Справа № 320/10047/20 Суддя (судді) першої інстанції: Лиска І.Г.
16 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
Суддів: Грибан І.О., Кузьмишиної О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, в якому просить суд: визнати неправомірність дій Міноборони України при нарахуванні розрахункових сум ОСОБА_1 ; ?зобов'язати Міноборони України нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу при звільненні в розмірі 33 600 грн; зобов'язати Міноборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію вартості неотриманого речового майна за весь час служби; зобов'язати Міноборони України виплатити позивачу заборгованість по відрядженням останнього за весь час служби в сумі 14 220 грн; зобов'язати Міноборони України нарахувати та виплатити компенсацію норм харчування в добовому наряді за весь час служби на суму 16 800 грн; зобов'язати відповідача нарахувати та сплатити позивачу матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2016 - 2020 в розмірі 51 000 грн; зобов'язати Міноборони України нарахувати та сплатити з усіх цих сум єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування; зобов'язати відповідача надати довідку про кількість чергувань в добовому наряді в 2016 - 2020 роках; стягнути на користь позивача моральну шкоду в розмірі 50 000 грн; зобов'язати Міноборони України виплатити позивачу середньомісячну зарплату з часу звільнення по час фактичного розрахунку; зобов'язати Міноборони України нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення з 01.09.2016 по 01.01.2019.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що з ним не було проведено повний розрахунок при звільнені з військової служби, як того вимагає чинне законодавство, у зв'язку з цим вважає бездіяльність відповідача протиправною.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції вказав про те, що позивач у позовній заяві не навів жодного аргументу щодо порушення його прав як військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 , та у подальшому ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому до моменту звільнення з військової служби проходив військову службу позивач, з боку Міністерства оборони України, що у свою чергу не узгоджується з вимогами статті 19 КАС України, а також пункту 5 п.п 4.,5 ст.160 КАС України де зазначено, що у позовній заяві зазначається зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів. Позивач не навів жодної обставини та не надав жодного доказу протиправних дій або бездіяльності саме з боку Міністерства оборони України стосовно вирішення питання нарахування та виплати йому грошового забезпечення, компенсації за продовольче та речове забезпечення і вихідної допомоги при звільненні із ІНФОРМАЦІЯ_1 , що є структурним підрозділом і перебуває у підпорядкуванні та на забезпеченні ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач не надав доказів про направлення його у відрядження саме Міністром оборони України, його заступниками, Державним секретарем Міноборони, або керівником структурного підрозділу Міністерства оборони України, тому такі вимоги до Міноборони є безпідставні. Матеріали справи не містять рапорту (заяви) позивача про залишення у списках особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 до повного проведення розрахунку із ним за усіма видами забезпечення належних військовослужбовцю на день звільнення.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року у справі № 320/10047/20 про відмову в задоволенні позову та ухвалити нове рішення яким задовольнити всі позовні вимоги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що в позовній заяві чітко заявлено всі обставини справи, претензії до відповідача та наведено всі докази його протиправної діяльності. Судом не враховано той факт, що Міністерство оборони України є досить складною розширеною структурою до складу якої входять дуже велика кількість нижчестоящих організацій, які йому підпорядковуються за певною ієрархією. Сюди входять і Військова частина НОМЕР_1 і ІНФОРМАЦІЯ_3 , в яких позивач проходив службу. Який би підрозділ не був, все одно голова для них усіх - Міністерство оборони України. Саме з ним у позивача укладено контракт на проходження військової служби. Тому, на думку позивача, лише до нього, юридично, він може пред'являти якісь претензії. Адже, в контракті не зазначено в якій саме структурі міністерства він має проходити військову службу. А вже як і хто «накосячив» має розбиратися саме міністерство. Але то вже інша справа і то вже його проблеми. Підсумовуючи все сказане, вважає дане рішення незаконним, що порушує його права.
Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2025 року та від 22 вересня 2025 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
28 квітня 2025 року відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу.
Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла до наступного висновку.
Відповідно до фактичних обставин справи, ОСОБА_1 у період з 11.05.2015 по 03.08.2016 проходив військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_2 .
У період з 04.08.2016 по 10.02.2020 ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом в ІНФОРМАЦІЯ_4 .
28.01.2020 наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_5 » №26 ОСОБА_1 звільнено у запас за підпунктом "а" (у зв'язку із закінченням" строку контакту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу».
10.02.2020 пунктом 2.1 наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 № 19 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_6 та усіх видів забезпечення.
ОСОБА_1 вважає, що Міністерством оборони України не проведено з ним повний розрахунок при звільнені, у зв'язку з чим звернувся за захистом своїх прав до суду.
За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції у порядку апеляційного оскарження, колегія суддів враховує наступне.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист визначеним законом шляхом.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмета заявленого позову як наслідок наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.
За доводами апелянта, Військова частина НОМЕР_1 та ІНФОРМАЦІЯ_3 підпорядковуються Міністерству оборони України, відтак саме означений орган визначено ним у якості відповідача.
