17 грудня 2025 рокуСправа №160/24376/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Горбалінського В.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
04.08.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 (через сімейні обставини) Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-ХІІ;
- зобов'язати командування Військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення з військової служби солдата ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що позивач підлягає звільненню з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-ХІІ через сімейні обставини, а саме: батьки позивача потребують постійного догляду згідно висновків ЛКК. Однак відповідачем протиправно відмовлено у звільненні з військової служби. У зв'язку з чим звернувся до суду з даною позовною заявою.
28.08.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Військова частина НОМЕР_1 отримала копію ухвали про відкриття провадження у справі 29.08.2025 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, яка наявна в матеріалах справи.
Відповідач у встановлений судом строк відзиву на позову заяву не надав, як і заяви про визнання позовних вимог.
Відповідно до ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши повно і всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
22.07.2025 року ОСОБА_1 звернувся до командування Військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби відповідно до пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
26.07.2025 року Військовою частиною НОМЕР_1 розглянуто рапорт ОСОБА_1 від 22.07.2025 року про звільнення з військової служби та прийнято рішення №1682/1152 про відмову у звільненні з військової служби.
Дане рішення обґрунтоване тим, що позивачем не надано документів, які підтверджують наявність інвалідності у батьків позивача, а також не надано витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про відсутність/наявність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, а саме - відомості про інших дітей, сестер чи братів батьків.
Непогоджуючись із відмовою у звільненні з військової служби, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військову службу і військовий обов'язок» №2232-XII від 25.03.1992 року (далі - Закон №2232-XII, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Статтею 26 Закону №2232-XII визначені підстави звільнення з військової служби, які залежать, в тому числі, від виду військової служби.
Так, підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
В свою чергу, суд звертає увагу позивача, що частина 12 статті 26 Закону №2232-XII визначає перелік сімейних обставин або інші поважні причини для звільнення.
Відповідно до абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
З системного аналізу вищевказаних норм слідує, що під час дії воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються з військової служби через сімейні обставини на підставі пп «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII, які наведені в пункті 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII.
В даному випадку даною сімейною обставиною є необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Як встановлено судом, згідно висновків ЛКК №584 від 24.06.2025 року та №574 від 19.06.2025 року батько та мати позивача не здатні до самообслуговування та потребують постійного стороннього догляду відповідно.
Однак, як правильно звернув увагу відповідач, позивачем до рапорту не додано документів на підтвердження наявності у його батьків інвалідності I чи II групи, як це вимагається положеннями абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону № 2232-XII. Таких доказів позивач не надав і до суду.
Таким чином суд доходить висновку, що відповідачем було правомірно відмовлено позивачу у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 (через сімейні обставини) Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Отже суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 (через сімейні обставини) Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Керуючись ст.2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Горбалінський