17 грудня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/6080/24-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Сіжук О.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов'язати вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про скасування рішення №057250006080 про відмову в призначенні пенсії від 11.09.2024; зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 04.09.2024 і призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; зобов'язання зарахувати до пільгового стажу роботи за Списком № 2 періоди роботи з 16.01.2003 по 26.03.2003 на ПАТ ЦЗФ «Україна»; зобов'язання зарахувати до страхового стажу період роботи з 01.11.2019 по 10.11.2020 (ПАТ ЦЗФ «Україна»).
В обґрунтування позову вказала, що Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області не зарахувало до страхового стажу позивача період роботи з 01.11.2019 по 10.11.2020 у зв'язку з несплатою страхових внесків, та до пільгового стажу період з 16.01.2003 по 26.03.2003 згідно довідки від 23.02.2024 №112 оскільки в постанові Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 №36 коди КП не передбачені. На думку позивача, основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а обов'язок щодо правильності її заповнення покладено саме на роботодавця. Крім того, вказує, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідність за несвоєчасну або не у повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. У зв'язку з наведеним вважає, що рішення про відмову у призначенні пенсії від 11.09.2024 № 057250006080 є протиправним та підлягає скасуванню.
Ухвалою судді Чернівецького окружного адміністративного суду позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.
Ухвалою судді Чернівецького окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області подало до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечувало проти позову, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість заявлених позивачем вимог. Зазначило, що підстав для призначення позивачу пенсії немає, оскільки у позивача відсутній необхідний стаж для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
04.09.2024 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Вказана заява за принципом екстериторіальності спрямована для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.
За результатами розгляду заяви позивача від 04.09.2024 про призначення пенсії, 11.09.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області прийнято рішення за №057250006080 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Як слідує із оскаржуваного рішення, страховий стаж особи становить 28 років 08 місяців 10 днів. До страхового стажу не зараховано періоди роботи з 01.11.2019 по 10.11.2020, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутня сплата внесків, до пільгового стажу не зараховано період з 16.01.2003 по 26.03.2003 згідно довідки від 23.02.2024 №112, оскільки в постанові Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 №36 коди КП не передбачені.
У зв'язку з тим, що позивач не досягнула пенсійного віку, Головне управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області вирішило відмовити позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно Закону №1058.
Вважаючи відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» протиправною, позивач звернулася до суду з вказаним позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою та другою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Як вбачається з рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 11.09.2024 057250006080, що є предметом цього спору, позивачу відмовлено в призначені пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 за відсутності необхідного пенсійного віку.
Порядок призначення пенсії, у тому числі на пільгових умовах, встановлений Законами України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII, доповнено Закон №1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:
«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
50 років - по 31 березня 1965 року включно;
50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року;
51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року;
51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року;
52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року;
52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року;
53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року;
53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року;
54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року;
54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року;
55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.».
Відповідно до статті 12 Закону №1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість, згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII (в редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VІІІ (далі - Закон №213-VІІІ) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом №213-VІІІ, який набрав чинності 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону №1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Крім цього, абзацом другим пункту «б» статті 13 Закону №1788-ХІІ також установлено, що до досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року.
Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII.
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.».
Таким чином, Конституційним Судом України визнано неконституційними окремі положення Закону №1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Водночас Конституційним Судом України встановлено, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні №1-р/2020).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, то такі явно суперечать одна одній.
Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України»).
Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19), у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, в даному випадку підлягають застосуванню саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням висновків Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
Наведене є правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 з подібних правовідносин, яку суд враховує при вирішенні цього спору в силу вимог частини п'ятої статті 242 КАС України.
Вказана правова позиція також наведена і у постанові Верховного Суду від 22.09.2022 року по справі №320/4339/20.
З огляду на викладене та беручи до уваги висновки Верховного Суду у справі №360/3611/20, в даних спірних відносинах підлягають застосуванню норми пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, згідно з якими право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах виникає по досягненню 50 років.
Таким чином, з урахуванням наведеного, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області протиправно відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах з підстав (як зазначено у рішенні від 11.09.2024 057250006080) відсутності необхідного пенсійного віку, оскільки на момент звернення із заявою про призначення пенсії вік позивача становив 50 років, який є достатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, згідно пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII.
Щодо доводів оскаржуваного рішення про незарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 01.11.2019 по 10.11.2020 у зв'язку з несплатою страхових внесків, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.
Пунктом 3 Порядку №637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно із пунктом 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.
Крім цього, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а за порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність (пункт 4 Постанови).
Отже, трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, і лише у разі відсутності в ній відповідних записів та наявності неточностей, особа, що звертається за призначенням пенсії, на підтвердження стажу роботи, повинна надати інші документи.
Разом з цим, досліджуючи зміст трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , в оскаржуваний періоди в ній містяться наступні записи:
- № 5 - 01.01.2002 - прийнята по переводу контролером продуктів збагачення в ЗАТ збагачувальна фабрика «Селидівська» - наказ №1/к від 02.01.2002;
- №6 - 27.03.2003 - переведена начальником відділу технічного контролю - наказ №134/к від 27.03.2003;
- №8 - 24.03.2009 - прийнята завідуючою хімічної лабораторії в ПАТ «Центральна збагачувана фабрика Україна» - наказ №43 від 24.03.2009;
- №12 - 10.11.2020 - звільнена за власним бажання згідно пункту 3 статті 38 КЗпП України - наказ №370 від 10.11.2020.