Надаючи оцінку наведеним доводам, судова колегія враховує наступне.
Наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за №745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260).
Відповідно до п.8 Порядку №260 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).
Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).
Як вбачається з фактичних обставин справи, ОСОБА_1 у період з 11.05.2015 по 03.08.2016 проходив військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_2 - перша окрема танкова ІНФОРМАЦІЯ_7 , яка входить до складу Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_5 » Сухопутних військ Збройних Сил України.
У період з 04.08.2016 по 10.02.2020 ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом в ІНФОРМАЦІЯ_4 .
28.01.2020 наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_5 » Сухопутних військ Збройних Сил України позивача було звільнено з військової служби у запас у зв'язку із закінченням строку контракту.
Відповідно до пункту 1.8 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 року №280 "Про організацію фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України", командир військової частини зобов'язаний забезпечувати виплату грошового забезпечення та заробітної плати особовому складу у встановлені законодавством терміни. У разі надходження коштів на виплату грошового забезпечення пізніше встановленого законодавством терміну виплати протягом трьох днів після їх надходження, але не пізніше останнього дня місяця.
Згідно з пунктом 4.3 цих Правил виплата грошового забезпечення, заробітної плати та інші виплати (індексація, грошова компенсація за речове майно, харчування, піднайом житла тощо) особовому складу здійснюється за місцем штатної служби (перебування та фінансовому та інших видах забезпечення).
Таким чином, забезпечення нарахування та виплати належних ОСОБА_1 сум грошового забезпечення здійснювалось Військовою частиною НОМЕР_2 та ІНФОРМАЦІЯ_8 у відповідні періоди.
Як наголошує відповідач, Військова частина НОМЕР_1 є юридичною особою та відповідно може бути самостійним відповідачем у суді у даному спорі; районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки областей.
Положеннями статті 3 Закону України «Про Збройні Сили України» визначено структуру Збройних Сил України, а саме: Генеральний штаб Збройних Сил України; ІНФОРМАЦІЯ_9 ; Види Збройних Сил України - Сухопутні війська (до складу яких входять Військова частина НОМЕР_1 і ІНФОРМАЦІЯ_10 ), Повітряні Сили, Військово-Морські Сил; Окремі роди сил Збройних Сил України - Сили спеціальних операцій, територіальної оборони, Сили логістики, Сили підтримки, Медичні сили; Окремі роди військ Збройних Сил України - Десантно-штурмові війська, Війська зв'язку та кібербезпеки; Органи військового управління, з'єднання, військові частини, вищі навчальні заклади, військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, що не належать до видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України.
Відповідач звертає увагу на те, що позивач, як військовослужбовець, у порядку передбаченому ст.ст. 110- 115 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законами України від 24.03.1999 № 548-XIV, 551-XIV, 550-XIV, 549-XIV у встановленому порядку, з приводу порушення його прав та законних інтересів під час звільнення з військової служби, посадовими особами Військової частини НОМЕР_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 до Міністра оборони України не звертався.
Таким чином, допущення Міністерством оборони України бездіяльності з приводу нарахування та виплати спірних сум грошового забезпечення позивачем не доведено.
За фактичними обставинами справи, ОСОБА_1 не проходив військову службу за контрактом у апараті Міністерства оборони України або у структурному підрозділі безпосереднього підпорядкування.
Верховний Суд у рішенні від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22 зазначав, що бюджетні правовідносини, які виникають між учасниками бюджетного процесу стосовно реалізації їхніх бюджетних повноважень (прав та обов'язків з управління бюджетними коштами), безпосередньо не стосуються позивача, що не дає підстав для залучення державних органів, які беруть участь у процесі формування і використання фінансових ресурсів для виплати грошового забезпечення, до участі у справі.
В частині покликань апелянта на укладення контракту про проходження військової служби суд врахував, що контракт військовослужбовця є типовим, та укладається з Міністерством оборони України в особі військової частини, установи організації в якій громадянин проходитиме військову службу.
Судова колегія враховує, що питання залучення Військової частини НОМЕР_2 та ІНФОРМАЦІЯ_1 до участі у справі як співвідповідачів, позивачем не порушувалось.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц зроблено висновок про те, що за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
У даному випадку, суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції в порядку апеляційного провадження, позбавлений можливості в межах наданої йому Кодексом адміністративного судочинства України компетенції виправити вказаний процесуальний недолік суду першої інстанції, оскільки частиною 7 статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції. Іншого процесуальним законодавством не передбачено.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у справі №160/12574/20 постановою від 14 квітня 2022 року, згідно якої колегія суддів зазначила, що нормами Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний суд не наділений повноваженнями вчиняти процесуальні дії щодо залучення співвідповідача (заміни неналежно відповідача) або скасовувати рішення суду та направляти справу для продовження розгляду судом першої інстанції.
Згідно з п. 1 ч. 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович
Судді: І.О. Грибан
О.М. Кузьмишина