Справа № 320/25265/23 Суддя (судді) першої інстанції: Горобцова Я.В.
16 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Собківа Я.М.,
суддів: Сорочка Є.О., Чаку Є.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування постанов, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просила:
- визнати протиправною та скасувати постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 21.02.2023 ВП НОМЕР_1 про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва за виконавчим листом №2-а/1957/12/2670 від 26.12.2013 і від 21.02.2023 №64648815 про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва за виконавчим листом №640/24632/19 від 15.07.2020;
- зобов'язати відповідача вжити вичерпних заходів, передбачених статтями 63 та 75 Закону України «Про виконавче провадження» щодо перевірки виконання Міністерством юстиції України вимог постанови від 22.07.2019 про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 (відповідно до правил щодо поновлення працівника на роботі (посаді), визначених у вищезазначених рішеннях Верховного Суду) та вжиття заходів з притягнення до відповідальності боржника в адміністративній справі №2а-1957/12/2670 - Міністерства юстиції України.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2025 року позов задоволено частково.
В апеляційній скарзі Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, посилаючись на порушення окружним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги на більш тривалий, розумний термін, у відповідності до положень статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
04 червня 2025 року позивач подав відзив на апеляційну скаргу в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.05.2012 по справі № 2а-1957/12/2670 постановлено поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу нормативно- методологічного забезпечення у Державному департаменті з питань банкрутства Міністерства економіки України.
Вказаною постановою визнано протиправним та скасовано наказ Голови комісії з проведення ліквідації Державного департаменту з питань банкрутства Міністерства економіки України від 27.12.2011 № 238-к, яким незаконно звільнено ОСОБА_1 з роботи з 30.12.2011.
Згідно з п.п. 4 і 6 вказаної постанови це судове рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу нормативно-методологічного забезпечення у Державному департаменті з питань банкрутства Міністерства економіки України та стягнення середньомісячного заробітку за місяць звернуто до негайного виконання.
Постанова від 16.05.2012 набрала законної сили і для її виконання Окружним адміністративним судом міста Києва видано виконавчий лист від 26.12.2013 по адміністративній справі № 2а-1957/12/2670.
Згідно з ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.10.2018 у справі № 2а-1957/12/2670 замінено сторону виконавчого провадження - боржника по справі № 2а-1957/12/2670 Державний департамент з питань банкрутства на Міністерство юстиції України.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.07.2019 зобов'язано Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відкрити виконавче провадження на підставі виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва 26 грудня 2013 року №2а-1957/12/2670
Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 22.07.2019 ВП № 59604739 відкрито виконавче провадження щодо боржника - Міністерства юстиції України за виконавчим листом № 2а-1957/12/2670, виданим 26.12.2013 Окружним адміністративним судом міста Києва про «поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу нормативно- методологічного забезпечення у Державному департаменті з питань банкрутства Міністерства економіки України. Згідно з вказаною постановою боржнику необхідно негайно виконати рішення суду».
Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 26.02.2021 ВП № 64648815 відкрито виконавче провадження щодо боржника Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України за виконавчим листом № 640/24632/19, виданим 15.07.2020 Окружним адміністративним судом міста Києва про «зобов'язати головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мазура Геннадія Івановича вжити заходи, передбачені статтями 63 та 75 Закону України «Про виконавче провадження» щодо перевірки виконання Міністерством юстиції України вимог постанови від 22.07.2019 про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 та вжиття заходів відповідальності до боржника - Міністерства юстиції України».
Листом Міністерства юстиції України від 28.01.2021 № 704/14.1/-21 позивачу надіслано копію наказу Мін'юсту від 28.01.2021 № 153/к, виданого на виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 травня 2012 року у справі № 2а-1957/12/2670, в якому зазначено: «Поновити ОСОБА_2 на посаді начальника відділу нормативно-методологічного забезпечення у Державному департаменті з питань банкрутства Міністерства економіки України».
Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 21.02.2023 ВП № 59604739 постановлено виконавче провадження з примусового виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва за виконавчим листом № 2а-1957/12/2670 від 26.12.2013 закінчити у зв'язку з тим, що наказом Міністерства юстиції України від 28.01.2021 № 153/к поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу нормативно-методологічного забезпечення у Державному департаменті з питань банкрутства Міністерства економіки України.
Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 21.02.2023 № 64648815 постановлено виконавче провадження з примусового виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва за виконавчим листом № 640/24632/19 від 15.07.2020 закінчити у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувана на роботі.
Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, а свої права порушеними, позивач звернулась до суду з відповідним позовом.
Колегія суддів, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про обґрунтованість та правомірність висновків суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02 червня 2016 року (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Приписами статті 2 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад, зокрема забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
За приписами п. 1 ч. 1 статті 3 Закону №1404-VІІІ, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Тобто, виконавець зобов'язаний вживати передбачених Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а також зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Пунктом 9 ч. 1 ст. 39 Закону №1404-VІІІ передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі: фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно зі штатним розписом на 2021 рік апарату Міністерства юстиції України посада начальника відділу нормативно-методологічного забезпечення у Державному департаменті з питань банкрутства Міністерства економіки України у вказаному штатному розписі відсутня. Отже ОСОБА_1 поновлено на неіснуючій посаді у Міністерстві економіки України, яке припинило діяльність у зв'язку з реорганізацією.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27.11.2019 у справі № 755/10218/17, належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Відтак, поновлення на посаді має бути реальним, а не поновленням на неіснуючій посаді начальника відділу нормативно-методологічного забезпечення у Державному департаменті з питань банкрутства Міністерства економіки України.
Згідно з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 18.06.2019 у справі № 815/2102/17, обставини створення в державній установі, якій перейшли функції органу, з якого позивача звільнили, надають можливість призначити позивача на аналогічну посаду в новоствореному органі.
У постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року в справі № 756/6746/16-ц вказано, що у разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розпису, ввівши скорочену посаду.
У постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 808/2741/16 зазначено, що у разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розкладу - ввести скорочену посаду, а якщо підприємство, установа реорганізовано - рішення про поновлення працівника на роботі має бути виконано правонаступником.
Згідно вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Відтак, Міністерство юстиції України, як боржник, має всі можливості і правові підстави для правомірного виконання рішення суду - поновлення ОСОБА_1 на аналогічній (рівнозначній посаді) реальній посаді у Міністерстві юстиції України.
Формальне видання названого наказу Мін'юсту про поновлення ОСОБА_1 . Мін'юстом на неіснуючій посаді державної служби не може вважатись виконанням постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.05.2012 у справі № 2а-1957/12/2670, адже унеможливлює виконання позивачем обов'язків як у Міністерстві юстиції України, так і працевлаштування на іншій роботі (у зв'язку з виникненням у такому разі сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, забороненого ст. 25 Закону України «Про запобігання корупції»).
Такий стан порушує гарантоване позивачу статтею 43 Конституції України право на працю.
Таким чином, спосіб виконання Мін'юстом постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 травня 2012 року у справі № 2а- 1957/12/2670 - видання наказу від 28.01.2021 № 153/к про поновлення ОСОБА_1 на неіснуючій посаді, якої не передбачено штатним розписом цього Міністерства, а також не створення умов та не надання позивачу можливості приступити до виконання обов'язків за посадою, на яку поновлено, є протиправним.
Таким чином поновлення на роботі (посаді) ОСОБА_1 не відбулось.
Отже, у відповідача були відсутні визначені пунктом 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» (фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом) підстави для закінчення вказаних вище виконавчих проваджень, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення заявлених позовних вимог в частині скасування оскаржуваних рішень відповідача.
Крім того, задоволенню підлягають позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача вжити вичерпних заходів, передбачених статтями 63 та 75 Закону України «Про виконавче провадження» щодо перевірки виконання Міністерством юстиції України вимог постанови від 22.07.2019 про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржувалось в частині відмови у задоволенні позовних вимог, то в цій частині таке судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про судове рішення в адміністративній справі" від 20.05.2013 №7 , відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всі наведені апелянтом доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач Собків Я.М.
Суддя Сорочко Є.О.
Суддя Чаку Є.В.