П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
16 грудня 2025 р.м. ОдесаСправа № 476/443/25
Перша інстанція: суддя Чернякова Н.В.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шляхтицького О.І.,
суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Миколаївській області на рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 17 вересня 2025 року у справі № 476/443/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Миколаївській області про скасування постанови-
Короткий зміст позовних вимог.
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним адміністративним позовом , у якому просив:
- скасувати постанову серії ЕНА № 4597288 від 27.04.2025 інспектора 1 взводу 1 роти 3 батальйону Управління патрульної поліції в Миколаївській області старшого лейтенанта Левковича Ігоря Ігоровича про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 (триста сорок) грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що 27.04.2025 у відношенні нього інспектором 1 взводу 1 роти 3 батальйону Управління патрульної поліції в Миколаївській області Левковичем І.І. було винесено постанову серії ЕНА № 4597288 за порушення п. 12.4 Правил дорожнього руху та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.
Вказану постанову вважає незаконною, винесеною з грубим порушенням норма матеріального та морального права.
27.04.2025 його було зупинено поліцейським та повідомлено про порушення п. 12.4 Правил дорожнього руху за перевищення встановленого обмеження швидкості руху транспортних засобів в населеному пункті. Докази, на підтвердження вчинення адміністративного правопорушення, інспектор відмовився надати, пояснюючи, що вказані дії не належать до його обов'язків та звернув увагу на автоматичну фіксацію порушення за допомогою приладу TruCam, який на той час він тримав у руках. Прилад TruCam використовується для фіксації перевищення швидкості руху, але він повинен бути закріплений на стаціонарному об'єкті та в місцях, облаштованих дорожнім знаком 5.70. В його присутності інспектор не проводив розгляд справи, не залучав свідків та не складав поставу про адміністративне правопорушення, а навпаки дозволив рухатися далі. Про існування оскаржуваної постанови позивач дізнався лише після накладення арешту на його пенсійний рахунок за рішенням державного виконавця у виконавчому провадженні ВП № 78257510 від 03.06.2025 .
Відповідач проти задоволення позову заперечував, надав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що 27.04.2025 під час несення служби інспектором, за допомогою лазерного вимірювача швидкості TruCam II LTI 20/20 серійний номер ТС008452, було виявлено порушення Правил дорожнього руху водієм автомобіля CHEVROLET AVEO н/зВА3175ЕР, який рухався по вул. Покровська в с. Возсіятське зі швидкістю 74 км/год. Водія ОСОБА_1 було зупинено на підставі ст. 35 Закону України "Про національну поліцію", перевірено документи, роз'яснено про порушення ним п. 12.4 Правил дорожнього руху. За фактом порушення інспектором було винесено постанову за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено на позивача адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. Від ознайомлення з постановою та отримання її копії позивач відмовився. Поліцейський патрульної поліції врахував всі необхідні обставини при розгляді справи та виніс законну та обґрунтовану постанову відповідно до чинного законодавства.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Єланецький районний суд Миколаївської області рішенням від 17 вересня 2025 року позов задовольнив.
Скасуваі постанову серії ЕНА № 4597288 від 27.04.2025 інспектора 1 взводу 1 роти 3 батальйону Управління патрульної поліції в Миколаївській області старшого лейтенанта Левковича Ігоря Ігоровича про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 (триста сорок) грн.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП - закрив.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, Управління патрульної поліції в Миколаївській області подало апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- суд першої інстанції не врахував, надане разом із відзивом відео з лазерного вимірювача швидкості TruCam LTI 20/20 ІІ серійний номер ТС 008452, яке в даному випадку є основним доказом на предмет підтвердження факту вчиненого правопорушення ;
- факт правопорушення підтверджується постановою у справі про адміністративне правопорушення винесеною компетентною службовою особою в межах своїх повноважень, відеозаписом з приладу TruCam LTI 20/20 ІІ серійний номер ТС 008452 та відеозаписом з нагрудного відеореєстратора 473943.
- інші доводи відтворюють змість відзиву на позовну заяву.
Обставини справи.
Суд першої інстанції встановив, що відповідно до постанови ЕНА № 4597288 по справі про адміністративне правопорушення, 27.04.2025 о 16:21 годині ОСОБА_1 , керуючи автомобілем CHEVROLET AVEO н/з НОМЕР_1 по вул. Покровська в с. Возсіятське Вознесенського району Миколаївської зі швидкістю 74 км/год., перевищив максимальне обмеження швидкості на 24 км/год., чим порушив вимоги п. 12.4 Правил дорожнього руху.
Дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Позивач не погоджуючись із постановою ЕНА № 4597288 від 27.04.2025 звернувся із позовом до суду.
Висновок суду першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки у справі немає беззаперечних доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КУпАП, то склад цього правопорушення відсутній, а тому постанову серії ЕНА № 4597288 від 27.04.2025 слід скасувати, а справу про адміністративне правопорушення закрити.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, КУпАП.
