ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"16" грудня 2025 р. справа № 300/6005/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Тимощука О.Л., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення певних дій,
Губенко Ольга Валеріївна (далі, також - представник позивача, Губенко О.В.), яка діє в інтересах ОСОБА_1 (далі, також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася в суд з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі, також - відповідач, військова частина, ВЧ НОМЕР_1 ), в якій просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу";
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення, шляхом видачі наказу по особовому складу про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що ОСОБА_1 , перебуває на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_1 . В липні 2025 року позивачем було подано командиру військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби через сімейні обставини на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі, також - Закон №2232-XII), а саме: під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин. Представник позивача вказує, що у такому рапорті ОСОБА_1 зазначив, про необхідність здійснювати постійний догляд за рідним братом ОСОБА_2 (далі, також - брат позивача, ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є особою з інвалідністю ІІ групи і потребує постійного стороннього догляду внаслідок психічного розладу. За доводами ОСОБА_3 , позивачем в рапорті було обґрунтовано причини для звільнення, а також надано всі необхідні підтверджуючі документи. Однак, 30.07.2025 Військовою частиною НОМЕР_1 ОСОБА_1 було надано відповідь, якою повідомлено про те, що останньому відмовлено у звільненні з військової служби з підстав наявності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення, які здійснюють або можуть здійснювати догляд за братом ОСОБА_2 , а саме: мати ОСОБА_4 (далі, також - мати позивача, ОСОБА_4 ) та рідна сестра ОСОБА_5 ( ОСОБА_6 ) (далі, також - ОСОБА_7 , яка перебуває на постійному місці проживання в Республіці Польща. Водночас, ОСОБА_1 із таким рішення не погоджується, з огляду на наступне. Представник позивача стверджує, що мати позивача ОСОБА_4 , не може здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , оскільки фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Довідкою №115 від 26.06.2025. Крім того, за доводами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 є особою пенсійного віку, але не може скористатись правом виходу на пенсію та вимушена працювати, оскільки не має відповідного страхового стажу, і як наслідок підстав для нарахування пенсії. Також, представник позивача звертає увагу, що сестра позивача - ОСОБА_7 у 2019 році виїхала за кордон і проживає разом із неповнолітніми дітьми у Республіці Польща та не може здійснювати догляд, що підтверджується належними документами. З огляду на викладене, представник позивача наголошує, що інші особи І та ІІ ступеню спорідненості, які б могли здійснювати догляд за ОСОБА_2 відсутні, а позивач є єдиною особою, яка зобов'язана утримувати та повинна здійснювати постійний догляд за братом, як особою з ІІ групою інвалідності, що потребує догляду.
Вважаючи протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII, позивач, через уповноваженого представника, звернулася до суду з цією позовною заявою.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.08.2025 відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с.37-38).
Пунктом 5 резолютивної частини коментованої ухвали витребувано у Військової частини НОМЕР_1 належним чином оформлені письмові докази, пов'язані із розглядом рапорту позивача та відмовою в його задоволенні.
Суд зазначає, що відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався.
Частиною 6 статті 162 КАС України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши в сукупності позовну заяву та докази, наявні в матеріалах цієї адміністративної справи, встановив такі обставини.
Представник позивача у позовній заяві стверджує, що ОСОБА_1 , 24 липня 2025 року подав командиру Військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби через сімейні обставини на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII, у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за рідним братом ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є особою з інвалідністю ІІ групи і який потребує постійного стороннього догляду внаслідок психічного розладу (а.с.2).
