17 грудня 2025 рокусправа № 640/37277/21
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Грень Н.М. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до до Головного управління Національної поліції у м. Києві в якому просить:
- визнати протиправною відмову Головного управління національної поліції України в м. Києві, у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із втратою працездатності 50%;
-Зобов'язати Головне управління національної поліції в м. Києві призначити, нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу у зв'язку з втратою працездатності.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28.04.2021 року позивач звернувся до Головного управління Національної поліції у м. Києві із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із визначенням йому інвалідності третьої групи, що настала внаслідок поранення, отриманого під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію». У відповідь, отримав лист ГУ НП у м. Києві від 18.05.2021 про відмову, мотивовану тим, що позивач звільнений зі служби 07.08.2020 року за власним бажанням, а третю групу інвалідності внаслідок отриманої травми, пов'язаної з виконанням службових обов'язків, йому встановлено 13.04.2021. Стверджує, що невиплата позивачу одноразової грошової допомоги в разі втрати працездатності у зв'язку з випадком, пов'язаний із здійсненням повноважень та основних завдань міліції або поліції, є порушенням конституційного права позивача на соціальний захист, гарантований статтею 46 Конституції України. Із вказаних підстав просить суд задовольнити позов.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити спрощене позовне провадження в адміністративній справі.
Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон № 2825-IX) ліквідовано вказаний адміністративний суд. Так, відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя. Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України “Про внесення зміни до пункту 2 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.
Тому Окружний адміністративний суд міста Києва супровідним листом від 19.02.2024 №03-19/5196/24 “Про скерування за належністю справи» на виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2825-ІХ надіслав адміністративну справу №640/14330/21 до Київського окружного адміністративного суду. У подальшому Київський окружний адміністративний суд на виконання Закону України “Про внесення зміни до пункту 2 розділу ІІ “прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, передав судові справи Львівському окружному адміністративному суду.
Справа надіслана Київським окружним адміністративним судом до Львівського окружного адміністративного суду для розгляду та надійшла до суду 07.02.2025, що підтверджується даними реєстрації на вхідному штампі за вхідним №10206.
Відповідно до вимог статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України та за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, адміністративну справу №640/37277/21 передано на розгляд судді Львівського окружного адміністративного суду Грень Н.М.
Ухвалою від 13.02.2025 справу №640/37277/21 прийнято до провадження у порядку письмового провадження.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву(вх.№15214 від 24.02.2025) в якому проти позову заперечив. Зазначив, що відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 97 Закону № 580-VIII одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі: визначення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок травми, отриманої під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції, протягом шести місяців після його звільнення з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.
Стверджує, що з моменту звільнення позивача зі служби в поліції 07.08.2020 визначення йому інвалідності 13.04.2021 позивача відсутня обов'язкова минуло 8 місяців 6 днів, а відтак обставина (визначення поліцейському інвалідності протягом шести місяців після його звільнення з поліції ) для призначення та виплати одноразової грошової допомоги передбачена пунктом 3 частини першої статті 97 Закону № 580-VIII. Також Наказом № 174 позивача звільнено зі служби в поліції відповідно до пункту 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону № 580-VIII, а не відповідно до пункту 2 (через хворобу) частини першої статті 77 Закону № 580-VIII - у позивача відсутня обов'язкова обставина (звільнення через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції) для призначення та виплати одноразової грошової допомоги.
Із вказаних підстав просить суд відмовити у задоволенні позову.
Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з'ясував усі фактичні обставини, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.
ОСОБА_1 проходив службу в органах міліції (згодом поліції) з 21.05.2005 по 03.08.2020.
Наказом №622 о/с від 03.08.2020 позивача звільнено зі служби в поліції на підставі п.7 ч. 1 ст.77 Закону «Про національну поліцію».
Відповідно до постанови на час звільнення зі служби 07.09.2020 виданої ВЛК відносно протоколу М/ВЛ/К №37/20 від 29.10.2020 встановлено, що старший сержант поліції Блажко О.В., помічник чергового відділення поліції Подільського УП ГУНП у м. Києві, має діагноз і постанову ВЛК про причинний зв'язок захворювання, поранення ( травми, контузії) - Гіпертонічна хвороба 1 ст. 2 ст. ризик 1. Ангіопатія сітківки обох очей. Захворювання пов'язане з проходженням служби в поліції. Встановлено ІІІ групу інвалідності, причина- захворювання, пов'язане з проходженням служби в поліції, ступінь втрати працездатності - 50%.
