справа № 361/13359/25
провадження № 2/361/5213/25
про повернення позовної заяви
18 грудня 2025 року м. Бровари
Суддя Броварського міськрайонного суду Київської області Ведмідь Н.В., вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, перевіривши виконання вимог ст.ст.174-177 ЦПК України за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 про скасування арешту з майна боржника,
До Броварського міськрайонного суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 про скасування арешту з майна боржника.
Ухвалою суду від 24 листопада 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 про скасування арешту з майна боржника залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
17 грудня 2025 до суду від позивачів надійшла уточнена позовна заява на виконання вимог ухвали від 24 листопада 2025.
Так, відповідно до змісту ухвали суду від 24 листопада 2025 судом зазначалось, що існує два способи здійснення такого права щодо звільнення майна з під-арешту:
1) на рішення та дії державного виконавця стороною виконавчого провадження може бути подана скарга, яка підлягає розгляду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, крім випадків, коли розгляд таких скарг відбувається за правилами іншого судочинства (наприклад адміністративного);
2) особою, яка володіє на підставі закону чи договору майном чи речовим правом на майно, і яка не є стороною виконавчого провадження, подається позов про зняття арешту з майна.
Позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Отже у зазначеній ухвалі суд звернув увагу позивачів на те, що зі змісту поданої позовної заяви неможливо встановити характер спірних правовідносин та процесуальний порядок звернення до суду, зокрема - чи звернулися позивачі з позовом про звільнення майна з-під арешту як особи, які не є сторонами виконавчого провадження, чи фактично оскаржують дії або бездіяльність органу державної виконавчої служби.
У зв'язку з цим позивачам було запропоновано уточнити обраний спосіб судового захисту та обґрунтувати, у якому саме порядку - позовному чи в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України вони звертаються до суду.
Разом з тим, подана на виконання ухвали суду уточнена позовна заява не містить такого обґрунтування та не усуває невизначеності щодо характеру спірних правовідносин і належного процесуального порядку їх судового розгляду.
В ухвалі суду від 24 листопада 2025 року позивачам також було роз'яснено необхідність узгодження заявлених позовних вимог із визначеним суб'єктним складом учасників справи, зокрема шляхом наведення обґрунтування того, яким чином визначений у позові відповідач - ОСОБА_3 порушує права позивачів та чи є він особою, в інтересах якої накладено арешт на спірне майно.
Незважаючи на залучення органу державної виконавчої служби до участі у справі як третьої особи, уточнена позовна заява не містить належного обґрунтування процесуального статусу відповідача та не усуває неузгодженості між заявленими вимогами і колом учасників справи.
Ухвалою суду від 24 листопада 2025 року позивачам було запропоновано надати докази підстав накладення арешту на спірне майно, зокрема відповідне судове рішення та відомості щодо зареєстрованого обтяження Броварською міською Державною нотаріальною конторою.
Суд звернув увагу, що з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається накладення арешту на підставі ухвали суду, що за своїм характером може свідчити про застосування заходів забезпечення позову, що в такому випадку змінює підстави для звернення з позовними вимогами, оскільки такий порядок звернення передбачає звернення до суду із заявою про скасування заходів забезпечення позову.
Так як, частиною ч. 1 ст. 158 ЦПК України передбачено, що суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Також на виконання ухвали суду позивачами не надано копії відповідного судового рішення (на підставі якого було накладено обтяження), а також не подано жодних доказів звернення до суду, який постановив ухвалу, що стала підставою для накладення арешту на спірне майно або докази об'єктивної неможливості його отримання.
На виконання цієї вимоги позивач надав лист з Київського обласного державного нотаріального архіву, де зокрема повідомлено заявника, про те, що архівний фонд №46 Броварської міської державної нотаріальної контори Київської області за 1956-1999 роки зберігаються за адресою: АДРЕСА_1 .
Наданий лист з Київського державного нотаріального архіву не містить відомостей щодо судового рішення як підстави обтяження та не підтверджує об'єктивної неможливості отримання такого рішення, а навпаки прямо вказує на можливість подальшого пошуку документів.
При цьому позивач не звертається до суду з клопотанням про витребування необхідних доказів, що свідчить про відсутність наміру усунути встановлені недоліки та не дозволяє суду встановити об'єктивні підстави накладення арешту.
Суд не може визначити, у якому процесуальному провадженні звернулися позивачі, оскільки від характеру та предмета позовних вимог залежить порядок розгляду справи, а у уточненій позовній заяві в повній мірі не усунено недоліки, зазначені в ухвалі суду від 24 листопада 2025 року, зокрема щодо належного обґрунтування обраного способу захисту та процесуального порядку звернення до суду.
У зв'язку з цими обставинами, суддя позбавлений можливості вирішити питання про відкриття провадження по справі.
Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України» та у рішенні від 30 травня 2013 року «Наталія Михайленко проти України» зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Відповідно до ч. 3 ст. 185 Цивільного процесуального кодексу України, якщо позивач у встановлений судом строк не виконає всі перелічені в статтях 175 і 177 Цивільного процесуального кодексу України вимоги, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 175, 177, 185, 258-261, 353 Цивільного процесуального кодексу України, суддя -
постановив:
Позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 про скасування арешту з майна боржника - вважати неподаною та повернути позивачам.
Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Позивач має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення позивачу даної ухвали суду.
Суддя: Н.В. Ведмідь