 видано посвідчення №ДР-4-578 про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 18 березня 2015 року №493-р згідно з переліком посад і професій.
Згідно указаного посвідчення позивачу надано відстрочку від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час на 12 місяців з дня оформлення відстрочки від призову. Вказано, що строк дії посвідчення продовжено до 08 листопада 2025 року.
Листом №846 від 11 листопада 2024 року військово-обліковий сектор структурного підрозділу «Служба кадрової та соціальної політики» Івано-Франківського регіонального відділу управління персоналом Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» повідомив ІНФОРМАЦІЯ_4 про повідомлення №ДР-4-578 від 08 листопада 2024 року (переоформлено бронювання відповідно до Змін, що внесені до розпорядження Кабінету Міністрів України від 18 березня 2015 року №493) та повідомлення про зарахування військовозобов'язаного ОСОБА_1 на спеціальний військовий облік.
Вказаний лист зареєстровано в ІНФОРМАЦІЯ_5 26 листопада 2024 року за вх. №19393.
Як вбачається з відомостей з книги обліку передання бланків спеціального військового обліку, військових квитків (тимчасових посвідчень) та особових карток Івано-Франківського регіонального військово-облікового сектору Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця», датою отримання військово-обліковим сектором повідомлення №ДР-4-578, завіреного ІНФОРМАЦІЯ_6 , вважається 25 листопада 2024 року.
23 листопада 2024 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_7 було видано направлення для голови ВЛК №2 при ІНФОРМАЦІЯ_8 для встановлення придатності ОСОБА_1 до проходження військової служби за станом здоров'я у зв'язку із призовом на військову службу під час мобілізації.
За результатами проведеного медичного огляду військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_9 ОСОБА_1 був визнаний придатним до військової служби, що підтверджується довідкою ВЛК 23 листопада 2024 року №208/4305.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23 листопада 2024 року №300 ОСОБА_1 було призвано на військову службу під час мобілізації та направлено для проходження військової служби до військової частини.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 24 листопада 2024 року №344 зараховно ОСОБА_1 до списків особового складу, на всі види забезпечення та призначено на посаду начальника електростанції електротехнічного відділення силових станцій інженерно-технічного взводу інженерно-технічної роти 2-го інженерного батальйону.
Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що 26 листопада 2024 року виробничим підрозділом «Служба роботи станцій» Івано-Франківського підрозділу АТ «Укрзалізниця» було направлено на адресу ІНФОРМАЦІЯ_9 лист №НОКР-4/717, в якому вказано, що ОСОБА_1 було оформлено бронювання та видано посвідчення про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та на воєнний час №ДН-4-582 від 08 травня 2024 року терміном на 6 місяців до 08 листопада 2024 року. В подальшому у зв'язку із закінченням строку дії посвідчення ОСОБА_1 переоформлено бронювання та видано нове посвідчення про відстрочку № НОМЕР_2 від 08 листопада 2025 року.
Листом від 03 грудня 2024 року №8926 начальник ІНФОРМАЦІЯ_7 повідомив начальника ІНФОРМАЦІЯ_10 про те, що під час проведення заходів оповіщення у військовозобов'язаного ОСОБА_1 23 листопада 2024 року не було при собі військових документів, а саме військового квитка, посвідчення про відстрочку від призову, розписки про вилучення документів для оформлення бронювання. Повідомлення про відстрочку на військовозобов'язаного ОСОБА_1 надійшло 26 листопада 2024 року (вх. №19393 від 26 листопада 2024 року), а тому ОСОБА_1 був призваний на військову службу, оскільки відстрочка була закінчена 08 листопада 2024 року, а нове повідомлення про відстрочку надійшло із запізненням.
За таких обставин позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що оскільки станом на час винесення указаного наказу позивач мав оформлену належним чином відстрочку від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час до 08 листопада 2025 року, то ОСОБА_1 23 листопада 2024 року не підлягав призову на військову службу під час мобілізації в силу приписів пункту 1 частини першої статті 23 Закону №3543-XII.
Оскільки, як вбачається з обставин справи, прийняття указаного наказу зумовило прийняття 24 листопада 2024 року командиром військової частини НОМЕР_1 наказу №344, яким зараховано ОСОБА_1 до списків особового складу, на всі види забезпечення та призначено на посаду начальника електростанції електротехнічного відділення силових станцій інженерно-технічного взводу інженерно-технічної роти 2-го інженерного батальйону, то суд, незважаючи на те, що командир вказаної військової частини безпосередньо не допустив протиправних дій при прийнятті названого наказу, дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування і наказу від 24 листопада 2024 року №344 щодо ОСОБА_1 як похідного від незаконного наказу ІНФОРМАЦІЯ_9 від 23 листопада 2024 року №300.
