Справа № 320/5641/25 Головуючий у І інстанції - Парненко В.С.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
16 грудня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.
суддів: Бужак Н.П., Мєзєнцева Є.І.,
при секретарі: Руденко Д.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційні скарги ОСОБА_1 , Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Третя особа: Міністерство соціальної політики України про визнання постанови протиправною та нечинною в частині, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Кабінету Міністрів України, третя особа: Міністерство соціальної політики України, в якій, з урахуванням заяви про уточнення та збільшення позовних вимог, просив:
- визнати постанову Кабінету Міністрів України № 1 від 03 січня 2025 року противоправною та нечинною, відносно встановлення та застосування понижуючого коефіцієнта для пенсій інвалідів війни;
- зобов'язати Кабінет Міністрів України надати розпорядження Пенсійному фонду України в м. Києві, виплачувати пенсію ОСОБА_1 , інваліду війни 2-гр, ветерану Збройних Сил України, в попередніх розмірах, без обмежень та здійснити перерахунок та виплату в різниці пенсії з січня по травень (включно) 2025 року, без застосування понижуючого коефіцієнта, з урахуванням раніше проведених виплат;
- зобов'язати Міністерство соціальної політики України внести пропозицію до Кабінету Міністрів України внести зміни до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 03 січня 2025 року «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», доповнивши його після слів « не застосовуються до пенсій» словами «інвалідів війни».
Обґрунтовуючи позовні вимоги Позивач вказав, що Постанова Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1 є незаконною, оскільки встановлює обмеження права на соціальний захист, гарантовані статтями 17, 46, 58 Конституції України, та яке не підлягає обмеженню навіть в умовах воєнного стану. Позивач зазначає, що обмеження прав можливе лише в межах, прямо визначених у відповідному Указі Президента України, затвердженому Верховною Радою України. Проте, у переліку статей, права за якими можуть бути тимчасово обмежені, що зазначені в Указі Президента України «Про введення воєнного стану», статті 17, 46, 58 Конституції України відсутні.
Таким чином, Відповідач, приймаючи постанову № 1, перевищив межі своїх повноважень, встановивши обмеження, не передбачені ані Конституцією України, ані спеціальними законами - Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб», Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ані Указом Президента України.
На підставі вищевикладеного, Позивач вважав, що оскаржувана постанова № 1 в частині встановлення та застосування понижуючого коефіцієнта для пенсій інвалідів війни підлягає визнанню протиправною та нечинною як така, що порушує принцип верховенства права та гарантоване конституційне право громадян на соціальний захист.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2025 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України № 1 від 03 січня 2025 року, відносно встановлення та застосування понижуючого коефіцієнта для пенсій інвалідів війни.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить залишити без змін рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2025 року у справі № 320/5641/25 в частині визнання противоправною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України № 1 від 03 січня 2025 року, відносно встановлення та застосування понижуючого коефіцієнта для пенсій інвалідів війни», але змінити, його мотивувальну та резолютивну частину, а саме: за порушення Кабінетом Міністрів України, при винесені Постанови № 1 від 03 січня 2025 року, вимог ст. 17, 19, 46 Конституції України та діючих Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб» та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відносно інвалідів війни.
Постановити нове судове рішення, відносно позивних вимог, в яких було відмовлено судом першої інстанції, а саме: зобов'язання Кабінету Міністрів України надати розпорядження Пенсійному фонду України в м. Києві виплачувати пенсію ОСОБА_1 , інваліду війни 2-гр, ветерану Збройних Сил України в попередніх розмірах, без обмежень, та здійснити перерахунок та виплатити різницю пенсії, з січня по жовтень 2025 року, без застосування понижуючого коефіцієнта, з урахуванням раніше проведених виплат.
Також, не погоджуючись з таким судовим рішенням, Кабінет Міністрів України подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Крім того, не погоджуючись з таким судовим рішенням, Міністерство соціальної політики України подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В апеляційних скаргах ОСОБА_1 , Кабінет Міністрів України, Міністерство соціальної політики України посилаються на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Доводи апеляційної скарги Позивача аналогічні, заявленим у позовній заяві, заяві про уточнення та збільшення позовних вимог, та містять посилання на неповне з'ясування обставин справи судом першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог та невідповідність його висновків у вказаній частині таким обставинам.
