П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
16 грудня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/13146/25
Перша інстанція: суддя Катаєва Е.В.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача-Шляхтицького О.І.,
суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.09.2025 у справі № 420/13146/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, -
Короткий зміст позовних вимог.
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом у якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив:
- зобов'язати ГУ ПФУ провести перерахунок та здійснити виплату пенсії по інвалідності за період з 05 лютого 2024 року по 22 лютого 2024 року з урахуванням раніше виплачених сум;
- стягнути з ГУ ПФУ на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за завдану моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн.
- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу у розмірі 21 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що від ГУ ПФУ на адвокатський запит від 02.05.2025 йому 21.05.2025 надійшла офіційна письмова відповідь, в якій повідомлено, що за результатами розгляду поданих позивачем документів проведено перерахунок його пенсії по інвалідності. Внаслідок такого перерахунку розмір щомісячної пенсійної виплати з 01.05.2025 становить 18 436,27 грн.
Також вказано, що пенсійним органом здійснено донарахування пенсійних виплат за минулий період з 22.02.2024 по 30.04.2025 на загальну суму 126 423,05 грн. Ці кошти були зараховані на поточний банківський рахунок позивача 05.05.2025 разом із сумою чергової щомісячної пенсійної виплати.
Представник позивача вказує, що надана відповідь не містить повного та вичерпного вирішення ключового питання, яке є предметом цього судового спору,- проведення належного та коректного перерахунку пенсійного забезпечення відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема щодо правильності визначення дати початку нарахування пенсії по інвалідності. Відповідачем дата початку виплати пенсії визначена як 22.02.2024. Однак фактично другу групу інвалідності ОСОБА_1 було встановлено 05.02.2024, що підтверджується пунктом 8 довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) серії 12 ААГ № 633419, виданої 22 лютого 2024 року.
Відповідно до роз'яснення Пенсійного фонду України від 30.01.2024, пенсія по інвалідності призначається з дня встановлення інвалідності, якщо заява про її призначення подана не пізніше ніж через три місяці з цієї дати. Позивач звернувся із заявою та необхідним пакетом документів до ІНФОРМАЦІЯ_1 20 березня 2024 року, строк у три місяці, передбачений чинним законодавством, порушений не був. Таким чином, призначення пенсії з 22.02.2024 замість 05.02.2024 є безпідставним та порушує право позивача на своєчасне і повне отримання належних йому пенсійних виплат.
Також представник зазначив, що розмір моральної шкоди розмірі 50 000,00 гривень визначено з урахуванням тривалого порушення відповідачем законних прав позивача на своєчасне та повне пенсійне забезпечення, моральних страждань, погіршення психологічного стану та інших негативних наслідків, спричинених бездіяльністю та протиправними діями відповідача. Згідно з п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4 встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 05.09.2025 у справі № 420/13146/25 адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату по інвалідності ОСОБА_1 за період з 05 лютого 2024 року по 22 лютого 2024 року з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди та відшкодування судових витрат, позивач подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв'язку з чим просить його скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- суд першої інстанції не оцінив належним чином наявні докази погіршення стану здоров'я та тяжкості моральних страждань, що підтверджуються медичними документами і матеріалами справи. Як фізичні (погіршення здоров'я, необхідність лікування), так і психологічні наслідки (стрес, тривала невизначеність, відчуття приниження і несправедливості) залишилися фактично поза увагою суду;
- суд першої інстанції обмежився констатацією факту подання лише рахунку-фактури, проте не врахував, що відповідно до чинного законодавства України не встановлено спеціальних вимог до форми чи змісту розрахункових документів, які підтверджують витрати клієнта на оплату правничої допомоги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду представник Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- згідно із пенсійним законодавством України прийняття рішень про поновлення виплати пенсії, про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії та визначення її розміру відноситься виключно до компетенції Пенсійного фонду.
Обставини справи.
