17 грудня 2025 рокуСправа №160/17533/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
повідомлення сторін за наявними матеріалами адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.05.2025р., -
16.06.2025р. через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області та просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення (форми «Ф»):
- №0731348-2410-0462-UA12020010000033698 від 05 травня 2025 року на суму 12248,53 гривень за 2020 рік;
- №0731350-2410-0462-UA12020010000033698 від 05 травня 2025 року на суму 16974,84 гривень за 2021 рік;
- №0731355-2410-0462-UA12020010000033698 від 05 травня 2025 року на суму 18389,41 гривень за 2022 рік;
- №1431750-2411-0465-UA12020010000033698 від 14 червня 2024 року на суму 14216,43 гривень за 2023 рік;
- №0731357-2410-0462-UA12020010000033698 від 05 травня 2025 року на суму 15065,17 гривень за 2024 рік;
- стягнути понесені позивачем судові витрати у зв'язку зі сплатою судового збору у розмірі 1211 гривень 20 копійок та компенсувати з відповідача понесені ним витрати, пов'язані зі складанням даної позовної заяви та інших документів, пов'язаних з розглядом справи у суді першої інстанції, які він оцінює приблизно у 15 000 грн.
Ухвалою суду від 09.12.2025р. у задоволенні заяви позивача про поновлення строку звернення до суду у цій справі позовні вимоги в частині оскарження податкового повідомлення-рішення від 14.06.2024р. було відмовлено, у цій частині позов залишено без руху та запропоновано позивачеві надати заяву про поновлення строку звернення до суду, із наведенням у ній інших причин поважності пропуску строку звернення до суду у наведеній частині позовних вимог згідно до вимог ст.123, ч.6 ст. 161 КАС України.
Ухвалою суду від 17.12.2025р. у задоволенні заяви позивача від 14.12.2025р. про поновлення строку звернення до суду в частині оскарження податкового повідомлення-рішення від 14.06.2024р., відмовлено, у даній частині позовних вимог позов залишено без розгляду на підставі ч.15 ст.171 КАС України.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що за оспорюваними вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями (далі - ППР) йому було визначене податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за періоди - 2020, 2021, 2022 та 2024 роки за нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 282,91 кв.м. Позивач не погоджується із вказаними ППР, вважає їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню з підстав того, що йому на праві власності належить нежитлове приміщення за вказаною адресою, яке складає 34/100 частки у праві спільної часткової власності, що становить 278,6 кв.м., відтак, податковим органом обрано базу оподаткування у розмірі 282,91 кв.м. безпідставно та помилково; податковим органом було допущено завищення розміру податкового зобов'язання, оскільки частина нежитлового приміщення є гаражами, відповідно до ДК-018-2000 відноситься до групи «Будівлі транспорту та зв'язку» та належить до коду 124, що включає підклас:1242 «Будівлі гаражів», вони знаходяться у занедбаному стані та жодна діяльність ним у даному приміщенні не ведеться; згідно рішення Дніпровської міської ради від 06.12.2017р. №12/27 встановлено ставку податку, яка діяла у 2020-2021р.р. та становила для фізичних осіб у зоні 1 у розмірі 1,000%, у зоні 2 у розмірі 0,500% (у примітці рішення до зони 2 належить вся інша територія міста, яка не увійшла до зони 1), вул. Академіка Янгеля не увійшла до зони 1; рішенням Дніпровської міської ради №10/7 від 26.05.2021р. з 01.01.2022р. для фізичних осіб, зокрема, у зоні 3 ставка податку становила у розмірі 0,500%, а за рішенням цієї ж міської ради від 13.07.2022р. №2/24 з 01.01.2023р. ставка податку складала 0,370% тимчасово протягом дії воєнного стану, відтак, застосування податковим органом за 2024 рік ставки у розмірі 0,750%, замість вірного 0,370% позивач вважає помилковим. На переконання позивача, згадані вище рішення Дніпровської міської ради не скасовані, є діючими, тому повинні застосовуватись до правовідносин, які є предметом розгляду у цій справі, про що свідчить і позиція Верховного Суду, викладена у постановах від 06.11.2018р. у справі №817/2019/17, від 15.05.2019р. у справі №825/1496/17 та саме з цих підстав позивач вважає оспорювані ППР протиправними, безпідставними та такими, що підлягають скасуванню. Окрім того, позивач просив понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211,20 грн. та судові витрати, пов'язані зі складанням позову, покласти на відповідача.
Ухвалою суду від 09.07.2025р. було відкрито адміністративне провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також зобов'язано відповідача надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотримання вимог ст.ст.162,261 Кодексу адміністративного судочинства України.
