16 грудня 2025 рокусправа № 380/16172/25
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Андрусів У. Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) (далі - відповідач), у якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення (дії) НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (В/Ч НОМЕР_1 ) щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з мотивів, викладених у Листі №08/12222-25 від 22.07.2025;
- зобов'язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України видати наказ (накази), яким звільнити ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами на підставі абзацу 2 підпункту «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходить військову службу за призовом під час мобілізації у НОМЕР_2 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ). З метою реалізації права на звільнення з військової служби на підставі пп. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за бабцею та дідусем, які є особами з інвалідністю 2 групи, 18.06.2025 звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 з рапортом, до якого додав документи, які підтверджують зазначені обставини. З метою отримання інформації щодо розгляду рапорту представник позивача скерував до відповідача адвокатський запит, у відповідь на який повідомлено про відсутність підстав для звільнення з військової служби. Підставою для відмови слугувало відсутність документів, які підтверджують потребу ОСОБА_2 у постійному догляді, та які свідчать про відсутність у ОСОБА_2 інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати за нею догляд. Не погодившись з такою відмовою, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою судді від 12.08.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
25.08.2025 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву із викладом заперечень щодо наведених позивачем обставин і правових підстав позову. Свою позицію мотивує тим, що 23.06.2025 на адресу військової частини НОМЕР_1 надійшов рапорт від позивача щодо звільнення з військової служби на підставі п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за бабусею, яка є особою з інвалідністю ІІ групи. За результатами розгляду рапорту встановлено, що підстави для звільнення з військової служби відсутні. Відповідач звертає увагу, що обов'язковими умовами зазначеної підстави для звільнення з військової служби є: наявність члена сім'ї другого ступеня споріднення ІІ чи І групи інвалідності, потреба члена сім'ї другого ступеня споріднення у постійному догляді у зв'язку з інвалідністю та відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Акцентує на тому, що довідка до акту огляду МСЕК від 29.09.1998 серії ЛВА-1 №092072 підтверджує тільки інвалідність ОСОБА_2 та не свідчить про потребу у постійному догляді. Констатує, що до рапорту не долучено жодного документа, який би підтверджував, що дочка особи, яка потребує постійного догляду, не має об'єктивних можливостей здійснювати такий догляд. Звертає увагу, що до рапорту додано документ, що підтверджує наявність у ОСОБА_3 інвалідності ІІ групи, проте жодного документа встановленого зразка, що останній сам потребує постійного стороннього догляду не надано.
Крім того зазначає, що обов'язок звільнення з військової служби покладається саме на відповідача, тобто є дискреційними повноваженнями. З урахуванням викладеного просить відмовити у задоволенні позову.
02.09.2025 представник позивача подав відповідь на відзив, у якій зазначає, що на підтвердження відсутності в особи інших членів сім'ї першого ступеня споріднення до рапорту додано довідку та акт з місця проживання, згідно з якими, крім позивача, жодних інших осіб з його дідом та бабою не проживає. Крім того наголошує, що відповідачем не надано жодних доказів про те, що ним вживалися заходи щодо направлення запиту до керівника ТЦК та СП за місцем проживання сім'ї військовослужбовця щодо проведення перевірки та складання акту обстеження.
09.09.2025 відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, в обґрунтування яких зазначає, що позивач покликається на норми, які застосовуються до Збройних Сил України, однак вони не регламентують порядок проходження військової служби в ДПСУ і тому не поширюються на спірні правовідносини.
20.10.2025 представник позивача подав клопотання про долучення доказів, до якого додав довідки від 22.07.2025 №113, від 31.07.2025 №120 та від 09.2025 №145 про перебування ОСОБА_2 на стаціонарному лікуванні.
29.10.2025 представник позивача подав клопотання про долучення доказів, до якого додав копії паспорта громадянина Сполученого королівства Великої Британії та Північної Ірландії та свідоцтва про шлюб ОСОБА_4 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_5 ).
Частиною 5 ст. 262 КАС України унормовано, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутнє клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на які сторони покликаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
Позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України), що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_3 .
Згідно з свідоцтвом про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_4 від 18.06.1996 матір'ю зазначено ОСОБА_6 , батьком - ОСОБА_7 .
Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_6 серії НОМЕР_5 від 04.09.1965 матір'ю вказано ОСОБА_2 , батьком - ОСОБА_3 .
З 20.09.1964 ОСОБА_3 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 , що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_6 .
ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності безтерміново, причина інвалідності - загальне захворювання, про що свідчить довідка МСЕК серії 2-18 АЖ №092072 від 23.09.1998. Крім того, згідно з пенсійним посвідченням серії НОМЕР_7 вона отримує пенсію за віком та є особою з інвалідністю ІІ групи.
За змістом заключення лікарсько-консультативної комісії від 25.01.2024 №86, виданого КНП «Золочівської центральної районної лікарні» Золочівської міської ради Львівської області, ОСОБА_2 , 1942 року народження, у зв'язку з погіршенням стану здоров'я потребує постійного стороннього догляду.
ОСОБА_3 встановлено ІІ групу інвалідності безтерміново, причина інвалідності - професійне захворювання, про що свідчить довідка МСЕК серії 2-18 АЖ №027916 від 26.05.1998. Крім того, згідно з пенсійним посвідченням серії НОМЕР_8 він отримує пенсію за віком та є особою з 2 групою інвалідності.
Як вбачається із заключення лікарсько-консультативної комісії від 17.06.2025 №280, виданого КНП «Золочівської центральної районної лікарні» Золочівської міської ради Львівської області, ОСОБА_3 , 1940 року народження, потребує постійного стороннього догляду терміном 1 рік.
Довідкою від 10.06.2025 №321, виданою Золочівською міською радою Золочівського району Львівської області, підтверджується факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 разом з бабою ОСОБА_2 та дідом ОСОБА_3 .
Відповідно до акту обстеження житлово-побутових умов проживання ОСОБА_2 від 11.06.2025, ОСОБА_2 зареєстрована та проживає разом з своїм чоловіком у с. Золочівка Золочівського району Львівської області та онуком, який не зареєстрований, але фактично проживає у с. Золочівка. Зазначено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є особами з ІІ групою інвалідності та потребують постійного стороннього догляду.
Суд установив, що 18.06.2025 позивач звернувся з рапортом до начальника аналітичного забезпечення та поточного планування штабу НОМЕР_2 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_1 ) підполковника ОСОБА_9 , у якому просив звільнити його з військової служби. Правовою підставою для звільнення з військової служби зазначив пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дідом та бабою ( ОСОБА_10 та ОСОБА_11 ), які є особами з інвалідністю ІІ групи та потребують постійного стороннього догляду за висновком (заключенням) лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я - за членами сім'ї другого ступеня споріднення та відсутності інших членів сім'ї.
До рапорту додав такі документи:
- засвідчену копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_4 від 18.06.1996;
- засвідчену копію свідоцтва про народження ОСОБА_12 серії НОМЕР_9 від 04.09.1969;
- засвідчену копію свідоцтва про одруження ОСОБА_13 та ОСОБА_14 серії НОМЕР_10 від 20.09.1964;
- засвідчену копію паспорта та РНОКПП ОСОБА_13 ;
- засвідчену копію пенсійного посвідчення Жуковської Марії № НОМЕР_11 від 13.04.2017 із записом про інвалідність ІІ групи;
- засвідчену копію довідки МСЕК серії 2-18 АЖ №092072 від 23.09.1998 про ІІ групу інвалідності ОСОБА_13 ;
- засвідчену копію заключення ЛКК №86 від 25.01.2024 про потребу ОСОБА_13 у постійному сторонньому догляді;
- засвідчену копію довідки №1234 від 31.07.2024 щодо перенесення ОСОБА_10 інфаркту головного мозку у липні 2024 року;
- засвідчену копію паспорта та РНОКПП ОСОБА_14 ;
- засвідчену копію пенсійного посвідчення ОСОБА_14 № НОМЕР_12 від 13.04.2017 із записом про інвалідність ІІ групи;
- засвідчену копію довідки МСЕК серії ЛВА-1 №027916 від 26.05.1998 про ІІ групу інвалідності ОСОБА_14 ;
- засвідчену копію заключення ЛКК №260 від 17.06.2025 про потребу ОСОБА_14 у постійному сторонньому догляді;
- засвідчену копію довідки №321 від 10.06.2025 про фактичне проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_14 та ОСОБА_13 однією сім'єю;
- засвідчену копію акту обстеження житлово-побутових умов проживання від 11.06.2025.
