16 грудня 2025 року Київ № 320/29291/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Скрипки І.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Деснянського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби у м. Києві (уточнення, правильне найменування Деснянський відділ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області) про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Деснянського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби у м. Києві (уточнення, правильне найменування Деснянський відділ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області).
Просив суд:
- визнати протиправною відмову Деснянського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби у м. Києві в обміні оформленої на ім'я позивача, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ID-картки до закінчення строку її дії на паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, що передбачено діючим положенням про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ та знищення його персональних даних, які знаходяться в Єдиному державному демографічному реєстрі, у тому числі Унікальний номер запису в реєстрі, за яким закріплені його персональні дані - на виконання вимог і положень Закону України «Про захист персональних даних», у встановленому законодавством порядку;
- зобов'язати Деснянський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби у м. Києві обміняти оформлену на ім'я позивача, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ID-картку до закінчення строку її дії на паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, що передбачено діючим положенням про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ;
- зобов'язати Деснянський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби у м. Києві знищити персональні дані позивача, які знаходяться в Єдиному державному демографічному реєстрі, у тому числі Унікальний номер запису в реєстрі, за яким закріплені його персональні дані - на виконання вимог і положень Закону України «Про захист персональних даних», у встановленому законодавством порядку.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем всупереч вимогам чинного законодавства, безпідставно відмовлено в оформленні та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, замість паспорта громадянина України у формі ID-картки до закінчення строку її дії, непридатного для використання з одночасним знищенням його персональних даних. Звернувшись до відповідача з відповідною заявою про вирішення спірного питання, яка мотивована релігійними переконаннями, отримав відмову, що стало підставою звернення до суду.
Уважає, що право особи на отримання паспорта громадянина України у формі книжечки передбачено вимогами чинного законодавства, а саме - Положенням про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Крім того, позивач у своїй заяві, адресованій відповідачу, посилалася на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17, яка, на його переконання, підлягає обов'язковому врахуванню у спірних правовідносинах.
Ухвалою від 19.08.2024 (суддя Донець В.А.) судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Згідно із частиною першою статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України справа, розгляд якої розпочато одним суддею, повинна бути розглянута цим самим суддею, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи.
У силу вимог частини дев'ятої статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України невирішені судові справи за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду, що додається до матеріалів справи, передаються для повторного автоматизованого розподілу справ виключно у разі, коли суддя не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом.
На підставі розпорядження в.о. керівника апарату Київського окружного адміністративного суду було проведено повторний автоматизований розподіл вказаної справи з підстав, зазначених у ньому.
Внаслідок повторного автоматизованого розподілу матеріали справи були передані для розгляду судді Скрипці І.М.
Ухвалою суду від 21.03.2025 справу прийнято до провадження за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Від учасників справи витребувано додаткові пояснення з доказами по справі.
Відповідач проти позову заперечував, надіслав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд у задоволенні позову відмовити. Зазначили, що чинним законодавством установлено, що паспорт громадянина України виготовляється у формі картки. Отже, з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2015 № 302, органи ДМС зобов'язані забезпечувати оформлення та видачу паспортів громадянам України у відповідності до вимог чинного законодавства, а саме - здійснювати видачу паспортів виключно у вигляді картки. Ураховуючи наведене, у органів міграційної служби відсутні законні підстави для оформлення та видачі паспорта громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ. Щодо знищення персональних даних позивача з Реєстру, зазначили, що позивач фактично має право на поновлення або виправлення інформації, але не скасування (вилучення) будь-яких даних з ЄДДР. Отже, ураховуючи чинне законодавство України, у органів міграційної служби відсутні законні підстави для видалення чи знищення будь-яких даних з ЄДДР.
Від позивача відповіді на відзив не надійшло, витребуваних доказів та пояснень також не надано.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
23.06.2018 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було документовано паспортом громадянина України у формі ID-картки № НОМЕР_1 з присвоєнням УНЗР 19860818-02694; орган, що видав 8026; дійсний до 23.06.2028.
27.03.2024 позивач звернувся до Деснянського відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою про обмін паспорта громадянина України у вигляді ID-картки на новий паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки та з проханням видалити з Єдиного державного демографічного реєстру дані про присвоєння позивачу унікального номеру запису в реєстрі.
