Справа № 120/11672/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Слободонюк Михайло Васильович
Суддя-доповідач - Моніч Б.С.
16 грудня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Моніча Б.С.
суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, в якому просила:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, які полягають у відмові ОСОБА_1 зарахувати до загального та спеціального страхового стажу, що дає право на пенсію, періоду трудової діяльності з 01.01.1992 по 07.04.1994 та періоду навчання з 01.09.1981 по 24.07.1983, з 17.08.1983 по 30.09.1984, з 01.06.1985 по 10.10.1985, з 01.01.1986 по 27.03.1986, з 28.03.1989 по 23.06.1989;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області врахувати до загального та спеціального страхового стажу ОСОБА_1 період трудової діяльності з 01.01.1992 по 07.04.1994 та період навчання з 01.09.1981 по 24.07.1983, з 17.08.1983 по 30.09.1984, з 01.06.1985 по 10.10.1985, з 01.01.1986 по 27.03.1986, з 28.03.1989 по 23.06.1989, та з 08.02.2024 здійснити перерахунок і проводити виплату пенсії з урахуванням вказаного страхового стажу, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №023830027206 від 15.05.2024 в частині відмови ОСОБА_1 у виплаті грошової допомоги, встановленої пунктом 7-1 Розділу XV Прикінцеві положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 N?1058-IV, у розмірі десяти місячних пенсій;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, встановлену пунктом 7-1 Розділу XV Прикінцеві положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV, у розмірі десяти місячних пенсій.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовуються протиправністю винесеного Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області рішенням №023830027206 від 15.05.2024 про відмову у виплаті позивачу грошової допомоги, встановленої пунктом 7-1 Розділу ХV Прикінцевих положень Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у розмірі десяти місячних пенсій.
Також позивач вказує на протиправну відмову відповідача у зарахуванні до загального та спеціального страхового стажу період її трудової діяльності з 01.01.1992 по 07.04.1994 та період навчання з 01.09.1981 по 24.07.1983, з 17.08.1983 по 30.09.1984, з 01.06.1985 по 10.10.1985, з 01.01.1986 по 27.03.1986, з 28.03.1989 по 23.06.1989.
ІІ. ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо не зарахування ОСОБА_1 до загального та спеціального стажу, що дає право на пенсію, період трудової діяльності з 01.01.1992 по 07.04.1994.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до загального та спеціального стажу період її трудової діяльності з 01.01.1992 по 07.04.1994 та здійснити з 08.02.2024 перерахунок та виплату її пенсії з урахуванням вказаного страхового стажу, з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №023830027206 від 15.05.2024 в частині відмови ОСОБА_1 у виплаті грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до пункту 7-1 Розділу ХV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, в розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV “Прикінцеві положення» Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-ІV.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
ОСОБА_1 з 08.02.2024 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Вінницькій області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Як встановлено судом при призначенні позивачу пенсії ГУ ПФУ у Вінницькій області не зараховано період її навчання з 01.09.1981 в Ленінградському педіатричному медичному інституті, оскільки в дипломі про освіту вказано, що 23.06.1989 ОСОБА_1 закінчила навчання в Саратовському ордені Трудового Червоного Прапора державному медичному інституті згідно диплому НОМЕР_1 . Тобто, на переконання пенсійного органу, так як зазначено два навчальні заклади, а також період навчання переплітається з періодами роботи та народженням дитини тому відсутні підстави для зарахування вказаного періоду навчання.
Також до загального та спеціального страхового стажу не зараховано період її трудової діяльності з 01.01.1992 по 07.04.1994, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 у зв'язку із цим відповідач до страхового стажу позивача зараховував періоди роботи на території рф лише по 31.12.1991.
08.05.2024 позивач звернулась до ГУ ПФУ у Вінницькій області із заявою про здійснення перерахунку пенсії, а також щодо нарахування та виплати їй грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій згідно п. 7.1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За результатами розгляду такої заяви та поданих документів ГУ ПФУ у Вінницькій області прийняло рішення №023830027206 від 15.05.2024 про часткову відмову у перерахунку пенсії.