Як встановлено судом першої інстанції, що позивача за рішенням ВЛК визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку. Захворювання пов'язано з проходженням військової служби. 22.02.2024 йому встановлено II групу інвалідності, пов'язану з проходженням військової служби, строком з 05.02.2024 року по 01.03.2027 (Довідка до акту огляду МСЕК № 633419 від 22.02.2024 року).
На виконання Порядку №3-1 позивач звернувся у березні 2024 року та надав усі підтверджуючі документи до ІНФОРМАЦІЯ_2 для призначення пенсії.
У травні 2024 року ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомив позивача, що всі необхідні документи з військових частин отримано, і їх буде передано до Пенсійного фонду України для подальшого розгляду.
26.06.2024 ОСОБА_1 звернувся до Пенсійного фонду України через особистий кабінет на Порталі електронних послуг ПФУ щодо розгляду його заяви.
24.07.2024 на веб-порталі Пенсійного фонду України позивач отримав відповідь, що пенсію по інвалідності призначено з 22.02.2024 у розмірі 60% відповідних сум грошового забезпечення. Зазначено, що розмір пенсії позивача з 01 серпня 2024 року становитиме 8159,24 грн, а доплата за період з 22.02.2024 по 31.07.2024 у розмірі 43 047,02 грн буде зарахована разом із пенсією у серпні 2024 року на поточний рахунок. Офіційна відповідь надана Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області - лист № 21196-18700/В-02/8-1500/24 від 24.07.2024.
Позивач не погодився з розміром призначеної пенсії та 18.09.2024, повторно звернувся до Пенсійного фонду України із заявою про перерахунок пенсії та самостійно додав необхідні документи та правильні розрахунки.
ГУ ПФУ на його звернення повідомив, що всі довідки повинні надходити від уповноваженого органу.
Позивачем з'ясовано, що ІНФОРМАЦІЯ_3 передав всі фінансові документи до ІНФОРМАЦІЯ_4 . Працівники ІНФОРМАЦІЯ_4 підтвердили, що оригінали довідок досі знаходяться у них, однак відмовилися їх передавати.
Вказані обставини спонукали позивача самостійно зібрати усі необхідні фінансові документи та 04.02.2025 він повторно подав заяву про перерахунок пенсії, проте йому знову відмовлено з посиланням на те, що документи повинні подаватися уповноваженим на це органом.
Лише після подання скарги до ПФУ його документи були прийняті та на адвокатський запит від 02.05.2025 повідомлено, що пенсія перерахована, розмір щомісячної пенсійної виплати з 01.05.2025 становить 18 436,27 грн. Також зазначено, що пенсійним органом здійснено донарахування пенсійних виплат за минулий період з 22.02.2024 по 30.04.2025 на загальну суму 126 423,05 грн. Ці кошти були зараховані на поточний банківський рахунок позивача 5 травня 2025 року разом із сумою чергової щомісячної пенсійної виплати.
Таким чином, перерахунок пенсії позивача здійснений Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з урахуванням наданих позивачем особисто додаткових документів, проте здійснений перерахунок з 22.02.2022.
Не погоджуючись із датою здійснення перерахунку, позивач звернувся до суду з позовом.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Висновок суду першої інстанції.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що перерахунок пенсії варто здійснити з 05.02.2024, оскільки відповідно до пп. “е» ч.1 ст.50 Закону № 2262-ХІІ пенсії відповідно до цього Закону призначаються особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які визнані особами з інвалідністю після закінчення трьох місяців з дня звільнення їх зі служби чи внаслідок нещасного випадку або захворювання, що мали місце після звільнення їх зі служби, - з дня встановлення їм інвалідності.
У задоволенні позовних вимог про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь позивача моральної шкоди суд відмовив з огляду на те, що будь-яких чітких наслідків та відповідних доказів щодо погіршення психологічного стану та інших негативних наслідків (яких саме не вказано) не надано. Крім того, повинен бути причинний зв'язок між протиправними діями (бездіяльністю) суб'єкта владних повноважень та негативними наслідками.