Апеляційна скарга Відповідача мотивована тим, що проект Постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2025 було підготовлено Міністерством соціальної політики України та погоджено з основними центральними органами виконавчої влади, зокрема: Міністерством економіки, Міністерством фінансів, Міністерством цифрової трансформації, Міністерством юстиції та Пенсійним фондом України. На підставі наданих висновків, зазначена постанова відповідає вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практиці Європейського суду з прав людини. За результатами експертизи Урядового офісу координації європейської та євроатлантичної інтеграції, проект акта не містить ознак дискримінації, не пов'язаний із ризиками корупційних правопорушень і не зачіпає зобов'язань України у сфері євроінтеграції.
Постанова прийнята в межах компетенції Кабінету Міністрів України, у відповідності до Конституції України та Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», статтею 46 якого прямо передбачено можливість застосування коефіцієнтів до пенсій, що перевищують встановлений рівень.
На підставі вищевикладеного, Відповідач вважав, що оскаржувана постанова № 1 є правомірною, ухваленою в межах наданих повноважень, не порушує конституційних прав Позивача та відповідає принципам пропорційності, справедливості та фінансової доцільності.
Апеляційна скарга Третьої особи мотивована тим, що постанова № 1 була прийнята на виконання статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з метою забезпечення фінансової стабільності держави в умовах воєнного стану та обмежених бюджетних ресурсів. У зв'язку зі зростанням кількості пенсіонерів, які отримують пенсію через інвалідність або у зв'язку з втратою годувальника, а також через наявність дефіциту бюджету у розмірі 37 млрд грн порівняно з 2024 роком, Уряд був змушений здійснити перерозподіл наявних коштів на користь найбільш соціально вразливих верств населення. Введення коефіцієнтів до пенсій, розмір яких перевищує 10 прожиткових мінімумів, спрямоване на зменшення значного дисбалансу між мінімальними та максимальними пенсіями (від 2 361 грн до понад 200 тис. грн) та забезпечення більш справедливого розподілу наявного суспільного ресурсу.
Міністерство вважало, що втручання в розмір пенсії Позивача є законним, пропорційним та обґрунтованим суспільним інтересом, а тому не порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки жодна особа не може бути позбавлена свого майна інакше, як в інтересах суспільства та відповідно до закону.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги Позивача, та врахувати доводи, викладені у відзиві під час розгляду апеляційних скарг у справі № 320/5641/25.
Відзивів інших учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, представника Відповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно з посвідчення серії НОМЕР_1 , Позивач є інвалідом 2-ї групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.
Також, відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів військової служби.
03 січня 2025 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» № 1 (далі - Постанова № 1), текст якої оприлюднено в газеті «Урядовий кур'єр» № 1 від тієї ж дати.
Пунктом 1 Постанови № 1 установлено, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,5;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,4;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,3;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,2;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,1.
Для осіб, пенсії яким призначено (перераховано) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, та які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», і в яких розмір пенсії, обчисленої відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, коефіцієнти застосовуються до відповідних сум перевищення пенсії, призначеної (перерахованої) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, понад суму пенсії, обчислену відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Пунктом 2 Постанови № 1 установлено, що у період воєнного стану у 2025 році коефіцієнти, визначені пунктом 1 цієї постанови, не застосовуються до пенсій (пенсійних виплат) осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім'ї загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб.
Як зазначено Позивачем в позовній заяві, відповідно до наведеної вище постанови № 1, він, як інвалід війни 2-ї групи, в січні 2025 року отримав понижену пенсію.
Вважаючи, що встановлюючи та застосовуючи понижуючий коефіцієнт для пенсій інвалідів війни Відповідач порушив низку статей Конституції України, що є беззаперечним порушенням прав Позивача, останній звернувся до адміністративного суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи адміністративний позов частково суд першої інстанції виходив з того, що юридично обмеження права на соціальний захист громадян у період воєнного стану можуть бути встановлені лише за умови дотримання чіткої послідовності нормативно-правових актів: Конституція України (стаття 64) - Закон України «Про правовий режим воєнного стану» - Указ Президента України про введення воєнного стану із затвердженням Верховною Радою України - нормативні акти Кабінету Міністрів України, міністерств тощо.
Проте, у спірному випадку така послідовність і відповідне нормативне врегулювання відсутні.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що оскаржуване обмеження соціальних виплат, закріплених статтею 46 Конституції України, встановлене Постановою Кабінету Міністрів України, є неправомірним, оскільки суперечить як законодавчо визначеній процедурі для застосування таких обмежень, що свідчить про порушення конституційних прав Позивача, а отже наявні підстави для скасування відповідної постанови в оскаржуваній частині та відновлення конституційних гарантій соціального захисту.
