17 грудня 2025 року справа №200/2772/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Блохіна А.А., Казначеєва Е.Г., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 липня 2025 року у справі № 200/2772/25 (головуючий І інстанції Олішевська В.В.) за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, Головного управління національної поліції у м. Києві про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-
Біленко Євген Леонідович в інтересах ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі - відповідач 1), Головного управління національної поліції у м. Києві (далі - відповідач 2), в якому, з урахуванням уточненого позову від 02.05.2025 року, просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_2 грошового забезпечення та протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в м. Києві щодо проведення повного розрахунку з ОСОБА_2 при звільненні зі служби в Національній поліції.
- стягнути солідарно з Головного управління Національної поліції в Донецькій області та Головного управління Національної поліції в м. Києві на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме, за період з 17.05.2023 по 21.01.2025 у розмірі шести розмірів місячного середнього заробітку.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30.07.2025 року позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції України в Донецькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме, за період з 13.12.2022 по 22.01.2025;
- зобов'язано Головне управління Національної поліції України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період 13.12.2022 по 22.01.2025 включно у розмірі 107439 грн 30 коп;
- в задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Відповідач 1 звернувся з апеляційною скаргою на рішення суду, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове про відмову у задоволені позову через порушенням норм матеріального права.
Вважає, що нормативно-правовими актами в сфері виплати грошового забезпечення поліцейським не передбачено виплату грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. Зміни в спеціальному законодавстві з питань які виникають у зв'язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, що відбулися з 01 травня 2022 року, а саме нова редакція статті 60 Закону № 580-VIII, виключили можливість застосування приписів загального законодавства у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.
Однак, всупереч вищевказаному положенню спеціального законодавства, яке унормовує проходження служби в поліції, судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення було застосовано норми загального трудового законодавства.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 у справі № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) визначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Так, ще у постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15 Верховний Суд України висловив правову позицію, згідно з якою у відносинах публічної служби пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство треба застосовувати у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться в спеціальному законі. І на даний час Верховний Суд від цієї позиції не відступав.
Оскільки спір фактично стосується поліцейського, вважаємо, що у спірних правовідносинах пріоритетному застосуванню підлягають саме норми Закону № 580 VIII та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції, як спеціального законодавства. Крім того, застосування статті 117 КЗпП України до спірних відносин суперечить положенням частини 6 статті 7 КАС України, якою встановлено, що для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування, аналогія закону та аналогія права не застосовується.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Такий висновок висловив Верховний Суд у постанові від 18.02.2021 у справі № 160/6885/19.
Встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права, є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховний Суду від 27.08.2020 у справі № 540/427/19.
Крім того, положеннями Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, визначено, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Отже, стягнення судом з ГУНП в області на користь ОСОБА_2 певної суми коштів, є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Представником відповідача 2 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просив:
- апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30.07.2025 у судовій адміністративній справі №200/2772/25 - задовольнити у повному обсязі;
- ршення Донецького окружного адміністративного суду від 30.07.2025 у судовій адміністративній справі №200/2772/25 - скасувати у повному обсязі та ухвалити нове рішення суду, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції України в Донецькій області та Головного управління Національної поліції у м. Києві про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - відмовити у повному обсязі.
Вимоги до відзиву на апеляційної скарги передбачені ст. 304 КАС України.
За ч.ч. 1, 2 ст. 304 КАС України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.
Відзив на апеляційну скаргу має містити:
1) найменування суду апеляційної інстанції;
2) ім'я (найменування), поштову адресу особи, яка подає відзив на апеляційну скаргу, а також номер засобу зв'язку, адресу електронної пошти, за наявності, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;
3) обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги;
4) у разі необхідності - клопотання особи, яка подає відзив на апеляційну скаргу;
5) перелік матеріалів, що додаються.
Тобто, в даному випадку, враховуючи призначення до розгляду апеляційної скарги ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 19 червня 2024 року, заявник при подані відзиву на цю скаргу зобов'язаний обґрунтувати заперечення щодо змісту і вимог апеляційної скарги.
Суд зазначає, що фактично за своїм змістом відзив заявника на апеляційну скаргу відповідача 1 не відповідає вимогам ст. 304 КАС України, оскільки відсутні обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, навпаки у цьому відзиві відповідач 2 висуває власні вимоги, як це передбачено вимогами до апеляційної скарги.
Отже, фактично за своїм змістом заявником подано не відзив на апеляційну скаргу відповідача 1, а апеляційну скаргу.
Враховуючи зазначені норми, апеляційний суд не бере до уваги цей відзив, оскільки такий не відповідає вимогам ст. 304 КАС України.
Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу, який листом повідомив, що зазначена справа зареєстрована через «ЄСІТС», тому в паперовому вигляді відсутня, електронну картку справи можна отримати, витребував справу з ЦБД КП «Діловодство спеціалізованого суду».
За ч.ч. 1, 4 ст. 18 КАС України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система. Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
За пп. 15 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі (пп. 15.1); розгляд справи у суді здійснюється за матеріалами справи у паперовій формі (пп. 15.3).
Суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи у паперовій або електронній формі в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 9 ст. 18 КАС України).
Процесуальні та інші документи і докази в паперовій формі зберігаються в додатку до справи в суді першої інстанції та у разі необхідності можуть бути оглянуті учасниками справи чи судом першої інстанції або витребувані судом апеляційної чи касаційної інстанції після надходження до них відповідної апеляційної чи касаційної скарги (ч. 10 ст. 18 КАС України).