27.04.2021 позивач звернувся із заявою до ГУНП у м. Києві, у якій просив здійснити виплату йому одноразової грошової допомоги.
Листом від 18.05.2021 позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки позивач звільнений зі служби 07.08.2020 року за власним бажанням, а третю групу інвалідності внаслідок отриманої травми, пов'язаної з виконанням службових обов'язків, йому встановлено 13.04.2021.
Позивач не погоджуючись із такими діями відповідача, відтак звернувся із цим позовом до суду.
При вирішенні спору суд керувався таким.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частиною 1 статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання, а саме межі реалізації військовослужбовцями своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, а також відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
За статтею 1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ) соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з статтями 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до ст.41 Закону №2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом №2011-XII.
Статтею 16 Закону №2011-ХІІ регламентовано питання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
Частиною 1 ст.16 Закону №2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до п.7 ч.2 ст.16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України (ч. 9 ст.16-3 Закону №2011-XII).
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст) визначає Порядок №975.
Згідно із положеннями пункту 3 цього Порядку днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Суд зазначає, що аналіз вищевказаних положень Закону №2011-ХІІ та Порядку №975 дозволяє дійти висновку про те, що право звільненої з військової служби особи на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із частковою втратою працездатності обмежено:
тримісячним строком для встановлення такій особі часткової втрати працездатності, що рахується з дня звільнення такої особи з військової служби;
причинами отримання такою особою поранення (контузії, травми або каліцтва) або захворювання, оскільки останні повинні бути набуті особою саме під час виконання нею обов'язків військової служби.
Встановлення законодавцем обмеженого строку є однією з умов дисциплінування фізичних осіб як учасників публічно-правових відносин при реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги. У випадку пропуску такого строку виключними підставами для визнання судом поважними причин такого пропуску може бути лише наявність об'єктивно непереборних обставин, які пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Разом з тим, це не означає, що зі збігом цього строку особа безумовно втрачає соціальні гарантії, які надані їй Законом, зокрема можливість реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги у виключних випадках із застосуванням судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову).
Вищезазначене підтверджується позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постановах від 23.10.2018р. у справі №161/69/17 та від 12.03.2019р. у справі №760/18315/16-а, у яких колегія суддів Верховного Суду дійшла обґрунтованого висновку, що строк може вважатись присічним за умови, якщо особа протягом цього строку має можливість в будь-який час звернутися за захистом своїх соціальних прав, а саме, права на отримання грошової виплати; не вважається завершеним строк за умови об'єктивної відсутності можливості особи безперешкодного звернення за захистом відповідного соціального права; таке обмеження буде порушенням права особи на соціальне забезпечення та проявом дискримінації.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 08.04.2024, повертаючи справу №540/3059/20 на новий розгляд, вказав, що при розгляді подібних спорів суди повинні встановити, чи були вчинені особою всі залежні від неї дії щодо отримання довідки медико-соціальної експертної комісії у строки, які надають право на отримання одноразової грошової допомоги.
Таким чином, суд доходить висновку, що встановлений законодавством тримісячний строк для встановлення особі часткової втрати працездатності відраховується з дня звільнення такої особи з військової служби, є преклюзивним і підлягає поновленню лише у виключних випадках у зв'язку із наявністю об'єктивно непереборних обставин, які пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій, що підтверджені доказами, належність яких повинна бути перевірена уповноваженим органом або судом.
Як вже встановлено судом, позивача звільнено з військової служби 03.08.2020. Отже, термін встановлення ступеня втрати працездатності МСЕК мав би спливати 03.11.2020.
При цьому, з матеріалів справи суд з'ясував, що огляд позивача МСЕК був проведений 29.10.2020, тобто в межах тримісячного строку.
Своєю чергою сама довідка датована 10.04.2022, у зв'язку з чим комісія і дійшла до висновку про те, що встановлений строк пропущений.
З даного приводу, суд зазначає таке.
Суд погоджується та враховує позицію позивач стосовно того, що Наказом МОУ від 14.08.2014 №530 затверджено Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей (зі змінами та доповненнями чинними на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пп. 4.7. вказаного Положення, у разі захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва) в період проходження військової служби військовослужбовець направляється на медичний огляд до штатної ВЛК для визначення ступеня його придатності до військової служби та встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва) чи захворювання з виконанням обов'язків військової служби або з проходженням військової служби. У разі звернення особи, звільненої з військової служби зі Збройних Сил України, щодо необхідності встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва) чи захворювання з виконанням обов'язків військової служби або з проходженням військової служби, її документи направляються керівником ТЦКСП до штатної ВЛК.