Також, представник позивача стверджує, що до вказаного рапорту були долучені копії (нотаріально посвідчені) підтверджуючих документів, а саме:
- копія свідоцтва про народження НОМЕР_2 від 21.02.1986 ОСОБА_2 ;
- копія паспорта НОМЕР_3 від 21.03.2011 ОСОБА_2 ;
- копія картки платника податків ОСОБА_2 №29-08/6513 від 09.06.2004;
- копія пенсійного посвідчення по інвалідності НОМЕР_4 від 05.11.2024 ОСОБА_2 ;
- копія довідки до акта медико-соціальної комісії 12ААД №0635582 від 03.10.2024 ОСОБА_2 ;
- копія Висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду №3 від 02.04.2025;
- копія довідки про отримання допомоги №219/19-20 від 26.06.2025, видана управлінням соціального захисту населення Івано-Франківської РДА;
- заява ОСОБА_2 , посвідчена приватним нотаріусом Івано-Франківського районного нотаріального округу Дузінкевич С.М. реєстровий номер 844;
- витяг з реєстру територіальної громади про зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 ;
- копія Акту обстеження сімейного стану військовослужбовця № 1/1604 від 09.07.2025;
- копія свідоцтва про народження НОМЕР_5 ОСОБА_1 ;
- копія паспорта № НОМЕР_6 від 23.08.2017 ОСОБА_1 ;
- витяг з реєстру територіальної громади про зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 ;
- копія паспорта № НОМЕР_7 від 05.03.2020 мати - ОСОБА_4 ;
- копія свідоцтва про смерть НОМЕР_8 від 14.10.2004 батька - ОСОБА_8 ;
- копія довідки АТ "Укрпошта" від 06.12.2024 про місце роботи ОСОБА_4 ;
- копія довідки №333 від 22.05.2025, виданої Пенсійним фондом України про те що ОСОБА_4 не перебуває на пенсійному обліку;
- копія довідки №115 від 25.06.2025, виданої Королівським старостинським округом про фактичне місце проживання ОСОБА_4 ;
- заява ОСОБА_4 про неможливість здійснювати догляд за сином інвалідом ІІ групи ОСОБА_2 ;
- копія паспорта НОМЕР_9 від 02.08.2013 сестри - ОСОБА_5 :
- заява ОСОБА_5 про неможливість здійснювати догляд за братом ОСОБА_2 (а.с.2-зворотній бік а.с.2).
За результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 від 24.07.2025, Військова частина НОМЕР_1 листом від 30.07.2025 №2487/3557 "Про розгляд рапорту" повідомила позивачу, що під час розгляду рапорту встановлено, що у Акті обстеження сімейного стану військовослужбовця затвердженого начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 від 08.07.2025 (вих. від 09.07.2025 №1/1604), крім позивача, наявні інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення, які здійснюють або можуть здійснювати догляд за братом позивача ОСОБА_2 , а саме: мати ОСОБА_4 та рідна сестра ОСОБА_7 , яка перебуває на постійному місці проживання в Республіці Польща. Водночас до рапорту не надано доказів того, що інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. На підставі вищевикладеного, за наявними документами відсутні підстави для визнання за позивачем права на звільнення з військової служби через сімейні обставини (а.с.8-9).
Вважаючи протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII, позивач звернулася до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд при вирішенні цієї справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу".
Статтею 1 Закону №2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до частини 2 статті 1 Закону №2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Частиною 1 статті 2 Закону №2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 №389-VІІІ (далі, також - Закон №389-VІІІ) визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Аналогічне визначення воєнного стану міститься і у статті 1 Закону України "Про оборону України" від 06.12.1991 №1932-XII (далі, також - Закон №1932-XII).
Також, статтею 1 Закону №1932-XII передбачено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Так, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану" у зв'язку з військовою агресією російської федерації в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та триває по теперішній час.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію", у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України.
Підстави для звільнення військовослужбовців з військової служби передбачено статтею 26 Закону № 2232-XII.
За змістом підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII (тут і далі - в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі необхідності здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (надалі, також - Положення №1153/2008).
Пунктом 12 Положення №1153/2008 визначено, що встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Також наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев'ятою статті 23 Закону № 2232-XII.
Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.
Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення. Так, підпунктом 2 пункту 225 Положення № 1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону № 2232-XII:
- у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;
- у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Пункт 233 Положення №1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
- підстави звільнення з військової служби;
- думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
- районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац 3 пункту 241 Положення № 1153/2008).
Згідно із пунктом 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.
Як вже зазначалося судом вище по тексту судового рішення, з огляду на введення в Україні військового стану та зважаючи на вид військової служби, яку проходить позивач, підстави звільнення його з військової служби визначені статтею 26 Закону № 2232-ХІІ.
Зі змісту наведеної норми слідує, що для звільнення з військової служби у цьому випадку достатньою є наявність таких умов:
- відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;
- інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Таким чином "відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи" означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж "юридичної наявності" інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об'єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2122-IX.
Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 27.02.2025 у справі №380/16966/24 та від 07.05.2025 у справі №420/30227/24.
Відповідно до статті 1261 Цивільного кодексу України та інших положень законодавства, членами сім'ї особи, які належать до першого ступеня спорідненості є її батьки, чоловік або дружина, а також діти такої особи, у тому числі усиновлені. Згідно з статтею 1262 Цивільного кодексу України та інших положень законодавства, членами сім'ї особи, які належать до другого ступеня спорідненості є її рідні брати та сестри, баба та дід, як з боку батька, так і з боку матері, а також її онуки.