На виконання вищезазначених вимог ухвали суду, 23.07.2025 через систему «Електронний суд» відповідачем було подано відзив на позов, у якому останній просив у задоволенні позову позивачеві відмовити повністю посилаючись на те, що за даними інформаційно-комунікаційної системи (далі - ІКС) контролюючого органу позивач перебуває на податковому обліку в ГУ ДПС у Дніпропетровській області як платник податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та відповідно до даних ІКС та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, позивач є власником таких об'єктів нерухомого майна: квартира, загальною площею 29,6 м2 за адресою: АДРЕСА_2 , дата реєстрації права власності 30.11.2018р., частка власності 1/3; нежитлове приміщення загальною площею 832,1 м2 за адресою: АДРЕСА_1 , дата реєстрації власності 14.03.2018р., частка власності 34/100 (282,91 м2) у зв'язку із чим відповідно до п.п.266.7.1 п.266.7 ст.266 ПК України відповідачем сформовано в автоматичному режимі вищенаведені оспорювані ППР, розрахунок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020-2024 роки проводився в автоматизованому режимі за даними ІКС ДПС України. Так, відповідно до ІКС контролюючого органу визначена площа оподаткування (832.1*34/100) становить 282,91 м2, що відповідає 34/100 частин від загальної площі 832,1 м2. Такими чином, контролюючий орган, не маючи інших правових механізмів для отримання даних про об'єкти оподаткування, ніж ті, що передбачені податковим законодавством, вправі розраховувати на актуальність (відповідність) таких даних. Відповідно, у випадку недотримання платником податків приписів закону та нівелювання свого права щодо інформування податкового органу про зміни даних, останній має нести ризик настання негативних наслідків такої поведінки. Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 12.02.2020р. у справі №826/17798/18 та від 01.10.2019р. у справі №640/21350/18. Щодо визначення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки відповідно до оскаржуваних ППР, то відповідач зазначив, що при формуванні спірних ППР застосовано ставку 0,75% у 2024р. та 1% у 2020-2022 від мінімальної заробітної плати, однак відповідно до рішення Дніпровської міської ради №12/27 від 06.12.2017р. ставка податку по вул. Янгеля академіка у 2020-2021 роках складала 0,5% від мінімальної заробітної плати, відповідно до рішення Дніпровської міської ради №10/17 від 26.05.2021р. ставка податку складала 0,5% від мінімальної заробітної плати, згідно до рішення Дніпровської міської ради №2/24 від 13.07.2022 у 2024 році ставка податку складала 0,37%. Відповідач наголосив на тому, що позивач має право звернутися до відповідача для проведення звірки даних щодо об'єктів нерухомості та їх розміру та у разі виявлення розбіжностей контролюючий орган здійснює відповідний перерахунок та йому видається нове ППР, попереднє, при цьому, вважається скасованим (відкликаним). Позивач, для проведення звірки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, до відповідача не звертався. Відтак, вважає, що при винесення ППР відповідач діяв на підставі, в межах повноважень і у спосіб, передбачений законодавством України. У додаткових поясненнях від 10.09.2025р. щодо відшкодування витрат на правову допомогу відповідач зазначив про неспівмірність витрат у сумі 15000 грн. зі складністю справи, наданими адвокатом послугами у ході розгляду справи у суді першої інстанції та невідповідність їх критерію термальності та розумності враховуючи розгляд даної справи в порядку письмового провадження, тому просив врахувати ці пояснення при винесенні рішення по справі.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
У зв'язку із великим навантаженням, перебуванням судді Конєвої С.О. у щорічній відпустці, що перешкоджало здійсненню адміністративного судочинства у даний період, ухвалою суду від 15.12.2025р. розгляд даної справи було продовжено до 15.12.2025р. на підставі ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи викладене, дана справа вирішується 15.12.2025р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до вимог ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Із наявних в матеріалах справи документів, судом встановлені наступні обставини у даній справі.
Громадянин України ОСОБА_1 є власником наступних об'єктів нерухомості, а саме:
- квартира (об'єкт житлової нерухомості), загальною площею 29,6 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_2 , дата державної реєстрації - 30.11.2018р., розмір частки 1/3;
- гараж (об'єкт нежитлової нерухомості), загальною площею 17,2 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_3 , дата державної реєстрації - 23.03.2018р., розмір частки 1/1;
- нежитлове приміщення, нежитлові будівлі та споруди - гаражі (об'єкти нежитлової нерухомості), загальною площею 767,1 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , розмір частки 34/100, додаткові відомості - 34/100 частин будівель складає загальну площу 278,6 кв.м., про що свідчить зміст копії паспорту позивача серії НОМЕР_1 від 06.11.1996р. та зміст відомостей, які містяться у копії нотаріально засвідченого договору купівлі-продажу частини будівель та споруд від 14.03.2018р. НМХ №608762 та копії Витягу з Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно від 17.03.2018р. та від 17.07.2025р., наявних у матеріалах справи.
