16 грудня 2025 року справа №320/50783/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
Суть спору: До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Державної податкової служби України (далі - відповідач-1), Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач-2) та просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової служби України від 11.04.2025 №10204/6/99-00-24-01-02-06;
визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Запорізькій області щодо видачі ОСОБА_1 довідки-підтвердження статусу податкового резидента України від 28.02.2025 №899/АП/08-01-50-03-07;
зобов'язати Головне управління ДПС у Запорізькій області видати вмотивовану відмову на заяву про підтвердження резидентського статусу для уникнення подвійного оподаткування від 18.02.2025, а саме через невідповідність ОСОБА_1 критеріям, зазначеним у підпункті 14.1.213 пункту 14.01 статті 14 Податкового кодексу України.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 є податковим резидентом Федеративної Республіки Німеччини та не має особистих та економічних зв'язків (центру життєвих інтересів) на території України. Позивач наголошує, що у 2024 році, внаслідок звернення до відповідача-2 із заявою про підтвердження резидентського статусу для уникнення подвійного оподаткування, отримав лист Головного управління ДПС у Запорізькій області, яким підтверджена відсутність податкового резидентства України. На переконання позивача, у межах спірних правовідносин має місце суперечлива поведінка суб'єкта владних повноважень, що є правовою підставою для визнання протиправним рішення Державної податкової служби України від 11.04.2025 №10204/6/99-00-24-01-02-06 та визнання протиправними дій Головного управління ДПС у Запорізькій області щодо видачі ОСОБА_1 довідки-підтвердження статусу податкового резидента України від 28.02.2025 №899/АП/08-01-50-03-07.
13.10.2025 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Кушнової А.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.10.2025 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; витребувано від відповідача-1: копію рішення Державної податкової служби України від 11.04.2025 №10204/6/99-00-24-01-02-06 із доказами направлення позивачу, та всіх документів, на підставі яких вказане рішення було прийняте; копію протоколу засідання з розгляду скарги, за результатом чого прийняте спірне рішення; від відповідача-2: копії заяв про підтвердження резидентського статусу, поданих позивачем 21.03.2024 та 18.02.2025 з усіма додатками, копії наданих відповідей (рішень); копію довідки-підтвердження статусу податкового резидента України від 28.02.2025 №899/АП/08-01-50-03-07 та всіх документів, на підставі яких вказану довідку прийнято.
28.10.2025 до Київського окружного адміністративного суду від Головного управління ДПС у Запорізькій області надійшла заява про залишення позову без розгляду - внаслідок зловживання позивачем процесуальними правами. Зокрема, на переконання відповідача-2, зловживання позивачем процесуальними правами виявилось у поданні до Київського окружного адміністративного суду адміністративного позову з аналогічними вимогами.
28.10.2025 до Київського окружного адміністративного суду від Головного управління ДПС у Запорізькій області надійшла заява про залишення позову без розгляду - у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом. Відповідач-2, з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, вказує, що у межах спірних правовідносин строк звернення до суду з адміністративним позовом становить три місяці з моменту отримання позивачем рішення Державної податкової служби України від 11.04.2025 №10204/6/99-00-24-01-02-06.
28.10.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву Головного управління ДПС у Запорізькій області. Відповідач-2 заперечує проти вимог позивача та вказує, що перебування за межами території України та отримання тимчасового захисту у інших країнах - не є підставою для визнання такої особи нерезидентом України. Відповідач-2 вказує, що у позивача наявний центр економічних інтересів на території України, оскільки: у власності останнього перебуває нерухоме майно; 18.06.2024 позивач подав до контролюючого органу повідомлення, згідно з яким набув частку в іноземній юридичній особі - ТОВ «Асіома Енерджі» (Німеччина); позивач не подав до контролюючого органу податкову декларацію на підставі пункту 179.3 статті 179 Податкового кодексу України (внаслідок прийняття рішення про виїзд за кордон); позивача не знято з обліку в контролюючих органах, як фізичну особу-підприємця.
29.10.2025 до Київського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву Державної податкової служби України з доводами, аналогічними тим, що викладені у відзиві на позовну заяву Головного управління ДПС у Запорізькій області.
29.10.2025 до суду від Державної податкової служби надійшла заява про залишення позову без розгляду - у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом. Відповідач-1, з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, вказує, що у межах спірних правовідносин строк звернення до суду з адміністративним позовом становить три місяці з моменту отримання позивачем рішення Державної податкової служби України від 11.04.2025 №10204/6/99-00-24-01-02-06.
