Справа № 761/9114/25 Головуючий у І інстанції - Притула Н.Г.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
16 грудня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.
суддів: Кузьменка В.В., Мєзєнцева Є.І.,
при секретарі: Руденко Д.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, -
ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив: визнати протиправною та скасувати постанову № ВОБр-1090 від 18.02.2025, прийняту Начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 , полковником ОСОБА_2 , якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 17 000,00 грн за ч. 3 ст. 210 КУпАП; провадження у справі закрити.
Позов обґрунтований тим, що при визначенні розміру штрафу вказана лише сума, однак не визначено кількість неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; у постанові відсутнє чітке та конкретне формулювання, які саме вимоги ч. 3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» та правила військового обліку, передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 порушено Позивачем; Позивач не підлягав притягненню до адміністративної відповідальності - протокол та оскаржувана постанова не містять відомостей про час вчинення правопорушення, час виявлення порушення не є часом вчинення правопорушення, а тому відсутня можливість правильного застосування Відповідачем строків накладення адміністративного стягнення; Позивача не може бути притягнуто до відповідальності за порушення ч. 3 ст. 210 КУпАП в редакції, яка набрала чинності 19.05.2024; в постанові відсутні посилання на докази вчинення адміністративного правопорушення; Позивач не отримував будь-яких викликів до ІНФОРМАЦІЯ_2 для взяття на військовий облік у статусі військовозобов'язаного та оформлення військово-облікових документів; Відповідач не надав доказів що дійсно Позивач на момент написання заяви про взяття на військовий облік військовозобов'язаних не перебував на обліку у жодному ТЦК та СП України; Відповідачем не доведено складу адміністративного правопорушення в діях Позивача.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01 серпня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В апеляційній скарзі Позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Апеляційна скарга мотивована доводами, які аналогічні викладеним у позовній заяві, та стосуються того, що матеріали справи не містять належних доказів вчинення адміністративного правопорушення.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства.
Згідно з частиною 5 ст. 286 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку апеляційного оскарження з повідомленням учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, представника Позивача, дослідивши та перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 18 лютого 2025 року ОСОБА_1 за власною ініціативою звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою уточнення своїх військово-облікових даних.
В цей же день, 18 лютого 2025 року посадовою особою ІНФОРМАЦІЯ_1 , Т.в.о. начальника групи військового обліку сержантів і солдатів запасу, лейтенантом ОСОБА_3 складено протокол про адміністративне правопорушення № ВОБр-1090 відносно Позивача за ознаками складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Як вбачається з протоколу, 18.02.2025 ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Під час перевірки облікових даних було встановлено, що Позивач на момент написання заяви про взяття на військовий облік військовозобов'язаних не перебував на військовому обліку в жодному з територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки України.
Отже, в порушення вимог абзацу 2 статті 17 Закону України «Про оборону України», не виконав свій військовий обов'язок (визначений ч. 3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»), тим самим порушивши правила військового обліку військовозобов'язаних, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487.
Дії Позивача кваліфіковані за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, як порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинені в особливий період.
Відповідно до вказаного Протоколу, розгляд справи призначено 18 лютого 2025 року о 13:48 год. каб. № 218 за адресою: м. Київ, вул. Салютна, 4.
З вказаного протоколу вбачається, що другий примірник протоколу Позивач отримав, про що свідчить його підпис.
Крім того, Позивачу було роз'яснено права, передбачені ст. 63 Конституції України, ст. 268 КУпАП.
Постановою Начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 від 18 лютого 2025 року № ВОБр-1090 Позивача притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу за вчинення правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП, а саме - не виконав військовий обов'язок (Позивач не перебував на військовому обліку в жодному з територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки України), чим порушено вимоги абзацу 2 статті 17 Закону України «Про оборону України» (визначений ч. 3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»), тим самим порушивши правила військового обліку військовозобов'язаних, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487.
Даною постановою до Позивача застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000,00 грн.
Позивач, вважаючи постанову по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення № ВОБр-1090 протиправною, звернувся з даним адміністративним позовом до адміністративного суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що в діях Позивача наявний склад правопорушення, передбачений ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, за яке його було притягнуто до адміністративної відповідальності, оскільки факт вчинення правопорушення (не перебування на військовому обліку в жодному з територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки України) не спростовано ані матеріалами даної адміністративної справи, ані самим Позивачем.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова є обґрунтованою та такою, що відповідає нормам КУпАП, а позов є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Статтею 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Згідно з частиною 3 статті 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Позивачем в позовній заяві було зазначено, що у санкції вказаної вище статті КУпАП стягнення у виді штрафу визначено в неоподатковуваних мінімумах доходів громадян.