За пп. 5.2 п.5 розділу І Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, електронна копія паперового документа - документ в електронній формі, що містить візуальне подання паперового документа, отримане шляхом сканування (фотографування) паперового документа. Відповідність оригіналу та правовий статус електронної копії паперового документа засвідчуються кваліфікованим електронним підписом особи, що створила таку копію.
Відповідно до ст. 311 КАС України справу розглянуто в письмовому провадженні.
Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційної скарги, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення, виходячи з наступного.
Наказом начальника Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 06.03.2022 № 115 о/с позивача призначено на посаду слідчого відділенні розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи, слідчого відділу Маріупольського районного управління поліції з 06.03.2022.
Наказом начальника Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 09.12.2022 № 596 о/с позивача переведено до Головного управління Національної поліції в м. Києві, звільнивши з її посади з 12 грудня 2022 року.
Наказом начальника Головного управління Національної поліції у м. Києві від 15.05.2023 № 795 о/с позивача звільнено зі служби в поліції з 16 травня 2023 року.
22 січня 2025 Головним управлінням Національної поліції в Донецькій області виплачено позивачу грошове забезпечення у розмірі 6070,20 грн за період з 06.03.2022 по 31.03.2022, що підтверджується наданими позивачем доказами та визнається відповідачами.
Апеляційний суд надає правову оцінку спірним правовідносинам в межах доводів апеляційної скарги та враховує наступне.
Отже, спірним при апеляційному перегляді справи є:
- застосування норм трудового законодавства щодо поліцейських в питаннях стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- наявність чи відсутність втручання в дискреційні повноваження відповідача при стягненні судом з ГУНП в Донецькій області на користь ОСОБА_2 певної суми коштів.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України врегульовано Законом України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII).
За ч.ч. 2, 3 статті 77 Закону № 580-VIII днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.
День звільнення вважається останнім днем служби.
Згідно з ч.ч. 1, 2 статті 94 Закону № 580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
За п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок № 260).
За п. 3 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.
До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
За абз. 1 пункту 7 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення поліцейським виплачується за місцем проходження служби виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом органу поліції на грошове забезпечення.
Відповідно до пункту 11 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення, виплачене поліцейському несвоєчасно або в меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, протягом якого поліцейський мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.
Виплата одноразових додаткових видів грошового забезпечення здійснюється, якщо звернення про їх отримання надійшли до закінчення трьох років з дня виникнення права на їх отримання.
За п. 13 розділу І Порядку № 260 виплата грошового забезпечення поліцейським та здобувачам ЗВО здійснюється щомісяця з 25 числа по останній день місяця за поточний місяць. Виплата грошового забезпечення поліцейським поліції охорони здійснюється щомісяця до 07 числа за минулий місяць.
Згідно з п. 15 розділу І Порядку № 260 при прийнятті на службу до Національної поліції грошове забезпечення поліцейським нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення поліцейським виплачується по день їх звільнення зі служби в поліції включно.
За абз. 7, 8 пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Зазначені норми є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейських та у випадку виникнення спорів з цього приводу.
Непоширення на поліцейських норм Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.
Питання щодо дати проведення остаточного розрахунку з поліцейськими при звільненні із служби в поліції, відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських із служби в поліції, зокрема, за затримку виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки, - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
Згідно з ч. 6 статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.
За ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю, суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми КЗпП України.
За статтею 117 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ внесено зміни до статті 117 КЗпП України.
За статтями 116, 117 КЗпП України (в редакції чинній з 19.07.2022) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. {Стаття 116 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3248-IV від 20.12.2005, № 2352-IX від 01.07.2022}.
У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. {Стаття 117 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3248-IV від 20.12.2005; текст статті 117 в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022}.
Відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Апеляційний суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 08.10.2025 року у справі № 489/6074/23 щодо поширення норм трудового законодавства (ст.ст116, 117 КЗпП України) на поліцейських під час вирішення спорів щодо стягнення середнього заробітку час затримки розрахунку при звільненні.
Щодо доводів апелянта про втручання в дискреційні повноваження відповідача при стягненні судом з ГУНП в Донецькій області на користь ОСОБА_2 певної суми коштів, апеляційний суд враховує наступне.
Згідно з Рекомендаціми № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
За п. 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто, дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Апеляційний суд також, враховує висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 08.10.2025 року у справі № 489/6074/23 щодо наявності повноважень у суду, який розгладає трудовий спір, розрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Отже, доводи апелянта про втручання в його дискреційні повноваження є необгрунтованими.
Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджує висновки суду першої інстанції в частині:
- застосування норм трудового законодавства щодо поліцейських в питаннях стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- наявності у суду повноважень, при вирішенні цього спору, з розрахунку та стягненню суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Апеляційний суд не надає правову оцінку здійсненому розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, здійсненому судом першої інстанції, оскільки це не є предметом апеляційного оскарження.
Отже, спір, в межах доводів апеляційної скарги, судом першої інстанції вирішений правильно, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, внаслідок чого відсутні підстави для скасування рішення суду.
Керуючись ст.ст. 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 липня 2025 року у справі № 200/2772/25 за позовом Біленка Євгена Леонідовича в інтересах ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, Головного управління національної поліції у м. Києві про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - залишити без змін.
Повний текст постанови складений 17 грудня 2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та відповідно до ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий І.В. Геращенко
Судді: А.А. Блохін
Е.Г. Казначеєв