16 грудня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/5329/25-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григораша В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої звернувся адвокат Шеремета Ігор Степанович (пров. Шкільний, 1/5, м. Чернівці, Чернівецька область, 58000) до Третього відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови,-
До Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (позивач) до Третього відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (відповідач) з такими позовними вимогами, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог:
визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 30.10.2025 року у виконавчому провадженні №77110815 винесеної Головним державним виконавцем Третього відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Григорчуком Т.В., якою накладено штраф в розмірі 3400 гривень за невиконання рішення суду.
В обґрунтування поданого позову зазначено, що позивач не погоджується із винесеною органом державної виконавчої служби постановою про накладення штрафу, вважає її протиправною та просить скасувати. Вказувала, що невиконання рішення суду не мало місця з вини позивачки, а було обумовлене психоемоційним станом дітей, що підтверджується висновком дитячого психолога, яка була присутня під час зазначеної виконавчої дії. Також вказувала, що у її діях відсутній умисел, оскільки вона виконала рішення суду настільки, наскільки це було можливо, створивши умови для зустрічі, забезпечивши присутність психолога та не перешкоджаючи прибуттю батька. Однак фактична реалізація зустрічі стала неможливою через обставини непереборної сили - панічну реакцію та ретравматизацію дітей.
Таким чином, державним виконавцем не перевірено причини невиконання судового рішення у встановлений спосіб, та винесено спірну постанову без врахування всіх обставин, що мають значення для її прийняття, необґрунтовано та не у спосіб встановлений законом.
Ухвалою суду від 17.11.2025 відкрито провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей ст. 287 КАС України, на 27.11.2025.
У судовому засіданні, призначеному на 27.11.2025 задоволено клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи та задоволено клопотання позивача та його представника про продовження строку розгляду справи. Відкладено розгляд справи на 12:00 год. 04.12.2025.
Ухвалою суду від 01.12.2025 ОСОБА_2 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.
В судовому засіданні позивач та його представник, підтримали заявлені позовні вимоги та просили їх задовольнити, з викладених у заяві по суті спору підстав.
Представник відповідача та третя особа в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог та просили відмовити у їх задоволенні.
04.12.2025 сторонами подано суду заяви про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.
Згідно ч. 3 ст. 194 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Враховуючи приписи ст.194 КАС України суд продовжив розгляд і вирішення справи у письмовому провадженні, за наявними у ній матеріалами.
В період з 08.12.2025 по 12.12.2025 головуючий по справі суддя Григораш В.О. перебував у відпустці.
Перевіривши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, судом встановлено наступне.
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 17.09.2024 у справі 726/3005/23 змінено Рішення Садгірського районного суду м. Чернівців від 22.05.2024 в частині визначення порядку участі у вихованні та спілкуванні батька ОСОБА_2 із його дітьми - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Встановлено наступний порядок участі батька ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні із його дітьми - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у формі побачень:
- протягом першого року з дня прийняття даної постанови, тобто до 17.09.2025 за попередньою домовленістю з матір'ю та з урахуванням режиму дня та стану здоров'я дітей кожної неділі в проміжок часу з 10:00 години до 13:00 години в присутності матері за місцем проживання дітей чи в іншому місці за погодженням батьків;
- в подальшому, тобто після 17.09.2025 за попередньою домовленістю з матір'ю та з урахуванням режиму дня та стану здоров'я дітей кожної неділі в проміжок часу з 10:00 години до 18:00 години без присутності матері у місці за вибором батька із обов'язком забрати дітей із місця їхнього проживання та повернути назад до місця їх проживання;
- 15 серпня у день народження батька дітей ОСОБА_2 , щорічно, у проміжок часу із 09:00 години до 18:00 години, якщо припадає на вихідний чи святковий день та з 18:00 години до 21:00 години якщо вказана дата припадає на будній день, без присутності матері у місці за вибором батька із обов'язком забрати дітей із місця їхнього місця проживання та повернути назад до місця їх проживання;
- у різдвяні, новорічні та пасхальні свята, святкові дні - 16 червня (день Діани), ІНФОРМАЦІЯ_1 (день народження ОСОБА_5 ), 1 вересня, 8 березня, щорічно, за бажанням дітей та за домовленістю з матір'ю.
У решті рішення залишено без змін.
