Справа № 640/2180/20 Суддя (судді) першої інстанції: А.Г. Секірська
17 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Коротких А.Ю.,
суддів Сорочка Є.О.,
Чаку Є.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року позов задоволено частково.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках та з урахуванням особливостей розгляду справи апеляційний суд може продовжити строк розгляду справи, про що постановляє ухвалу.
Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов'язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники.
З огляду на особливості розгляду даної категорії справ та вищезазначені обставини, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що існує необхідність продовження строку розгляду даної справи на розумний строк.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно зі ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач є особою з інвалідністю 2 групи та учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджено копіями посвідчень серії НОМЕР_1 від 03.07.2008 року та серії НОМЕР_2 відповідно.
Позивач перебуває на обліку в ГУПФУ в м. Києві та отримує пенсію по інвалідності 2 групи як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, призначену відповідно до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду в м. Києві № 930090864733 від 17.09.2019 року позивачу проведено перерахунок пенсії з 01.07.2019 року.
02.09.2019 року позивач звернувся до Пенсійного фонду України зі зверненням щодо виплати пенсії в належному розмірі.
Листом від 20.10.2019 року Пенсійний фонд України повідомив позивачу, що на підставі його заяви від 26.08.2019 року та додатково наданих документів, позивачу обчислено пенсію з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2019 року в порядку, визначеному пунктом 9-1 постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.2019 року № 543. Розмір пенсійної виплати становить 10467,37 грн, де 9412,17 грн розмір пенсії, 625,50 грн підвищення особі з інвалідністю внаслідок війни 379,60 грн додаткова пенсія, заподіяна здоров'ю, 50 грн цільова грошова допомога на прожиття. Пенсію обчислено відповідно до вимог чинного законодавства.
Позивач, не погоджуючись з такими діями відповідача, вважаючи їх протиправними, а свої права - порушеними, звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами статті 15 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 року передбачено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом Української РСР "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.
Частиною третьою зазначеної статті (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" №2148-VIII від 03.10.2017 року ) передбачено, що особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням таких осіб - з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.
Водночас 25.04.2019 року Конституційним Судом України ухвалено рішення у справі №3-14/2019 (402/19, 1737/19) (№1-р(II)/2019), яким вирішено:
1) визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), словосполучення "дійсної строкової", яке міститься у положеннях частини третьої статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 року № 796-XII зі змінами, за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю;
2) словосполучення "дійсної строкової", що міститься в положеннях частини третьої статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Враховуючи вищезазначене, з 25.04.2019 року втратила чинність вимога частини третьої статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щодо участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та військових навчаннях лише під час проходження дійсної строкової служби.
Судом першої інстанії встановлено, що позивач брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, є особою з інвалідністю ІІ групи.
Постановою Кабінету Міністрів №851 від 15.11.2017 року внесені зміни до Порядку обчислення пенсій, особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, якою доповнено даний Порядок п.9-1.
Відповідно до п.9-1 Порядку за бажанням осіб, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби та внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, .
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи передбачено, що Пенсійному фонду України забезпечити проведення перерахунків пенсій, призначених особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, за матеріалами пенсійних справ.
Як вбачається з матеріалів справи позивач звертався із заявою про перерахунок пенсії до ГУПФУ в м. Києві 01.07. 2019 року.
Відповідно до норм частини четвертої статті 45 Закону України № 1058 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п'ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки:
- у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.
Виходячи з норм частини третьої статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пенсія у встановленому даною нормою розмірі призначається за бажанням позивача.
Відтак, перерахунок пенсії на підставі частини третьої статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» нерозривно пов'язаний з волевиявленням пенсіонера.
Позивач звернувся до відповідача з відповідною заявою 01.07.2019 року.
За таких обставин, в ході розгляду справи підтверджено право позивача з 01.07.2019 року на нарахування та виплату пенсії по інвалідності на підставі та у розмірах, визначених частиною третьою статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з огляду на що колегія суддів приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог зобов'язального характеру з цієї дати.
Вимога позивача про визнання в діях Головного управління Пенсійного фонду м. Києва зловживання службовим становищем не може бути задоволена з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин. Разом із тим, адміністративні суди не уповноважені надавати правову оцінку діям чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у контексті вчинення ними кримінальних правопорушень, зокрема таких, що можуть підпадати під ознаки зловживання службовим становищем, передбаченого статтею 364 Кримінального кодексу України.
Згідно з усталеною судовою практикою, встановлення обставин, що свідчать про наявність ознак злочину в діях посадових осіб, не входить до повноважень адміністративного суду.
Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.
В позовній заяві позивачем зазначено, що діями Головного управління Пенсійного фонду України йому спричинена моральна шкода, яку він оцінює в 472284 гривень.
Позивач обмежився лише загальними посиланнями на незаконність дій відповідачів та завдання йому моральної шкоди, не довівши належними, допустимими та достовірними доказами факту наявності такої шкоди, наявності його душевних страждання, причинного зв'язку між протиправними діями відповідача та завданням такої шкоди.
Крім того, позивач визначив розмір моральної шкоди у сумі 472284 грн у розмірі фактичних збитків за останні три роки.
Колегія суддів зауважує, що відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди урегульованостаттею 22 ЦК України, за змістом якої, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Поняття «збитки» включає в себе й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.
Тобто, у розмірі фактичних збитків може бути відшкодована матеріальна (майнова), а не моральна, і позивачем вимог про відшкодування майнової шкоди не заявлено.
При цьому, колегія суддів зазначає, що сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди. Крім того, визнання судом протиправною бездіяльності відповідача стосується виключно меж застосування пенсійного законодавства, у той час як моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами.
З огляду на наведене, в цій частині позовні вимоги не належать до задоволення.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення, а рішення Луганського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя: Коротких А.Ю.
Судді: Сорочко Є.О.
Чаку Є.В.