12.11.2025 до Київського окружного адміністративного суду від позивача надійшла відповідь на відзиви відповідачів. Позивач вказує, що наявність нерухомого майна на території України та сплата відповідного податку не є самостійною підставою для визнання особи резидентом України. На переконання позивача, наявність у нього податкового резидентства підтверджується: дозволом на проживання (чинний до 2027 року); наявністю центру життєвих інтересів (проживання сім'ї на території Федеративної Республіки Німеччина); зареєстрованим податковим номером та статусом податкового резидента Федеративної Республіки Німеччина; фактичним перебуванням понад 670 днів на території Федеративної Республіки Німеччина; відсутністю підприємницької діяльності на території України.
13.11.2025 до суду від позивача надійшли заперечення на клопотання відповідачів про залишення позову без розгляду. Позивач наголошує, що у його діях відсутнє зловживання процесуальними правами, оскільки ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.09.2025 залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії. Також позивач вказує, що тримісячний строк звернення до суду не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки заява до відповідача-2 та скарга до відповідача-1 розглядались у порядку, встановленому Законом України «Про звернення громадян», а не відповідно до положень Податкового кодексу України. Крім того, позивач зазначає, що спірні правовідносини характеризуються наявністю тривалого правопорушення, що повторно свідчить про відсутність правових підстав для застосування тримісячного строку для звернення до суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.12.2025 у задоволенні заяви Головного управління ДПС у Запорізькій області про залишення позову без розгляду внаслідок зловживання позивачем процесуальними правами - відмовлено. У задоволенні заяв Головного управління ДПС у Запорізькій області та Державної податкової служби України про залишення позову без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду - відмовлено.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення сторін, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України. Починаючи з 21.06.2023 та станом на дату виникнення спірних правовідносин (як і станом на дату звернення до суду), ОСОБА_1 проживає на території Федеративної Республіки Німеччина.
08.02.2024 позивач отримав довідку про податкову відповідальність Фінансового управління Treptow-Kopenik про податкове резидентство Федеративної Республіки Німеччина.
04.11.2024 ОСОБА_1 отримав дозвіл №YYZ1GC73W на проживання на території Федеративної Республіки Німеччина (чинний до 03.11.2027).
21.03.2024 позивач звернувся до Головного управління ДПС у Запорізькій області із заявою про підтвердження резидентського статусу для уникнення подвійного оподаткування за 2024 рік (а.с.28-31).
У листі від 27.03.2024 №524/АП/08-01-51-13 Головне управління ДПС у Запорізькій області вказало, що ОСОБА_1 не є податковим резидентом України (а.с.32).
18.02.2025 позивач повторно звернувся до Головного управління ДПС у Запорізькій області із заявою про підтвердження резидентського статусу для уникнення подвійного оподаткування за 2024 рік (а.с.33-36).
За результатом розгляду заяви позивача від 18.02.2025, Головне управління ДПС у Запорізькій області видало довідку-підтвердження статусу податкового резидента України для уникнення подвійного оподаткування відповідно до норм міжнародних договорів від 28.02.2025 №899/АП/08-01-50-03-07 (а.с.37).
11.03.2025 позивач звернувся до Державної податкової служби України зі скаргою на рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області щодо видачі довідки-підтвердження статусу податкового резидента України для уникнення подвійного оподаткування відповідно до норм міжнародних договорів від 28.02.2025 №899/АП/08-01-50-03-07, де вказує на протиправність висновків відповідача-2 (а.с.38-42).
Листом від 11.04.2025 №10204/6/99-00-24-01-02-06 Державна податкова служба України повідомила позивача про залишення без задоволення скарги від 11.03.2025 на рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області щодо видачі довідки-підтвердження статусу податкового резидента України для уникнення подвійного оподаткування відповідно до норм міжнародних договорів від 28.02.2025 №899/АП/08-01-50-03-07 (а.с.43-45).
Вважаючи протиправним рішення Державної податкової служби України від 11.04.2025 №10204/6/99-00-24-01-02-06 та дії Головного управління ДПС у Запорізькій області щодо видачі довідки-підтвердження статусу податкового резидента України від 28.02.2025 №899/АП/08-01-50-03-07, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір по суті суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло станом на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з абзацом в) підпункту 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, фізична особа - резидент - фізична особа, яка має місце проживання в Україні. У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року. Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності.