Суд вважав, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача у даній ситуації буде як визнання протиправними та скасування наказів про призов позивача на військову службу під час мобілізації та про зарахування його в списки особового складу військової частини, на всі види забезпечення та призначення на посаду, так і зобов'язання відповідача військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини та звільнити його з військової служби.
Відповідно до ч.1 ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції стосовно позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу військової частини НОМЕР_1 від 24 листопада 2024 року №344 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу, на всі види забезпечення та призначення на посаду начальника електростанції електротехнічного відділення силових станцій інженерно-технічного взводу інженерно-технічної роти 2-го інженерного батальйону та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини та звільнити його з військової служби, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
На момент виникнення спірних у цій справі відносин, як станом і на час розгляду цієї адміністративної справи, строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 року №389-VIII (в редакції станом на час виникнення спірних відносин), воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 “Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію (далі Указ №69/2022).
Згідно пункту 4 Указу №69/2022 призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
Статтею 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ у редакції на час виникнення спірних відносин) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 23 Закону №3543-XII передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Зокрема, відповідно до пункту 1 частини першої статті 23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку.
Згідно статті 24 Закону №3543-XII бронювання військовозобов'язаних, які перебувають у запасі, здійснюється в мирний та у воєнний час з метою забезпечення функціонування органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій в особливий період.
Як вбачається з матеріалів справи, станом на 23 листопада 2024 року - день прийняття оскаржуваного ОСОБА_1 наказу №300 про призов його на військову службу під час мобілізації, ІНФОРМАЦІЯ_6 було видано позивачу посвідчення №ДР-4-578 від 08 листопада 2024 року про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 18 березня 2015 року №493-р згідно з переліком посад і професій на 12 місяців з дня оформлення відстрочки від призову, тобто до 08 листопада 2025 року.
При цьому, згідно встановлених судом обставин справи, до видачі указаного посвідчення № НОМЕР_2 від 08 листопада 2024 року у позивача було наявне посвідчення про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та на воєнний час №ДН-4-582 від 08 травня 2024 року терміном на 6 місяців до 08 листопада 2024 року, про що ІНФОРМАЦІЯ_8 було достеменно відомо та підтверджено його представником у судовому засіданні.
Отже, фактично, позивачу як заброньованому працівнику АТ «Укрзалізниця» було продовжено відстрочку від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час.
Правомірність видання ІНФОРМАЦІЯ_6 посвідчення №ДР-4-578 від 08 листопада 2024 року та оформлення позивачу відстрочки від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час до 08 листопада 2025 року ні ІНФОРМАЦІЯ_4 , ні військовою частиною НОМЕР_1 не заперечувалося.
Суд першої інстанції правомірно вказав, що оскільки станом на час винесення указаного наказу позивач мав оформлену належним чином відстрочку від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час до 08 листопада 2025 року, то ОСОБА_1 23 листопада 2024 року не підлягав призову на військову службу під час мобілізації в силу приписів пункту 1 частини першої статті 23 Закону №3543-XII.
Поряд з цим, судом першої інстанції було встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_8 станом на час винесення оскаржуваного наказу було відомо про те, що ОСОБА_1 як заброньований працівник АТ «Укрзалізниця» уже мав відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та на воєнний час, оформлену посвідченням №ДН-4-582 від 08 травня 2024 року, до 08 листопада 2024 року.
Суд зауважує, що не лише у військовозобов'язаного громадянина є обов'язок щодо повідомлення органів ТЦК про відповідне бронювання, а й органи ТЦК зобов'язані перевіряти та володіти інформацією щодо заброньованих осіб з метою недопущення протиправних дій щодо них, що слідує, зокрема, з приписів Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. №1487.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач, вчиняючи дії щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації, повинен був пересвідчитися у тому, чи було ОСОБА_1 продовжено відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та на воєнний час, тобто що він не підлягав призову на військову службу під час мобілізації згідно пункту 1 частини першої статті 23 Закону №3543-XII.
Водночас, апелянт в апеляційній скарзі не зазначає про процедуру повідомлення або перевірки наявності бронювання у військовозобов'язаного, натомість зазначає, що процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу. Посилається на те, що визнання судом факту порушення процедури призову військовозобов'язаних під час мобілізації, тобто незаконності дій з боку ТЦК та СП, не є підставою для звільнення з військової служби військовослужбовця, який вже виконує свій військовий обов'язок.
Колегія суддів з даного приводу зазначає, що незважаючи на той факт, що після видання оскаржуваного наказу, такий наказ вичерпав свою дію реалізацією, позивач не позбавлений права в судовому порядку оскаржити індивідуальний акт суб'єкта владних повноважень, який безпосередньо стосується його прав та законних інтересів.
