16 грудня 2025 року Справа № 280/8151/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Конишевої О.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 )
до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 )
про стягнення коштів,-
Військова частина НОМЕР_1 звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до ОСОБА_1 , в якому просить:
стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , надмірно виплачене грошове забезпечення за період з 14.07.2024 - 31.07.2024 (18 днів) в загальній сумі 17 934,25 грн. (сімнадцять тисяч дев'ятсот тридцять чотири гривні двадцять п'ять копійок) на користь ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ).
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідач діяв недобросовісно, оскільки був відсутній на службі без поважних причин, проте отримав грошове забезпечення за період з 14.07.2024 по 31.07.2024. Оскільки, грошові кошти набуті відповідачем недобросовісно, тому у відповідача виник обов'язок щодо повернення позивачу безпідставно набутого грошового забезпечення.
Ухвалою суду від 22.09.2025 позовну заяву було залишено без руху на підставі ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та встановлено відповідачу термін для усунення недоліків. Позивачем через канцелярію суду надані документи на виконання ухвали суду, якими були усунуті недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 16.10.2025 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні). Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
Відзив на позовну заяву до суду не надходив. На адресу суду повернулась судова кореспонденція, яка направлялась відповідачу за місцем реєстрації.
За приписами ч. 11 ст.126 КАС України у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Суд, оцінивши повідомлені позивачем обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Наказом начальника НОМЕР_4 прикордонного загону від 30.05.2024 № 593-ОС «Про особовий склад» молодшого сержанта ОСОБА_1 (П-069490), зараховано у списки особового складу та на всі види забезпечення НОМЕР_4 прикордонного загону, який прибув для подальшого проходження служби з НОМЕР_5 прикордонного загону, з 28.05.2024.
Відповідно до наказу начальника НОМЕР_4 прикордонного загону від 07.07.2024 № 771-ОС молодшого сержанта ОСОБА_1 (П-069490) призначено на посаду інспектора прикордонної служби 2 категорії - оператора групи розвідки відділення управління мінометної прикордонної застави третьої прикордонної комендатури швидкого реагування.
14.07.2024 о 20:00 під час проведення шикування особового складу мінометної прикордонної застави в тимчасовому місці дислокації підрозділу, було виявлено відсутність молодшого сержанта ОСОБА_1 .
В зв'язку з чим, за даним фактом було проведено службове розслідування (Висновок від 03.08.2024 № 27/339/24-Вн) яке затверджено наказом НОМЕР_4 прикордонного загону від 03.08.2024 № 1893-АГ «Про результати службового розслідування».
Відповідно до наказу начальника НОМЕР_4 прикордонного загону від 11.07.2024 № 800-0С «Про виплату особовому складу», в тому числі і молодшому сержанту ОСОБА_1 , було здійснено виплату грошового забезпечення за поточний місяць, а саме липень 2024 року.
На підставі наказу НОМЕР_4 прикордонного загону від 24.07.2025 № 3956-АГ «Про призначення службового розслідування», проведено службове розслідування за фактом надмірно виплаченого грошового забезпечення молодшому сержанту ОСОБА_1 (П-069490) за період з 14.07.2024 - 31.07.2024 (18 днів) в загальній сумі - 17934,25 гривень (Висновок від 18.08.2025 № 27/1200/25-Вн). За даним фактом наказом НОМЕР_4 прикордонного загону від 18.08.2025 № 4431-АГ «Про результати службового розслідування» молодшого сержанта ОСОБА_1 (П-069490) притягнуто до повної матеріальної відповідальності на суму 17 934,25 грн.
З метою добровільного відшкодування матеріальної шкоди, завданої державі, посадовими особами НОМЕР_4 прикордонного загону було направлено листи ОСОБА_1 та на військові частини Національної гвардії України.
Станом на 16.09.2025 відповідь на адресу НОМЕР_4 прикордонного загону від ОСОБА_1 не надходила.
Відповідачем заборгованість не сплачено, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно вимог статті 17 Закону України «Про оборону України» визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно з частиною дев'ятою статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військовослужбовці це особи, які проходять військову службу.
Статтею 2 Закону № 2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється:
громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом;
іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно- правовими актами.
Статтею 3 Статуту внутрішньої служби України Збройних Сил України визначено, що військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком осіб (за винятком випадків, визначених законом), пов'язаній із захистом України.
