Справа № 712/11596/25 Суддя (судді) першої інстанції: Марцішевська О.М.
16 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий суддя Парінов А.Б.
судді: Беспалов О.О.
Грибан І.О.
при секретарі судового засідання: Андрейченко К.Е.,
за участю учасників судового процесу:
від позивача(апелянт): ОСОБА_1 ;
від відповідача: Кортоус М.М.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції в м. Київ в особі Управління патрульної поліції у Волинській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, -
ОСОБА_1 звернувся до Соснівського районного суду м. Черкаси з позовом до Департаменту патрульної поліції в м. Київ в особі Управління патрульної поліції у Волинській області, в якому просив суд скасувати постанову інспектора 2 взводу 3 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Волинській області Левіса Артура Сергійовича, серія ЕНА № 5469652 від 13.08.2025року, якою ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 жовтня 2025 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову заяви ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції в м. Київ в особі Управління патрульної поліції у Волинській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП.
При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, відповідачем доведений факт порушення позивачем Правил дорожнього руху та правомірність винесення оскаржуваної постанови.
Не погоджуючись з судовим рішенням, ОСОБА_1 (далі - апелянт) звернувся з апеляційною скаргою до Шостого апеляційного адміністративного суду, в якій зазначає, що рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 жовтня 2025 року підлягає скасуванню, оскільки ухвалене із невірним застосуванням норм матеріального права.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції в м. Київ в особі Управління патрульної поліції у Волинській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності та призначено справу до апеляційного розгляду у судовому засіданні, яке було призначено на 16 грудня 2025 року о 12:05.
08 грудня 2025 року від відповідача до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Крім того, до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшли клопотання представника Департаменту патрульної поліції - Кортоус Марії Михайлівни та позивача ОСОБА_1 про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року зазначені вище клопотання були задоволені та ухвалено провести судове засідання у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції в м. Київ в особі Управління патрульної поліції у Волинській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності 16 грудня 2025 року об 12:05 в приміщенні Шостого апеляційного адміністративного суду за адресою: м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корп. 30, в залі судових засідань № 5 в режимі відеоконференції через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему з використанням засобів особистого зв'язку.
16 грудня 2025 року позивач, присутній під час розгляду справи в режимі відеоконференції, підтримав вимоги апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні. Зазначав, що судом не враховано протиправність використання приладу TRUCAM у ручному режимі та не взято до уваги порушення права на правову допомогу.
Представник відповідача, також присутня під час розгляду справи в режимі відеоконференції, заперечувала проти задоволення апеляційної скарги. Наголошувала, що рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, мотивуючи це наступним.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи 13.08.2025 року о 11.38 інспектором 2 взводу 3 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Волинській області Левісом А.Б. було винесено постанову серії ЕНА № 5469652, якою ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності з накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, яке полягало у тому, що 13.08.2025 року о 11:36 годині в с. Звірів, траса Н-22, керуючи транспортним засобом VOLKSWAGEN PASSAT, номерний знак НОМЕР_1 рухався зі швидкістю 75 км/год., чим порушив вимоги п.п 12.4. ПДР України.
Не погодившись із постановою про накладення адміністративного стягнення, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (ст. 245 КУпАП).
У ст. 7 КпАП України передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до ст. 9 КпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі ст. 213 КУпАП, справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема, органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.
Відповідно до ст. ст. 1,13 Закону України «Про Національну поліцію», поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Систему поліції складають центральний орган управління поліцією та територіальні органи поліції. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.
Згідно п. 11 ч. 1 ст. 23, п.1 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушив Правила дорожнього руху.
Відповідно до ч. 1 ст. 276 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.
Частиною 2 ст. 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
Нормами ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 89, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 116-2, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п'ята і шоста статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга, третя і п'ята статті 122, частина перша статті 123, 124-1, 125, частини перша, друга і четверта статті 126, частини перша, друга і третя статті 127, статті 128-129, стаття 132-1, частини перша, друга та п'ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев'ята, десята і одинадцята статті 133-1, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, частини шоста і сьома статті 152-1, статті 161, 164-4, статтею 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 192, 194, 195).
Отже, постанова виноситься у разі виявлення адміністративного правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, відтак відповідач діяв в межах наданих йому повноважень.
Частиною 1 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Стаття 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об'єднань).
Відповідно до ст. 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.
До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин.
Учасники дорожнього руху зобов'язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 затверджено Правила дорожнього руху (далі ПДР України).