Отже, при накладенні стягнення у виді штрафу в розмірі, передбаченому санкцією відповідної статті КУпАП, цей розмір визначається в певній кількості неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із визначенням його у грошовій сумі в перерахунку його розміру в гривнях, виходячи з вимог закону щодо визначення суми одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Проте, накладаючи на Позивача адміністративне стягнення за ч. 3 ст. 210 КУпАП, посадова особа вимог закону щодо призначення стягнення у виді штрафу не дотрималась, і наклала штраф у грошовій сумі 17000 (сімнадцять тисяч) грн без визначення кількості неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що згідно з п. 5 підрозділу 1 розділу XX «Перехідних положень» Податкового кодексу якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року.
Процедуру складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про такі адміністративні правопорушення: порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зіпсуття військово-облікових документів чи втрата їх з необережності (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України) визначено Інструкцією зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженою Наказом Міністерства оборони України від 01 січня 2024 року № 3 (далі - Інструкція № 3).
Відповідно до пункту 10 розділу II Інструкції № 3 розглянувши справу про адміністративне правопорушення, керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки відповідно до статті 283 КУпАП виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення (додаток 4) (далі - постанова).
Постанова заповнюється державною мовою друкованим способом або від руки розбірливим почерком.
Так, додатком № 4 до Інструкції № 3 затверджено форму (зразок) постанови по праві про адміністративні правопорушення.
У вказаному додатку визначено, що штраф у постанові по праві про адміністративні правопорушення визначається у сумі та у гривнях.
Колегією суддів досліджено оскаржувану постанову № ВОБр-1090 (а.с. 15-16), та встановлено, що вона відповідає вимогам Інструкції № 3, та у встановленому порядку відображає саме суму штрафу у розмірі 17 000,00 грн, що відповідає одній тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (17 грн * 1000).
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Засади оборони України, а також повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, обов'язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб, права та обов'язки громадян України у сфері оборони встановлено Законом України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-XII (далі - Закон № 1932-XII).
Згідно з абз. 2 статті 17 Закону № 1932-XII громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, здійснюється Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII), який також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно з ч. 9 ст. 1 Закону № 2232-XII щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Частиною 10 ст. 1 Закону № 2232-XII визначено, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані:
- уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки;
- прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів;
- проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;
- проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі;
- виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Згідно з абз. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII) особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на території України введено воєнний стан.
Таким чином, з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, що охоплюється дією особливого періоду.
До 05.01.2023 року був чинний Порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07 грудня 2016 року № 921 (далі - Порядок № 921).
Так, відповідно до абз. 18 п. 56 Порядку № 921 взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників і військовозобов'язаних у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки здійснюється за їх особистої присутності. При цьому взяття на військовий облік, зняття або виключення з нього здійснюється за умови наявності паспорта громадянина України та військово-облікових документів, визначених у пункті 16 цього Порядку.
Згідно з абз. 1 п. 1 Додатку 1 до Порядку № 921 «Правила військового обліку призовників і військовозобов'язаних» призовники і військовозобов'язані повинні перебувати на військовому обліку за місцем проживання у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані СБУ - у Центральному управлінні або регіональних органах СБУ), за місцем роботи (навчання) на підприємствах, в установах, організаціях, виконавчих органах сільських, селищних та міських рад, а також у разі тимчасового вибуття за межі України за місцем консульського обліку в дипломатичних установах України;
Відповідно до п. 3 Додатку 1 до Порядку № 921 «Правила військового обліку призовників і військовозобов'язаних» призовники і військовозобов'язані за порушення встановлених пунктами 1 і 2 цього додатка, а також за порушення законодавства про військовий обов'язок і військову службу, про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, умисне псування військово-облікових документів чи втрату їх з необережності, неявку за викликом до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (органів СБУ) без поважних причин, за несвоєчасне повідомлення обліковому органу, де перебувають на військовому обліку, даних про зміну їх сімейного стану, стану здоров'я (після тривалого лікування хвороби та (або) хвороби, яка спричинила часткову (повну) втрату працездатності), адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи і посади притягуються до адміністративної відповідальності у порядку, визначеному Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Згідно з п. 22 Порядку № 921 призовники і військовозобов'язані, а також посадові особи, винні в порушенні вимог цього Порядку і Правил військового обліку призовників і військовозобов'язаних (далі - Правила військового обліку) (додаток 1), несуть відповідальність згідно із законом.
В подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487, яка набрала чинності 05 січня 2023 року, було затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Порядок № 1487).
Відповідно до п. 81 Порядку № 1487 взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів здійснюється за їх особистої присутності (крім випадків, визначених у пунктах 15, 15-1 цього Порядку). При цьому взяття на військовий облік, зняття або виключення з нього здійснюється за умови наявності паспорта громадянина України та військово-облікових документів, визначених у пункті 20 цього Порядку.