Крім того, вказано, що норми статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та Постанови № 1 щодо застосування понижуючих коефіцієнтів при виплаті пенсій інвалідам війни порушують принципи соціального захисту військовослужбовців, закріплені в Конституції України, зокрема у статтях 17, 46, 65 та 95.
Щодо вимоги Позивача зобов'язати Кабінет Міністрів України надати розпорядження Пенсійному фонду України в м. Києві, виплачувати пенсію в попередніх розмірах та здійснити перерахунок і виплату різниці пенсії, суд першої інстанції зазначив, що дана вимога є передчасною, оскільки на момент ухвалення рішення судом першої інстанції не набрало чинності судове рішення, яким визнано протиправною та нечинною спірну постанову Кабінету Міністрів України № 1, тому відсутні правові підстави для покладення на Кабінет Міністрів України обов'язку видати розпорядження про здійснення відповідних виплат Пенсійним фондом України.
Крім того, Позивачем не доведено, що після скасування зазначеної постанови розмір його пенсії не буде перерахований належним чином у межах повноважень відповідного органу.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обґрунтованим з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією.
Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції України визначено Законом України «Про Кабінет Міністрів України» від 27 лютого 2014 року № 794-VII (далі - Закон № 794-VII).
Відповідно до статті 1 Закону № 794-VII Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.
Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України.
Статтею 2 Закону № 794-VII визначено основні завдання Кабінету Міністрів України, до яких належать:
1) забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України;
2) вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і всебічного розвитку особистості;
3) забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров'я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;
4) розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, культурного розвитку, охорони довкілля, а також розроблення, затвердження і виконання інших державних цільових програм;
5) забезпечення розвитку і державної підтримки науково-технічного та інноваційного потенціалу держави;
6) забезпечення рівних умов для розвитку всіх форм власності; здійснення управління об'єктами державної власності відповідно до закону;
7) здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, громадського порядку, боротьби із злочинністю, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;
8) організація і забезпечення провадження зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;
9) спрямування та координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснення контролю за їх діяльністю.
Згідно з частиною 3 статті 4 Закону № 794-VII Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції України та цього Закону затверджує Регламент Кабінету Міністрів України, який визначає порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання його діяльності, а також визначає порядок розроблення, виконання та моніторингу виконання програмних документів Кабінету Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року № 950 затверджено Регламент Кабінету Міністрів України (далі - Регламент № 950), який встановлює порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, визначає інші процедурні питання його діяльності.
Відповідно до пункту 1 параграфу 32 Регламенту № 950 проекти актів Кабінету Міністрів готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем'єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту.
Розроблення проекту акта починається невідкладно після отримання відповідного завдання та триває виходячи з необхідності врахування у загальному часі підготовки проекту акта вимог, встановлених цим Регламентом щодо часу, достатнього для погодження проекту акта заінтересованими органами, та часу, достатнього для проведення Мін'юстом правової експертизи.
Згідно з параграфом 45 Регламенту № 950 Мін'юст під час проведення правової експертизи перевіряє проект акта Кабінету Міністрів на відповідність Конституції України, актам законодавства та чинним міжнародним договорам України, стандартам Ради Європи у сфері демократії, верховенства права та прав людини, зокрема положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, принципам недискримінації (антидискримінаційна експертиза) та забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків (гендерно-правова експертиза).
Пунктом 1 параграфу 46 Регламенту № 950 визначено, що за результатами правової експертизи проекту акта Кабінету Міністрів Мін'юст оформляє висновок за встановленою ним формою, невід'ємною частиною якого є висновок за результатами експертизи на відповідність проекту акта положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У висновку Мін'юсту обов'язково зазначаються правові підстави прийняття акта з посиланням на норми законодавчих актів, згідно з якими предмет правового регулювання проекту акта належить до повноважень Кабінету Міністрів. Висновок підписує Міністр, а у разі його відсутності - перший заступник Міністра.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до Висновку Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи проєкту постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання визначення розміру та порядку виплати пенсій у період дії воєнного стану»: загальна підсумкова оцінка: відповідний із зауваженнями щодо недотримання вимог нормопроєктувальної техніки.
Так, у вказаному висновку зазначено, що положення проєкту постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання визначення розміру та порядку виплати пенсій у період дії воєнного стану» не узгоджуються з актами законодавства, зокрема зі статтею 46 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік». Крім того, не дотримано вимог щодо належної ясності викладу, точності, лаконічності та доступності мови проєкту акта.