Рапорт скеровано на адресу відповідача засобами поштового зв'язку листом з оголошеною цінністю з описом вкладення, що підтверджується описом вкладення у цінний лист.
18.07.2025 представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом щодо надання інформації про стан розгляду рапорту про звільнення з військової служби та копій документів (наказу, супровідного листа, відповіді на вказаний рапорт та усіх документів, що формувались, складалися у зв'язку із надходженням, підготовкою до розгляду та розглядом рапорту).
Листом відповідача від 22.07.2025 №08/12222-25-вих повідомлено про відсутність підстав для звільнення лейтенанта ОСОБА_15 з військової служби за доданими до рапорту документами.
У листі, серед іншого, зазначено, що «довідка №86 не є належним доказом потреби у постійному догляді, оскільки не відповідає встановленим вимогам до форми, змісту та призначення медичних документів.
Наявність інвалідності як така не є безумовною підставою для визнання потреби в постійному догляді - така потреба повинна бути обґрунтована та підтверджена медичними документами, оформленими у встановленому порядку. Разом з тим, навіть якщо б дана довідка була відповідного зразка, під час опрацювання рапорту встановлено, що до нього не додано жодного документа, який би підтверджував наявність причинно-наслідкового зв'язку між встановленою інвалідністю та потребою в догляді. За відсутності таких підтверджень рапорт не може бути задоволений, оскільки розгляд питання без належного обґрунтування порушує вимоги законодавства та створює ризики прийняття рішень без достатніх правових підстав.
У додатках до рапорту відсутні документи, які дають підстави вважати, що у ОСОБА_2 відсутні інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які можуть здійснювати такий догляд, та що вона потребує постійного догляду. Відповідно до норм Положення №1115/2009, саме військовослужбовець при поданні рапорту зобов'язаний довести наявність підстав для звільнення».
Вважаючи поведінку відповідача щодо відмови у звільненні з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ протиправною, позивач пред'явив цей позов.
Спірні правовідносини між сторонами склалися у зв'язку з незвільненням позивача з військової служби на підставі ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Надаючи правову оцінку цим правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд застосовує такі норми чинного законодавства та робить висновки по суті спору.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз цієї норми дає змогу виснувати, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
За правилами ч. 1-4 ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.
Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 17 Закону України від 06.12.1991 №1932-XII «Про оборону України» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначається Законом України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ).
Частинами 1, 2 ст. 1 Закону №2232-ХІІ передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч. 5 зазначеної норми від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
У ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Статтею 24 Закону № 2232-XII унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби. Згідно з ч. 3 цієї статті закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені ст. 26 Закону №2232-XII, а у ч. 4 цієї норми наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, зокрема: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (пункт 1), під час воєнного стану (пункт 2).
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», було введено воєнний стан. Строк дії Указу та, відповідно, воєнного стану в подальшому продовжено відповідними Указами Президента України. На момент розгляду справи воєнний стан в Україні триває.
З огляду на введення в Україні воєнного стану та зважаючи на вид військової служби, яку проходить позивач, підстави звільнення його з військової служби (під час дії воєнного стану) визначені у п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ.
Зокрема, за правилами пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ (у редакції, чинній на день звернення позивача з рапортом до відповідача) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби, зокрема під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно з абз. 14 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, зокрема під час дії воєнного стану, у зв'язку з необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
За правилами ч. 7 ст. 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України визначений у Положенні про проходження громадянами України військової служби у Державні прикордонній службі України, затвердженому Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009 (далі - положення №1115/2009, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно п. 2 положення №1115/2009, громадяни проходять військову службу в Держприкордонслужбі в добровільному порядку або за призовом.
Громадяни, які проходять військову службу в Держприкордонслужбі, є військовослужбовцями Держприкордонслужби. Статус військовослужбовця підтверджується службовим або спеціальним посвідченням. Форма і порядок видачі службових та спеціальних посвідчень установлюється наказом Міністерства внутрішніх справ України.