Згідно з пп. 1 п. 1 Додатку 2 до Порядку № 1487 «Правила військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів» призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні перебувати на військовому обліку за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання - у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані СБУ - у Центральному управлінні або регіональних органах СБУ (далі - органи СБУ), військовозобов'язані розвідувальних органів - у відповідному підрозділі розвідувального органу). Крім того, призовники, військовозобов'язані та резервісти, які проживають в селах та селищах, а також у містах, де відсутні відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, повинні перебувати на персонально-первинному військовому обліку у відповідних виконавчих органах сільських, селищних, міських рад.
Відповідно до п. 3 Додатку 2 до Порядку № 1487 «Правила військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів» призовники, військовозобов'язані та резервісти за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зіпсуття або недбале зберігання військово-облікових документів, яке спричинило їх втрату, притягуються до адміністративної відповідальності згідно із Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Згідно з абз. 2 п. 23 Порядку № 1487 призовники, військовозобов'язані та резервісти, які не актуалізували інформацію про себе в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, особисто у семиденний строк з дня внесення змін до персональних даних прибувають із паспортом громадянина України та військово-обліковими документами до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувального органу, який організовує та веде військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці, для взяття їх на військовий облік, зняття з військового обліку або внесення змін до їх облікових даних.
Відповідно до п. 19 Порядку № 1487 призовники, військовозобов'язані та резервісти, винні в порушенні вимог правил військового обліку, несуть відповідальність згідно із законом.
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП України обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Стаття 69 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Статтею 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Статтею 248 КУпАП визначено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом і органом (посадовою особою), який розглядає справу, всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови та інших обставин.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами даної адміністративної справи, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 та з 05 жовтня 1991 року його зареєстроване місце проживання в АДРЕСА_1 .
Звернувшись 18 лютого 2025 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою уточнення своїх військово-облікових даних, посадовою особою Відповідача було встановлено, що Позивач на момент написання заяви про взяття на військовий облік військовозобов'язаних не перебував на військовому обліку в жодному з територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки України.
В матеріалах даної адміністративної справи відсутні будь-які відомості перебування Позивача на військовому обліку в жодному з територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки України.
Крім того, Позивач, ані в позовній заяві, ані і в апеляційній скарзі не обґрунтував причини відсутності його на військовому обліку.
Колегія суддів звертає увагу, що в силу наведених вище приписів законодавства (чинних як на час досягнення призовного віку (17 років - 18 серпня 2008 року), так і на час виявлення правопорушення (18 лютого 2025 року)) Позивач мав самостійно стати на військовий облік та уточнити свої облікові дані, чого останнім здійснено не було.
Вказане також спростовує доводи Позивача, що обов'язок стати на військовий облік у нього виникав лише після отримання повістки територіального центру комплектування.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що керівник ІНФОРМАЦІЯ_1 , притягуючи до відповідальності за вчинене адміністративного правопорушення Позивача, діяв на підставі та в межах вимог чинного законодавства.
Надаючи оцінку доводам Позивача про те, що було порушено процедуру розгляду справи та не забезпечено реалізацію прав, визначених законом, колегія суддів зазначає наступне.
Порушення процедури прийняття рішення суб'єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.
Так, певні дефекти адміністративного акта можуть не пов'язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).
Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.
Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.
Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultraviresaction - invalidact).
Проте, не кожен дефект акта робить його неправомірним.
Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.
Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення».
Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 23 квітня 2020 року у справі № 813/1790/18.
Позивач скористався правом подання адміністративного позову, що забезпечило йому можливість довести ті обставини, на яких гуртуються його вимоги, надати відповідні пояснення по суті адміністративного правопорушення.
Крім того, Позивач реалізував право на оскарження постанови про адміністративне правопорушення та скористався допомогою захисника, у зв'язку з чим подальший захист прав і свобод особи забезпечено в суді при оскарженні дій та рішень суб'єкта владних повноважень.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 17 травня 2018 року у справі № 753/4366/17, можливі окремі недоліки оформлення оскаржуваної постанови не спростовують здійсненого адміністративного правопорушення, оскільки окремі дефекти рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, про його скасування. Якщо спірне рішення прийнято контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення (зокрема, порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх), таке рішення може бути визнане правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів форми спірного рішення.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за наявності передбачених законом підстав.
Щодо процесуальних порушень, Позивачем в апеляційній скарзі вказано, що неподання Відповідачем відзиву на позов без поважних причин відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС та наявних доказів в матеріалах даної адміністративної справи може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно з ч. 4 ст. 159 КАС неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Отже, вирішення питання щодо визнання позову у зв'язку з неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин є правом, а не обов'язком суду.
Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Отже, у разі ненадання Відповідачем відзиву суд вирішує справу за наявними матеріалами, що і було зроблено судом першої інстанції в даній адміністративній справі.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в діях Позивача наявний склад правопорушення, передбачений ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, за яке його було притягнуто до адміністративної відповідальності, оскільки в порушення норм законодавства України Позивач не перебував на військовому обліку в жодному з територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки України.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 серпня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: В.В. Кузьменко
Є.І. Мєзєнцев