10.02.2025 головним державним виконавцем Третього відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Григорчуком Т.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №77110815 про примусове виконання виконавчого листа №726/3005/23 виданого 22.05.2024 Садгірським районним судом м. Чернівці на виконання рішення у справі 726/3005/23.
Під час вчинення виконавчих дій, 26.10.2025 державним виконавцем Третього відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Гурильовим О.В. складено акт державного виконавця, згідно якого державним виконавцем встановлено, що рішення боржником не виконується.
На підстав вказаного акту, 30.10.2025 головним державним виконавцем Третього відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Григорчуком Т.В. при примусовому виконанні виконавчого листа №726/3005/23 виданого 22.05.2024 в межах ВП77110815 винесено постанову, якою за невиконання рішення суду накладено на ОСОБА_1 штраф у розмірі 3400,00 грн.
Вважаючи протиправною постанову про накладення штрафу, позивач звернувся до суду з позовом про її скасування.
До спірних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить висновки по суті спору.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).
Статтею 1 Закону №1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У відповідності до ст.2 Закону №1404-VIII виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов'язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
За змістом п.2 ч.1 ст.3 Закону №1404-VІІІ відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів - ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.
У ч. 1 ст. 5 Закону №1404-VІІІ зазначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до п.1 ч.1 ст.18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (п.1 ч.2 ст.18 Закону №1404-VIII).
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (п.1 ч.3, ч.4 ст.18 Закону №1404-VIII).
Відповідно до ч.6 ст.26 Закону №1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).
Частиною 1 ст.28 Закону №1404-VIII встановлено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простою кореспонденцією або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, які надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною регламентовано ст. 64-1 Закону №1404-VIII.
Згідно ч.1 указаної статті Закону №1404-VIII, виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.
Відповідно до ч.2 ст.64-1 Закону №1404-VIII державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.
Частинами 3 та 4 ст.64-1 Закону №1404-VIII визначено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.
Отже, вказаним Законом чітко встановлений перелік дій, що вчиняє виконавець при виконанні рішення про встановлення побачення з дитиною.
Поряд з цим, відповідно до Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження", інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.04.2012, затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 (далі - Інструкція №512/5), яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до п. 5 розділу ІХ Інструкції №512/5, якщо рішенням про встановлення побачення з дитиною не визначено час та (або) місце побачення стягувача з дитиною, державний виконавець викликає сторони виконавчого провадження з метою визначення часу та (або) місця такого побачення шляхом надіслання викликів одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.
Державний виконавець визначає час та (або) місце побачення стягувача з дитиною, враховуючи позицію сторін виконавчого провадження та інтереси дитини, шляхом винесення постанови про визначення часу та (або) місця побачення стягувача з дитиною.
Згідно з п.п. 8, 9 розділу ІХ Інструкції №512/5 державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником рішення про встановлення побачення з дитиною у час та місці побачення стягувача з дитиною, визначені рішенням або державним виконавцем. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною третьою статті 64-1 Закону № 1404-VІІІ.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною четвертою статті 64-1 Закону № 1404-VІІІ.
Відповідно до ст. 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Після складення акта виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Із системного аналізу зазначених норм слідує, що виконання рішення суду про встановлення побачення з дитиною не передбачає примусового виконання. Виконання рішення покладається на боржника, а державний виконавець лише здійснює перевірку виконання і у випадку не виконання рішення може скласти про це акт. Під час виконання рішень немайнового характеру державний виконавець фактично надає боржнику строк на добровільне виконання рішення, а у випадку повторного невиконання боржником рішення протягом наданого строку законодавець диференціює подальші дії державного виконавця залежно від участі боржника в процесі виконання рішення.
Якщо рішення можливо виконати без участі боржника державний виконавець вживає заходів примусового виконання рішення, а якщо рішення неможливо виконати без участі боржника, державний виконавець лише здійснює перевірку виконання боржником цього рішення, а після надсилання органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, тобто не вживає жодних заходів примусового виконання рішення.
