16 грудня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/21681/25
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Димерлія О.О.,
суддів Шляхтицького О.І., Вербицької Н.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.10.2025 року у справі №420/21681/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
03 липня 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовною заявою, у якій просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо виплати пенсії з 01.01.2025 року з обмеженням максимальним розміром та без виплати нарахованої індексації базового ОСНП за 2021, 2022, 2023, 2024, 2025 роки та із застосуванням з 01.01.2025 року понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 року №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату пенсії з 01.01.2025 року в розмірі 39678 грн. 37 коп. без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням нарахованої індексації базового ОСНП за 2021, 2022, 2023, 2024, 2025 роки та без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 року №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», з урахуванням раніше проведених виплат.
Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що дії відповідача, які полягають в обмеженні розміру виплати пенсії максимальним її розміром, шляхом застосування до неї, з 01 січня 2025 року обрахунку та виплати положень статті 46 Закону №4059-IX, а також понижуючих коефіцієнтів згідно до постанови Кабінету Міністрів України №1 та виплати з 01 січня 2025 року у зменшеному розмірі, є протиправними.
За наслідками розгляду зазначеної справи Одеським окружним адміністративним судом 23 жовтня 2025 року прийнято судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2025 року з обмеженням максимальним розміром та із застосуванням з 01.01.2025 року понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 року №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2025 року в розмірі 39678 грн. 37 коп. без обмеження її максимальним розміром та без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 року №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», з урахуванням раніше проведених виплат.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025» №4059-IX та постановою Кабінету Міністрів України №1 установлено додаткові підстави для обмеження розміру пенсій шляхом застосування відповідних коефіцієнтів, які фактично звужують обсяг прав та соціальних гарантій пенсіонерів.
Як зауважено судом попередньої інстанції, в своїх рішеннях Конституційний Суд України неодноразово наголошував на тому, що законом про Державний бюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві.
З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що обмеження пенсії позивача шляхом застосування понижуючих коефіцієнтів є неправомірним, а належним способом захисту порушеного права є визнання таких дій протиправними та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок і виплату пенсії без застосування обмежень.
Не погоджуючись з означеним рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - скаржник, Головне управління, пенсійний орган) подано апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просило апеляційний суд скасувати судове рішення в оскаржуваній частині та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги пенсійного органу зводяться до того, що стаття 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025» №4059-IX та постанова Кабінету Міністрів України №1 є чинними і неконституційними не визнавались, а отже є обов'язковими до застосування. При цьому, скаржник наголошує, що постанова Кабінету Міністрів України №1, яка прийнята на виконання вимог статті 46 вказаного Закону № 4059-IX, обумовлена введеним військовим станом на території України та фінансовими труднощами, які постали перед державою.
В силу приписів пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом норм процесуального права при установленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Як з'ясовано апеляційним судом та установлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 отримує пенсію відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-XII.
На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 року №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану" позивачу здійснено перерахунок пенсії з 01.01.2025 року. Після застосування до пенсії позивача понижуючих коефіцієнтів та обмеження її максимальним розміром, у підсумку такий розмір становить 29374 грн. 71 коп.
Не погодившись з діями відповідача щодо застосування до пенсії понижуючих коефіцієнтів та обмеження її максимальним розміром, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян регулюється спеціальними законами з урахуванням особливостей умов праці, характеру, складності і значущості виконуваної роботи, ступеня відповідальності, певних обмежень конституційних прав і свобод тощо.
На момент призначення позивача на роботу в органи прокуратури України відносини у сфері пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих були врегульовані статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-XII.
В подальшому 14 жовтня 2014 року прийнято Закон України «Про прокуратуру» №1697-VІІ (далі - Закон №1697-VІІ).
Питання пенсійного забезпечення, зокрема, перерахунку пенсій, почали регулюватись статтею 86 цього Закону.
Згідно із статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно із вимогами статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист і сформулював чітку правову позицію, згідно із якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, які потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8- рп/99 у справах щодо права на пільги, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 щодо пільг, компенсацій і гарантій та від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказує на те, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (рішення № 5-рп/2002).
22 травня 2008 року Конституційний Суд України в рішенні №10-рп/2008 зазначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів.
Тлумачення словосполучення «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5- рп/2005, згідно із яким «...конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод - є їх обмеження. У традиційному розумінні, визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними».
Конституційний Суд України також підкреслив, що загальновизнаним є правило, згідно із яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
Визнання законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянин Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.
Виходячи з викладеного у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.
Разом із тим статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України" (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
Окрім того, стаття 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» наділяє Кабінет Міністрів України правом визначати розміри і порядок застосування до суми перевищення коефіцієнтів.
Відповідно до статті 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 1.
Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 1 постановлено установити, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 р. № 379/95-ВР "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України" (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,5;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,4;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,3;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,2;
до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,1.