За результатами розгляду вказаної заяви, листом Деснянського відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 28.05.2024 № Ж-82/6/8026-24/8026/77-24, повідомлено позивача про порядок видачі паспорта громадянина України відповідно до чинного законодавства України. Зазначили про документування позивача паспортом громадянина України у формі ID-картки № НОМЕР_1 від 23.06.2018 терміном дії до 23.06.2018 з присвоєнням Унікального номеру запису в реєстрі - 19860818-02694 на ім'я позивача. Вказали також про відсутність підстав та механізму скасування, видалення та знищення УНЗР.
Не погоджуючись із відмовою відповідача щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходив із такого.
За правилами частини другої статті 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Частиною першою статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України, зокрема визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; громадянство, правосуб'єктність громадян, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.
За приписами пункту 1 частини першої статті 5 Закону України від 18.01.2001 № 2235-III «Про громадянство України» (далі - Закон № 2235-ІІІ) документом, що підтверджує громадянство України є паспорт громадянина України.
Пунктами 2, 3 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ (далі - Положення № 2503-XII), визначено, що паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку. Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Пунктом 13 Положення № 2503-XII передбачено, що для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35х45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.
Згідно з пунктом 16 Положення № 2503-XII обмін паспорта провадиться у разі: зміни (переміни) прізвища, імені або по батькові; встановлення розбіжностей у записах; непридатності для користування.
За нормами пункту 17 Положення № 2503-XII для обміну паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; паспорт, що підлягає обміну; дві фотокартки розміром 35х45 мм. Для обміну паспорта у зв'язку із зміною (переміною) прізвища, імені чи по батькові або встановленням розбіжностей у записах подаються також документи, що підтверджують ці обставини.
06.12.2012 набрав чинності Закону України від 20.11.2012 № 5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі - Закон № 5492-VI), яким визначено правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Згідно із частиною першою статті 1 Закону № 5492-VI суспільні відносини, пов'язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.
Частиною першою статті 4 Закону № 5492-VI встановлено, що Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина. Реєстр та майнові права інтелектуальної власності на створені на замовлення уповноважених суб'єктів для функціонування Реєстру об'єкти інтелектуальної власності належать державі. Відчуження, передача чи інше використання, ніж визначено цим Законом, Реєстру, його структурних складових та майнових прав інтелектуальної власності забороняються. Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
За змістом частини першої статті 10 Закону № 5492-VI внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб'єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних». У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі).
Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 5492-VI документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, оформлення якого передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, є паспорт громадянина України.
За нормами частини третьої статті 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій. Посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідчення водія не містять безконтактного електронного носія.
Частиною четвертою статті 13 Закону № 5492-VI передбачено, що особам гарантується право на відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті громадянина України. Таке право реалізується шляхом подання заяви відповідному уповноваженому суб'єкту про внесення або відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук особи до безконтактного електронного носія.
Згідно із частинами першою, другою, четвертою та п'ятою статті 14 Закону № 5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Частиною першою статті 16 Закону № 5492-VI, передбачено, що оформлення, видача, обмін документів, їх пересилання, вилучення, повернення державі та знищення відбуваються в порядку, встановленому законодавством, якщо інше не передбачено цим Законом.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 21 Закону № 5492-VI, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України. Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
За правилами частини сьомої статті 21 Закону № 5492-VI, до паспорта громадянина України вноситься така інформація: 1) назва держави; 2) назва документа; 3) ім'я особи; 4) стать; 5) громадянство; 6) дата народження; 7) унікальний номер запису в Реєстрі; 8) номер документа; 9) дата закінчення строку дії документа; 10) дата видачі документа; 11) уповноважений суб'єкт, що видав документ (код); 12) місце народження; 13) відцифрований образ обличчя особи; 14) відцифрований підпис особи; 15) податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган). У разі наявності повідомлення про відмову від реєстраційного номера облікової картки платника податків проставляється слово «відмова».
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, затверджено зразок бланка, технічного опису та Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.
Згідно з пунктами 1, 2, 3 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.10.2016 № 745) (далі - Порядок № 302), паспорт громадянина України (далі - паспорт) є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов'язаний отримати паспорт.