Згідно з п. 12 положення №1115/2009 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців з державою, зокрема включення їх до списків особового складу органів Держприкордонслужби або виключення з таких списків, присвоєння та позбавлення військових звань, пониження та поновлення у військових званнях, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо, оформлюється письмовими наказами на підставі документів, види та форма яких установлюються наказом Міністерства внутрішніх справ України.
За змістом п. 13 положення № 1115/2009 право видавати накази по особовому складу мають Голова Державної прикордонної служби України та згідно з визначеними ним повноваженнями посадові особи з числа його заступників, керівник розвідувального органу Адміністрації Держприкордонслужби, начальники (командири) регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, ректор вищого військового навчального закладу Держприкордонслужби, начальники навчальних центрів, науково-дослідних установ та органів забезпечення, які утримуються на окремих штатах і за посадами яких штатом передбачено військове звання підполковника (капітана 2 рангу) і вище.
Розділ XII положення № 1115/2009 регламентує питання звільнення з військової служби.
Відповідно до п. 265 положення № 1115/2009 звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: 1) у запас - якщо вони не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби; 2) у відставку - якщо вони досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби із виключенням з військового обліку.
Пунктом 279 Положення № 1115/2009 визначено, що військовослужбовець може бути звільнений за сімейними обставинами або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.
Звільнення військовослужбовців з цих підстав здійснюється згідно з письмовими документами, які підтверджують наявність у них відповідних сімейних обставин або інших поважних причин.
Приписами розділу XIV положення № 1115/2009 унормовано питання проходження військової служби та деякі питання виконання військового обов'язку в особливий період.
Згідно з п. 305 положення № 1115/2009 в особливий період військовослужбовці проходять військову службу в порядку, передбаченому цим Положенням та іншими нормативно-правовими актами, що визначають порядок проходження військової служби в особливий період.
Відповідно до пп. 1 п. 307 положення № 1115/2009 з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації: військовослужбовці Держприкордонслужби звільненню не підлягають, крім випадків, визначених статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а строк військової служби (дія контракту) продовжуються на строки, визначені статтею 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Накази про звільнення з військової служби військовослужбовців, не виключених із списків особового складу військових частин, підлягають скасуванню, крім наказів про звільнення військовослужбовців у відставку у зв'язку із визнанням їх за станом здоров'я непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку, та наказів про звільнення військовослужбовців в запас на підставах, визначених статтею 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
За змістом п. 288 положення № 1115/2009 у разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення.
У разі звільнення військовослужбовця з військової служби за рішенням командування за розпорядженням начальника органу Держприкордонслужби, в якому проходить службу військовослужбовець, кадровий підрозділ органу забезпечує підготовку подання про його звільнення.
Форма та порядок подання про звільнення військовослужбовців з військової служби та перелік документів, які додаються до нього у випадках, передбачених абзацами першим і другим цього пункту, визначаються наказом Міністерства внутрішніх справ України.
Відповідно до п. 292 положення № 1115/2009 наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби видається відповідною посадовою особою. Перебування військовослужбовця у відпустці чи його тимчасова непрацездатність не є підставою для затримки видання такого наказу.
Після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за обраним місцем проживання.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу, у зв'язку з чим скерував рапорт про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за членами сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, а саме за бабою та дідом, які є особами з інвалідністю ІІ групи.
Зі змісту рапорту вбачається, що до нього додано такі документи: засвідчену копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_4 від 18.06.1996; засвідчену копію свідоцтва про народження ОСОБА_12 серії НОМЕР_9 від 04.09.1969; засвідчену копію свідоцтва про одруження ОСОБА_13 та ОСОБА_14 серії НОМЕР_10 від 20.09.1964; засвідчену копію паспорта та РНОКПП ОСОБА_13 ; засвідчену копію пенсійного посвідчення Жуковської Марії № НОМЕР_11 від 13.04.2017 із записом про інвалідність ІІ групи; засвідчену копію довідки МСЕК серії 2-18 АЖ №092072 від 23.09.1998 про ІІ групу інвалідності ОСОБА_13 ; засвідчену копію Заключення ЛКК №86 від 25.01.2024 про потребу ОСОБА_13 у постійному сторонньому догляді; засвідчену копію довідки №1234 від 31.07.2024 щодо перенесення ОСОБА_10 інфаркту головного мозку у липні 2024 року; засвідчену копію паспорта та РНОКПП ОСОБА_14 ; засвідчену копію пенсійного посвідчення ОСОБА_14 № НОМЕР_12 від 13.04.2017 із записом про інвалідність ІІ групи; засвідчену копію довідки МСЕК серії ЛВА-1 №027916 від 26.05.1998 про ІІ групу інвалідності ОСОБА_14 ; засвідчену копію Заключення ЛКК №260 від 17.06.2025 про потребу ОСОБА_14 у постійному сторонньому догляді; засвідчену копію довідки №321 від 10.06.2025 про фактичне проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_14 та ОСОБА_13 однією сім'єю; засвідчену копію акту обстеження житлово-побутових умов проживання від 11.06.2025.