Таким чином, проект постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання визначення розміру та порядку виплати пенсій у період дії воєнного стану» на стадії її підготовки вже мав зауваження, що підтверджується наведеним вище Висновком Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи.
Також, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, а також форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Так, пенсійне забезпечення окремих категорій громадян регулюється спеціальними законами з урахуванням особливостей умов праці, характеру, складності і значущості виконуваної роботи, ступеня відповідальності, певних обмежень конституційних прав і свобод тощо.
На виконання свого конституційного обов'язку, приписів частини п'ятої статті 17 Конституції України Верховна Рада України в Законі України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII) визначила правовий статус ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян, обсяг їх соціального захисту та гарантій, зокрема передбачено пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них (стаття 12), особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 13), учасникам війни (стаття 14), особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551-ХІІ (стаття 15), особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною (стаття 16).
Так, відповідно до статті 4 Закону № 3551-ХІІ ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Закон № 3551-ХІІ спрямований на захист ветеранів війни шляхом:
- створення належних умов для підтримання здоров'я та активного довголіття;
- організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів;
- виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни;
- надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я (стаття 1 Закону № 3551-ХІІ).
Згідно з частиною 3 статті 2 Закону № 3551-ХІІ нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.
Отже, для органів державної влади наявність спеціального закону, ухваленого з метою конкретизації приписів Конституції, має бути визначальною.
Колегія суддів також звертає увагу, що спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, є, зокрема Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ).
Відповідно до преамбули Закону № 2262-ХІІ цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Закон має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.
Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Відповідно до статті 20 Закону № 2262-ХІІ залежно від причини інвалідності особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом поділяються на такі категорії:
а) особи з інвалідністю внаслідок війни - при настанні інвалідності внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю у бойових діях у мирний час, а також інші особи, зазначені у статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";
б) інші особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом - при настанні інвалідності внаслідок каліцтва, одержаного в результаті нещасного випадку, не пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби.
Отже, Позивач, як інвалід війни 2-ї групи, відноситься до осіб, які мають право на пенсію за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ.
Згідно з частинами 1, 3 статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Разом з тим, статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
Як вже було зазначено раніше, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 03 січня 2025 року № 1 (далі - Постанова № 1, яка застосовується з 01 січня 2025 року), пунктом 1 якої установлено, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,5;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,4;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,3;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,2;
- до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,1.
Для осіб, пенсії яким призначено (перераховано) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, та які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», і в яких розмір пенсії, обчисленої відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, коефіцієнти застосовуються до відповідних сум перевищення пенсії, призначеної (перерахованої) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, понад суму пенсії, обчислену відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Пунктом 2 Постанови № 1 установлено, що у період воєнного стану у 2025 році коефіцієнти, визначені пунктом 1 цієї постанови, не застосовуються до пенсій (пенсійних виплат) осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім'ї загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру ветеранів війни, отриманими Пенсійним фондом України у порядку інформаційної взаємодії з Міністерством у справах ветеранів.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Закону № 2262-ХІІ (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням встановлених коефіцієнтів до відповідних сум перевищення пенсії. При цьому такі коефіцієнти не застосовуються до осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім'ї загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб.
Відповідачем в апеляційній скарзі зазначено, що метою прийняття Постанови № 1 є забезпечення реалізації норм Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» спрямованих на оптимізацію видатків на виплату пенсій, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.
Разом з тим, положеннями статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» № 4059-IX та Постанови Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1 запроваджено тимчасове (на 2025 рік) застосування до призначених (перерахованих) пенсій (пенсійних виплат) певної категорії осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, коефіцієнтів зменшення пенсії, тобто вказаними положеннями законодавства фактично встановлено інше (додаткове) регулювання відносин, відмінне від того, що встановлено Законом № 2262-ХІІ, що не узгоджується із приписам статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ, який є спеціальним у законодавчому регулюванні відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, до яких відносяться зокрема і особи з інвалідністю внаслідок війни.
За змістом статей 17, 65 Конституції України громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції, тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати їх додатковими гарантіями соціального захисту відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення; щодо осіб, на яких покладено обов'язок захищати Україну, її незалежність та територіальну цілісність, та членів їхніх сімей частиною 5 статті 17 Конституції України встановлено особливий соціальний захист, який не обмежено умовами й рівнем, визначеними у статті 46 Основного Закону України [абзаци другий, третій пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018, абзац одинадцятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 25 квітня 2019 року № 1-р(II)/2019].
Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції, згідно із якими з урахуванням встановленого Конституцією України функціонального призначення Збройних Сил України, в умовах триваючої збройної агресії російської федерації проти України законодавче регулювання порядку реалізації права на соціальний захист, гарантованого частиною першою статті 46 Конституції України, має здійснюватися у системному взаємозв'язку з вимогами щодо посиленого соціального захисту військовослужбовців у розумінні частини п'ятої статті 17 Основного Закону України»; «припис частини п'ятої статті 17 Конституції України чітко покладає на державу конституційний обов'язок щодо створення системи посиленої соціальної підтримки військовослужбовців і членів їхніх сімей»; «виконання державою конституційного обов'язку щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних або резервістів покликане не тільки забезпечити соціальний захист кожного з них індивідуально, а й сприяти виконанню громадянами України обов'язку щодо захисту Вітчизни - України, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності»; «заходи в сфері оборони держави мають бути своєчасними, послідовними та комплексними, оскільки від їх ефективного запровадження залежить стан обороноздатності України. (абзаци четвертий - сьомий підпункту 5.1 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06 квітня 2022 року № 1-р(II)/2022).
Також, Конституційний Суд України у рішенні від 12 жовтня 2022 року № 7-р(II)/2022 вказав на те, що встановлений частиною 5 статті 17 Основного Закону України обов'язок держави забезпечити соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, поширюється як на громадян України, які безпосередньо перебувають на такій службі, так і на тих, яких звільнено з неї.
Отже, на Державу покладається конституційний обов'язок посиленого соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у лютому 2014 року, а також осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності.
Частиною 2 статті 64 Конституції України встановлено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ (далі Указ № 64/2022), у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Таким чином, у період дії в Україні воєнного стану, введеного Указом Президента України № 64/2022, не обмежується конституційне право громадян на соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України.
У Рішенні від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що в Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (Рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004). Організаційно-правові та економічні заходи, спрямовані на забезпечення належного соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей пов'язані не з втратою працездатності, безробіттям або відсутністю достатніх засобів для існування (стаття 46 Конституції України), а особливістю виконуваних ними обов'язків щодо забезпечення однієї з найважливіших функцій держави - захисту суверенітету, територіальної цілісності України (частина перша статті 17 Основного Закону України). Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини рішення від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004). Заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, у зв'язку, зокрема, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені.
Відповідно до Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу (частина перша статті 17); держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (частина п'ята статті 17); захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України (частина перша статті 65).
Колегія суддів звертає увагу, що законодавче регулювання здійснює в межах своїх конституційних повноважень Верховна Рада України, яка, маючи можливість діяти на власний розсуд, визначає обсяг соціального захисту військовослужбовців, втілюючи зміст відповідних конституційних принципів з метою забезпечення справедливого механізму відшкодування за заподіяння шкоди їх здоров'ю чи навіть життю, але не порушуючи самої сутності конституційного права на соціальний захист, особливо в разі втрати такими особами працездатності.
Разом з тим, поширення дії Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» № 4059-IX та Постанови Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1 на пенсії, що призначені відповідно до Закону України № 2262-XII, є грубим порушенням норм Конституції України.
Колегія суддів також звертає увагу, що Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 зазначав, що предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007). Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Отже, Конституційний Суд України наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Враховуючи викладене, зміна правового регулювання відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб можлива лише у випадку внесення відповідних змін, зокрема, до Закону № 2262-ХІІ, а інші нормативно-правові акти застосовуються лише у випадку їх прийняття відповідно до цих законів.
Колегія суддів звертає увагу, що зміни до Закону № 2262-ХІІ у частині, яка регламентує спірні правовідносини (щодо застосування до суми перевищення коефіцієнту, визначеного Постановою № 1), не вносилися.
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori), «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali), «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи. При цьому, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що положення Постанови Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1, якими передбачено виплату пенсій громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі та інших осіб, які мають право на пенсію за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ, із застосуванням коефіцієнтів до суми пенсії, яка перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність (що фактично призводить до обмеження розміру таких пенсій), є протиправними та такими, що обмежують гарантоване право на належний соціальний захист, передбачені Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб», Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», статтями 17, 46, 58 Конституції України, з чим погоджується і колегія суддів.
Представник Відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції визнав неконституційними положення статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», та в порушення частини 4 статті 7 КАС України не звернувся до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності вказаного Закону, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Проте, колегія суддів звертає увагу, що судом першої інстанції було вказано, що норми статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та Постанови № 1 щодо застосування понижуючих коефіцієнтів при виплаті пенсій інвалідам війни порушують принципи соціального захисту військовослужбовців, закріплені в Конституції України, зокрема у статтях 17, 46, 65 та 95, а не визнавав їх неконституційними.