Саме на цю постанову КМУ посилається відповідач в обґрунтування правомірності застосування обмеження пенсії позивача.
Так, ця Постанова дійсно містить посилання на Закон України «Про прокуратуру» і відповідні пенсії, розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення.
Водночас, розглянувши касаційну скаргу у справі № 120/1081/25, спір у якій виник у правовідносинах, які є подібними до тих, що й у справі яка розглядається, Верховний Суд сформував висновок, згідно до якого застосування при обчисленні (перерахунку) розміру пенсій громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі та інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-XII, положень статті 46 Закону №4059-IX та постанови Кабінету Міністрів України №1, якими передбачено виплату таких пенсій, із застосуванням коефіцієнтів до суми пенсії, яка перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність (що фактично призводить до обмеження розміру таких пенсій), є протиправним та таким, що обмежує гарантоване право на належний соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України.
Суд у цій справі виходив з того, що Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 зазначав, що предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007).
Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, в рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Отже, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Враховуючи викладене, керуючись вище наведеною позицією, апеляційний суд дійшов висновку, що зміна правового регулювання відносин у сфері пенсійного забезпечення прокурорів можлива лише у випадку внесення відповідних змін, зокрема до Закону №1697-VІІ, а інші нормативно-правові акти застосовуються лише у випадку їх прийняття відповідно до цього закону.
Враховуючи неодноразово викладену Конституційним Судом України юридичну позицію стосовно того, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.
У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони (зокрема, абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини рішення від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008), судова колегія зазначає, що Закон №4059-IX не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Слід наголосити, що зміни до Закону №1697-VІІ у частині, яка регламентує спірні правовідносини (щодо обмеження граничним (максимальним) розміром пенсії та застосування до суми перевищення коефіцієнту, визначеного Постановою КМУ № 1), не вносилися.
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori), «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali), «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Водночас зазначений бюджетний закон фактично обмежує розмір пенсії позивача, що порушує гарантії, закріплені у статтях 17 та 46 Конституції України.
Закон України про Державний бюджет України не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.
Колегія суддів вкотре наголошує, що відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; форми і види пенсійного забезпечення.
За приписами статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46 Конституції України).
Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили щодо інших законів.
Суд апеляційної інстанції враховує, що Закон України «Про Державний бюджет на 2025 рік» не містить жодних приписів про повноваження Кабінету Міністрів України визначати форми і види пенсійного забезпечення, жодних приписів про коефіцієнти пониження пенсій.
Водночас, Закон про Державний бюджет України - закон, який затверджує Державний бюджет України та містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного періоду (пункт 24 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України).
Тобто існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати якими можливо, застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (lex specialis derogat generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону № 1789-ХІІ, а положення Закону №4059-IX вважати загальними нормами (lex generalis).
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Відповідно до частини 3 статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Повноваження суду не застосовувати нормативно-правовий акт у разі висновку про його суперечність Конституцій України закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту кореспондує з принципом верховенства права.
При цьому, дотримання принципу верховенства права можливе лише за умови застосування судами під час розгляду та вирішення справ законодавчого акта, який відповідає критерію «якості закону».
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно із правовою позицією Верховного Суду такі нормативно-правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19).
При цьому, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Застосовуючи такий підхід до спірних правовідносин, дії відповідача щодо виплати позивачу пенсії з 01 січня 2025 року із застосуванням коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону №4059-IX та пунктом 1 Постанови КМУ № 1, не відповідають приписам статей 19, 92 Конституції України та статті 2 КАС України, у зв'язку із чим є протиправними.
Застосувавши нормативно-правові акти, які не урегульовають умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України, протиправно обмеживши право позивача на належний соціальний захист, ГУ ПФУ вийшло за межі наданих повноважень, що є беззаперечною підставою для визнання протиправними його дій.
Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що суд попередньої інстанції дійшов правильного висновку щодо протиправності дій відповідача, які полягали в застосуванні коефіцієнтів зменшення, встановлених статтею 46 Закону №4059-IX та постановою Кабінету Міністрів України №1, до перерахованої в січні 2025 року пенсії позивача.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 11 вересня 2025 року у справі № 120/1081/25, від 17 вересня 2025 року у справі №240/1202/25, від 23 вересня 2025 року у справі № 380/1811/25, від 23 вересня 2025 року у справі № 140/2163/25 та від 22 жовтня 2025 року у справі №520/11006/25.
Установлені в межах розгляду даної справи фактичні обставини у повному обсязі спростовують наведені відповідачем в апеляційній скарзі доводи.
Підсумовуючи вище наведене, колегія суддів уважає, що суд попередньої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права.
У відповідності до ст. 315, 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно установив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.10.2025 року у справі №420/21681/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення.
Суддя-доповідач О.О. Димерлій
Судді О.І. Шляхтицький Н.В. Вербицька