Однак листом від 22.07.2025 №08/12222-25-Вих відповідач повідомив про відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби з огляду на те, що доданими документами не підтверджено, ОСОБА_2 потребує постійного догляду, а також відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати такий догляд.
Надаючи правову оцінку такій відмові відповідача, суд звертає увагу на таке.
Однією з умов для звільнення з військової служби на підставі абз. 14 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII, є наявність члена сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи.
Судовим розглядом установлено, що згідно з свідоцтвом про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_4 від 18.06.1996 матір'ю зазначено ОСОБА_6 , батьком - ОСОБА_7 . Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_6 серії НОМЕР_5 від 04.09.1965 матір'ю вказано ОСОБА_2 , батьком - ОСОБА_3 .
Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 2-18 АЖ №092072 від 23.09.1998 ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності безтерміново, причина інвалідності - загальне захворювання. Крім того, згідно з пенсійним посвідченням серії НОМЕР_7 вона отримує пенсію за віком та є особою з інвалідністю ІІ групи.
ОСОБА_3 встановлено ІІ групу інвалідності безтерміново, причина інвалідності - професійне захворювання, про що свідчить довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 2-18 АЖ №027916 від 26.05.1998. Згідно з пенсійним посвідченням серії НОМЕР_8 він отримує пенсію за віком та є особою з 2 групою інвалідності.
Отже, матеріалами справи підтверджено, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є особами з інвалідністю II групи та бабою та дідом військовослужбовця ОСОБА_1 .
Стосовно нормативної вимоги про необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, суд звертає увагу на таке.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров'я затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Таке Положення затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.1992 № 83 та чинне на час встановлення групи інвалідності баби та діда позивача (далі - положення №83).
Пунктом 1 положення №83 (чинного на момент встановлення групи інвалідності баби та діда позивача) медико-соціальна експертиза визначає ступінь обмеження життєдіяльності людини, причину, час настання, групу інвалідності, сприяє проведенню ефективних заходів щодо профілактики інвалідності, реабілітації інвалідів, пристосування їх до суспільного життя.
Відповідно до ч. 4 розділу І положення №83 залежно від ступеня втрати здоров'я інвалідність поділяється на три групи. Причинами інвалідності є: загальне захворювання, трудове каліцтво, професійне захворювання, інвалідність з дитинства; для військовослужбовців - поранення, контузія, каліцтво, одержані при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов'язків військової служби, чи захворювання, пов'язане з перебуванням на фронті, або каліцтво, одержане внаслідок нещасного випадку, не пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, чи захворювання, не пов'язане з перебуванням на фронті, а в спеціально передбачених законодавством випадках - захворювання, одержане при виконанні обов'язків військової служби. Законодавством України можуть бути встановлені й інші причини інвалідності.
Порядок визнання інвалідності регламентовано Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженої Міністром охорони здоров'я України від 28.12.91 № 16.01/20 (далі - інструкція №16.01/20, чинна на момент встановлення інвалідності).
За змістом розділу 1 інструкції №16.01/20 залежно від важкості інвалідності встановлюється перша, друга, третя групи інвалідності.
Розділ 2 інструкції №16.01/20 визначає критерії встановлення інвалідності.
Згідно з п.2.1. інструкції №16.01/20 підставою для встановлення першої групи інвалідності є різко виражене обмеження життєдіяльності, обумовлене захворюваннями, наслідками травм, уродженими дефектами, що призводять до різко вираженої соціальної дезадаптації внаслідок неможливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересуванням, самообслуговуванням, участю у трудовій діяльності, якщо вказані порушення викликають потребу у постійному сторонньому догляді чи допомозі.
