16 грудня 2025 року м. Київ справа №320/51910/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (далі по тексту також відповідач 1, ГУ ПФУ в Кіровоградській області) та Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі по тексту також відповідач 2, ГУ ПФУ у Київській області), в якому просить суд:
- визнати неправомірною та скасувати відмову від 17.04.2024 №104850009006 у призначенні позивачу пенсії;
- зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку як громадянину, який постійно проживав у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії на ЧАЕС 2 категорії у відповідності з вимогами Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з дня звернення із заявою про призначення пенсії.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомила, що має право на призначення пенсії як особа, що потерпіла від аварії на ЧАЕС, працювала і проживала у зоні безумовного відселення близько 11 років 03 місяців, має статус громадянки, яка постійно поживала у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення категорії 2.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.11.2024 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідачем 1 подано до суду через підсистему «Електронний суд» клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, мотивоване тим, що провадження в адміністративній справі відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статей 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: позивачем не надано доказів направлення відповідачу копії позовної заяви з додатками.
Згідно положень частини першої, другої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додаються її копії, а також копії доданих до позовної заяви документів відповідно до кількості учасників справи, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.
У разі подання позовної заяви та доданих до неї документів в електронній формі через електронний кабінет до позовної заяви додаються докази надсилання її копії та копій доданих документів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 44 цього Кодексу.
Відповідно до частини тринадцятої статті 171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Тобто, положеннями статті 161 КАС України на позивача покладено обов'язок долучення до позовної заяви її копії для відповідача, крім випадків подання позовної заяви та доданих до неї документів в електронній формі через електронний кабінет.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем направлено позовну заяву разом з копією для відповідача засобами поштового зв'язку на адресу Київського окружного адміністративного суду.
Супровідним листом від 22.11.2024 Київським окружним адміністративним судом направлено ухвалу про відкриття провадження у справі, а також копію позовної заяви з додатками на адресу відповідача, які були отримані ним відповідно до інформації з офіційного сайту АТ «Укрпошта».
Враховуючи означені обставини, у суду відсутні підстави вважати позовну заяву такою, що не відповідає вимогам статей 160, 161 та 171 КАС України.
Відповідач 2, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що за принципом екстериторіальності заява позивача про призначення їй пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» розглядалась відповідачем 1. За результатами розгляду такої заяви було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку у зв'язку з відсутністю необхідного періоду проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення.
Таким чином, на думку відповідача 2, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідач 1, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що за результатами розгляду заяви позивача про призначення їй пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, у задоволенні такої заяви було відмовлено з підстав непідтвердження документально права на зниження пенсійного віку.
Таким чином, на думку відповідача 1, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією паспорта громадянина України № НОМЕР_1 , виданого 03.01.2018.
Позивач має статус громадянки, яка постійно проживала у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення (категорія 2), документована відповідним посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим Київською обласною державною адміністрацією 16.11.1993.
Заявою від 09.04.2024 позивач звернулась до ГУ ПФУ у Київській області про призначення їй пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, яка за принципом екстериторіальності розподілена для розгляду на ГУ ПФУ в Кіровоградській області.
Рішенням ГУ ПФУ в Кіровоградській області від 17.04.2024 №104850009006 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796, оскільки документами не підтверджено право на зниження пенсійного віку.
За наданими документами факт проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 1 рік 1 місяць 6 днів, що є недостатнім для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем 2 цього рішення, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Тобто, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулювання порядку формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі по тексту також - Закон №1058)
Згідно з положеннями статті 26 Закону №1058 право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017.
Починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01.01.2018 по 31.12.2018 - не менше 25 років; з 01.01.2019 по 31.12.2019 - не менше 26 років; з 01.01.2020 по 31.12.2020 - не менше 27 років; з 01.01.2021 по 31.12.2021 - не менше 28 років; з 01.01.2022 по 31.12.2022 - не менше 29 років; з 01.01.2023 по 31.12.2023 - не менше 30 років; з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року - не менше 31 року; з 01.01.2025 по 31.12.2025 - не менше 32 років; з 01.01.2026 по 31.12.2026 - не менше 33 років; з 01.01.2027 по 31.12.2027 - не менше 34 років; починаючи з 01.01.2028 - не менше 35 років.
Згідно зі статтею 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Виходячи зі змісту статті 16 Основного Закону, обов'язок держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу зумовлює надання особливого статусу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
В ухваленому на виконання статті 16 Конституції України Законі №796, який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, передбачено додаткові гарантії соціального захисту для вказаних осіб - комплекс заходів у вигляді пільг, компенсацій і гарантій.
Фактично ці заходи є компенсацією особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров'я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, а також основним засобом реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту таких осіб.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.07.2024 у справі №240/16372/23.
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені у статті 55 Закону №796, частиною першою якої перебачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пунктом 2 частини першої статті 55 Закону №796 визначено, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи, зокрема, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні безумовного (обов'язкового) відселення за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 2 років мають право на зменшення пенсійного віку на 4 роки та додатково 1 рік за кожний рік проживання, роботи, але не більше 9 років. При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку (на 4 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Відповідно до частини третьої статті 55 Закону №796 призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.
Пільги щодо обчислення стажу роботи (служби) визначені у статті 56 Закону №796, згідно з частиною другою якої право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що умовами для виникнення в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 4 пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796 є:
1) наявність відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу;
2) факт проживання та (або) праці такої особи у зоні безумовного (обов'язкового) відселення протягом двох років до 01.01.1993;
3) досягнення необхідного віку для призначення пенсії, зменшеного на відповідну кількість років відповідно до статті 55 Закону №796-XII.