Так, предметом спору у цій справі є законність винесення постанови державного виконавця від 30.10.2025, яка винесена головним державним виконавцем Третього відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Григорчуком Т.В. в межах виконавчого провадження №77110815 про накладення на позивача штрафу за невиконання рішення у цивільній справі №726/3005/23, яким встановлено порядок участі у вихованні та спілкуванні батька ОСОБА_2 із його дітьми - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Як встановлено судом, рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 22.05.2024 у справі № 726/3005/23 зобов'язано ОСОБА_1 усунути ОСОБА_2 перешкоди у вихованні та спілкуванні з малолітніми дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Визначено порядок спілкування та побачення ОСОБА_2 із його дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 17.09.2024 у справі №726/3005/25 рішення Садгірського районного суду м. Чернівців від 22.05.2024 в частині визначення порядку участі у вихованні та спілкуванні ОСОБА_2 із його дітьми - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 змінено та встановлений наступний порядок участі батька ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні із дітьми - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у формі побачень:
- протягом першого року з дня прийняття даної постанови, тобто до 17 вересня 2025 року за попередньою домовленістю з матір'ю та з урахуванням режиму дня стану здоров'я дітей кожної неділі в проміжок часу з 10:00 години до 13:00 години в присутності матері за місцем проживання дітей чи в іншому місці за погодженню батьків;
- в подальшому, тобто після 17 вересня 2025 року за попередньою домовленістю з матір'ю та з урахуванням режиму дня та стану здоров'я дітей кожної неділі в проміжок часу з 10:00 години до 18:00 години без присутності матері у місці за вибором батька із обов'язком забрати дітей із місця їхньої проживання та повернути назад до місця їх проживання;
- 15 серпня у день народження батька дітей ОСОБА_2 , щорічно, у проміжок часу із 09:00 годи - 15 серпня у день народження батька дітей ОСОБА_2 , щорічно, у проміжок часу із 09:00 годи до 18:00 години, якщо припадає на вихідний чи святковий день з 18:00 години до 21:00 години якщо вказана дата припадає на будній день, без присутності матері у місці за вибором батька із обов'язком забрати дітей із місця їхнього місця проживання та повернути назад до місця їх проживання;
- до 18:00 години, якщо припадає на вихідний чи святковий день з 18:00 години до 21:00 години якщо вказана дата припадає на будній день, без присутності матері у місці за вибором батька із обов'язком забрати дітей із місця їхнього місця проживання та повернути назад до місця їх проживання;- у різдвяні, новорічні та пасхальні свята, святкові дні - ІНФОРМАЦІЯ_2 (день народженця ОСОБА_6 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 (день народження ОСОБА_5 ), 1 вересня, 8 березня щорічно, за бажанням дітей та за домовленістю з матір'ю.
Відповідно до мотивувальної частини цієї постанови апеляційний суд зазначив, що діти є дуже малого віку: 2 та 4 рочки. Менша дитина практично батька не знає, оскільки сторони припинили шлюбні стосунки ще до її народження. Отже, для звикання та налагодження стосунків з батьком дітям потрібний певний час для адаптації. А тому колегія суддів визначила, що зустрічі з дітьми протягом першого року з дня прийняття даної постанови слід проводити батькові в присутності матері ОСОБА_1 .
Суд звертає увагу, що по спливу першого року з дня прийняття постанови апеляційним судом (тобто після 17 вересня 2025 року), батьку дітей ОСОБА_2 згідно рішення суду надано право на побачення з дітьми за попередньою домовленістю з матір'ю та з урахуванням режиму дня та стану здоров'я дітей кожної неділі в проміжок часу з 10:00 години до 18:00 години без присутності матері у місці за вибором батька із обов'язком забрати дітей із місця їхньої проживання та повернути назад до місця їх проживання.
З огляду на зміст указаної постанови та беручи до уваги положення ст.ст 63, 64-1 Закону №1404-VIII суд зазначає, що виконання постанови Чернівецького апеляційного суду від 17.09.2024, можливе лише за участі боржника, а саме позивача по даній справі, а тому державний виконавець не вживає жодних заходів примусового виконання рішення, а лише здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням.
Статтею 75 Закону №1404-VIII визначено відповідальність за невиконання рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі.
Частинами 1, 2 ст.75 Закону №1404-VIII визначено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Згідно із пункту 9 розділу ІХ Інструкції №512/5 у разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною третьою статті 64-1 Закону.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені частиною четвертою статті 64-1 Закону.
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання (виконати судове рішення).
Така відповідальність настає за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем. Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника наклали штраф за невиконання/повторне невиконання судового рішення потрібно з'ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим документом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. У цьому зв'язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з'ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до ст. 75 Закону №1404-VIII.
