Справа № 620/898/25 Суддя (судді) першої інстанції: Лариса ЖИТНЯК
17 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Коротких А.Ю.,
суддів Сорочка Є.О.,
Чаку Є.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках та з урахуванням особливостей розгляду справи апеляційний суд може продовжити строк розгляду справи, про що постановляє ухвалу.
Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов'язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники.
З огляду на особливості розгляду даної категорії справ та вищезазначені обставини, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що існує необхідність продовження строку розгляду даної справи на розумний строк.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно зі ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач 15.10.2024 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою про переведення його на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу». За результатами розгляду заяви та доданих не неї документів, розглянутих за принципом екстериторіальності, Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві прийнято рішення від 23.10.2024 року №254150020266 про відмову в переведенні позивача на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 року №3723-ХІІ «Про державну службу», оскільки періоди роботи працівників/службовців осіб державних податкових адміністрацій (інспекцій), органів доходів і зборів на посадах, в період перебування на яких присвоєні персональні чи спеціальні звання не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідний категорій посад державних службовців.
Позивач, не погоджуючись з такими діями відповідача, вважаючи їх протиправними, а свої права - порушеними, звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України Визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складової права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Умови пенсійного забезпечення державних службовців до 01.05.2016 року визначалися Законом України від 16.12.1993 року №3723-XII «Про державну службу» (далі - Закон №3723-XII).
У ході реформування системи державного управління 10.12.2015 року прийнято новий закон, який регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, а саме:Закон України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу»(далі - Закон №889-VIII).
Відповідно до пункту 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VІІІ з 01.05.2016 року втратив чинність Закон №3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Згідно із пунктами 10, 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16.12.1993 року та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16.12.1993 року в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16.12.1993 року та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16.12.1993 року в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, за наявності в особи станом на 01.05.2016 рік певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 рік на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно із частиною 1 статті 37 Закону №3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першоїстатті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Отже, після 01.05.2016 року (дати набрання чинності Законом №889-VІІІ) право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ зберігають лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VІІІ та мають передбачені частиною 9 статті 37 Закону №3723-ХІІ страховий стаж і стаж державної служби.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена у зразковому рішенні Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі №822/524/18 та у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №676/4235/17.
Також вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 року у справі №822/524/18, у постанові Верховного Суду від 02.04.2020 року у справі 687/545/17.
З матеріалів справи вбачається, що єдиною підставою для відмови у переведенні на пенсію по Закону України «Про державну службу» є недостатність стажу державної служби, зокрема не зарахування служби позивача в податкових органах до стажу державної служби.
Згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 та вкладиша до неї серії НОМЕР_2 позивач у період з 31.01.1994 року по 05.07.2022 рік безперервно працювала в податкових органах, складала присягу державного службовця та їй присвоювались спеціальні звання та відповідні ранги державного службовця.
згідно із пунктом 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.12.2015 року №889-VIII «Про державну службу'стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Частиною 18 статті 37 Закону №3723-XII визначено, що період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно дозаконуприсвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Приписи абзацу 2 пункту 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 року №283(далі - Порядок №283), який діяв у період чинності Закону України від 16.12.1993 року №3723-XII «Про державну службу'до 01.05.2016 року, визначали, що до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.
Документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи (пункт 4 Порядку №283).
Спеціальнимзаконом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності був Закон України від 04.12.1990 року №509-XII «Про державну податкову службу в Україні»(далі - Закон №509-XII).
Відповідно до статті 15 Закону №509-XII посадовою особою органу державної податкової служби за правилами може бути особа, яка має освіту за фахом та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Державною податковою адміністрацією України. Посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання.
Зазначеною статтею Закону №509-XII також встановлено умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондуються із вимогами статей 5,12 Закону №3723-ХІІ щодо обмежень, пов'язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.
Видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету (стаття 6 Закону №509-XII).
Отже, як Законом №889-VIII, так і нормами діючих до нього Закону №3723-XII Закону України «Про державну податкову службу в Україні» №509-ХІІ та Порядку №283 передбачалося зарахування до стажу державної служби роботи (служби) на посадах керівних працівників і спеціалістів в органах державної податкової служби та її територіальних органів.
Процедуру присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів та осіб, уповноважених їх присвоювати визначено Порядком присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2013 року №839(далі - Порядок №839).