Згідно вимог пункту 4 частини першої статті 24 Закону № 2232-XII початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Згідно вимог частини другої статті 24 Закону № 2232-XII визначено, що військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, поданих відповідно до частини п'ятої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, та/або заяви, повідомлення начальника відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про вчинене кримінальне правопорушення. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Порядок та умови призупинення та продовження військової служби визначаються положеннями про проходження військової служби.
Відповідно до Закону України «Про Державну прикордонну службу України», Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення і має таку загальну структуру:
центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону;
територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону;
Морська охорона, яка складається із загонів морської охорони;
органи охорони державного кордону - прикордонні загони, окремі контрольно- пропускні пункти, авіаційні частини;
розвідувальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009 (далі - Положення № 1115/2009) визначається порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період.
Відповідно до пунктів 48-1 - 48-7 Положення № 1115/2009 визначено, що:
для військовослужбовців, які самовільно залишили органи Держприкордонслужби або місця служби, дезертирували із Держприкордонслужби або добровільно здалися в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
військова служба для військовослужбовців призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяв, повідомлень начальників органів Держприкордонслужби про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України;
військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються, про що видається наказ начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходив службу;
військовослужбовці, військову службу яких призупинено, не входять до загальної чисельності Держприкордонслужби;
військовослужбовці, військову службу яких призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту "г" частини другої, пункту "г" частини третьої, підпункту "д" пункту 1, підпункту "в" пункту 2 частини четвертої, підпункту "е" пункту 1, підпункту "е" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини п'ятої та підпункту "е" пункту 1, підпункту "д" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні;
звільнення військовослужбовців, військову службу яких призупинено, з військової служби здійснюється в установленому порядку посадовими особами, зазначеними у пункті 270 цього Положення;
для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1,2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Інструкцією з організації обліку особового складу Державної прикордонної служби України, затверджену наказом Міністерства внутрішніх справ від 06.06.2017 № 468, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 16.08.2017 за № 1011/30879 (далі - Інструкція № 468), визначено організацію й порядок обліку військовослужбовців і працівників Державної прикордонної служби України в Адміністрації Державної прикордонної служби України, регіональних управліннях, загонах морської охорони, прикордонних загонах, окремих контрольно-пропускних пунктах, авіаційних частинах, навчальних закладах, науково-дослідній установі, органах забезпечення, підрозділах спеціального призначення, підрозділах, на кораблях та катерах морської охорони органів Держприкордонслужби в мирний час і в особливий період та порядок видання, обліку, зберігання, розсилки наказів по особовому складу і облікованих документів.
Відповідно до підпункту 5 пункту 2 частини другої Інструкція № 468 визначено, що особи, які самовільно залишили органи Держприкордонслужби або місце служби, і тих, що не з'явилися в строк без поважних причин на службу при призначенні, переміщенні, з відрядження, відпустки, навчання або закладів охорони здоров'я тривалістю понад три доби, - тільки після з'ясування причин залишення ними (неповернення) органу Держприкордонслужби та внесення в єдиний реєстр досудових розслідувань, але не раніше ніж через три місяці після закінчення встановленого строку відрядження, відпустки, лікування, навчання або самовільного залишення органу Держприкордонслужби. Протягом цього часу вони вважаються тимчасово відсутніми і обліковуються в кадрових підрозділах у книзі обліку тимчасово відсутнього й тимчасово прибулого до органу Держприкордонслужби особового складу в окремому розділі.
Військовослужбовці, які самовільно залишили військові частини, у триденний строк з моменту залишення частини знімаються зі всіх видів забезпечення.
Суд звертає увагу, що відповідач не з'явився для подальшого проходження військової служби до НОМЕР_4 прикордонного загону, станом на момент подання позовної заяви відомості про місце знаходження військовослужбовця відсутні.
Відповідно до вимог статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно вимог пунктів 1, 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення військовослужбовців входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
НОМЕР_4 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) є органом державної влади на місцях в системі Державної прикордонної служби України, являється бюджетною установоюі утримується виключно за рахунок коштів Державного бюджету України.
Основні фонди, обігові кошти НОМЕР_4 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) є державною власністю, перебувають у сфері управління Адміністрації Державної прикордонної служби України і закріплені за Позивачем на праві повного господарського відання.
НОМЕР_4 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) є бюджетною установою, без власного прибутку, розпорядником коштів ІІІ класу, тобто кошти використовуються лише за призначенням і в конкретно встановлених рамках, які виділяються з Адміністрації Державної прикордонної служби України.