Суд зазначає, що поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об'єктивно) перешкодило виконати судове рішення.
Судом встановлено, що 26.10.2025 за адресою: АДРЕСА_1 проведено виконавчу дію щодо участі батька ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні зі своїми дітьми - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . За результатами виконавчої дії, державним виконавцем Гурильовим О. складено Акт державного виконавця.
У вказаному акті представником відповідача зафіксовано, що мати ОСОБА_1 вивела дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 із приміщення будинку, проте посилаючись на небажання дітей не надала можливість проведення спільного часу з батьком ОСОБА_2 , Боржником було залучено психолога ОСОБА_7 .
На цій підставі, головним державним виконавцем Третього відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Григорчуком Т.В. винесено постанову про накладення штрафу від 30.10.2025 ВП №77110815 за невиконання судового рішення та накладено на боржника - ОСОБА_1 штраф на користь держави у розмірі 3400,00 грн.
Надаючи оцінку наявності підстав для винесення відповідачем вказаної постанови про накладення штрафу та з'ясовуючи причини невиконання позивачем судового рішення, суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для винесення постанови про накладення на боржника - ОСОБА_1 штрафу від 30.10.2025 ВП №77110815 за невиконання судового рішення слугував акт державного виконавця від 26.10.2025, яким було встановлено факт невиконання позивачем, як боржником у виконавчому провадженні ВП №77110815, судового рішення.
У контексті наведеного, суд вважає за необхідне підкреслити, що відповідно до ч. 1 ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Згідно з положеннями ст.14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Положеннями ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Отже, для цілей ст. 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".
Крім того, суд звертає увагу, що з аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст. 129-1 Конституції України.
Отже, основним призначенням стадії виконавчого провадження є фактичне втілення судових присуджень у певні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Тому, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Водночас, позивачем не було забезпечено виконання приписів рішення суду для побачення дітей із батьком, у зв'язку із чим державним виконавцем винесено оскаржувану постанову про накладення штрафу.
Стосовно доводів позивача про те, що небажання дітей зустрічатися з батьком є поважною причиною невиконання судового рішення, суд зазначає наступне.
Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об'єктивно) перешкодило виконати судове рішення.
Повторним невиконанням судового рішення в розумінні статті 64-1 Закону №1404-VІІІ є встановлений відповідним актом державного виконавця факт кожного наступного невиконання боржником судового рішення після складення акту про невиконання такого рішення вперше та винесення відповідної постанови про накладення штрафу за невиконання судового рішення без поважних причин.
Позивач стверджує, що нею було вчинено всі дії направлені на виконання рішення суду в частині здійснення побачення дітей із батьком. А саме, 26.10.2025 нею було забезпечено готовність дітей до зустрічі із батьком, вдягнено їх по сезону та виведено у двір будинку, що свідчить про відсутність перешкод з її боку для проведенню побачення дітей з батьком. Однак діти, побачивши батька почали плакати, кричати та висловили чітке небажання з ним зустрічатися. На переконання позивача, висловлена дітьми позиція щодо не бажання спілкуватися з батьком є поважною об'єктивною причиною, що не залежить від її волі, яка в даному випадку унеможливлює (ускладнює) виконання нею рішення суду.
Конституцією України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою (частина 3 статті 51).
Стаття 12 Закону України "Про охорону дитинства" №2402-ІІІ від 26.04.2001 передбачає, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.
Згідно статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 (далі - Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюють вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки несуть основу відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Ухвалюючи рішення в справі "М. С. проти України" від 11.07.2017 (заява №2091/13), ЄСПЛ наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним.
Відповідно до змісту постанови Верховного Суду від 22.12.2021 у справі №554/1124/20 (провадження №61-18504св21), зауважено, що озвучена в судовому засіданні думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про визначення місця її проживання, оскільки думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, наприклад таких, як тривалий час проживання дитини з одним із батьків без можливості повноцінного спілкування з тим із батьків, з ким дитина не проживає.