Згідно з пунктом 9 Порядку №839 посадовій особі, яка перебувала на державній службі та вперше призначена на посаду в органах доходів і зборів, присвоюється спеціальне звання за посадою, на яку призначено особу, з урахуванням встановленого співвідношення рангів державних службовців.
Особам, які приймаються на роботу до органів доходів і зборів та яким раніше присвоєно спеціальні звання державної податкової або митної служби, спеціальні звання присвоюються з урахуванням співвідношення, визначеного законом.
За приписами пункту 4 Порядку №839 до строку перебування у спеціальному званні зараховується період роботи в органах доходів і зборів у спеціальному званні (ранзі державного службовця), а також строк перебування у спеціальному званні (ранзі державного службовця) посадових осіб державної податкової та державної митної служби, крім посадових осіб, яким у період роботи в органах доходів і зборів спеціальне звання було присвоєно достроково.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 року №306 «Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями»(далі - Постанова №306) затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10.
Записами в трудовій книжці підтверджується присвоєння позивачу персонально звання інспектор податкової служби ІІІ рангу (11.01.1995 року), складання присяги державного службовця (08.07.1994 року), інспектор податкової служби ІІ рангу (03.02.1998 року), інспектор податкової служби І рангу (03.02.2003 року), радник податкової служби ІІІ рангу (07.02.2005), радник податкової служби ІІ рангу (03.04.2008 року), радник податкової та митної справи ІІ рангу» 01.01.2014 року, що відповідає та прирівнюється до 5 рангу державного службовця, відповідно до Додатку 6 до Постанови №306.
Отже, посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону №3723-XII.
Указані висновки відповідають правовим позиціям, викладеним у постанові Верховного Суду України від 22.10.2013 року у справі №21-340а13, а також, у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 року у справі №465/7218/16-а, від 03.07.2018 року у справі №586/965/16-а, від 10.07.2018 року у справі №591/6970/16-а, від 18.03.2021 року справі №500/5183/17.
Крім того, відповідно до пункту 344.1 статті 344 Податкового кодексу України Пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу».
При цьому період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу'незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Таким чином, позивач з 31.01.1994 року по 05.07.2022 рік безперервно працювала в податкових органах, складала присягу державного службовця, їй присвоювались спеціальні звання та відповідні ранги державного службовця такий період роботи (служби), що в сукупності складає більше двадцяти років, належить зарахувати до стажу державної служби.
Тобто, станом на момент звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» позивач мала необхідну кількість стажу роботи на посадах державної служби, що становить понад 20 років, в тому числі станом на 01.05.2016 рік.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у відповідача не було фактичних та правових підстав для не зарахування до стажу державної служби позивача періодів роботи на посадах в податкових органах та відмови у зв'язку із цим у переведенні позивача на інший вид пенсії, за наявності у позивача умов, передбачених частиною першою статті 37 Закону №3723-ХІІ (а саме, досягнення віку, наявність не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, та страхового стажу), для реалізації права на одержання пенсії державних службовців згідно із пунктом 12 розділу ХІ Закону №889-VIII та відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ.
За таких обставин рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві від 23.10.2024 року №254150020266 про відмову в переведенні позивача на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 року №3723-ХІІ «Про державну службу» є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
При цьому, колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача у спірному рішенні на положення п.4-2 Порядку №622, щодо невідповідності довідок вимогам порядку, оскільки станом на момент звернення позивача із заявою, класифікація посад в ГУ ДПС у Чернігівській області проведена не була, що підтверджується листом від 17.01.2025 року №421/6/25-01-11-01-13.
Відтак, позивач набув право на призначення пенсії відповідно до пункту 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 року №889-VIII «Про державну службу» та статті 37 Закону України від 16.12.1993 року №3723-XII «Про державну службу», у розмірі 60% суми заробітної плати, зазначеної у довідках від 15.10.2024 №36/25-01-10-02-06 про складові заробітної плати для державного службовця, який до 1 січня 2024 року працював та звільнився з державних органів, що провели класифікацію посад державної служби, або який працював у державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, посаду якого не було класифіковано, або який працював у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років та №37/25-01-10-02-06 про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, та яка на дату виходу на пенсію не займала посаду в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, яку було класифіковано, або працювала у державних органах, які не провели класифікацію посад державної служби, виданих Головним управлінням ДПС у Чернігівській області.
Оскільки з заявою про призначення пенсії позивач звернулася 15.10.2024 року, то пенсія повинна бути призначена саме з цієї дати.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя: Коротких А.Ю.
Судді: Сорочко Є.О.
Чаку Є.В.