Відповідно до п. 1.1 ПДР України останні відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Згідно п. 1.9. Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п. 8.1 ПДР України, регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.
Згідно п. 12.1. ПДР України під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.
Відповідно до п. 12.4 ПДР України, у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів - п.1 статті 247 КУпАП.
Як вбачається зі змісту оскаржуваної Постанови, 13.08.2025 року о 11 год. 36 хв. 16 сек. в населеному пункті село Звірів, траса Н-22, 108 км., водій - ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Volkswagen Passat, д.н.з НОМЕР_1 рухався в населеному пункті зі швидкістю 75 (сімдесят п'ять) км/год, чим перевищив встановлене обмеження швидкості руху в населеному пункті на 25 (двадцять п'ять) км/год. Згідно п. 12.4. ПДР України, у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
При цьому, швидкість руху вимірювалась лазерним вимірювачем швидкості , приладом TRUCAM LTI 20/20 TC00072.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, встановлені обставини в повній мірі підтверджуються сукупністю доданих до справи доказів: Відеозаписом № 1755084604_HВ000_0813_113004 з технічного пристрою лазерного вимірювача швидкості TruCAM LTI 20/20 № TC000721 від 13.08.2025, що засвідчує момент фіксації порушення;
Фотокарткою № 1755084604_HВ000 0813_113004 з технічного пристрою лазерного вимірювача швидкості TruCAM LTI 20/20 № TC000721 від 13.08.2025, що засвідчує швидкісний режим, дату і час порушення;
Відеозаписом № export-44tбt нагрудних портативних відео реєстраторів поліцейських від 13.08.2025 року, що описує обставини розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно позивача.
Дослідивши наявні докази у сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем в повній мірі доведено наявність події правопорушення та складу адміністративного правопорушення у діях позивача.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині неправомірності фіксації швидкості за допомогою TruCam у ручному режимі , суд враховує наступне.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно частин першої-другої статті 72, частини першої статті 73, частини першої статті 75 КАС доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до статті 31 Закону України "Про Національну поліцію" поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Згідно статті 40 Закону України "Про Національну поліцію" поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, з метою, зокрема, забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Отже, чинними нормами передбачено можливість використання поліцією застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Колегія суддів наголошує на тому, що стаття 40 Закону України «Про Національну поліцію» не містить приписів щодо можливості використання поліцією лише змонтованих технічних приладів. Натомість зазначена норма права передбачає можливість монтажу або розміщення таких приладів по зовнішньому периметру доріг і будівель.
Як було встановлено вище, відповідачем скеровано до суду докази фіксації факту перевищення позивачем дозволеної швидкості руху за допомогою лазерного ручного вимірювача швидкості TruCam. Також, відповідачем були надані до суду докази відповідності приладу, яким згідно оскаржуваної постанови були зафіксоване оскаржуване порушення.
Так, лазерний вимірювач швидкості TruCAM LTІ 20/20 здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, номерний знак. Прилад автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів.
Для фіксації допустимих швидкісних режимів руху транспортних засобів на приладі встановлюється поріг допустимої швидкості руху. При цьому враховується похибка приладу ±2 км/год.
Правильність реалізації у приладі TruCAM зазначеного алгоритму підтверджено за результатами державної експертизи у сфері криптографічного захисту інформації.
Застосування алгоритму шифрування AES забезпечує контроль цілісності інформації не тільки в самому приладі TruCAM, але також в зашифрованих файлах, що скопійовані на будь-які інші електронні носії.
У спростування доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу, що лазерний вимірювач швидкості TruCam є, насамперед, засобом вимірювання із допоміжною функцією фото- та відеофіксації, який конструктивно створений для утримання в руках під час вимірювань, що випливає із змісту Методичних рекомендації щодо використання лазерних вимірювачів швидкості TruCAM для фіксації правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху, а також наявного у матеріла справи свідоцтва ДП "Укрметтестстандарт" від 21.04.2025 №22-01/32877.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2017 № 833 «Про функціонування системи фіксації адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху в автоматичному режимі», визначено, що технічні засоби (прилади контролю) - це пристрої, що дають змогу в автоматичному режимі здійснювати виявлення та фотозйомку або відеозапис подій, що містять ознаки адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, та інформація в яких захищена згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах.