У постанові від 08.03.2023 у справі №1309/9120/12 (провадження №61-4339св22) зазначено: "Колегія суддів зазначає, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини вимагає врахування поглядів дітей, ці погляди не обов'язково є незмінними, а заперечення дітей, які мають бути належним чином враховані, не обов'язково є достатніми для подолання інтересів батьків, особливо в тому, щоб мати постійний контакт з дитиною. Зокрема, право дитини висловлювати свої власні погляди не повинно тлумачитися як надання безумовного права вето дітям без будь-яких інших факторів, що розглядаються, а також проведення експертизи для визначення їх найкращих інтересів. Такі інтереси зазвичай передбачають, що зв'язки дитини з сім'єю повинні зберігатися, за винятком випадків, коли це може шкодити його здоров'ю та розвитку (рішення у справі "А.В. проти Словенії" від 09 квітня 2019 року)".
Судом досліджено відеодокази, які позивачем долучено до позову, з яких вбачається наступне. Дійсно, 26.10.2025, позивач забезпечила готовність дітей до зустрічі з батьком, одягнула по сезону дітей, та вивела їх для побачення із батьком. Біля будинку (на проїзній частині вулиці) очікували державний виконавець та батько дітей ОСОБА_2 . В цей час діти знаходилися біля матері та залученого нею психолога, поведінка дітей свідчила про сильне емоційне збудження (плакали). У подальшому діти зайшли до будинку, а ОСОБА_1 спілкувалася виключно з державним виконавцем. Державний виконавець у спокійній та толерантній формі пояснив ОСОБА_1 сутність вчинення виконавчої дії з огляду на спосіб та порядок побачення дітей з батьком на основі судових рішень у справі №726/3005/23. У свою чергу, ОСОБА_1 заперечувала щодо дійсної можливості здійснити побачення батька з дітьми через небажання дітей, на що державний виконавець склав відповідний акт та роз'яснив позивачці його зміст.
Так, суд зауважує, що із наданого до суду відеозапису не зрозуміло чи такі вислови дітей здійснені ними з власної волі, зокрема висловлені в наслідок не бажання спілкуватись з батьком, чи шляхом нав'язуванням іншою особою.
Без дійсного встановлення думки малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , за наслідком їхнього спілкування з фахівцем соціальної служби щодо бажання чи не бажання зустрічатись та спілкуватись з батьком, їхнє не бажання спілкуватись з батьком не може свідчити на їхню дійсну власну, без жодного примусу, волю.
Щодо не бажання дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зустрічатися з батьком, то суд насамперед звертає увагу на конфліктні відносини між позивачем, з якою проживають діти та їхнім батьком ОСОБА_2 . Своє негативне відношення до колишнього чоловіка (батька ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ) позивач не приховувала у залі судового засідання. Окрім того, на доданому відеозаписі вбачається, що позивачка здійснюючи відео-фіксацію виконавчих дій вже була налаштована упереджено й негативно.
Так, у постанові від 27.01.2021 по справі №727/3856/18 (провадження №61-16426св20) Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив: "Крім того, враховуючи думку дитини, суди повинні розуміти, що малолітня дитина є вразливою до маніпуляцій зі сторони дорослих, а також враховувати всі обставини, що могли спричинити формування саме такого бажання в дитини (зокрема, дитина тривалий час проживає з батьком, який чинить перешкоди у спілкування матері з сином, що призвело до такого негативного наслідку, як втрата сталих емоційних зав'язків матері та дитини)". В даному випадку діти проживають з матір'ю.
Суд не перекладає вину за цю конфліктну ситуацію на ОСОБА_1 , оскільки конфлікт це завжди непорозуміння між двома і більше особами. Однак, суд вважає, що позивач, незважаючи на своє відношення до ОСОБА_2 , зобов'язана була вчиняти дії щодо забезпечення спілкування дітей з батьком. Але нічого з цього не було зроблено, жодних доказів зворотного позивач суду не надала. Її позиція заснована насамперед на тому, що вона не зобов'язана сприяти проведенню побачень батька з дітьми (обґрунтовуючи їх "небажанням") на виконання судових рішень у справі №726/3005/23, що є помилковим.
Суд наголошує, що жодної іншої можливості ОСОБА_2 спілкуватися з дітьми як у порядку, що визначений судовими рішеннями у справі №726/3005/23, немає. Відтак, ОСОБА_1 зобов'язана сприяти такому спілкуванню, зокрема, шляхом формування у дітей сприятливої до ОСОБА_2 поведінкової моделі.