Отриманий з штатної ВЛК витяг з протоколу засідання комісії про встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва) чи захворювання долучається до документів, які надсилаються для призначення одноразової грошової допомоги (пункт 4.8 цього розділу).
Після проходження ВЛК у разі звернення військовослужбовця (особи, звільненої з військової служби) лікарсько-консультативна комісія закладу охорони здоров'я оформляє необхідні документи на МСЕК для встановлення йому групи інвалідності та (або) відсотка втрати працездатності.
На військовослужбовців строкової військової служби, стосовно яких винесена постанова ВЛК з формулюванням: "Поранення (травма, контузія, каліцтво), одержане в результаті нещасного випадку, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби", командир військової частини (керівник ТЦКСП) подає документи на МСЕК тільки в тому разі, якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) не пов'язане із вчиненням військовослужбовцем злочину чи адміністративного порушення та не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження.
У разі якщо особа має право на одержання одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та на інші допомоги або компенсаційні виплати у зв'язку з ушкодженням здоров'я, які установлені іншими нормативно-правовими актами, виплата грошових сум здійснюється за однією з підстав за її вибором.
Документи на одержання одноразової грошової допомоги в разі встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам оформляє та подає в Департамент соціального забезпечення Міністерства оборони України командир військової частини.
Документи на одержання одноразової грошової допомоги в разі встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності особам, звільненим з військової служби (зборів, резерву), оформляє та подає в Департамент соціального забезпечення Міністерства оборони України керівник обласного ТЦКСП за місцем проживання цих осіб.
У разі якщо особа має право на одержання одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та на інші допомоги або компенсаційні виплати у зв'язку з ушкодженням здоров'я, які встановлені іншими нормативно-правовими актами, до документів додаються довідки про те, що інші виплати не проводилися.
У всіх випадках уповноважені органи, які здійснюють оформлення документів для призначення одноразової грошової допомоги (військові частини, військові навчальні заклади, установи, організації та ТЦКСП), мають отримати від заявників згоду на обробку даних про фізичну особу відповідно до Закону України "Про захист персональних даних".
У разі наявності рішення суду, яке набрало законної сили, з питань призначення та виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, або особа, звільнена з військової служби, якому (якій) виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, подає уповноваженому органові документи, копії документів, зазначені в абзацах другому - восьмому цього пункту, та копію відповідного рішення суду.
Також суд наголошує, що постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 р. №83 затверджене Положення про медико-соціальну експертизу.
Пункт 30 вказаного Порядку визначає, що датою встановлення інвалідності вважається день надходження до медико-соціальної експертної комісії документів, необхідних для огляду хворого.
З аналізу вищевикладених норм законодавства вбачається, що процедура та строки оформлення довідки МСЕК, яка є підставою для призначення та виплати одноразової грошової допомоги за умови дотримання військовослужбовцем встановленого порядку не залежать від нього, у даному випадку - від позивача.
Суд враховує, що самостійно позивач до відповідача не звертався. Доказів протилежного суду не надано. З чого висновується, що усі дії спрямовані на підготовку та скерування документів за належністю, а також виготовлення довідки за результатами проведеного огляду МСЕК покладалося, згідно компетенції та повноважень, на відповідні органи.
Враховуючи викладене в сукупності, суд вважає, що позивачем пропущений тримісячний строк з об'єктивних, незалежних від нього причин.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
При цьому суд наголошує, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності військовослужбовців, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (див. рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
При прийнятті вказаного рішення суд враховує окрім іншого висновки Конституційний Суд України від 6 квітня 2022 року № 1-р(II)/2022 у справі № 3-192/2020(465/20). У суд зважає на реалії, пов'язані зі збройною агресією Російської Федерації проти України, роль Збройних Сил України та інших військових формувань в обороні Української держави, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності. Відповідні конституційні принципи є осердям конституційного ладу України, тож від їх захисту залежить його втілення загалом, зокрема й гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і громадянина.
Внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої 20 лютого 2014 року, частина території України (Автономна Республіка Крим і місто Севастополь) є анексованою, деякі райони Донецької та Луганської областей є тимчасово окупованими. Починаючи з 24 лютого 2022 року збройна агресія Російської Федерації проти України набула повномасштабного характеру. Головну роль в обороні України відіграють Збройні Сили України та інші військові формування, які своєю мужньою боротьбою здійснюють ефективний захист Української держави та Українського народу.