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На підставі статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабміну від 10.10.2001 №1306 (далі - ПДР). Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із вимогами чиного законодавства.
Згідно п. 11 ч. 1 ст. 23, п.1 ч. 1 ст. 35 Закону України "Про Національну поліцію", поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушив Правила дорожнього руху.
Нормами ст.222 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КупАП) встановлено, що органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (зокрема, передбачені статтями 121, 126 КУпАП).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 року № 1395, розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає справу. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов'язки. Поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення.
За положеннями статей 249, 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення розгляд адміністративної справи проводиться відкрито і за місцем його вчинення.
Стаття 280 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з положеннями ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчинення та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосується забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно ст. 283 КУпАП постанова про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак);технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Згідно зі статтею 14 Закону України від 30 червня 1993 року N 3353-XII "Про дорожній рух", учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.
Пунктом 1.9. Правил дорожнього руху передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідальність за ч. 1 ст. 122 КУпАП передбачена за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно зі ст.ст. 73, 74 КАС України належними та допустимими є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.ст. 75, 76 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Відповідно до статті 90 КАС України ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Таким чином, при вирішені питання про визнання особи винною у вчиненні адміністративного правопорушення, винесена відповідачем постанова розглядається як доказ у сукупності з іншими доказами (пояснення особи, яка притягається до відповідальності, свідків, висновки експерта, речові докази, фотоматеріали, протоколом про адміністративне правопорушення т. і.), тому не може виступати єдиним доказом, на основі якого встановлюється наявність адміністративного правопорушення.
Колегія суддів встановила, що на підтвердження правомірності оскаржуваної постанови відповідач надавши суду як відзив так і апеляційну скаргу, належних та допустимих доказів скоєння ОСОБА_1 адміністративного правопорушення не надав.
В оскаржуваній постанові зазначено відомості про фіксування події, проте відповідачем на підтвердження факту порушення позивачем правил дорожнього руху, також не надано належних та доспустимих доказів.
Як вже зазначалось вище, на підставі статті 283 КУпАП, постанова у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху повинна містити відомості про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався).
Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Колегія суддів звертає увагу на те, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксоване у встановленому законом порядку.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 26.04.2018 по справі № 338/1/17.
Частиною 5 статті 242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Колегією суддів встановлено, що оскаржувана постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, містить посилання на те, що вимірювання швидкості здійснювалось за допомогою приладу TruCam LTI 20/20 ІІ серійний номер ТС 008452 та відеозаписом з нагрудного відеореєстратора 473943.
Водночас, до суду надано фотознімки фіксації порушення та фотозображення, де встановлені дорожні знаки 5,76 "Автоматична відеофіксація порушень Правил дорожнього руху", та 5.49 "Початок населеного пункту" та відеозапис 2-2-91adfe70-a037-11f0-acf3-07a0b0feec39.mp4 на якому видно лише як рухається автомобіль.
Наданий відеозапис не може вважатись належним та допустимим доказом вчинення позивачем правопорушення, оскільки посилання на нього не міститься у оскаржуваній постанові.
Як зазначає апелянт у відзиві на позовну заяву та у апеляційній скарзі, що процес винесення оскаржуваної постанови було зафіксовано на нагрудний відеореєстратор патрульного під номером БК 473943, проте надати вказані відеозаписи в якості доказу до суду не видається можливим.
В свою чергу апеляційний суд зауважує, що відповідачем не доведено належними та допустимим доказами вчинення позивачем порушення правил дорожнього руху України.
Відповідно до статей 251, 280 КУпАП відповідач повинен довести обставини, які визначаються ч.1 ст.122 КУпАП як підстави для притягнення до адміністративної відповідальності.
Згідно ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень (поліцейським) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, що покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
Аналогічна правова позиція неодноразово викладена Верховним Судом у своїх постановах від 15.11.2018 у справі № 524/5536/17, від 30.05.2018 у справі № 337/3389/16 та від 17.07.2019 у справі № 295/3099/17.
Відповіно до с. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Водночас, належних та достатніх доказів на спростування вищенаведеного, відповідач не надав.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Інших доказів, які б свідчили про наявність у ОСОБА_1 вини у вчиненні адміністративного правопорушення, за яке він притягнутий до відповідальності, матеріали справи не містять.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП України.
Стаття 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.
При таких обставинах, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги.
Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів зазначає, що постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення ним правопорушення, оскільки сам по собі опис адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою його об'єктивної сторони. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.04.2018 по справі № 338/1/17 та від 29.04.2020 по справі № 161/5372/17.
Також матеріали справи не містять доказів дотримання інспектором вимог статті 268 КУпАП.
Інші доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині постанови, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п. п. 29 - 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994.
При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх ( див. пункт 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001)
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Миколаївській області залишити без задоволення, рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 17 вересня 2025 року у справі № 476/443/25- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді А.Г. Федусик Г.В. Семенюк