17 грудня 2025 року м. Ужгород№ 260/9834/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Калинич Я.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79000, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, буд. 10, код ЄДРПОУ 13814885) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якій просить: 1. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , з дня права, згідно рішення №071750017293 від 12.11.2025 року не зарахувавши до страхового стажу всі періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 11.07.1980р. 2. Скасувати рішення №071750017293 від 12.11.2025 року Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови в призначенні пенсії за віком, та зобов'язати призначити з дня права, 25.09.2025р., пенсію за віком ОСОБА_1 , зарахувавши до страхового стажу всі період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 11.07.1980р., навчання згідно диплому серії НОМЕР_3 , що становить загального стажу 26 роки 5 місяців.
В обґрунтування позовних вимог зазначає про те, що 12.11.2025 ГУ ПФУ у Львівській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 . На думку позивача, відповідачем протиправно не зараховано до загального стажу періоди роботи, починаючи з 18.12.1979 по 01.01.1998. Відповідач відмовляючи у зарахуванні спірного періоду не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, відображення чіткості поставленої печатки чи її відсутність.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 04.12.2025 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження в адміністративній справі, розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), запропонувано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі надати до суду відзив на позов разом з усіма доказами, на яких ґрунтуються заперечення відповідачів, якщо такі докази не надані позивачем, та документами, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього документів іншим учасникам справи одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду.
16.12.2025 відповідачем поданов відзив на позовну заяву, у якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки, на думку відповідача, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області діяло в межах своїх повноважень та на підставі чинних нормативно-правових актів.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
12.10.2025 ОСОБА_1 звернулася з заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV через веб-портал пенсійного фонду.
Указану заяву було розглянуто за принципом екстериторіальності Управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області. Згідно наданого витягу з веб-порталу пенсійного фонду Управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області розглянуто подані позивачем документи та враховано стаж 26 років 5 місяців. Призначено пенсію з 25.09.2025 - довічно та встановлено розмір пенсії 2725 гривень. Як зазначила позивачка, в подальшому її скеровано до ГУ ПФУ в Закарпатській області для отримання подальших роз'яснень щодо отримання пенсійних виплат.
За твердженнями позивача, 28.10.2025 та 04.11.2025 вона зверталася до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо подальших дій, однак від неї не прийняли повторно документи.
В подальшому, заяву позивача за принципом екстериторіальності розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області та прийняло рішення №071750017293 про відмову в призначенні пенсії за віком. Відмова обгрунтована тим, що у позивачки недостатньо необхідного стажу для призначення пенсії. Страховий стаж становить 11 років 05 місяців 09 днів з необхідних 29 років. До страхового стажу не зараховано період роботи позивачки зазначений в трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 11.07.1980, оскільки вказане на титульній сторінці по батькові власника (Хейрулла к) не відповідає паспортним даним. Для зарахування необхідно долучити уточнюючі довідки про періоди роботи видані на підставі первинних документів.
Згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 від 11.07.1980 значиться:
18.12.1979 позивачка зарахована ученицею зап. мотальщика цеха релаксації. Наказ 529-к від 29.12.1979р. до Сумгаїтської фабрики об'ємної пряжі;
01.07.1980 присвоєно 3 розряд зап. мотальщика. Наказ 349 від 14.07.1980;
04.11.1980 звільнена за власним бажанням по ст. 37 КЗОТ Аз ССР. Наказ561 від 04.11.1980;
З 21.01.1981 по 14.01.1982 позивачка зарахована в Сумгаїтський алюмінієвий завод на посаду лаборантом спектрального аналізу 2 раз по цеху вторинного алюмінію центральної заводської лабораторії. Наказ на прийняття № 21 від 20.01.1981р. Звільнена за власним бажанням по ст. 37 КЗОТ Аз РСР. Наказ 16 від 14.01.1982.
14.05.1982 по 22.05.1984 позивачка працювала аполончиком охолоджувача 2 розряда в Сумгаїтському заводі смс, який перетворений в п/о Сумгаїтби тхім. звільнена за власним бажанням по ст. 37 КЗОТ Аз РСР. Наказ на прийняття №30 від 10.05.1982р. Наказ на звільнення 80 від 22.051984.