Обмін паспорта здійснюється у разі зміни інформації, внесеної до паспорта, у тому числі у зв'язку із зміною написання латинськими літерами складових імені «прізвище», «ім'я» у документах, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України (крім додаткової змінної інформації) (підпункт 1 пункт 6 Порядку № 302).
Підпунктом 1 пункту 7 Порядку № 302 установлено, що оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта здійснюються особі, яка досягла 14-річного віку, - на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.
Пунктом 14 Порядку № 302 закріплено перелік інформації про особу, на ім'я якої оформляється паспорт, яка вноситься до заяви-анкети, а також документи, які подає заявник для оформлення паспорта.
За змістом пунктів 19, 21 Порядку № 302 документи для оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта подаються до центрів надання адміністративних послуг, державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, і його відокремлених підрозділів (далі - уповноважені суб'єкти), територіальних органів та територіальних підрозділів ДМС. До територіального органу ДМС документи подаються лише в разі оформлення замість втраченого або викраденого, обміну паспорта, який було оформлено із застосуванням засобів Реєстру.
У разі виникнення обставин (подій), у зв'язку з якими паспорт підлягає обміну (крім закінчення строку дії паспорта або обміну паспорта зразка 1994 року за бажанням), документи для його обміну подаються протягом одного місяця з дати настання таких обставин (подій).
Згідно з пунктом 32 Порядку № 302 працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС не пізніше наступного дня після надходження до розгляду документів перевіряє повноту поданих заявником документів, зазначених у пунктах 35, 46 і 69 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства.
За нормами пункту 100 Порядку № 302 територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС має право відмовити особі в оформленні або видачі паспорта, якщо: 1) особа не є громадянином України; 2) особа вже отримала паспорт (у тому числі паспорт зразка 1994 року), який є дійсним на день звернення (крім випадків обміну паспорта у зв'язку з виявленням помилки в інформації, внесеній до нього; звернення для обміну протягом одного місяця до дати закінчення строку дії паспорта; непридатності для подальшого використання); 3) дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану заявником інформацію; 4) за видачею паспорта звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень на отримання паспорта; 5) особа подала не в повному обсязі документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі паспорта; 6) особу не встановлено за результатами проведення процедури встановлення особи.
Крім того, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 № 456 затверджений Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14.06.2019 за № 620/33591 (далі - Тимчасовий порядок № 620/33591).
Пункт 1 розділу I «Загальні положення» Тимчасового порядку № 456 визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року (далі - паспорт) особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (далі - рішення суду), засвідчене в установленому законодавством порядку.
Згідно з пунктом 1 розділу IV «Обмін паспорта» Тимчасового порядку № 456 обмін паспорта здійснюється в разі: 1) зміни прізвища, імені, по батькові, дати та/або місця народження; 2) установлення розбіжностей у записах (невідповідність записів, зроблених у паспорті, записам в інших документах); 3) непридатності паспорта для користування (паспорт/фотокартка має потертості (та/або відсутня її частина), що не дають змогу візуально ідентифікувати особу, прочитати прізвище, ім'я, по батькові, дату та місце народження, ким виданий паспорт, підпис посадової особи та дату видачі, пошкодження перфорованої серії та номера, що не дає змогу встановити реквізити паспорта, виправлення, підчистки окремих літер у персональних даних/найменуванні органу/штампах/печатках або інші чинники, які впливають на цілісність документа.
Відповідно до пункту 2 розділу IV «Обмін паспорта» Тимчасового порядку № 456 для обміну паспорта заявник подає: 1) заяву; 2) рішення суду; 3) паспорт, що підлягає обміну; 4) дві (три - у разі одержання паспорта, який обмінюється в іншому територіальному підрозділі ДМС) фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см; 5) платіжний документ з відміткою банку про сплату державного мита (у разі обміну паспорта у зв'язку із непридатністю для користування) або оригінал документа про звільнення від його сплати; 6) документи, що підтверджують обставини (крім обміну паспорта з причин непридатності його використання), на підставі яких паспорт підлягає обміну. Видані компетентними органами іноземної держави документи, що подаються для оформлення паспорта, засвідчуються в установленому законодавством порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та подаються з перекладом українською мовою, вірність якого засвідчується нотаріально; 7) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб); 8) посвідчення про взяття на облік бездомних осіб, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб). У разі обміну паспорта, оформленого територіальним підрозділом ДМС, який припинив діяльність або тимчасово не здійснює свої повноваження, заявник додатково подає всі наявні документи, у тому числі документи, що містять фотозображення особи.