Відповідно до положень статті 4 Угоди між Україною та Федеративною Республікою Німеччина про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доход і майно (ратифікована Законом України від 22.11.1995 №449/95-ВР), при застосуванні цієї Угоди термін «резидент однієї Договірної Держави» означає будь-яку особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі місця проживання, постійного місця перебування, місцезнаходження керівного органу або іншого аналогічного критерію. Цей термін разом з тим не включає будь-яку особу, яка підлягає оподаткуванню в цій Державі, тільки якщо ця особа одержує доходи з джерел у цій Державі або стосовно майна, що в ній знаходиться. У випадку, коли відповідно до положень пункту 1 фізична особа є резидентом обох Договірних Держав, її становище визначається відповідно до таких правил:
a) вона вважається резидентом тієї Держави, де вона має постійне житло; якщо вона має постійне житло в обох Державах, вона вважається резидентом тієї Держави, де вона має більш тісні особисті й економічні зв'язки (центр життєвих інтересів);
b) якщо Держава, в якій вона має центр життєвих інтересів, не може бути визначена або коли вона не має постійного житла в жодній з Держав, вона вважається резидентом тієї Держави, де вона звичайно проживає;
c) якщо вона звичайно проживає в обох Державах або коли вона звичайно не проживає в жодній з них, вона вважається резидентом тієї Держави, національною особою якої вона є;
d) якщо вона є національною особою обох Держав або коли вона не є громадянином жодної з них, компетентні органи Договірних Держав вирішують це питання за взаємною згодою.
Так, на переконання відповідачів, підставою для визнання позивача податковим резидентом України, крім іншого, є те, що у власності останнього перебуває нерухоме майно на території України та, як наслідок, сплачується податок на нерухоме майно.
При цьому, жоден із нормативно-правових актів (Податковий кодекс України та Угода між Україною та Федеративною Республікою Німеччина про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доход і майно) не визначають наявність у власності фізичної особи нерухомого майна, як ключову підставу для визнання її податковим резидентом.
Натомість, як положення підпункту 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, так і стаття 4 Угоди між Україною та Федеративною Республікою Німеччина про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доход і майно, містять норми, згідно з якими за наявності у фізичної особи постійного житла в обох державах податкове резидентство конкретної особи має визначатися за правилами визначення центру життєвих інтересів, місця проживання, де особа має більш тісні особисті і економічні зв'язки.
У межах спірних правовідносин відповідачі не заперечують, що починаючи з 21.06.2023 та станом на дату виникнення спірних правовідносин (як і станом на дату звернення до суду), ОСОБА_1 проживає на території Федеративної Республіки Німеччина.
Тобто, судом встановлено, що строк перебування (проживання) позивача на території Федеративної Республіки Німеччина перевищує 183 дні протягом 2024 року.
Для підтвердження факту постійного перебування (проживання) на території Федеративної Республіки Німеччина позивач надав копії: дозволу № НОМЕР_1 на проживання на території Федеративної Республіки Німеччина; довідки про податкову відповідальність Фінансового управління Treptow-Kopenik про податкове резидентство Федеративної Республіки Німеччина.
Сторонами також не заперечується, що сім'я позивача (дружина та донька) аналогічно проживають на території Федеративної Республіки Німеччина більше 183 днів протягом 2024 року.
18.06.2024 позивач подав до контролюючого органу повідомлення, згідно з яким набув частку в іноземній юридичній особі - ТОВ «Асіома Енерджі» (Німеччина).
Системний аналіз вказаних обставин дає підстави для висновку про те, що місцем проживання позивача є Федеративна Республіка Німеччина (у строк, що перевищує 183 дні протягом року), де і розміщений центр його життєвих інтересів.
Так, відповідачі не надали жодного доказу того, що позивач отримує доходи на території України або має інші економічні зв'язки.
При цьому, суд не бере до уваги посилання відповідачів на те, що позивача не знято з обліку в контролюючих органах, як фізичну особу-підприємця, з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачами, 17.10.2023 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений запис при припинення підприємницької діяльності Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з ЄДР (а.с.26-27).
