Справа № 560/526/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гнап Д.Д.
Суддя-доповідач - Моніч Б.С.
17 грудня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Моніча Б.С.
суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.07.2020 року по 29.11.2022 року включно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.07.2020 року по 29.11.2022 року включно в сумі 291347 гривень 75 копійок.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що під час проходження військової служби йому не виплачувалась індексація грошового забезпечення. З метою відновлення порушеного права позивач звернувся до суду. На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2021 року у справі № 420/10459/20 відповідач виплатив індексацію грошового забезпечення у розмірі 4570,33 грн. Позивач також вказує, що у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зазначеного вище рішення, звернувся до суду із заявою у порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатом розгляду та на виконання якої відповідач 30 листопада 2022 року доплатив індексацію грошового забезпечення у розмірі 81334,54 грн. Звертає увагу на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 грудня 2020 року у справі № 560/4552/20, відповідно до якого на користь позивача стягнути середній заробіток за час розрахунку при звільненні за період з 20 липня 2018 року по 24 липня 2020 року.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2023 року по справі №560/526/23 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 липня 2020 року по 30 листопада 2022 року включно. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 липня 2020 року по 30 листопада 2022 року включно у розмірі 85869 (вісімдесят п'ять тисяч вісімсот шістдесят дев'ять) грн 68 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто на корить ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 . Вказане рішення залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03.07.2023.
Постановою Верховного Суду від 29 квітня 2025 року по справі № 560/526/23 касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задоволено частково. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 18.04.2023 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03.07.2023 у справі № 560/526/23 скасовано. Справу № 560/526/23 направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції - Хмельницького окружного адміністративного суду.
ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.07.2020 по 30.11.2022.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.07.2020 по 30.11.2022 в сумі 154057 (сто п'ятдесят чотири тисячі п'ятдесят сім) грн 58 коп. з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Суд встановив, що ОСОБА_1 проходив військову службу з 23.07.2013 по 20.07.2018 у військовій частині НОМЕР_2 , яка з 01.07.2018 року зарахована на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу від 20.07.2018 №98 ОСОБА_1 звільнено з військової служби.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2021 року у справі № 420/10459/20, яке набрало законної сили, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року.
На виконання вищевказаного рішення суду військова частина НОМЕР_1 виплатила 29 жовтня 2022 року індексацію грошового забезпечення у розмірі 4570,33 грн.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.11.2021 року у справі №420/10459/20 позивачем подано до суду заяву в порядку статті 383 КАС України.
У процесі розгляду заяви позивача відповідачем 30.11.2022 року доплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця січень 2008 року у сумі 81334,54 грн.
Позивач, вважаючи, що має місце факт порушення відповідачем його прав та інтересів у частині несвоєчасного отримання належних до виплати грошових сум при звільненні з військової служби, звернувся до суду із цим позовом.
IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що на спірні правовідносини поширюються норми КЗпП України у частині встановлення відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, а тому позивач має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Суд врахував, що з 19.07.2022 діє редакція статті 117 КЗпП України, якою передбачено, що роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців.
Водночас, при визначенні питання щодо розміру коштів за період з 25.07.2020 по 18.07.2022, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні позивача, суд врахував такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника та дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача у сумі 86 060,78 грн.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.07.2020 по 30.11.2022 в загальному розмірі 154 057 грн 58 коп.
V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, оскаржив його в апеляційному порядку з вимогою скасувати рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2025 року та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Апелянт зазначив, що оскільки при нарахуванні та виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статей 116, 117 КЗпП України відсутні.
Також звертає увагу суду на те, що розмір у 85 904,87 грн суми, яка була виплачена по рішенню суду за перерахунок грошового забезпечення позивача, у порівнянні з сумою, що зобов'язано виплатити середній заробіток у розмірі 154 057,58 грн буде набагато перевищувати розмір розмір суми, виплаченої по рішенню суду при перерахунку грошового забезпечення, а тому вважає, що обрахунок, здійснений судом першої інстанції, середнього заробітку за час затримки розрахунку здійснено без дотримання принципу співмірності.
Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Однією із встановлених Державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов'язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Відповідно до частин другої-четвертої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України у редакції, що була чинна до 19.07.2022 року, обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас, колегія суддів зауважує, що відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин"; далі - "Закон №2352-ІХ") у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.
Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Як встановлено судом, відповідачем при звільненні позивача не виплачено всіх належних йому сум. Таким чином, оскільки в день звільнення позивача відповідачем не було здійснено остаточного розрахунку всіх виплат, позивач має право на застосування статті 117 КЗпП України в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже предметом спору у даній справі є несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача та наявність підстав для виплати середнього заробітку за весь час затримки.
Ряд правових позицій у даній категорії справ сформулював Верховний Суд, зокрема необхідність застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Мета відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Тож, саме виходячи із природи такого відшкодування, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Такі висновки підтримані Великою Палатою Верховного Суду і у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.
У постанові Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, викладений правовий висновок стосовно поділу спірного періоду стягнення середнього заробітку на 2 періоди: до набрання чинності Законом №2352-ІХ (19 липня 2022 року) і після цього.
Період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців.
Проте, період починаючи з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями, тобто до 18 січня 2023 року.
Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 та від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22.
Також слід зазначити, що у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2024 року у справі №440/8467/23 сформульовано висновок про те, що період з 19 липня 2022 року до 30 травня 2023 року, регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативно правового регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 06.12.2024 у справі №440/6856/22 від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 і Суд вважає його застосовним до спірних правовідносин.
Водночас у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Застосовуючи вищевикладені критерії, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2021 року у справі № 420/10459/20, яке набрало законної сили, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року.
На виконання вищевказаного рішення суду військова частина НОМЕР_1 виплатила 29 жовтня 2022 року індексацію грошового забезпечення у розмірі 4570,33 грн.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.11.2021 року у справі №420/10459/20 позивачем подано до суду заяву в порядку статті 383 КАС України.
У процесі розгляду заяви позивача відповідачем 30.11.2022 року доплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця січень 2008 року у сумі 81334,54 грн.
Позивач просить стягнути середній заробіток за затримку при звільненні.
З огляду на вказане, суд вважає, що оскільки виплату індексації грошового забезпечення відповідачем здійснено 30.11.2022, тому відповідачем додатково затримано розрахунок з 25.07.2020 року по 30.11.2022 року.
Згідно з довідкою відповідача середньоденне грошове забезпечення позивача складає 503,68 грн.
З урахуванням правового висновку, викладеного Верховним Судом у постанові 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом №2352-ІХ (19 липня 2022 року) і після цього.
Період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців.
Проте, період починаючи з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями, тобто до 18 січня 2023 року.
Водночас Суд зауважує, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Відповідно, розмір відшкодування за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача, обчислений відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, за період з 25.07.2020 по 18.07.2022 дорівнює 364664,32 грн. (503,68 грн. х 724 дні).
Однак, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц колегія суддів вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат за період з 25.07.2020 по 18.07.2022 у сумі визначеною судом першої інстанції, тобто 86 060,78 грн.
Розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 по 30.11.2022 року складає 67996,80 грн (503,68 грн х 135 дн.).
Таким чином, загальна сума середнього заробітку, за вказані вище періоди сумарно становить 154 057,58 грн (86 060,78 грн + 67 996,80 грн).
Поряд із цим, колегія суддів зазначає, що приписами ч.1 ст. 308 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зважаючи на те, що позивач не оскаржував встановлену судом першої інстанції суму середнього заробітку за час затримки розрахунку, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відсутні.
Водночас, стосовно аргументу відповідача, що розмір у 85 904,87 грн суми, яка була виплачена по рішенню суду за перерахунок грошового забезпечення позивача, у порівнянні з сумою, що зобов'язано виплатити середній заробіток у розмірі 154057,58 грн буде набагато перевищувати розмір розмір суми, виплаченої по рішенню суду при перерахунку грошового забезпечення, колегія суддів зазначає, що зростання суми за вказаний період часу відбулося виключно внаслідок незаконних дій відповідача, який замість того, щоб виплатити позивачу належні суми при звільнені, змусив його тривалий час захищати свої права в судовому порядку, розуміючи, що за несвоєчасне проведення розрахунку при звільненні передбачена відповідальність.
Відтак, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з дослідженням усіх основних питань, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування не вбачається.
VII. ВИСНОВКИ СУДУ
З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.
Згідно з частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Моніч Б.С.
Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.