Такі технічні засоби входять до системи фіксації адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху в автоматичному режимі (далі - система), визначення терміну якої встановлює, що це - взаємопов'язана сукупність технічних засобів (приладів контролю), програмних і апаратних засобів обробки отриманих за допомогою технічних засобів (приладів контролю) інформаційних файлів та метаданих, обміну з використанням телекомунікаційних мереж інформацією, необхідною для реалізації організаційних і процесуальних заходів під час здійснення контролю за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками, що функціонує в єдиній інформаційній системі МВС.
Крім того, судом враховуються надані пояснення відповідача у спростування доводів щодо неналежних рухів працівника поліції під час фіксування швидкості ТЗ, а саме посилання на метрологічні та технічні характеристики приладів TruCam, які відповідають вимогам національного стандарту «ДСТУ» 8809:2018 Метрологія. Прилади контролю за дотриманням правил дорожнього руху з функціями фото - і відеофіксації. Вимірювачі швидкості руху транспортних засобів дистанційні, вимірювачі просторово-часових параметрів місцеположення транспортних засобів дистанційні. Метрологічні та технічні вимоги».
Прилади TruCam можуть працювати в як у ручному режимі, так і в автоматичному. Алгоритм підрахунку одного результату вимірювань передбачає близько 70 окремих незалежних вимірювань швидкості. Тільки у разі, якщо ці проміжні результати збігаються, прилад TruCam формує остаточний результат вимірювань. В іншому випадку прилад TruCam бракує таке вимірювання (наприклад у разі тремтіння приладу, за неналежного прицілювання на цільовий транспортний засіб і т.п.). Алгоритм роботи під час вимірювань як в автоматичному так і в ручному режимі (утримання в руках) однакові. В обох режимах неналежні результати вимірювань бракуються. Надані документи підтверджують, що лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів TruCam LTI 20/20 серійний номер ТС000721, за допомогою якого зафіксовано перевищення швидкості позивачем, пройшов повірку, є сертифікований, внесений до реєстру затверджених типів засобів вимірювальної техніки, конструктивно створений для утримання в руці під час вимірювань, основним режимом роботи є ручний. Технічні характеристики та програмне забезпечення дозволяють з високою точністю вимірювати швидкість руху транспортних засобів, фіксувати, зберігати, передавати інформацію про швидкість руху транспортних засобів.
Враховуючи викладене, судова колегія приходить висновку про наявність правових підстав стверджувати, що факт руху автомобіля, яким керував позивач, перевищенням швидкісного режиму, підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, а посилання апелянта на неправомірність застосування працівником поліції відповідного вимірювача в ручному режимі - відхиляється судом.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відхилення доводів позивача про порушення його прав в частині неможливості використання правової допомоги (ст. 268 КУпАП )та перенесення розгляду справи.
Так судом першої інстанції враховано, що в даному випадку передбачено спеціальну, спрощену процедуру притягнення особи до адміністративної відповідальності - винесення постанови на місці вчинення правопорушення. Відтак, провадження у справі про адміністративне правопорушення у порядку та за правилами, встановленими розділом ІV КУпАП України, не здійснювалося. Оскаржувана постанова складена на місці вчинення правопорушення, відповідно до положень ч. 4 ст. 258 КпАП України.
Застосування процедури скороченого провадження у випадках, визначених законом, не призводить до порушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених в Кодексі України про адміністративні правопорушення.
Висновки аналогічного змісту містяться у рішенні Конституційного Суду України від 26.05.2015 по справі №1-11/2015 та постанові Верховного Суду від 14.02.2018 року по справі № 536/583/17(провадження №К/9901/4973/18).
При цьому, суд враховує, що працівників поліції жодним чином не перешкоджали позивачу у реалізації права на правову допомогу.
Європейський суд з прав людини в пункті 32 справи Максименко проти України обґрунтував необхідність забезпечення юридичної допомоги у випадку, коли інтереси правосуддя вимагають, щоб цій особі була надана така допомога. Інтереси правосуддя вимагають забезпечення обов'язкового представництва у випадку, коли йдеться про позбавлення особи свободи.
За змістом статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Статтею 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанцій, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами вчинення позивачем порушення правил дорожнього руху та порушено процедуру притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Відповідно до статті 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Згідно статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
За таких обставин, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову.
Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України", суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень ч.3 ст.272 КАС України, судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтею 286 цього Кодексу(особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності), набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
Керуючись ст.ст. 77, 242, 250, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А. Б. Парінов
Судді О. О. Беспалов
І. О. Грибан
(Повний текст судового рішення виготовлено 16 грудня 2025 року)