У задоволенні позовних вимог про відшкодування судових витрат суд відмовив, оскільки інші документи у підтвердження витрат на правничу допомогу(окрім рахунку - фактури на оплату юридичних послуг від 20.03.2025 на суму 21,000 грн до договору №19-3/25 від 20.03.2025) на час прийняття рішення по справі не надано.
Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 9 Закону №2011-ХІІ визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно із ч.2 ст.9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця (ч.3 ст.9 Закону №2011-ХІІ).
Статтею 48 Закону №2262-ХІІ визначено, що заява про призначення пенсії згідно з цим Законом подається в електронній або паперовій формі до територіального органу Пенсійного фонду України або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади та Службою зовнішньої розвідки. При цьому днем звернення за призначенням пенсії є день подання до відповідного органу Пенсійного фонду України письмової заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документами, а в разі пересилання заяви і документів поштою - дата їх відправлення.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 №3-1.
Згідно з п.2 розділу І вказаного Порядку №3-1 заява про призначення пенсії за вислугу років, по інвалідності подається військовослужбовцем, звільненим зі служби, та особою, яка має право на пенсію згідно із Законом за формою, наведеною у додатку 1 до цього Порядку (заява про призначення/перерахунок пенсії), до органу, що призначає пенсію, через уповноважений орган (структурний підрозділ), який здійснює підготовку документів, необхідних для призначення пенсій, зокрема, Міністерства оборони України, (далі - уповноважений орган (структурний підрозділ)), за останнім місцем служби.
Розділом ІІІ Порядку №3-1 встановлено, що уповноважений орган (структурний підрозділ) у 10-денний строк з дня одержання заяви про призначення пенсії оформляє всі необхідні документи і подання про призначення пенсії і направляє до органу, що призначає пенсії.
Уповноважений орган (структурний підрозділ) надає допомогу особі в одержанні необхідних для призначення пенсії документів. У разі якщо підготовлено не всі необхідні документи для призначення пенсії, то подаються наявні, а документи, яких не вистачає, подаються додатково.
Копії документів, необхідних для призначення пенсії, що подаються уповноваженим органом (структурним підрозділом) до органу, що призначає пенсію, мають бути завірені цим уповноваженим органом (структурним підрозділом) або органом, в якому особа проходила військову службу (службу), в установленому порядку.
Відповідно до пп. “е» ч.1 ст.50 Закону № 2262-ХІІ пенсії відповідно до цього Закону призначаються особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які визнані особами з інвалідністю після закінчення трьох місяців з дня звільнення їх зі служби чи внаслідок нещасного випадку або захворювання, що мали місце після звільнення їх зі служби, - з дня встановлення їм інвалідності.
Матеріалами справи встановлено, що рішенням ВЛК позивача визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку. Захворювання пов'язано з проходженням військової служби. 22.02.2024 року йому встановлено II групу інвалідності, пов'язану з проходженням військової служби, строком з 05.02.2024 по 01.03.2027 (Довідка до акту огляду МСЕК № 633419 від 22.02.2024).
Отже, оскільки позивачу встановлено II групу інвалідності саме з 05.02.2024, відтак з цієї дати необхідно здійснювати перерахунок та виплату пенсії з урахуванням наданих позивачем особисто додаткових документів.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести перерахунок та здійснити виплату пенсії по інвалідності за період з 05 лютого 2024 року по 22 лютого 2024 року з урахуванням раніше виплачених сум є обґрунтованими.
Відтак, є правильними висновки суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги.
Позивач зауважує, що суд першої інстанції не оцінив належним чином наявні докази погіршення стану здоров'я та тяжкості моральних страждань, що підтверджуються медичними документами і матеріалами справи. Позивач акцентує увагу, що як фізичні (погіршення здоров'я, необхідність лікування), так і психологічні наслідки (стрес, тривала невизначеність, відчуття приниження і несправедливості) залишилися фактично поза увагою суду.