Як вбачається з індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 (форма ОК-5), ТОВ «Центральна збагачувальна фабрика «Селидівська» у період з січня 2003 по березень 2003 включно сплачувались страхові внески за застраховану особу ОСОБА_1 .
Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 (форма ОК-5), ПАТ «Центральна збагачувана фабрика Україна» у період з листопада 2019 по листопад 2020 не сплачувались страхові внески за застраховану особу ОСОБА_1 .
Вказане виключає обов'язок позивача при призначенні пенсії надавати інші документи, які підтверджують його стаж роботи у спірні періоди, та, відповідно, безпідставність посилань пенсійного органу на те, що такі періоди роботи не підлягають зарахуванню до страхового стажу у зв'язку з відсутністю інформації про сплату страхових внесків.
Порядок обчислення та сплати страхових внесків визначено у статті 20 Закону №1058-IV, відповідно до якої страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Згідно зі статтею 106 Закону №1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати.
Отже, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті. Призначення/перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає (підлягала) загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює особа, страхувальником сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом зазначених вище норм обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Суд зауважує, що в межах даних спірних відносин не підлягає дослідженню питання, чи нараховувались позивачу страхові внески і чи були вони сплачені. Сплата страхувальником страхових внесків є кінцевим етапом, якому передує нарахування страхового внеску.
Водночас позивач, відносно якого названі вище обов'язки не були виконані страхувальником, не повинен відповідати за їх неналежне виконання, а тому ймовірна несплата підприємством страхових внесків чи відсутність відомостей про сплату страхових внесків страхувальником, за умови наявності інших доказів, якими підтверджується факт роботи особи на підприємстві (в даному випадку спірні періоди роботи позивача підтверджуються записами трудової книжки) не можуть бути підставою для незарахування до страхового стажу періодів роботи позивача на такому підприємстві.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 17.07.2019 у справі №144/669/17 та від 20.03.2019 у справі №688/947/17.
Отже, відсутність даних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за періоди роботи позивача з 01.11.2019 по 10.11.2020 не є підставою для позбавлення позивача права на призначення пенсії.
Виходячи з наведеного, суд вважає, що названий вище період роботи позивача підлягає зарахуванню до страхового стажу.
Стосовно періоду роботи позивача з 16.01.2003 по 26.03.2003 суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 №36 затверджено списки виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (Постанова втратила чинність на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 №461, однак була чинна у спірний період).
Суд погоджується з відповідачем, що Постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 №36 коди КП не передбачені.
Водночас, в матеріалах справи відсутня довідка від 23.03.2024 №112, а тому в суду відсутня можливість для надання оцінки вказаній довідці.
Крім того, в позовній заяві позивач жодним чином не обґрунтовує порушення свого права щодо не зарахування відповідачем періоду роботи з 16.01.2003 по 26.03.2003.
Таким чином, суд не вбачає підстав для задоволення вказаної позовної вимоги.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
З огляду на наведене, суд вважає, що оскаржуване рішення про відмову в призначенні пенсії за віком Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 11.09.2024 №057250006080, прийнято пенсійним органом без урахування всіх обставин по справі, що мають значення для його прийняття та без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовані оскаржувані рішення.
З урахуванням викладеного, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 11.09.2024 №057250006080.
Стосовно вимоги позивача про зобов'язання відповідача призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає наступне.
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Доцільно відзначити, що здійснення дискреційних повноважень може в деяких випадках передбачати вибір між здійсненням певних дій і нездійсненням дії.
Акт, прийнятий у ході здійснення дискреційних повноважень, підлягає контролю відносно його законності з боку суду або іншого незалежного органу.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Отже, законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
З огляду на суть та характер спірних відносин, зважаючи на необґрунтованість і передчасність прийнятого оскаржуваного рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком, суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача буде, окрім визнання протиправним та скасування вказаного рішення, і зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати позивачу до страхового стажу період роботи з 01.11.2019 по 10.11.2020 та зобов'язати повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду.
На переконання суду, саме такий спосіб захисту порушених прав позивача відповідає об'єкту порушеного права й у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивачем доведено наявність підстав для часткового задоволення заявлених вимог. Натомість доводи відповідачів по суті спору не свідчать про законність вчинених ним дій.
Відповідно до частини статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню пропорційно до розміру задоволених вимог в сумі 605,60 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, оскаржуване рішення якого визнано протиправним та скасовано.
Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 241 - 246, 250 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов'язати вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 11.09.2024 №057250006080 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 01.11.2019 по 10.11.2020 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.09.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
У відповідності до статей 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (площа Центральна, 3, місто Чернівці, Чернівецька область, 58002, ідентифікаційний код юридичної особи 40329345).
Суддя Сіжук Ольга Володимирівна