Так, як слідує зі змісту оскаржуваного рішення, відповідач зарахував період роботи позивача з жовтня 1994 року по квітень 1995 року та з урахуванням вказаного періоду стаж роботи позивача склав 35 років 7 місяців 9 днів.
Однак відмовив у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги, оскільки позивачем не дотримано усіх умов, що передбачені п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а саме відсутній спеціальний страховий стаж - 30 років.
Мотивами прийняття даного рішення слугувало те, що спеціальний стаж роботи позивача на посадах, робота на яких дає право на призначення компенсації за вислугу років відповідно до п. “е-ж» ст. 55 Закону №1058 складає 29 років 4 місяців 27 днів, з мінімально необхідних 30 років.
Вважаючи, що пенсійний орган протиправно не зарахував вищезазначений період її навчання та трудової діяльності до спеціального стажу, а також протиправно відмовив їй у призначенні грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій за віком станом на день її призначення, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом з метою захисту порушених, на її думку, прав та інтересів.
IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем під час вирішення питання про виплату позивачу одноразової грошової допомоги мав бути врахований період 01.01.1992 по 07.04.1994 протягом якого є документальне підтвердження виконання позивачем обов'язків за посадою протягом такого періоду.
Оскільки органом ПФУ визнано наявність у позивача спеціального стажу у розмірі 29 років 04 місяці 27 днів, та надані позивачем документи підтверджують факт роботи понад 2 роки в період з 01.01.1992 по 07.04.1994, що свідчить про наявність у позивача стажу понад 30 років та відповідно наявність права на отримання одноразової грошової допомоги.
V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погоджуючись із такими судовими рішеннями, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року та відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що рішення є неправомірним та таким, що ухвалене із неповним дослідженням обставин справи, а саме неврахуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, що у свою чергу є грубим порушенням основоположних принципів адміністративного судочинства.
Аргументами на підтвердження вимог скарги, наголошує на відсутності правових підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду з 01.01.1992 по 07.04.1994, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Зазначає, що у зв'язку із цим до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території рф по 31.12.1991.
Також апелянт вказує на втручання у його дискреційні повноваження.
Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, тому просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
За приписами пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058, особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Такий Порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1191 «Про затвердження Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати» (далі - Порядок № 1191).
Пунктом 2 Порядку № 1191 установлено, що до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років».
А пунктом 5 Порядку № 1191 визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 р. призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Відповідно до пункту 7 Порядку, виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.
Отже, право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних, визначених законодавством посадах, й виходом на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотриманням такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» будь-якого іншого виду пенсії.
Така ж правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 13 березня 2018 року у справі № 234/13835/17.
Як встановлено судом, підставою для відмови позивачу у призначенні грошової допомоги послугувало те, що на думку органу ПФУ спеціальний стаж позивача, який враховується під час вирішення питання про призначення пенсії за вислугу років, становить менше 30 років (зокрема 29 років 4 місяці 27 днів).
При цьому, не зараховано до загального та спеціального страхового стажу позивача періоди її роботи на території російської федерації з 01.01.1992 по 07.04.1994, оскільки з 1 січня 2023 року РФ припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Відповідно до пункту 1 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно пункту 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 20 Порядку № 637 передбачено, що у випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або організацій. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Із цього слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність надання будь-яких додаткових уточнюючих довідок виникає лише у випадку коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 року по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 року по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 року по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 року по справі № 242/2536/16-а.
Так, досліджуючи зміст записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 судом встановлено, що позивач з 26.10.1989 по 07.04.1994 (запис №7-10) працювала ренгенолаборантом та лікарем-спеціалістом медичного пункту у військовій частині НОМЕР_3 .
Суд апеляційної інстанції враховує, що відповідач уже зарахував позивачеві період роботи на території російської федерації з 26.10.1989 по 31.12.1991 до загального та спеціального страхового стажу, фактично визнавши реальність проходження служби у відповідній військовій частині та правомірність включення цих відомостей до стажу.