Надаючи оцінку означеним доводам позивача колегія суддів зауважує таке.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52).
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
В обґрунтування своїх вимог позивач вказує, що розмір моральної шкоди визначений ним з урахуванням тривалого порушення відповідачем законних прав позивача на своєчасне та повне пенсійне забезпечення, моральних страждань, погіршення психологічного стану та інших негативних наслідків, спричинених бездіяльністю та протиправними діями відповідача.
Поряд з тим, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції доцільно зауважив, що відповідні документи для перерахунку пенсії не були витребувані та відправлені до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області саме ІНФОРМАЦІЯ_5 , що спонукало позивача особисто їх збирати. Крім того, саме у поданні ІНФОРМАЦІЯ_4 від 28.05.2024 №104290 про призначення пенсії ОСОБА_1 неправильно зазначена дата встановлення інвалідності позивача.
За наведених обставин, колегія суддів, як і суд першої інстанції, висновує про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Доводи позивача, що суд першої інстанції обмежився констатацією факту подання лише рахунку-фактури, проте не врахував, що відповідно до чинного законодавства України не встановлено спеціальних вимог до форми чи змісту розрахункових документів, які підтверджують витрати клієнта на оплату правничої допомоги колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
Так, відповідно до частин 1, 2 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
За змістом пункту 1 частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
За правилами частини 5 статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17 та у постанові від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
З матеріалів справи встановлено, що представником позивача у якості доказів витрат позивача на правничу допомогу наданий рахунок-фактура на оплату юридичних послуг від 20.03.2025 на суму 21,000 грн до договору №19-3/25 від 20.03.2025.
Отже, оскільки інших документів у підтвердження витрат на правничу допомогу на час прийняття рішення по справі не надано, вказане свідчить про відсутність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу.
Разом з тим, ОСОБА_1 вважає рішення Одеського окружного адміністративного суду від 5 вересня 2025 року у частині вирішення питання щодо відшкодування моральної шкоди та судових витрат таким, що не відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Саме ця обставина зумовила необхідність звернення за кваліфікованою правничою допомогою з метою належного захисту своїх прав та законних інтересів, на підставі Додаткової угоди до договору №19-3/25 про надання професійної правничої допомоги від 20 березня 2025 року.
Позивач зауважує, що фактичні витрати на професійну правничу допомогу становлять 8 000 (вісім тисяч) гривень, що підтверджується платіжною інструкцією №5448205 від 8 вересня 2025 року. Додатково до матеріалів справи долучено акт виконаних робіт адвокатом, який підтверджує обсяг та вартість наданих правничих послуг.
Так, апеляційний суд наділено правом розподілу судових витрат за результатом апеляційного перегляду лише у випадку, якщо такий суд змінить судове рішення або ухвалить нове, чого в даному випадку під час винесення постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16.12.2025 не відбулось, тобто рішення суду першої інстанції залишено без змін (див. мотивувальну частину постанови).
Відтак, на думку колегії суддів, підстави для відшкодування витрат на правову допомогу в апеляційній інстанції відсутні.
Таким чином, доводи ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційний суд враховує, що за усталеною судовою практикою дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980р. на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційним є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
Зважаючи на викладене є обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату по інвалідності ОСОБА_1 за період з 05 лютого 2024 року по 22 лютого 2024 року з урахуванням раніше виплачених сум.
Доводи Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області також не знайшли свого підтвердження за наслідками апеляційного перегляду.
Викладені в цій постанові мотиви та аргументи дають відповідь на всі суттєві доводи апеляційної скарги.
Інші доводи апеляційної скарги, яким надано оцінку в мотивувальній частині постанови, встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п.п. 29 - 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994.
При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (див. пункт 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.09.2025 у справі № 420/13146/25 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді Г.В. Семенюк А.Г. Федусик