Відповідно до законодавства фінансування діяльності Державної прикордонної служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законодавством.
З 1 березня 2018 року набула чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 (далі - ПКМУ № 704).
П. 2 ПКМУ № 704 становлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації (далі - державні органи).ю21
Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з метою визначення порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018№ 558 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України (далі - Інструкція № 558).
Відповідно до пункту 2 Інструкції № 558, термін «грошове забезпечення» означає гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення складається із:
посадового окладу;
окладу за військовим званням;
щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії);
одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Місячне грошове забезпечення - грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством.
Місячне грошове забезпечення складається із:
основних видів грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням);
щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія).
З метою визначення порядку організації та ведення фінансового господарства в органах Державної прикордонної служби України, наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 28.02.2006 № 155 затверджено Інструкцію про організацію фінансового господарства органах Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі - Інструкція № 155).
Відповідно до підпункту 1.2 пункту 1 Інструкція № 155 визначені такі завданнями фінансово-економічних органів, а саме:
своєчасне і правильне задоволення грошовим забезпеченням військовослужбовців, заробітною платою працівників;
забезпечення ведення бухгалтерського обліку і контроль за раціональним, економним використанням матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, збереження державної власності;
забезпечення законного та господарського доцільного витрачання коштів;
своєчасне вжиття заходів з відшкодування винними особами завданих збитків у порядку, визначеному чинним законодавством;
своєчасне здійснення установлених відрахувань із грошового забезпечення військовослужбовців і заробітної плати працівників та перерахування цих сум за призначенням.
Відповідно до підпункту 28.3. пункту 2 Інструкція № 155 визначено, що виплата грошового забезпечення (заробітної плати) особовому складу провадиться у строки, що встановлюються начальниками (командирами) органів Держприкордонслужби за погодженням з місцевими органами Державного казначейства України, а саме: військовослужбовцям - один раз на місяць - у період з 15 по 20 число за поточний місяць.
Відповідно до підпункту 28.4. пункту 2 Інструкція № 155 визначено, що виплата грошового забезпечення раніше встановлених строків військовослужбовцям провадиться:
а) тим, хто направляється у службове відрядження чи відбуває у відпустку, якщо вони до дня виплати грошового забезпечення за черговий місяць не можуть повернутися до місця постійної служби;
б) у разі передислокації органу (підрозділу) Держприкордонслужби, якщо строк виплати грошового забезпечення настане на шляху до пункту нової дислокації;
в) в інших випадках за рішенням начальника (командира) органу Держприкордонслужби.
На підставі зазначеного законодавства та з метою дотримання прав особового складу, наказом начальника НОМЕР_4 прикордонного загону від 11.07.2024 № 800-0С «Про виплату особовому складу», в тому числі і молодшому сержанту ОСОБА_1 , було здійснено виплату грошового забезпечення за поточний місяць, тобто за липень 2024 року.
Суд зауважує, що виплата грошового забезпечення була здійснена до видання наказу начальника НОМЕР_4 прикордонного загону від 17.07.2024 № 819-ОС «Про особовий склад» щодо зняття зі всіх видів забезпечення відповідача. У зв'язку з чим та відповідно до довідки № 292, сума надмірно виплачених коштів відповідачу за період з 14.07.2024 - 31.07.2024 (18 днів) становить в загальній сумі - 17 934,25 грн.
Відповідно до статті 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV, кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Згідно із статтею 26 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Статтею 27 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, встановлено, що військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Відповідно до частини першої статті 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов'язані завжди пам'ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому.
У статті 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, передбачено, зокрема, що солдат зобов'язаний: бути хоробрим та ініціативним, не допускати негідних вчинків і стримувати від них інших військовослужбовців; своєчасно доповідати командирові відділення про захворювання, надзвичайні події та факти порушення військової дисципліни, випадки втрати чи несправності озброєння, техніки та інших матеріальних засобів.
Згідно із частиною третьою статті 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України".
Відповідно до ст.ст.131, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовці зобов'язані постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місця служби в службовий час і не залишати їх без дозволу командира (начальника).
Законом України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» визначено підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», інше майно - нерухоме та рухоме державне майно (крім військового майна, закріпленого за військовою частиною, установою, організацією, закладом), майно, залучене під час мобілізації, а також грошові кошти.