При цьому суд враховує, що вказані записи містять необхідні відомості про роботу у такий період, а саме відомості про дату прийняття позивача на посаду, назву цієї посади, дату звільнення з посади, зазначення відомостей, на підстави чого внесені відповідні записи, також записи про звільнення засвідчені чіткими відтисками печатки підприємства, при цьому жодних виправлень, закреслень такі записи не містять. Наведене спростовує сумніви у можливому маніпулюванні з цими записами. Тобто, суд вважає такі записи належними та допустимими доказами для підтвердження трудового стажу позивача.
Спір у даній справі стосується відмови відповідача врахувати стаж після 31.12.1991. Така позиція мотивована припиненням з 01.01.2023 участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а також набранням чинності 23.12.2022 Законом України № 2783-ІХ, яким зупинено дію Конвенції 1993 року у відносинах, зокрема, з російською федерацією.
Оцінюючи ці доводи, суд враховує положення частини другої статті 10 Закону України «Про зайнятість населення», згідно з якими права громадян України, які працюють за кордоном, забезпечуються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
Закон № 2783-ІХ зупинив застосування Конвенції 1993 року у відносинах з російською федерацією. Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 Україна вийшла з Угоди від 13.03.1992, а сама російська федерація припинила участь у цій Угоді з 01.01.2023. Після зупинення дії Конвенції 1993 року документи, видані органами російської федерації, приймаються в Україні лише після легалізації (апостилювання).
Разом з тим, за інформацією Виконавчого комітету СНД, дія Угоди 13.03.1992 для України припиняється 19.06.2023. Оскільки спірний стаж набуто до цієї дати, правовідносини підлягають оцінці за нормами законодавства та міжнародних угод, чинних на час здійснення трудової діяльності.
Статті 1, 6 Угоди 13.03.1992 передбачають, що пенсійне забезпечення громадян здійснюється за законодавством держави проживання, а для встановлення права на пенсію враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої держави-учасниці, у тому числі на території колишнього СРСР до набрання чинності Угодою.
Угода між урядом України та урядом російської федерації від 14.01.1993 визначає, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою від 13.03.1992, а трудовий стаж, набутий на території обох держав, взаємно визнається та обчислюється за законодавством держави, на території якої здійснювалася трудова діяльність.
Таким чином, положення вказаних міжнародних договорів передбачають обов'язкове зарахування стажу, здобутого на території держав-учасниць, незалежно від того, де сплачувалися страхові внески, а також використання відповідного заробітку для обчислення пенсії. Документи, видані до 01.12.1991 або в межах дії Угоди, підлягають прийняттю без легалізації.
Частина друга статті 4 Угоди 15.04.1994 також встановлює взаємне визнання трудового стажу, у тому числі пільгового та спеціального.
Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд застосовує правові норми в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин. Отже, Угода 13.03.1992 підлягає застосуванню при визначенні спірного стажу, оскільки діяла в період набуття позивачем такого стажу.
Припинення дії Угоди або вихід України з неї не можуть бути підставою для неврахування стажу, здобутого до ухвалення відповідних рішень. Навпаки, такий стаж має враховуватися при встановленні права на пенсію та її обчисленні.
Надані позивачем документи не можуть бути відхилені лише з огляду на припинення співпраці з державою-агресором. Відмова відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право на зарахування стажу не пов'язується з політичними обставинами чи припиненням дипломатичних відносин.
Таким чином, стаж, набутий позивачем на території держав-учасниць Угоди, а також відповідний заробіток, підлягають обов'язковому врахуванню при визначенні права на пенсію та при її обчисленні.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що не зарахування органами Пенсійного фонду України до загального та спеціального стажу періоду роботи позивача на території рф з 01.01.1992 по 07.04.1994, та не призначення позивачці одноразової грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій є протиправним.
Стосовно доводів відповідача, що суд першої інстанції втрутився у його дискреційні повноваження, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 9 КАС України врегульовано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Тобто, законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду у від 25 вересня 2018 року у справі №500/38/17 (адміністративне провадження №К/9901/37136/18).
З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з дослідженням усіх основних питань, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування не вбачається.
VII. ВИСНОВКИ СУДУ
З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.
Згідно з частиною 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Моніч Б.С.
Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.