Початкова величина зменшення пенсійного віку (4 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Додатково такі особи мають право на зменшення пенсійного віку на 1 рік за кожен рік проживання, роботи на відповідній місцевості. При цьому максимальна межа зниження пенсійного віку відповідно до положень абзацу 4 пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796 становить 9 років, незалежно від того застосовувалась початкова величина зменшення пенсійного віку до таких осіб чи ні.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що підтверджений відповідачем 1 страховий стаж позивача складає 29 років 25 днів, що свідчить про відповідність позивача 1 умові (наявність страхового стажу 15 років).
Довідкою від 26.10.2013 №72, виданою Відділом освіти, культури, молоді та спорту Поліської селищної ради, підтверджено, що ОСОБА_1 дійсно навчалась у Поліській середній школі №4 Поліського району Київської області з 01.09.1979 по 01.06.1987 та отримала свідоцтво про восьмирічну освіту № НОМЕР_3 . Проживала за адресою: смт Поліське, вул. Шевченка, 90, Поліського району Київської області.
З диплому серії НОМЕР_4 , виданого 16.07.1990 вбачається, що ОСОБА_1 01.09.1987 вступила до Поліського середнього професійно-технічного училища №10 і 16.06.1990 закінчила повний курс Поліського професійно-технічного училища №10.
Також, позивачу було видано посвідчення громадянина, який постійно проживав у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення про відселення (категорія 2) від 16.11.1993 серії НОМЕР_2 .
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 11 Закону №796 до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, та відселені або самостійно переселилися з цих територій.
Згідно із абзацом шостим пункту 2 статті 14 Закону №796 до 2 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відносять осіб, які постійно проживали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення.
Отже, питання проживання позивачем у зоні безумовного (обов'язкового) відселення станом на 01.01.1993 вирішувалось при видачі посвідчення від 16.11.1993 серії НОМЕР_2 (категорія 2).
Вказаними вище документами також підтверджено проживання позивача у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з 26.04.1986 (момент аварії на Чорнобильській AEC) по 01.01.1993, не менше 2 років. При цьому позивач має право на зменшення пенсійного віку на 4 роки - початкова величина за проживання у період з 26.04.1986 по 31.07.1986 (незалежно від кількості днів проживання) та додатково 1 рік за кожний рік проживання (максимально пенсійний вік може бути зменшений на 9 років).
Таким чином, враховуючи наявність у позивача підстав для застосування початкової величини зменшення пенсійного віку на 4 роки, а також враховуючи підтвердження документально періоду її навчання у Поліській середній шкоді №2 Поліського району з 26.04.1986 (момент аварії на Чорнобильській AEC) по 01.06.1987 - 1 рік 1 місяць 7 днів, період навчання у Поліському середньому професійно-технічному училищі №10 з 01.09.1987 по 16.06.1990 - 2 роки 9 місяців 16 днів, за відсутності інших доказів, якими б підтверджувався факт проживання чи здійснення трудової діяльності у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у суду наявні підстави вважати підтвердженим право на зменшення пенсійного віку як мінімум на 7 років.
Водночас, з оскаржуваного рішення ГУ ПФУ в Кіровоградській області вбачається, що за наданими позивачем документами факт її проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 визнано 1 рік 1 місяць 6 днів, що не відповідає фактичним обставинам.
При цьому, суд наголошує на відсутності в оскаржуваному рішенні обґрунтування зарахування саме вказаного періоду, що, на переконання суду, свідчить про порушення принципу обґрунтованості та вмотивованості такого рішення.
Суд зауважує, що обсяг і ступінь мотивації рішення залежить від конкретних обставин, які були предметом розгляду, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що було проаналізовано усі подані документи і, що важливо, давати розуміння чому і чим керувався орган пенсійного фонду при прийнятті такого рішення.
Особливо-виняткової значимості обґрунтованість/вмотивованість рішення набуває тоді, коли йдеться про прийняття негативного для особи рішення з огляду на наслідки, які це потягне.
Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття. (постанова ВС від 02.04.2019 року (справа №822/1878/18)
З приводу зазначеного є сталою позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб'єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень «суб'єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18.09.2019 у справі № 826/6528/18, від 10.04.2020 у справі № 819/330/18, від 10.01.2020 у справі № 2040/6763/18).
У зв'язку з викладеним, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Кіровоградській області від 17.04.2024 №104850009006 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як роз'яснив Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму №14 від 18.12.2009 «Про судове рішення», вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:
- лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;
- повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;
- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
Таким чином, суд наділений правом вийти за межі позовних вимог під час ухвалення рішення у справі та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відтак, з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача, порушення яких відбулося внаслідок протиправної передчасної відмови позивачу у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку без врахування встановлених судом обставин, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог шляхом зобов'язання відповідача вчинити дії, направлені на відновлення порушених прав та законних інтересів позивача, а саме: зобов'язати відповідача 1 повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону №796 з урахуванням висновків суду, що не є втручанням у дискреційні повноваження ГУ ПФУ в Кіровоградській області з огляду на таке.
Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки відповідач 1 передчасно відмовив позивачу у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
Водночас, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку як громадянину, який постійно проживав у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії на ЧАЕС 2 категорії у відповідності з вимогами Закону №796 з дня звернення із заявою про призначення пенсії не підлягають задоволенню як такі, що є передчасними оскільки призначенню пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку має передувати повторний розгляд заяви позивача та усіх доданих до неї документів з урахуванням висновків суду у цій справі, що матиме місце лише після набрання законної сили рішенням у цій справі.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Таким чином, позов слід задовольнити частково з виходом за межі позовних вимог.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 17.04.2024 №104850009006 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.04.2024 про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням висновків суду.
3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.