17 грудня 2025 року м. Ужгород№ 260/8683/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаврилка С.Є., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення збитків, -
27 жовтня 2025 року до Закарпатського окружного адміністративного суду звернулася з позовом військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ), яким просить суд: “1. Поновити позивачу строк для подання позовної заяви; 2. Прийняти дану позовну заяву та відкрити провадження у справі; 3. Стягнути з відповідача - збитки завдані державі, в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сумі 5577,02 грн. Реквізити для сплати: отримувач коштів: військова частина НОМЕР_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_2 банк отримувача коштів: ДКСУ м.Київ МФО 820172 р/р НОМЕР_4 . Витрати пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 3028 грн.00 коп. стягнути з Відповідача на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 . Реквізити для сплати: отримувач коштів: військова частина НОМЕР_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_2 банк отримувача коштів: ДКСУ м.Київ МФО 820172 р/р НОМЕР_4 .».
У відповідності до статті 171 частин 3 та 4 КАС України, якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є підприємцем, суддя звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом трьох днів з дня отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду.
Військовою частиною НОМЕР_1 в позовній заяві зазначено адресу ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Як вбачається з в Єдиного державного демографічного реєстру від 28 жовтня 2025 року № 1937989, зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 значиться: АДРЕСА_2 .
29 жовтня 2025 року, Закарпатський окружний адміністративний суд звернувся до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради Закарпатської області із запитами про надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) ОСОБА_1 .
07 листопада 2025 року на адресу Закарпатського окружного адміністративного суду було надіслано лист, відповідно до якого ОСОБА_1 зареєстрований: АДРЕСА_2 .
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року було прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі.
Зазначену ухвалу надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення.
У відповідності до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, ухвала Закарпатського окружного адміністративного суду про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження в адміністративній справі була вручена відповідачеві 17 листопада 2025 року (а.с. 24).
Відтак, судом вжито достатніх необхідних законодавчо встановлених заходів щодо належного повідомлення відповідача про відкриття провадження та про можливість подання відповідачем відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали суду. Разом з тим, відповідачем відзиву на позовну заяву чи клопотань до суду не подано.
Відповідно до статі 162 частини 6 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно із статтею 262 частиною 5 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Зважаючи на вимоги статті 162 частини 6 КАС України, суд вважає, що розгляд справи може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок самовільного залишення відповідачем військової частини, за фактом чого відкрито кримінальне провадження, здійснено перерахунок грошового забезпечення, внаслідок чого утворилася переплата, за стягненням у судовому порядку якої і звернувся позивач.
Розглянувши подані сторонами докази, (заслухавши сторони та їх представників), всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період у ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25 травня 2022 року № 220-ОС «Про особовий склад» сержанта ОСОБА_1 , який прибув для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період з ІНФОРМАЦІЯ_2 АДРЕСА_3 зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення (а.с. 8).
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27 вересня 2025 року № 1413-ОС «По особовому складу» сержанта ОСОБА_1 , який в умовах воєнного стану у встановлений термін не пройшов військово-лікарську комісію у ІНФОРМАЦІЯ_3 та відсутній у місці дислокації підрозділу, з 24 вересня 2025 року знято з усіх видів забезпечення (а.с. 12).
З розрахункового листа відповідача за вересень та жовтень 2025 року вбачається, що останньому було нараховано та виплачено грошове забезпечення за повний місяць вересень 2025 року в розмірі 24265,48 грн (а.с. 9).
Позивач вказує, що переплата грошового забезпечення відповідачу становить 30 днів - 24 дні = 7 днів, тому сума заборгованості перед ІНФОРМАЦІЯ_1 (військовою частиною НОМЕР_1 ) становить - 5577,02 грн, у зв'язку із чим позивач звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 2 частин 1 та 4 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі Закон України № 2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з статтею 3 абзацом 1 Закону України "Про Збройні Сили України" від 06 грудня 1991 року № 1934-ХІІ, статтями 1, 10 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.
Законом України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24 березня 1999 № 548-ХІV затверджений Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, який визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах. Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.
Відповідно до статті 6 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі також Статут) вимоги цього Статуту зобов'язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець.
Згідно із статтею 11 пунктом 1 Статуту військовослужбовці зобов'язані непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок.