Із наведених норм слідує, що реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, незалежно від форми такого, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому, дотримання особою певних правил, пов'язаних із процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема щодо дотримання форми заяви, є обов'язковим.
Указане узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 07.11.2018 у справі № 820/3327/16, від 29.11.2019 у справі № 260/1414/18, від 21.08.2020 у справі № 260/99/19, від 10.12.2020 у справі № 240/575/20, від 08.06.2023 у справі № 380/5977/21.
Суд звертає увагу, що позивач звернувся до Деснянського відділу ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області із заявою про обмін паспорта громадянина України у вигляді картки на новий паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки, як він стверджував, у зв'язку релігійними переконаннями.
Крім того, зазначив і про непридатність паспорта для користування, при цьому не пояснив, у чому така непридатність полягає.
У відповідь на заяву позивача Деснянський відділ ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області листом від 28.05.2024 № Ж-82/6/8026-24/8026/77-24 повідомив позивача про порядок видачі паспорта громадянина України відповідно до чинного законодавства України.
Також було повідомлено про документування позивача паспортом громадянина України у формі ID-картки № НОМЕР_1 від 23.06.2018 терміном дії до 23.06.2018 з присвоєнням Унікального номеру запису в реєстрі - 19860818-02694 на ім'я позивача. Повідомили й про відсутність підстав та механізму скасування, видалення та знищення УНЗР.
У заяві адресованій відповідачу позивач посилалася на ознаки типової справи, які наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 за результатами розгляду зразкової справи № 806/3265/17, у зв'язку із чим, на його переконання, мав бути оформлений паспорт у формі книжечки.
Суд констатує помилковість таких тверджень, з огляду на таке.
Суд ураховує, що правова позиція щодо наявності права громадян на отримання паспорта у формі книжечки була викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17 за позовом особи до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії указано на ознаки цієї типової справи:
а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ;
б) відповідач - територіальні органи ДМС України;
в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ.
Розглянувши зразкову справу № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18), Велика Палата Верховного Суду виснувала, що норми Закону № 5492-VI, на відміну від норм Положення № 2503-XII (також діючого на момент виникнення спірних правовідносин), не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом»), не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя в контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950.
Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі констатувала, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Із урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними дії Відділу УДМС щодо відмови у видачі позивачеві паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення № 2503-ХІІ є обґрунтованими. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що самі по собі дії Відділу УДМС щодо відмови позивачеві у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону № 5492-VI.
Однак, суд звертає увагу, що відповідно до пунктів 21, 22 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб'єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги; зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення.
Таким чином, ознаками типових адміністративних справ є один і той же відповідач - суб'єкт владних повноважень та/або його відокремлені структурні підрозділи, аналогічні підстави публічно-правового спору, однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин та аналогічні позовні вимоги.
Повертаючись до матеріалів цієї справи, визначальними її особливостями, на підставі яких ця справа не може бути визначена як типова є, зокрема, таке.
По-перше, позивач у цій справі звернувся до органу міграційної служби із заявою про видачу паспорта громадянина України у формі книжечки замість паспорта у формі ID-картки, у якій просив провести обмін його паспорта на паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки зразка 1994 року у зв'язку з непридатністю для користування, знищити його персональні дані, проставити відмітку реєстрації місця проживання для підтвердження раніше набутої реєстрації і провести реєстрацію громадянства України тощо.
При цьому, як зазначалось, підставою виникнення спору у цій справі слугувало надання відмови позивачу у видачі йому паспорта громадянина України зразка 1994 року у зв'язку з тим, що отриманий ним у 2018 році паспорт у вигляді ID-картки є непридатним для використання, та у зв'язку з релігійними переконаннями.
Отже, фактично позивач звернувся з вимогою про обмін паспорта громадянина України у вигляді ID-картки на паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки, у зв'язку з непридатністю для використання.