01.07.1984 позивачка прийнята на посаду вихователя в дитячий садок №8 Гороно тимчасово. Наказ по Гороно №268 від 26.06.1984;
01.08.1984 переведена на посаду вихователя в дитячий садок №4 Гороно. Наказ по Гороно №351к від 26.07.1984;
01.08.1984 прийнята на посаду вихователя в д/с №4 гороно. Наказ ік Гороно №351к від 26.07.1984;
17.08.1987 звільнена за ст. 38 КЗОТ УССР за власним бажанням. Наказ по Гороно від 15.08.1987;
З 11.09.1987 по 20.11.1989 працювала в Комунарській швейній фабриці на посаді ученицею швеї мотористки в цеху. Звільнена за ст. 38 КЗОТ УССР за власним бажанням. Наказ на прийняття 157/ок від 10.09.1987, Наказ на звільнення № 216/ ок від 21.11.1989;
З 01.12.1989 по 08.09.1990 працювала в ясельному садку на час декретної відпустки. Наказ №621-к по Гороно від 29.11.1989. Звільнена по переводу в ясельний садок №10 7 Гороно. Наказ 583-к від 08.09.1990;
19.09.1990 прийнята по переводу з д/сада №10 вихователя в дитсад №7 Гороно. Наказ по Гороно №583-к від 08.09.1990;
03.01.2000 звільнена за ст. 40 п. 1 КЗпП України. По скорочення чисельності штату. Наказ 134 від 09.12.1999;
З 04.04.2000 по 29.12.2000 позивачка перебувала в Алчевському міськом центрі зайнятості населення. Наказ 242 від 12.01.2000. Розпочато виплату допомоги по безробіттю та 29.12.2000 закінчено. Наказ 242 від 12.01.2000;
17.12.20007 року Наказ 130-к від 17.12.2007 по 31.05.2014 року працювала в Центрі фізичної розвитку №40.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, особливості призначення, перерахунку і виплати пенсій врегульовано Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.
Статтею 1 Закону №1058-ІV визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Положеннями статті 9 Закону №1058-ІV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною першою статті 26 Закону №1058-ІV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 01.01.2025 по 31.12.2025 - не менше 32 років.
Згідно частини 2 статті 26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 01.01.2025 по 31.12.2025 - від 22 до 32 років.
Матеріалами справи підтверджується, що позивачка звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком у віці 63 роки.
Під «страховим стажем» згідно частини 1 статті 24 Закону №1058-IV розуміють період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до пункту 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно зі статтею 62 Закону «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно із пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Надання інших додаткових документів, необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або у ній містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
На дату оформлення позивачці трудової книжки порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (далі Інструкція №162).
Так, відповідно до пункту 1.1. Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців; трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Пунктами 2.1.-2.2 Інструкції №162 передбачено, що заповнення трудових книжок і вкладишів до них здійснюється на мові союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округу, на териториї яких розташоване дане підприємство, установа, організація, і на офіційній мові СССР.
Заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
До трудової книжки заносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не записуються.
Пунктом 2.3. Інструкції №162 встановлено, що усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи проводяться акуратно, пір'яною чи кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору; (п. 2.3 Інструкції №162).
Відповідно до пункту 2.9 Інструкції №162 у розділах Відомості про роботу, Відомості про нагородження, Відомості про заохочення трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається.
У графі 3 розділу Відомості про роботу у вигляді заголовка пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком в графі 1 ставиться порядковий номер запису, у графі 2 зазначається дата прийому на роботу. У графі 3 пишеться: Прийнятий або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ, ділянку, виробництво із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади, на яку прийнято працівника, виробляються: для робітників - відповідно до найменуваннями професій, вказаних у Єдиному тарифно-кваліфікаційному довіднику робіт і професій робітників; для службовців - відповідно до найменуваннями посад, зазначених в Єдиної номенклатурі посад службовців, або відповідно до штатного розкладу (п. 2.13 Інструкції №162).
Згідно із пунктом 2.26 Інструкції №162 запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з дотриманням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 дата звільнення; у графі 3 причина звільнення; у графі 4 зазначається, на підставі чого внесено запис, - наказ (розпорядження), його дату та номер.
У разі звільнення робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції №162)
Пунктом 18 постанови Ради Міністрів Української РСР і Всесоюзної Центральної Ради професійних спілок «Про трудові книжки робітників і службовців» від 06.09.1973 №656 передбачено, що відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
З положень вказаного пункту постанови №656 від 06.09.1973 вбачається, що обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів. Власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Як встановлено судом, до загального страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 від 1980, оскільки вказане на титульному аркуші по батькові власника не відповідає паспортним даним заявниці.