Крім того, відповідно до частини 4 статті 7 КАС України якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Проте, у межах спірних відносин перед судом не стояло питання правильності (законності) застосування суб'єктом владних норм Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та Постанови № 1, натомість предметом позову є окремі положення Постанови № 1 щодо застосування понижуючих коефіцієнтів при виплаті пенсій інвалідам війни.
Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень визначені статтею 264 КАС України, правила якої поширюються, зокрема на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України (крім рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу), постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим (пункт 1 частини першої статті 264 КАС України).
Проте, відповідно до пункту 1 частини другої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.
Переглянувши справу, колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції надав оцінку аргументам Сторін у межах, визначених КАС України повноважень.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 20 жовтня 2025 року у справі № 640/23545/21.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи вищенаведене та перевіривши всі фактичні обставини справи, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про визнання протиправною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України № 1 від 03 січня 2025 року, відносно встановлення та застосування понижуючого коефіцієнта для пенсій інвалідів війни, з чим погоджується і колегія суддів.
Щодо адміністративного позову в частині зобов'язання Кабінету Міністрів України надати розпорядження Пенсійному фонду України в м. Києві, виплачувати пенсію ОСОБА_1 , інваліду війни 2-гр, ветерану Збройних Сил України, в попередніх розмірах, без обмежень та здійснити перерахунок та виплату в різниці пенсії з січня по травень (включно) 2025 року, без застосування понижуючого коефіцієнта, з урахуванням раніше проведених виплат, колегія суддів зазначає наступне.
Як зазначено Позивачем в позовній заяві, відповідно до оскаржуваної постанови Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1, він, як інвалід війни 2-ї групи, в січні 2025 року отримав понижену пенсію.
Проте, колегія суддів звертає увагу, що Позивачем, ані до позовної заяви, ані до суду апеляційної інстанції, доказів зазначеного надано не було, та такі відсутні в матеріалах даної адміністративної справи.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Позивачем не доведено, що після скасування зазначеної постанови від 03 січня 2025 року № 1 в оскаржуваній частині розмір його пенсії не буде перерахований належним чином у межах повноважень відповідного органу.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги у вказаній частині не підлягають задоволенню, з чим погоджується і колегія суддів.
Щодо адміністративного позову в частині зобов'язання Міністерства соціальної політики України - третю особу, внести пропозицію до Кабінету Міністрів України внести зміни до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 03 січня 2025 року «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», доповнивши його після слів « не застосовуються до пенсій» словами «інвалідів війни», колегія суддів вказує на таке.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07 травня 2025 року, зокрема залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство соціальної політики України (вул. Еспланадна, 8/10, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37567866).
Згідно з частинами 1, 4 статті 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.
Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Відповідно до частин 3, 4 статті 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.
Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача.
За приписами частини 7 статті 48 КАС України заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.
Отже, суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями, щодо вирішення питань про залучення належного Відповідача та/або Співвідповідача у даній справі.
Також, суд апеляційної інстанції не наділений на вказаній стадії повноваженнями щодо направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції для вирішення питання щодо залучення належного Відповідача та вирішення адміністративного позову відносно вказаного Відповідача.
У разі якщо за змістом норми матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою Позивача, учасником спірних відносин та зобов'язаною особою є інша, ніж особа, до якої пред'явлено позов, підстави для задоволення позову відсутні.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 26 грудня 2019 року у справі № 724/716/16-а, від 26 червня 2019 року у справі № 303/3795/17, від 25 вересня 2019 року у справі № 813/5425/15, від 30 вересня 2019 року у справі № 140/72/19, від 10 червня 2021 року у справі № 813/2950/16.
А згідно з частиною п'ятою ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, зважаючи на встановлені вище обставини, враховуючи, що Позивач просить задовольнити позовні вимоги шляхом зобов'язання саме Міністерства соціальної політики України вчинити дії, яке є Третьою особою, тобто не є стороною у даній адміністративній справі, колегія суддів також дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог і у вказаній частині.
Отже, з огляду на викладене, доводи апеляційних скарг не знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Оцінюючи інші доводи апеляційних скарг, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи ОСОБА_1 , Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України, викладені в апеляційних скаргах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: Н.П. Бужак
Є.І. Мєзєнцев
Повний текст складено 17.12.2025 року.