Суд критично оцінює, надані позивачем до суду висновки дитячого психолога БФ "Міста Добра" ОСОБА_8 , оскільки в матеріалах виконавчого провадження вони відсутні, а отже не могли бути враховані державним виконавцем при прийнятті оскаржуваної постанови. Вказаний факт не заперечувався позивачем та його представником в судовому засіданні.
При вирішенні цього спору суд вважає за необхідним звернути увагу на постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12.04.2021 року, справа № 638/12278/15-ц (провадження 4-с/638/65/20), в якій зазначено, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини вимагає врахування поглядів дітей, ці погляди не обов'язково є незмінними, а заперечення дітей, які мають бути наділені належною увагою, не обов'язково є достатніми для подолання інтересів батьків, особливо в тому, щоб мати постійний контакт з їхніми інтересами з дитиною. Зокрема, право дитини висловлювати свої власні погляди не повинно тлумачитися як ефективне надання безумовного права вето дітям без будь-яких інших факторів, що розглядаються, а також проведення експертизи для визначення їх найкращих інтересів. Такі інтереси зазвичай диктують, що зв'язки дитини з сім'єю повинні зберігатися, за винятком випадків, коли це може шкодити його здоров'ю та розвитку (рішення у справі "А.В. проти Словенії" від 09 квітня 2019 року).
Крім того, суд звертає увагу на те, що якщо позивач не погоджується з встановленим графіком побачень з дітьми, зі способом виконання рішення суду чи наявні інші обставини, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення, то вона вправі оскаржити вказане судове рішення, або звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення, про роз'яснення судового рішення.
Суд наголошує, що предметом розгляду даної справи є дотримання встановленої законом процедури накладення штрафу у виконавчому провадженні.
Суд у цій справі не вправі переоцінювати судові рішення судів загальної юрисдикції, а отже встановлені ними обставини та прийнятті рішення, є обов'язковими як для державного виконавця, так і для сторін виконавчого провадження.
Стосовно посилання позивача, на необхідність дослідження доказів на встановлення дійсного бажання малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_3 спілкуватися з батьком, то суд зазначає, що вказане виходить за межі завдань адміністративного судочинства. Спосіб участі батька у вихованні дітей повинен встановлюватися в межах цивільного судочинства.
Суд резюмує, що доводи позивача про наявність в даному досліджуваному випадку об'єктивних поважних причин які не залежали від його волі, що унеможливлювали або ускладнювали виконання рішення суду є необґрунтованими.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне також зазначити, що виконання рішення суду носить триваючий та неодноразовий характер, а тому формальне позбавлення державного виконавця будь-яких засобів впливу на боржника, спричинить неможливість виконання відповідного рішення суду. Позивач, як боржник за виконавчими документами, повинна бути обізнаною із встановленням відповідальності за невиконання рішення суду.
За встановлених обставин, надаючи правову оцінку доводам учасників справи, суд дійшов висновку, що державний виконавець при винесені оскарженої постанови належним чином перевірив, як факт виконання судового рішення боржником на момент винесення спірної постанови, так і дослідив поважність невиконання такого, оскаржена постанова про накладення на позивача штрафу за невиконання рішення суду винесена з дотриманням норм чинного законодавства, у спосіб та в порядку, які встановлені Законом України "Про виконавче провадження", відтак позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до положень, закріплених ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 73 КАС України передбачено належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Як зазначено ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивачем не доведено наявність підстав для задоволення заявлених вимог, а відповідач, приймаючи оскаржувану у даній справі постанову, діяв у відповідності та з дотриманням приписів ст. 19 Конституції України та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому наявні підстави для відмови в задоволенні адміністративного позову.
З огляду на те, що в задоволенні адміністративного позову відмовлено суд не вирішує питання щодо розподілу судового збору.
Керуючись статтями 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 , в інтересах якої звернувся адвокат Шеремета Ігор Степанович до Третього відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови, - відмовити повністю.
У відповідності до статей 255, 293, 295, 287, 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його складання.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Представник позивача - Шеремета Ігор Степанович (пров. Шкільний, 1/5, м. Чернівці, Чернівецька область, 58000);
Відповідач - Третій відділ державної виконавчої служби у місті Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вул. Підкови Івана, 2, м. Чернівці, 58025, код ЄДРПОУ 41660030);
Третя особа - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Суддя В.О. Григораш