При забезпеченні засобами компенсації анатомічних дефектів чи порушених функцій організму, створенні спеціальних умов праці на виробництві чи вдома, можливе виконання різних видів праці.
За правилами п.2.2. інструкції №16.01/20 підставою для встановлення другої групи інвалідності є різко виражене обмеження життєдіяльності, обумовлене захворюванням, наслідками травм, уродженими дефектами, що не потребують постійного стороннього догляду чи допомоги, але призводять до вираженої соціальної дезадаптації внаслідок різко вираженого утруднення навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності або при неможливості працювати.
Відповідно до розділу 4 інструкції №16.01/20 група інвалідності без зазначення строку переогляду встановлюється при анатомічних дефектах (згідно Переліку анатомічних дефектів), стійких, незворотних морфологічних змінах та порушеннях функцій органів і систем організму, неефективності будь-якого виду реабілітаційних заходів, неможливості відновлення соціальної адаптації, несприятливому прогнозі динаміки працездатності з урахуванням соціально-економічних обставин в районі проживання інваліда, а також чоловікам віком старших шестидесяти років і жінкам віком старших п'ятидесяти п'яти років, інвалідам, у яких строк переогляду настає після досягнення чоловіками шестидесяти років, жінками - п'ятидесяти п'яти років.
З наведених нормативних приписів висновується, що лише для І групи інвалідності властиво, що така особа потребує постійного стороннього догляду або допомоги. Тоді як для осіб з II групою інвалідності властиві функціональні порушення, які не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.
Верховний Суд у постановах від 13.06.2024 у справі №520/21316/23, від 21.02.2024 у справі №120/1909/23, досліджуючи питання щодо того, який саме орган видає медичний документ щодо необхідності здійснення постійного догляду, звернув увагу на таке.
Визначення терміну «медичний висновок» наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України «Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я» від 18.09.2020 № 2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров'я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.
У пункті 3 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337, термін «медичний висновок» визначено як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв'язку погіршення стану здоров'я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров'я виконувати роботу.
Отже, медичний висновок - це документ, який містить відомості про стан здоров'я особи та видається з питань, пов'язаних з таким станом здоров'я.
Суб'єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров'я.
Лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).
Щодо повноважень ЛЛК і медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, Верховний Суд зазначає, що у переліку прав та обов'язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.
Поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», адже перше вказує на те, ким надається догляд, а друге - коли надається такий догляд. При цьому, «постійний догляд» - це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження - постійно.
Водночас відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 № 189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.06.2021 № 1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункт 1 розділу III).
Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: 1) форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці, відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»; 2) висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку.
Також повноваження ЛЛК визначені в наказі Міністерства охорони здоров'я України 31.07.2013 № 667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання». Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 № 667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров'я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).
Суд зазначає про недосконалість та неузгодженість термінів у нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.
Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням №1317, Верховний Суд дійшов висновку, що вона визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, то такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров'я.
Повертаючись до обставин розглядуваної справи, суд звертає увагу, що на підтвердження потреби баби та діда у постійному сторонньому догляді позивач до рапорту та пред'явленого позову додав акт обстеження житлово-побутових умов, заключення лікарсько-консультативної комісії від 25.01.2024 №86, заключення лікарсько-консультативної комісії від 17.06.2025 №280.
Так, відповідно до акту обстеження житлово-побутових умов проживання ОСОБА_2 від 11.06.2025, ОСОБА_2 зареєстрована та проживає разом з своїм чоловіком у с. Золочівка Золочівського району Львівської області та онуком, який не зареєстрований, але фактично проживає у с. Золочівка. В заключенні зазначено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є особами з ІІ групою інвалідності та потребують постійного стороннього догляду.
За змістом заключення лікарсько-консультативної комісії від 25.01.2024 №86, виданого КНП «Золочівської центральної районної лікарні» Золочівської міської ради Львівської області, ОСОБА_2 , 1942 року народження, у зв'язку з погіршенням стану здоров'я потребує постійного стороннього догляду. Крім того, в матеріалах справи наявна інша медична документація, яка підтверджує погіршення стану здоров'я ОСОБА_2 .