Статтями 26, 27 Статуту встановлено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення злочину військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Статтею 9 частинами 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон України № 2011-XII) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 07.11.2007 № 1294 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям врегульовано Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260 та зареєстровано Міністерством юстиції України 26 червня 2018 за № 745/32197 (далі Порядок № 260).
Відповідно до пункту 15 розділу І Загальні положення Порядку № 260 грошове забезпечення не виплачується (окрім іншого) за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Таким чином, з дня самовільного залишення відповідачем військової частини він втратив право на отримання грошового забезпечення військовослужбовця.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Відповідно до ст.1215 Цивільного кодексу України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Закон України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" № 160-ІX (далі - Закон України № 160-ІХ) визначає підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків.
Відповідно до статті 1 Закону України № 160-ІХ матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов'язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.
Статті 1 частини 1 пункту 5 Закону України № 160-ІХ визначено, що пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків.
Відповідно до статті 3 частин 1, 2 Закону України № 160-ІХ підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою: 4) вина особи в завданні шкоди.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27 вересня 2025 року № 1413-ОС «По особовому складу» сержанта ОСОБА_1 , який в умовах воєнного стану у встановлений термін не пройшов військово-лікарську комісію у ІНФОРМАЦІЯ_3 та відсутній у місці дислокації підрозділу, з 24 вересня 2025 року знято з усіх видів забезпечення (а.с. 12).
З розрахункового листа відповідача за вересень та жовтень 2025 року вбачається, що останньому було нараховано та виплачено грошове забезпечення за повний місяць вересень 2025 року в розмірі 24265,48 грн, а відтак переплата гриошового забезпеченні відповідачеві становить - 5577,02 грн (а.с. 9).
Відповідно до статі 10 частини 1 Закону України № 160-ІХ відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п'ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону. Відшкодування шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється на підставі наказу старшого за службовим становищем командира (начальника).
Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті (стаття 10 частина 2 Закону України № 160-ІХ).
Згідно із статтею 12 частиною 1 Закону України № 160-ІХ, у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем самовільно залишено військову частину, а тому суд погоджується з твердження позивача, що нарахування у цей період грошового забезпечення відбулось внаслідок недобросовісності з боку набувача, що за приписами наведених вище норм є підставою для їх повернення.
За вказаний проміжок часу відповідач не виконував обов'язків військової служби, та не повідомив безпосереднього командира про своє місцезнаходження, тому суд дійшов висновку, що грошові кошти в розмірі 5577,02 грн виплачені позивачу без достатньої правової підстави та підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 у справі № 636/93/14-ц дійшла висновку, що у разі якщо до прийняття рішення про стягнення матеріальної шкоди винну в її заподіянні особу було звільнено в запас чи у відставку або така особа вибула з військової частини, командир (начальник) військової частини у порядку, встановленому чинним законодавством, подає позов до суду на суму заподіяної цією особою шкоди. У випадку зобов'язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов'язків, перед судом постає питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас встановлення правомірності дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця передбачене в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Цей спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такий, що пов'язаний з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби."
Аналогічні висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05 грудня 2018 у справі № 11-892апп18 та від 12 грудня 2018 в справі № 14-481цс18.
Відповідач на час безпідставного отримання ним грошового забезпечення перебував на військовій службі, мав статус військовослужбовця. Позов пред'явлений військовою частиною про стягнення шкоди, завданої особою під час проходження нею військової служби внаслідок ухилення від проходження військової служби. Вказане свідчить про наявність спору з приводу стягнення збитків, завданих особою державі під час проходження військової служби, тому цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку, передбаченому КАС України.
Відповідач доводи позивача належними доказами не спростував, розрахунок шкоди не оспорює, будь-які пояснення або заперечення не надав. З огляду на це, суд робить висновок, що позов підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За наведених обставин, позовні вимоги підтверджені належними і допустимими доказами, такі відповідачем не спростовані (відзиву на позов відповідач суду не надав) та підлягають до задоволення повністю.
Відповідно до статті 139 КАС України підстави для стягнення судових витрат (сплаченого позивачем судового збору в розмірі 3028 грн) відсутні, оскільки згідно із статтею 139 частиною 2 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Керуючись статтями 242-246 КАС України, суд, -
Позов Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про стягнення матеріальної шкоди - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) вартість завданої державі шкоди у розмірі 5577,02 (п'ять тисяч п'ятсот сімдесят сім гривень 02 копійки) грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяС.Є. Гаврилко