Право на оскарження індивідуального акта суб'єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт виданий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Це кореспондується з тим, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи в публічно-правових відносинах із суб'єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку в публічних правовідносинах.
Подібний правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 06 жовтня 2021 року у справі №9901/26/21, від 03 листопада 2021 року у справі №9901/226/21, від 02 лютого 2022 року у справі № 9901/256/21, від 16 березня 2023 року у справі № 9901/494/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 990/152/22, від 14 вересня 2023 року у справі №990/73/23.
Можливість оскарження актів індивідуальної дії не шкодить самій суті права на доступ до суду, оскільки ці акти можуть бути оскаржені в суді їхніми адресатами, тобто суб'єктами, для яких відповідні акти створюють права та/чи обов'язки. Тобто індивідуально-правові акти можуть бути предметом оскарження в адміністративній справі.
Отже, у разі видання суб'єктом владних повноважень, в даному випадку ІНФОРМАЦІЯ_11 наказу про призов позивача на військову службу за мобілізацією, позивач, враховуючи очевидну протиправність видання такого наказу (наявність у нього відстрочки від проходження військової служби), має законне право звернутись до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу в частині, яка безпосередньо стосується позивача, що ним (позивачем) фактично і було зроблено у даній справі, а тому застосування правових норм щодо оскарження індивідуально-правових актів є помилковим, а тому доводи апелянта в цій частині є безпідставними.
Висновки викладені Верховним Судом в постанові по справі № 160/2592/23 від 05.02.2025 року, на які посилається апелянт, не є релевантними до спірних правовідносин, оскільки кожна справа має свої особливості, свої індивідуальні обставини, які встановлюються на підставі доказів.
У справі, на яку посилається відповідач, основний акцент позивача - військовослужбовця був на тому, що він не проходив ВЛК, у вищезазначеній справі позивач оскаржував не акт індивідуальної дії (наказ начальника районного ТЦК та СП про мобілізацію позивача), а дії щодо порушення, допущені під час процедури проведення ВЛК. Позивач оскаржував саме акт індивідуальної дії в частині, яка безпосередньо його стосується, предметом судового розгляду у даній справі не було дослідження процедури проведення ВЛК та/ або інших дій (бездіяльності) районного ТЦК та СП, тобто справи не є тотожними.
При цьому, висновки Верховного суду про визнання процедури призову незворотною, не є зразковим, а стосується конкретного випадку військовослужбовця, який майже через рік звернувся до суду з позовом про не проходження ВЛК, а тому суд не вбачає підстав для прийняття до уваги такі посилання відповідача.
Оскільки, як вбачається з обставин справи, прийняття указаного наказу зумовило прийняття 24 листопада 2024 року командиром військової частини НОМЕР_1 наказу №344, яким зараховано ОСОБА_1 до списків особового складу, на всі види забезпечення та призначено на посаду начальника електростанції електротехнічного відділення силових станцій інженерно-технічного взводу інженерно-технічної роти 2-го інженерного батальйону, то незважаючи на те, що командир вказаної військової частини безпосередньо не допустив протиправних дій при прийнятті названого наказу, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправним та скасування і наказу від 24 листопада 2024 року №344 щодо ОСОБА_1 як похідного від незаконного наказу ІНФОРМАЦІЯ_9 від 23 листопада 2024 року №300.
Стосовно вимоги позивача в частині зобов'язання військової частини НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини та звільнити його з військової служби, то колегія суддів зазначає, що порушення прав позивача відбулося внаслідок видання протиправного наказу ІНФОРМАЦІЯ_9 в частині призову на військову службу під час мобілізації від 23.11.2024 №300.
Незаконна мобілізація може порушувати права громадян, зокрема право на свободу та право на обрання форми служби. Захист цих прав може включати звернення до суду, а також право на звільнення з військової служби, якщо незаконна мобілізація є наслідком порушення закону.
Слід звернути увагу, що хоч Законом України "Про військовий обов'язок та військову службу" не передбачено такої підстави для звільнення з військової служби як незаконна мобілізація, проте, проходження військової служби є безпосереднім наслідком від наказу про мобілізацію, а отже з метою ефективного захисту порушеного права позивача та повного його відновлення буде зобов'язання військової частини НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини та звільнити його з військової служби.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що накази про призов позивача на військову службу під час мобілізації та про зарахування його в списки особового складу військової частини, на всі види забезпечення та призначення на посаду фактично реалізовані, а тому лише їх скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту порушених прав позивача, у зв'язку із чим і було подано цей позов до суду.
Отже, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого та законного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі, а обрані позивачем способи судового захисту є ефективними, належними та спрямованими на повне і остаточне відновлення порушених з боку суб'єкта владних повноважень прав та законних інтересів.
За таких обставин, доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.