Як вбачається із заключення лікарсько-консультативної комісії від 17.06.2025 №280, виданого КНП «Золочівської центральної районної лікарні» Золочівської міської ради Львівської області, ОСОБА_3 , 1940 року народження, потребує постійного стороннього догляду терміном 1 рік.
На переконання суду, зазначені медичні документи є достатніми для підтвердження наявності в баби та діда позивача потреби у здійсненні за ними постійного стороннього догляду.
Тому суд критично оцінює доводи відповідача, що надані позивачем документи не підтверджують потребу у постійному догляді за його бабою та дідом, які є особами з інвалідністю II групи.
Крім того, суд зазначає, що зі змісту норми абз.14 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:
- відсутність інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи;
- інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Верховний Суд у постанові від 07.05.2025 у справі № 420/30227/24 вказав, що відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення означає реальну відсутність осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує.
У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об'єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2122-IX.
Як встановлено судом з акту обстеження житлово-побутових умов проживання ОСОБА_2 від 11.06.2025, ОСОБА_2 зареєстрована та проживає разом з своїм чоловіком у с. Золочівка Золочівського району Львівської області та онуком, який не зареєстрований, але фактично проживає у с. Золочівка.
Стосовно ОСОБА_6 (матері позивача) суд звертає увагу, що вона проживає за кордоном та є громадянкою Великобританії та Північної Ірландії, що підтверджується копією паспорта № НОМЕР_13 від 12.10.2023. Тобто, на переконання суду, в силу об'єктивних причин вона не може здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Доказів наявності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення, які могли б здійснювати догляд за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відповідачем не надано, а судовим розглядом не встановлено.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач надав достатні докази для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за дідом та бабою з інвалідністю ІI групи та відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення його діда та баби, які б могли здійснювати такий догляд, тобто підтвердив право на звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 та абз. 14 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Поведінка відповідача у спірних правовідносинах не відповідає критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, та порушує право позивача на звільнення з військової служби. Тому суд дійшов висновку про визнання протиправною відмови відповідача, оформленої листом від 22.07.2025 №08/12222-25-Вих, у звільненні позивача з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 та абз. 14 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII.
Обираючи спосіб захисту порушеного права суд враховує, що Верховний Суд у постанові від 10.05.2024 у справі №580/3690/23 дійшов висновку, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення або вчинив бездіяльність за наслідками звернення особи, але таке рішення чи вчинена бездіяльність визнані судом протиправними з огляду на невідповідність чинному законодавству, то суд, як виняток, за відсутності сумнівів у тому, що суб'єктом звернення (позивачем у справі) дотримано усіх визначених законом умов для отримання позитивного результату за наслідками розгляду його звернення та за умови відсутності у суб'єкта, що уповноважений прийняти відповідне рішення за наслідками звернення позивача, дискреції (можливості на власний розсуд визначити зміст рішення та обрати на підставі поданих позивачем документів один з варіантів дій), вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення.
Установивши наявність та обґрунтованість підстави для звільнення позивача з військової служби, а також зважаючи на те, що відповідач вже розглянув рапорт позивача, суд уважає, що ефективним способом відновлення порушеного права військовослужбовця буде зобов'язання відповідача звільнити позивача з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 та абз. 14 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII.
У даному випадку у відповідача немає дискреційних повноважень, оскільки закон не передбачає будь-яких альтернативних варіантів рішення за наслідками вирішення рапорту військовослужбовця за встановлених судом обставин. Обраний позивачем спосіб захисту своїх прав є ефективним та не суперечить закону.
Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про правомірність його діянь (дій чи бездіяльності).
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своєї поведінки, пов'язаної з відмовою у звільненні позивача з військової служби. Доводи відповідача спростовано наведеним вище аналізом чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Тому такі міркування суд не враховує.
За правилами ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч.1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши наявні у справі письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю, водночас обравши ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, незалежно від формулювання позовних вимог, яке зазначене у позовній заяві.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», за подання цього позову до суду судовий збір не сплачував, а тому його розподіл на підставі ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст. 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 , оформлену листом від 22.07.2025 №08/12222-25-Вих, у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 14 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу».
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 14 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу».
4. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_14 ).
Відповідач - військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_15 ).
СуддяАндрусів Уляна Богданівна