По-друге, матеріалами справи підтверджено, що 23.06.2018 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було документовано паспортом громадянина України у формі ID-картки № НОМЕР_1 з присвоєнням УНЗР 19860818-02694; орган, що видав 8026; дійсний до 23.06.2028.
Отже, фактично у Реєстрі вже містяться персональні дані позивача та йому присвоєно унікальний номер запису в цьому Реєстрі, а за приписами частини першої статті 10 Закону № 5492-VI, унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Разом із тим, у зразковій справі правовідносини стосувались майбутнього внесення персональних даних до Реєстру, та предметом розгляду у такій справі було порушене право мати паспорт у альтернативній формі особи, яка не надавала згоду на обробку персональних даних.
У зв'язку з наведеним, розглядувана справа не відноситься до типової відносно зразкової справи № 806/3265/17.
З огляду на наведене, суд уважає безпідставними посилання позивача на його небажання надати згоду на обробку персональних даних та бажання отримати паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки, а також на твердження про те, що оформлення ID-картки на його ім'я не відповідало його внутрішній волі та волевиявленню, як на правомірну підставу його відмови від отримання паспорта у вигляді ID-картки при обміні вже виданого йому раніше паспорта громадянина України у вигляді ID-картки, у зв'язку з його непридатністю для користування, оскільки у Реєстрі вже містяться персональні дані позивача та йому присвоєно унікальний номер запису в цьому Реєстрі, який є незмінним.
Отже, суд доходить висновку, що використання позивачем паспорта громадянина України у вигляді ID-картки, оформленого внаслідок волевиявлення останнього (оскільки без такого волевиявлення оформлення паспорта неможливе), тобто позивач надав згоду на обробку персональних даних та йому було присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, свідчить, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки при обміні вже виданого раніше паспорта громадянина України у вигляді картки, у зв'язку з його непридатністю для користування, жодним чином не порушує права позивача та в будь-якому разі не є втручанням у його приватне і сімейне життя.
Із урахуванням викладеного, суд констатує відсутність порушень статті 8 Конвенції, відповідно до якої кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Згідно з пунктом 11 статті 8 Закону України від 01.06.2010 № 2297-VI «Про захист персональних даних» (далі - Закон № 2297-VI), суб'єкт персональних даних має право відкликати згоду на обробку персональних даних.
Разом із тим, суд уважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 11 Закону № 2297-VI, згода є лише однією з підстав обробки персональних даних, відкликання згоди можливе лише у випадку обробки персональних даних відповідно до пункту 1 частини першої статті 11 цього Закону.
За визначенням у статті 2 Закону № 2297-VI згода суб'єкта персональних даних - це добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди. У сфері електронної комерції згода суб'єкта персональних даних може бути надана під час реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції шляхом проставлення відмітки про надання дозволу на обробку своїх персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, за умови, що така система не створює можливостей для обробки персональних даних до моменту проставлення відмітки.
Крім того, надання згоди на обробку персональних даних за своєю правовою природою є правочином у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України. У той же час, статтею 214 Цивільного кодексу України встановлено, що відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин.
Тож, відкликання згоди можливе лише стосовно майбутньої обробки персональних даних, але не тих даних, які вже були оброблені. Рішення та процеси, які були здійснені під час обробки персональних даних, не можуть бути анульованими.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у постанові Верховного Суду від 15.08.2019 у справі № 0940/2105/18, суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий судовий розгляд, оскільки судами не надавалось оцінки поданою особою заяви-анкети та документів на оформлення паспорта у вигляді ID-картки і наданню згоди на обробку персональних даних, в результаті обробки яких такій особі присвоєно унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі.
Також Верховний Суд у постанові від 21.12.2019 у справі № 160/1/21 погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для видачі особі паспорта громадянина України зразка 1994 року (книжечки), зокрема, у зв'язку зі встановленням факту самостійного звернення такої особи у минулому із заявою-анкетою щодо внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та отримання паспорту громадянина України у формі ID-картки.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.03.2024 у справі № 540/4500/21.
Із урахуванням викладеного, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 132, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні адміністративного позову - відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Скрипка І.М.