Справа № 753/17382/25 Головуючий у І інстанції - Мицик Ю.С.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
16 грудня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.
суддів: Бужак Н.П., Мєзєнцева Є.І.,
при секретарі: Руденко Д.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, згідно з ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -
ОСОБА_1 звернулася до Дарницького районного суду м. Києва з позовною заявою до Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради, в якій, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просила суд визнати протиправною та скасувати постанову серії 1ДІ № 662431 від 29.08.2025 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за частиною першою ст. 122 КУпАП та накладення на неї адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 340,00 грн.
Позовні вимоги були мотивовані тим, що спірна постанова, якою Позивачку притягнуто до адміністративної відповідальності є протиправною, позаяк при винесенні оскаржуваної постанови інспектор неповно з'ясував всі обставини справи.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 27 жовтня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправною та скасовано постанову винесену Заступником начальника відділу контролю за безпекою дорожнього руху - інспектором з паркування інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради інспектором Терновим Євгенієм Юрійовичем серії 1ДІ № 662431 від 29.08.2025 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладення на неї адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00 гривень, справу про адміністративне правопорушення - закрито.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605,60 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Інспекція з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В апеляційній скарзі Інспекція з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Апеляційна скарга мотивована тим, що постанова є законною, складеною з врахуванням дійсних обставин. Також вказував на неспівмірність заявлених витрат на правничу допомогу та просив відмовити Позивачці у відшкодуванні цих судових витрат.
Позивачкою подано відзив на апеляційну скаргу Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства.
Відповідно до частини п'ятої ст. 286 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку апеляційного оскарження з повідомленням учасників справи.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, оскільки учасники справи у судове засідання не з'явились.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши та перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у постанові серії 1ДІ № 662431, прийнятої Заступником начальника відділу контролю за безпекою дорожнього руху - інспектором з паркування інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради інспектором Терновим Євгенієм Юрійовичем, зазначається, що транспортним засобом Skoda superb, державний номерний знак НОМЕР_1 , 29.08.2025 о 12:48 год. здійснено стоянку в районі будинку, що знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Андрія Фабра, 27, чим порушено порушення правил стоянки, а саме: порушено вимоги пункту 15.10 (б) Правил дорожнього руху (здійснено стояну на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками)) (далі - ПДР України), за що передбачена відповідальність частиною 1 ст. 122 КУпАП.
Даною постановою до Позивачки застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн.
Позивачка, вважаючи постанову про накладення адміністративного стягнення протиправною, звернулася з даним адміністративним позовом до адміністративного суду.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи, що автомобіль Позивачки було припарковано на краю тротуару, який примикає до металевого паркану, що відділяє тротуар від проїзної частини, та розташовано таким чином, що він не створював перешкоди для руху пішоходів та інших учасників руху, у зв'язку з чим суд вважав, що ОСОБА_1 здійснила стоянку транспортного засобу з дотриманням Правил дорожнього руху.
Також, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, враховуючи всі наведені обставини, характер виконаної адвокатом роботи та фактично надані послуги, зміст і обсяг позовної заяви, суд дійшов до висновку, що заявлені Позивачкою витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн відповідають критерію розумності, є співмірними із виконаною роботою адвокатом та складністю справи.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП встановлює, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 3 статті 219 КУпАП від імені виконавчих комітетів (а у населених пунктах, де не створено виконавчих комітетів, - виконавчих органів, що виконують їх повноваження) сільських, селищних, міських рад розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені частинами першою, третьою і сьомою статті 122, частинами першою, другою та восьмою статті 152-1 цього Кодексу, і накладати адміністративні стягнення мають право уповноважені виконавчим комітетом (виконавчим органом) сільської, селищної, міської ради посадові особи виконавчих органів сільської, селищної, міської ради - інспектори з паркування.
Згідно з ч. 2 ст. 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, адміністративних правопорушень, передбачених частиною другою статті 122-2, частинами другою, третьою статті 132-1, статтею 132-2 цього Кодексу, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, а також порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису).
Отже, постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 122 КУпАП, виноситься без складання відповідного протоколу.
Відповідно до частини 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (із змінами та доповненнями, далі ПДР).
За пунктом 1.3 ПДР, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Згідно з положеннями п. 2.3 розд. 2 ПДР для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний, серед іншого, бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну та не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху.
Пунктом 1.9 розд. 1 ПДР встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Частина 1 статті 122 КУпАП передбачає накладення адміністративного стягнення за ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху.