Суд наголошує, що відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Як свідчить Акт обстеження сімейного стану військовослужбовця від 09.07.2025 №1/1604 позивач - ОСОБА_1 є рідним братом ОСОБА_2 (а.с.18).
Згідно з довідкою до акту огляду МСЕК серії 12ААД №063582 від 03.10.2025 ОСОБА_2 є особою з другою групою інвалідності (а.с.14).
Водночас, Актом обстеження сімейного стану військовослужбовця від 09.07.2025 №1/1604 встановлено наявність інших осіб І та ІІ ступеня споріднення, які здійснюють або можуть здійснювати догляд за ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: мати ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 та рідна сестра ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка перебуває на постійному місці проживання у Республіці Польща (а.с.18-зворотній бік а.с.18).
На підтвердження неможливості здійснення постійного догляду ОСОБА_7 постійного догляду за братом - ОСОБА_2 , позивачем до рапорту було долучено копію закордонного паспорта ОСОБА_7 та письмову заяву останньої про неможливість здійснення догляду.
Суд враховує, що поняття "обов'язку утримання" та "обов'язку здійснення постійного догляду" не є тотожними, оскільки утримання особи - це надання матеріальної допомоги, в той час як постійний догляд - це форма догляду за особою з різними фізичними або психічними обмеженнями, що вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.
На думку суду, вищевказана обставина - неперебування (непроживання) особи на території України, є прямим свідченням того, що така особа фізично не зможе здійснювати постійний догляд за своїм братом, оскільки не знаходиться на території України, що фактично виключає таку із переліку членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи.
Водночас, суд звертає увагу, що Актом обстеження сімейного стану військовослужбовця від 09.07.2025 №1/1604, також встановлено наявність матері особи що потребує постійного догляду - ОСОБА_4 .
Так, позивач у позовній заяві стверджує, що ОСОБА_4 не може здійснювати постійний догляд за своїм сином - ОСОБА_2 , оскільки фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Довідкою №115 від 26.06.2025 та є особою пенсійного віку, але не може скористатись правом виходу на пенсію та вимушена працювати, оскільки не має відповідного страхового стажу, і як наслідок підстав для нарахування пенсії.
Проте суд зазначає, що такі обставини не можуть вважатися об'єктивно непереборними та такими, які не залежать від їхньої волі, а також представником позивача не доведено, що вказані обставини можуть перешкоджати їм у постійному догляді за своєю родичкою другого ступеня споріднення. Тому за вказаних обставин у суду також відсутні підстави констатувати їхню відсутність у розумінні абзацу 13 підпункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII.
При цьому суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні відомості, які б свідчили про потребу ОСОБА_4 у постійному сторонньому догляді, що унеможливлює застосування судом до спірних правовідносин норм вказаної статті в частині потреби інших родичів першого чи другого ступеня споріднення у постійному догляді за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи як підстави для визнання позивача єдиною особою, яка може здійснювати догляд за матір'ю навіть у разі її потреби у постійному сторонньому догляді.
Тому за вказаних обставин у суду також відсутні обґрунтовані докази констатувати наявність у позивача підстави для звільнення з військової служби, передбаченої абзацом 13 підпункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII.
Суд також не бере до уваги нотаріально завірену заяву ОСОБА_2 про те, що ним зроблено вибір щодо здійснення догляду за ним братом ОСОБА_1 , оскільки законом передбачено можливість вибору особи, яка здійснюватиме догляд за особою з інвалідністю у разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб, які відповідно до закону зобов'язані її утримувати лише для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, проте не для звільнення з військової служби.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про те, що відповідач, відмовляючи позивачу у звільненні з військової служби діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, оскільки позивачем не доведено відсутність у його брата - ОСОБА_2 інших родичів першого чи другого ступеня споріднення, або їхню потребу у постійному догляді за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Водночас суд зазначає, що позивач не позбавлений права на звернення із рапортом про звільнення з військової служби за наявності належних доказів, що підтверджують підстави для такого звільнення.
У контексті оцінки доводів позову суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
При цьому, суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
У силу статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відтак, з урахуванням зазначеного вище по тексту судового рішення, суд, на підставі наданих доказів та системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при відмові в позові судові витрати розподілу не підлягають.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позову відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_10 ;
відповідач: Військова частина НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_11 .
Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.