Відповідно до частини другої статті 17 Основного Закону України «оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили У країни“.
Здійснюючи конституційний контроль щодо законодавчого регулювання соціального захисту військовослужбовців, Конституційний Суд України спирається на свої попередні юридичні позиції щодо розуміння частини п'ятої статті 17 Конституції України. Виходячи зі змісту приписів статей 17, 65 Основного Закону України Конституційний Суд України вважає, що громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції; тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати додаткові гарантії соціального захисту відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 18 грудня 2018 року №12-р/2018).
З урахуванням встановленого Конституцією України функціонального призначення Збройних Сил України, в умовах триваючої збройної агресії Російської Федерації проти України законодавче регулювання порядку реалізації права на соціальний захист, гарантованого частиною першою статті 46 Конституції України, має здійснюватися у системному взаємозв'язку з вимогами щодо посиленого соціального захисту військовослужбовців у розумінні частини п'ятої статті 17 Основного Закону України.
Військовослужбовці, інші громадяни, які залучені до виконання обов'язків оборони держави, виконують обов'язок щодо захисту Вітчизни у Збройних Силах України та інших військових формуваннях не заради отримання спеціальних статусів, зокрема привілеїв, пільг чи компенсацій. Водночас припис частини п'ятої статті 17 Конституції України чітко покладає на державу конституційний обов'язок щодо створення системи посиленої соціальної підтримки військовослужбовців і членів їхніх сімей, що поширюється не тільки на спеціальні пенсії та допомогу для них, а й підтримку у сфері охорони здоров'я, освіти, а також наданні житла та спеціальних підтримуючих заходів під час їх переходу до цивільного життя.
Виконання державою конституційного обов'язку щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних або резервістів покликане не тільки забезпечити соціальний захист кожного з них індивідуально, а й сприяти виконанню громадянами України обов'язку щодо захисту Вітчизни - України, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності.
Беручи до уваги, що врегулювання відповідних питань належить до розсуду Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України та інших органів державної влади в межах їх конституційних повноважень, Конституційний Суд України також наголошує на тому, що заходи в сфері оборони держави мають бути своєчасними, послідовними та комплексними, оскільки від їх ефективного запровадження залежить стан обороноздатності України.
Підтримання високого рівня обороноздатності є найвищим державним інтересом і однією з найбільш захищених конституційних цінностей України. Захист суверенітету та територіальної цілісності України є «найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу“ (частина перша статті 17 Основного Закону України).
В умовах воєнного стану держава зобов'язана мобілізувати всі доступні їй ресурси для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройної агресії Російської Федерації проти України. Відтак усебічна підтримка військовослужбовців Збройних Сил України є одним із засобів розширення оборонних можливостей держави.
Конституційний Суд України зазначає, що конституційний обов'язок держави щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців (статті 17, 46 Конституції України) є значущішим ніж будь-які цілі, досягнення яких законодавець визначав як підставу для запровадження обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги у збільшеному розмірі при зміні групи інвалідності, збільшенні відсотка втрати працездатності часовими рамками.
Закріплений у частині 1 статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відтак, оскаржене рішення про відмову у здійсненні нарахування та виплати одноразової грошової допомоги є протиправним та належить скасуванню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу, суд виходить з того, що задоволення такої вимоги буде втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень.
Застосування будь-якого способу захисту права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду.
Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В контексті приписів частини 2 статті 2 КАС України рішення відповідача про відмову у призначенні спірної допомоги не є таким, що прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), та з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову шляхом: визнання протиправним та скасування спірного рішення та зобов'язання відповідача повторно розглянути питання про призначення та виплату позивачу спірної допомоги, з урахуванням висновків суду викладених у рішенні суду.
Відповідно до ст. 139 КАС судові витрати покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України
1.Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ,) до Головного управління Національної поліції у м. Києві (адреса: вул. Володимирська, 15 м. Київ) задовольнити частково.
2.Визнати протиправною відмову Головного управління Національної поліції України в м. Києві, у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із втратою працездатності 50%.
3.Зобов'язати Головного управління Національної поліції України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.04.2021, як особі, звільненій з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок отримання захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, з урахуванням позиції викладеної судом у рішення суду.
4.В задоволенні решти вимог позову - відмовити.
5.Стягнути на користь ОСОБА_1 з бюджетних асигнувань Головного управління Національної полії у м. Києві судовій збір у розмірі 908 ,00 (дев'ятсот вісім) грн.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Шостого апеляційного адміністративного суду.
СуддяГрень Наталія Михайлівна