Підпунктом 5 частини першої статті 1 Закону Законом України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» визначено, що пряма дійсна шкода це збитки завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків.
Таким чином, незаконне отримання іншого майна - грошових коштів, є прямою дійною шкодою завданою військовій частині.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є:
1) наявність шкоди;
2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків;
3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою;
4) вина особи в завданні шкоди.
Переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» особа несе матеріальне відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: 4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення.
Статтею 10 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п'ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.
Суд зазначає, що стосовно молодшого сержанта ОСОБА_1 внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 06.11.2024 № 62024140110002077 за ознаками кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною п'ятою статті 407 КК України. Водночас Законом № 160- ІХ, прямо не врегульовано порядок відшкодування шкоди у випадку, коли військовослужбовець зарахований у розпорядження командира та знятий з усіх видів забезпечення у зв'язку з самовільним залишенням військової частини.
Це створює ситуацію правової прогалини, адже на практиці військова частина позбавлена можливості застосувати передбачений законом внутрішній порядок стягнення коштів. Водночас інтереси держави як власника бюджетних коштів потребують належного та ефективного захисту.
У зв'язку з цим суд вважає за необхідне застосувати механізм аналогії закону, закріплений у ч. 6 ст. 7 КАС України, який передбачає, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування. У даному випадку найбільш близьким за своєю суттю є положення ст. 12 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі».
Статтею 12 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» визначено, що у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.
Застосування зазначеної норми за аналогією є обґрунтованим, оскільки відповідач перебуває у схожому правовому становищі: він фактично не виконує військову службу, добровільно кошти не відшкодовує, а отже військова частина змушена звертатися до суду як єдиного органу, уповноваженого вирішити спір та забезпечити захист інтересів держави. Такий підхід відповідає не лише вимогам законодавства, а й основоположним принципам правової визначеності, справедливості та недопустимості безпідставного збагачення за рахунок бюджетних коштів.
Суд зазначає, що питання повернення зайво виплачених коштів не врегульовані нормами спеціального законодавства. У той же час такі питання врегульовані Цивільним кодексом України.
Згідно з приписами ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За змістом цієї норми матеріального права зобов'язання з безпідставного придбання майна виникають за наявності трьох умов: набуття або зберігання майна; здійснення набуття або зберігання майна за рахунок іншої особи; відсутність правових підстав для такого набуття чи зберігання або припинення таких підстав згодом.
Водночас стаття 1215 Цивільного кодексу України встановлює випадки, коли отримане набувачем від іншої особи майно, яке зовні могло б бути розцінене як безпідставно набуте, насправді не є таким.
Відповідно до вказаної норми закону не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №753/15556/15-ц вказала, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати.
Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц виклав, що під час застосування правил статті 1215 ЦК України як винятку із статті 1212 ЦК України суди зобов'язані встановлювати наявність не двох, а трьох критеріїв для відмови у поверненні безпідставно набутого майна: добровільність дій боржника, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів.
Таким чином, Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що не підлягають поверненню безпідставно набуті кошти за умови наявності одночасно таких умов, як здійснення виплати добровільно, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів. У разі якщо відсутня одна із наведених умов, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України, то грошові кошти, виплачені набувачу, підлягають поверненню платнику.
У спірних правовідносинах, висновком службового розслідування встановлений факт самовільного залишення військової частини 14.07.2024 та перебування поза межами військової частини без поважних причин тривалістю понад 10 діб в умовах воєнного стану молодшого сержанта ОСОБА_1 у зв'язку з чим інформація за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п'ятою статті 407 КК України внесена до ЄРДР.
Суд вважає, що відповідач діяв недобросовісно, оскільки був відсутній на службі без поважних причин, проте отримав грошове забезпечення за період з 14.07.2024 по 31.07.2024.
Оскільки, грошові кошти набуті відповідачем недобросовісно, тому у відповідача виник обов'язок щодо повернення позивачу безпідставно набутого грошового забезпечення.
Згідно ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам та матеріалам справи, ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, належним чином не заперечені відповідачем, а тому підлягають до задоволення в повному обсязі.
Відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Позов Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надмірно виплачене грошове забезпечення за період з 14.07.2024 - 31.07.2024 (18 днів) в загальній сумі 17 934,25 грн. (сімнадцять тисяч дев'ятсот тридцять чотири гривні 25 копійок) на користь ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення виготовлено в повному обсязі 16.12.2025.
Суддя О.В. Конишева