Згідно з підпунктом 1 пункту 11.18 розділу XI Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 №1588, підставою для зняття фізичної особи - підприємця з обліку у відповідному контролюючому органі є відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням, або за судовим рішенням, або у разі її смерті, або оголошення її померлою, або визнання її безвісно відсутньою.
При цьому, відповідачами не надано доказів наявності у позивача податкового боргу або інших податкових зобов'язань, як у фізичної особи-підприємця.
Суд наголошує, що наявність у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця - виключає здійснення останнім господарської діяльності.
Натомість, положення Податкового кодексу України та Угоди між Україною та Федеративною Республікою Німеччина про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доход і майно - не визначають перебування фізичної особи на обліку у контролюючих органах у будь-якому статусі, як підставу для визнання останньої резидентом.
Ураховуючи викладене, суд визнає необґрунтованими доводи відповідачів про наявність правових підстав для визнання позивача податковим резидентом України.
Окремо суд звертає увагу на те, що 21.03.2024 позивач звернувся до Головного управління ДПС у Запорізькій області із заявою про підтвердження резидентського статусу для уникнення подвійного оподаткування за 2024 рік. У листі від 27.03.2024 №524/АП/08-01-51-13 Головне управління ДПС у Запорізькій області вказало, що ОСОБА_1 не є податковим резидентом України.
Так, судом встановлено, що обставини, на які відповідачі посилаються у спірних рішеннях та у відзивах на позовну заяву, уже існували станом на дату прийняття відповідачем-2 рішення про те, що ОСОБА_1 не є податковим резидентом України (27.03.2024), зокрема:
нерухоме майно набуте у власність позивачем 29.03.2018 та 29.05.2008, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно;
17.10.2023 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений запис при припинення підприємницької діяльності Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
У справі Рисовський проти України (№29979/04 рішення від 20.10.2011) Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу належного урядування, зазначивши, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, від 20.05.2010, і Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
На переконання суду, прийняття відповідачем-2 протилежних за змістом рішень за однакових умов, свідчить про порушення принципу належного урядування, визнаного у практиці Європейського суду з прав людини, що повторно вказує на протиправну поведінку відповідачів у межах спірних правовідносин.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової служби України від 11.04.2025 №10204/6/99-00-24-01-02-06;
визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Запорізькій області щодо видачі ОСОБА_1 довідки-підтвердження статусу податкового резидента України від 28.02.2025 №899/АП/08-01-50-03-07;
зобов'язати Головне управління ДПС у Запорізькій області видати вмотивовану відмову на заяву про підтвердження резидентського статусу для уникнення подвійного оподаткування від 18.02.2025, а саме через невідповідність ОСОБА_1 критеріям, зазначеним у підпункті 14.1.213 пункту 14.01 статті 14 Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів. Зміст позовних вимог - це максимально чітко і зрозуміло сформовані визначення способу захисту порушеного права, свободи чи інтересу у прохальній частині позову.
У пункті 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачене право суду захистити право позивача в інший спосіб, аніж це передбачено у попередніх пунктах цієї норми, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав.
Також згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На переконання суду, визнання протиправними дій Головного управління ДПС у Запорізькій області щодо видачі ОСОБА_1 довідки-підтвердження статусу податкового резидента України від 28.02.2025 №899/АП/08-01-50-03-07 - не призведе до ефективного захисту порушених прав позивача, оскільки відповідне рішення відповідача-2 залишатиметься чинним.
Отже, належним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправною та скасування довідки-підтвердження статусу податкового резидента України від 28.02.2025 №899/АП/08-01-50-03-07, виданої Головним управлінням ДПС у Запорізькій області.
Ураховуючи викладене, з огляду на суть спірних правовідносин, суд вбачає правові підстави для виходу за межі позовних вимог з метою належного захисту прав позивача - визнання протиправною та скасування довідки-підтвердження статусу податкового резидента України від 28.02.2025 №899/АП/08-01-50-03-07, виданої Головним управлінням ДПС у Запорізькій області
Крім того, судом встановлено, що рішення Державної податкової служби України від 11.04.2025 №10204/6/99-00-24-01-02-06 прийняте за результатом розгляду скарги позивача на рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області щодо видачі ОСОБА_1 у формі довідки-підтвердження статусу податкового резидента України від 28.02.2025 №899/АП/08-01-50-03-07.
Так, оскаржуване рішення Державної податкової служби України за результатом розгляду скарги не є таким, що прийняте у зв'язку з реалізацією відповідачем-1 управлінських повноважень, а тому не створює юридичного наслідку для позивача.