Суд зазначає, що у спірному випадку розбіжність у написанні по батькові у трудовій книжці « ОСОБА_2 », що не відповідає паспортним даним позивача « ОСОБА_3 », виникла внаслідок допущеної помилки при написанні та відхилення від правописних норм української мови і зумовлені впливом російської орфографії в ситуації контактного білінгвізму (поперемінного використання двох мов).
Водночас, Верховний Суд у постанові від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а висловив правову позицію, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження органами пенсійного фонду в реалізації особою конституційного права на соціальний захист та призначення пенсії.
Враховуючи, що надана позивачкою трудова книжка містить записи про періоди її роботи із зазначенням професій, номерів та дат наказів про прийняття, переведення та звільнення з роботи, підписи уповноважених осіб, періоди роботи ОСОБА_1 , що підтверджені трудовою книжкою НОМЕР_2 від 11.07.1980, підлягають зарахуванню до її страхового стажу.
Судом зі змісту доданого до матеріалів справи свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 від 06.11.1981 року встановлено, що дошлюбним прізвищем позивачки було « ОСОБА_4 ».
Зі змісту наданого диплому серії НОМЕР_3 встановлено, що позивачка ОСОБА_5 ОСОБА_6 проходила навчання в педучилищі у період з 1981 року по 05 березня 1985 року.
Відповідно до статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також в т. ч.: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
До стажу роботи зараховується також, зокрема навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі (пункт «д» частини третьої статті 56 Закону №1788-XII).
Таким чином, до стажу роботи також підлягає зарахуванню період навчання позивачки у зазначеному в її дипломі навчальному закладі.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 30.05.2018 в справі №174/658/16-а (провадження №К/9901/201/17) оцінюватися судом мають саме підстави відмови у призначенні пенсії, тобто, мотиви, з яких виходив відповідач, розглядаючи заяву про її призначення.
За приписами підпункту 2 пункту 2.1 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються, серед іншого, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 №637.
Як уже зазначено судом, Порядком №637 передбачено надання додаткових документів на підтвердження трудового стажу передбачено у разі відсутності трудової книжки або якщо записи про періоди роботи містять неправильні чи неточні записи саме про періоди роботи.
Аналіз зазначених вище норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
У постанові від 21.02.2020 у справі №291/99/17 Верховний Суд дійшов висновку, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії.
З урахуванням наведених норм чинного законодавства та встановлених обставин справи, суд дійшов висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 від 12.11.2025 №071750017293, як такого, що прийнято з порушенням вимог законодавства щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду цього питання.
Згідно із частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
З огляду на викладене, суд має право визнати дії суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язати вчинити певні дії. При цьому, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
При цьому, зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
Так, у випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов'язання прийняти рішення.
Проте, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов'язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.
Відповідно до Рекомендацій Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Кабінетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.
Водночас, адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції.
Оскільки суд не наділений відповідними повноваженнями проводити розрахунок страхового стажу позивача і це відноситься до дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, яке розглядало заяву позивача за принципом екстериторіальності, лише після встановлення наявності у позивача достатнього страхового стажу для призначення пенсії за віком, відповідач має вирішити питання щодо призначення позивачу пенсії за віком.
Таким чином, суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 11.07.1980 та період навчання з 1981 року по 05 березня 1985 року, та повторно розглянути її заяву від 04.11.2025 про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Дослідженням матеріалів справи встановлено, що відповідач приймаючи спірне рішення від 12.11.2025 №071750017293, діяв не на підставі Конституції та законів України.
Відповідачем не доведено правомірність своїх дій та рішення, натомість з матеріалів справи вбачається порушення прав позивачки.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає, що порушені права позивача підлягають захисту шляхом задоволення позову частково.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позов задоволено частково, суд стягує на користь позивача судовий збір у сумі 968,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 72-78, 132-139, 242-245, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 12.11.2025 №071750017293 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 11.07.1980 та період навчання з 1981 року по 05 березня 1985 року до загального страхового стажу ОСОБА_1 , та повторно розглянути її заяву від 04.11.2025 про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79000, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, буд. 10, код ЄДРПОУ 13814885) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяЯ. М. Калинич