У примітці до вказаної статті 122 КУпАП роз'яснено, що суб'єктом правопорушення в цій статті є особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, а в разі вчинення передбачених частинами першою - четвертою цієї статті правопорушень у виді перевищення обмеження швидкості руху транспортних засобів, проїзду на заборонний сигнал регулювання дорожнього руху, порушення правил зупинки, стоянки, а також установленої для транспортних засобів заборони рухатися смугою для маршрутних транспортних засобів, тротуарами чи пішохідними доріжками, виїзду на смугу зустрічного руху, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в автоматичному режимі, а також у разі порушення правил зупинки, стоянки транспортних засобів, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), - відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України. У разі внесення змін до постанови про накладення адміністративного стягнення з підстав, встановлених абзацом третім частини першої статті 279-3 цього Кодексу, суб'єктом цього правопорушення може бути особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, зафіксованого в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису).
Статтею 280 КУпАП визначено, що особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-8 цього Кодексу.
Згідно зі частиною 1 ст. 279-1 КУпАП у разі якщо адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксовано в автоматичному режимі або якщо порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції або інспектор з паркування за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, а також у разі необхідності - за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлює відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП України обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Стаття 69 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Статтею 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Статтею 248 КУпАП визначено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом і органом (посадовою особою), який розглядає справу, всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови та інших обставин.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).
Отже, особа, яка уповноважена розглядати справу про адміністративне правопорушення зобов'язана по-перше, встановити склад правопорушення, яким згідно статті 9 КУпАП протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність, по-друге, дослідити докази та оцінити їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з частинами 2-4 ст. 283 КУпАП постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), крім даних, визначених частинами другою і третьою цієї статті, повинна містити відомості про адресу веб-сайту в мережі Інтернет, на якому особа може ознайомитися із зображенням чи відеозаписом транспортного засобу в момент вчинення адміністративного правопорушення, ідентифікатор для доступу до зазначеної інформації та порядок звільнення від адміністративної відповідальності.
Колегією суддів досліджено оскаржувану постанову, та встановлено, що вона відповідає вимогам ст. 283 КУпАП.
Відповідно до п. 15.1 ПДР зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватись у спеціально відведених місцях чи на узбіччі.
Пунктом 15.10 розд. 15 ПДР встановлені випадки, коли стоянка транспортного засобу забороняється.
Так, згідно з пп. «б», «в» п. 15.10 розд. 15 ПДР стоянка забороняється на тротуарах (крім місць, позначених відповідними дорожніми знаками, встановленими з табличками); на тротуарах, за винятком легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.
Пунктом 15.6 ПДР визначено, що стоянка всіх транспортних засобів у місцях, позначених дорожніми знаками 5.38, 5.39, встановленими з табличкою 7.6.1, дозволяється на проїзній частині вздовж тротуару, а встановленими з однією з табличок 7.6.2-7.6.5 - легкових автомобілів і мотоциклів тільки так, як показано на табличці.
Згідно з пунктом 11.13 ПДР забороняється рух транспортних засобів по тротуарах і пішохідних доріжках, крім випадків, коли вони застосовуються для виконання робіт або обслуговування торговельних та інших підприємств, розташованих безпосередньо біля цих тротуарів або доріжок, за відсутності інших під'їздів і за умови виконання вимог пунктів 26.1-26.3 цих Правил.
Верховний Суд у постанові від 17 травня 2018 року у справі № 750/3679/17 зазначив, що аналіз положень пункту 15.10 у взаємодії з пунктом 15.6 Правил дорожнього руху України дає підстави для висновку, що стоянка легкового автомобілю на тротуарі можлива у декількох випадках: у місцях, позначених дорожніми знаками 5.38, 5.39, встановленими з табличками 7.6.1, 7.6.2-7.6.5 тільки у спосіб, позначений на табличці; на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.
Верховний Суд, при вирішенні питання наявності у діях Позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КУпАП застосував положення пункту 15.10 ПДР, який встановлює виняток щодо заборони стоянки на тротуарі для легкових автомобілів, якщо такі поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.
Зважаючи на те, що автомобіль Позивача було припарковано на краю тротуару, який примикає до проїзної частини, та розташовано таким чином, що він не створював перешкоди для руху пішоходів та інших учасників руху, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність у діях Позивача складу адміністративного правопорушення.