У свою чергу, визнання протиправним та скасування такого рішення не має своїм наслідком відновлення порушеного права позивача, адже належним та ефективним захистом порушеного права в межах окреслених спірних правовідносин є визнання протиправним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень, яким визнано позивача податковим резидентом України - довідки-підтвердження статусу податкового резидента України від 28.02.2025 №899/АП/08-01-50-03-07, виданої Головним управлінням ДПС у Запорізькій області.
Отже, зважаючи на викладене, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16.05.2019 у справі №826/17220/17.
Так, під час розгляду справи судом встановлено, що позивач надав відповідачу-2 усі необхідні документи, які підтверджують його статус податкового резидента Федеративної Республіки Німеччина. Натомість, відповідач-2 прийняв протиправне рішення у формі довідки-підтвердження щодо надання позивачу статусу податкового резидента України від 28.02.2025 №899/АП/08-01-50-03-07.
Ураховуючи викладене, з огляду на використання відповідачем-2 його права на прийняття певного рішення за наслідками звернення позивача, суд вважає ефективним способом захисту порушеного права позивача - зобов'язання Головного управління ДПС у Запорізькій області видати вмотивовану відмову на заяву ОСОБА_1 про підтвердження резидентського статусу для уникнення подвійного оподаткування від 18.02.2025.
Таким чином, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.
Вирішуючи питання стосовно розподілу судових витрат, суд враховує наступне.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судом встановлено, що позивач за подання позовної заяви у цій справі сплатив судовий збір у розмірі 3 633 гривні 60 копійок, що підтверджується платіжною інструкцією від 25.04.2025 №9376-6457-4994-1455.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, встановлюється ставка судового збору - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Положеннями статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 №4059-IX установлено у 2025 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2025 року - 3028 гривень.
Абзацом 2 частини 3 статті 6 Закону України «Про судовий збір» визначено, що у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності, як передумови для застосування інших способів захисту порушеного права (зокрема, зобов'язання вчинити певні), як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності - є однією позовною вимогою.
Оскільки позовна заява містить дві вимоги немайнового характеру: 1) про визнання протиправним та скасування рішення Державної податкової служби України від 11.04.2025 №10204/6/99-00-24-01-02-06; 2) про визнання протиправними дій Головного управління ДПС у Запорізькій області щодо видачі ОСОБА_1 довідки-підтвердження статусу податкового резидента України від 28.02.2025 №899/АП/08-01-50-03-07) та одну похідну вимогу (про зобов'язання Головного управління ДПС у Запорізькій області видати вмотивовану відмову на заяву про підтвердження резидентського статусу для уникнення подвійного оподаткування від 18.02.2025), при зверненні до суду із вказаними вимогами позивачу слід було сплатити судовий збір у розмірі 2 422 гривні 40 копійок ((3028,00х0,4)*2).
Отже, позивач сплатив судовий збір у більшому розмірі, ніж це встановлено положеннями Закону України «Про судовий збір».
Ураховуючи те, що за результатом розгляду справи суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог (шляхом задоволення однієї позовної вимоги немайнового характеру та однієї похідної позовної вимоги), сума судового збору у розмірі 1 211 гривень 20 копійок підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Запорізькій області, протиправне рішення якого призвело до виникнення спірних правовідносин.
При цьому позивачем було надміру сплачено 1211,20 грн. судового збору.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 7 Закону України “Про судовий збір», питання про повернення з Державного бюджету України судового збору, сплаченого в більшому розмірі, ніж встановлено законом, вирішується за клопотанням особи, що його сплатила.
Беручи до уваги відсутність такого клопотання у матеріалах справи, питання про повернення позивачеві надміру сплаченої суми судового збору судом під час розподілу судових витрат не вирішується.
На підставі викладеного, керуючись статями 243-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною та скасувати довідку-підтвердження статусу податкового резидента України від 28.02.2025 №899/АП/08-01-50-03-07, видану ОСОБА_1 Головним управлінням ДПС у Запорізькій області.
3. Зобов'язати Головне управління ДПС у Запорізькій області видати вмотивовану відмову на заяву про підтвердження резидентського статусу для уникнення подвійного оподаткування від 18.02.2025.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області (ідентифікаційний код ВП: 44118663, місцезнаходження: пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Кушнова А.О.