Як вбачається з наявних у даній адміністративній справі матеріалів фотофіксації, належний Позивачці транспортний засіб Skoda superb, державний номерний знак НОМЕР_1 , припаркований на краю тротуару, який прилягає до дерева та металевого паркану, що відділяє тротуар від проїзної частини, а для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.
Крім того, доказів, що Відповідачем здійснювався замір відстані від місця стоянки автомобіля Позивачки до краю тротуару, де здійснюють рух пішоходи, за допомогою якого можливо було б встановити, що на тротуарі для руху пішоходів залишилося менше 2 метрів, в матеріалах даної адміністративної справи відсутні та такі Відповідачем надано не було.
Таким чином, враховуючи, що автомобіль Позивачки було припарковано на краю тротуару, який примикає до металевого паркану, що відділяє тротуар від проїзної частини, та розташовано таким чином, що він не створював перешкоди для руху пішоходів та інших учасників руху, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 здійснила стоянку транспортного засобу з дотриманням Правил дорожнього руху.
Враховуючи вищевикладене, оскільки відсутні відповідні докази, які підтверджують порушення Позивачкою вимог, встановлених пунктом 15.10 ПДР, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для притягнення її до відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 122 КУпАП.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог - скасування постанови, прийнятої Заступником начальника відділу контролю за безпекою дорожнього руху - інспектором з паркування інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради інспектором Терновим Євгенієм Юрійовичем серії 1ДІ № 662431 від 29.08.2025 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладення на неї адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00 гривень, та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, з чим погоджується і колегія суддів.
Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача на користь Позивачки витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 3 000,00 грн, колегією суддів встановлено наступне.
Відповідно до частини 1 п. 1 частини 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до пункту 1 частини 3 вказаної статті для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Частинами 4, 5 ст. 134 КАС України визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
До суду першої інстанції, Позивачкою, для підтвердження витрат на правничу допомогу, було подано: додаток від 13 серпня № 1 до договору про надання правничої допомоги № 13/13/25 від 13 серпня 2025 року на 1 арк.; Акт здачі-приймання наданих послуг від 10 вересня 2025 року про надання послуг за договором про надання правничої допомоги № 13/13/25 від 13 серпня 2025 року на 1 арк.; Звіт від 10 вересня 2025 року про фактично наданні послуги за договором про надання правничої допомоги № 13/13/25 від 13 серпня 2025 року на 1 арк.; Ордер про надання правничої допомоги серії АА № 1614535 від 18 серпня 2025 року на 1 арк.
Згідно Звіт від 10 вересня 2025 року про фактично наданні послуги за договором про надання правничої допомоги № 13/13/25 від 13 серпня 2025 року, Адвокат було надано наступні послуги:
- підготовка позовної заяви (Відповідач - Інспекція з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, та запиту про надання оскаржуваної постанови.
Відповідач заперечуючи проти клопотання Позивачки про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, зазначив, що ця справа не є складною, а тому розмір заявлених Позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу є завищеним.
За правилами ч. 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно ч. 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.
Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Вказане правило при вирішені питання про співмірність заявленої до присудження суми витрат на професійну правничу допомогу сформульовано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17 (73021615) та від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16 (73356068).
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовуюсь при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява № 34884/97, п. 30).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції У справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
А у пункті 154 рішення Європейського суду із прав людини від 07.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» (заява № 58442/00) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Правова позиція Верховного Суду щодо необхідності доведення та врахуванням того чи були витрати на правничу допомогу фактичними, а їх розмір обґрунтованим та розумним викладена, зокрема у постанові від 05.05.2018 року у справі № 821/1594/17.
Верховним Судом у постанові від 19 лютого 2019 року у справі № 803/1032/18 підкреслюється, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв'язку з розглядом справи втрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'ємом наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Також, Верховний Суд у постанові від 17 серпня 2022 року у справі № 580/3324/19 дійшов висновку, що визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Крім того, Верховним Судом у додатковій постанові від 08 березня 2023 року у справі № 873/52/22 зазначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Також, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи не тільки те, чи були вони фактично понесені, але і оцінювати їх необхідність та неминучість.
Колегія суддів при вирішенні питання витрат на професійну правничу допомогу вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів дійшла висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та об'ємом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх обсягом, у зв'язку з чим понесені Позивачкою витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції необхідно присудити в сумі 3 000,00 грн.
Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 229, 241, 242, 243, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Інспекції з питань контролю за паркуванням Дніпровської міської ради залишити без задоволення, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 жовтня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: Н.П. Бужак
Є.І. Мєзєнцев