05 травня 2025 року посадовою особою ГУ ДПС у Дніпропетровській області відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 ст.266 ПК України позивачеві, як власнику зазначеного вище нерухомого майна, було визначено суми податкових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та прийняті наступні податкові повідомлення-рішення форми «Ф», а саме:
1) №0731348-2410-0462-UA12020010000033698 на суму 12248,53 грн. за 2020 рік;
2) №0731350-2410-0462-UA12020010000033698 на суму 16974,84 грн. за 2021 рік;
3) №0731355-2410-0462- від 05 травня 2025 року на суму 18389,41 грн. за 2022 рік;
4) №0731357-2410-0462-UA12020010000033698 на суму 15065,17 грн. за 2024 рік.
Позивач, не погоджуючись із вказаними вище податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду з даним позовом з метою захисту своїх прав та інтересів.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення адміністративного позову, виходячи з наступного.
Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України передбачено, що платниками податку (на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Підпунктом 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України встановлено, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Згідно із пп.266.3.1, 266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
При цьому, згідно із п.п.266.4.1 п.266.4 ст.266 ПК України, база оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи платника податку, зменшується:
а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів;
б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів.
в) для різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв.метрів.
Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).
Відповідно до п.п.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України передбачено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Відповідно до п.п. 266.7.1. п. 266.7 ст. 266 ПК України, обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку:
а) за наявності у власності платника податку одного об'єкта житлової нерухомості, в тому числі його частки, податок обчислюється, виходячи з бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті та відповідної ставки податку;
б) за наявності у власності платника податку більше одного об'єкта житлової нерухомості одного типу, в тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об'єктів зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті та відповідної ставки податку;
в) за наявності у власності платника податку об'єктів житлової нерухомості різних видів, у тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об'єктів, зменшеної відповідно до підпункту "в" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті та відповідної ставки податку;
г) сума податку, обчислена з урахуванням підпунктів "б" і "в" цього підпункту, розподіляється контролюючим органом пропорційно до питомої ваги загальної площі кожного з об'єктів житлової нерухомості.
Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України, податкове/ податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Із аналізу вищенаведених приписів чинного податкового законодавства слідує, що порядок та умови обчислення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яке перебуває у власності платника такого податку, визначаються абзацами а), б), в) та г) п.п.266.7.1 п.266.7 ст.266 ПК України, з урахуванням пільг, встановлених п.п.266.4.1 п.266.4 цієї ж статті, щодо об'єктів житлової нерухомості.
В той же час, порядок та умови обчислення сум згаданого податку визначається ч.2 п.п.266.7.1 п.266.7 ст.266 ПК України (виходячи із загальної площі кожного з об'єктів та відповідної ставки податку) щодо об'єктів нежитлової нерухомості.
Відповідно, порядок та умови обчислення податку за об'єкти житлової та нежитлової нерухомості є різними, а відтак, і ставки податку за об'єкти житлової та нежитлової нерухомості також будуть різними.
Таким чином, із наведеного аналізу слід зробити висновок, що у разі перебування у власності позивача об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, їх оподаткування має здійснюватися окремо, а саме: за житлову нерухомість - згідно до умов абзаців а), б), в) та г) п.п.266.7.1 п.266.7 ст.266 ПК України; за нежитлову нерухомість - згідно до умов ч.2 п.п.266.7.1 п.266.7 п.266 ПК України.
При цьому, пільги щодо нарахування спірного податку, встановлені приписами п.п.266.4.1 п.266.4 ст. 266 ПК України тільки для житлової нерухомості і не встановлюють пільг для нежитлової нерухомості.
Разом з тим, ставки зазначеного податку встановлюються рішеннями органів місцевого самоврядування відповідно до п.п.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України за якими цими органами місцевого самоврядування можуть надаватися пільги по сплаті цього податку, в залежності від місця розташування нерухомого майна, як за житлову, так і нежитлову нерухомість.
З приводу правильності обчислення ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначеного позивачеві за податковими повідомленнями рішеннями від 05.05.2025р. №0731348-2410-0462-UA12020010000033698 на суму 12248,53 грн., №0731350-2410-0462-UA12020010000033698 на суму 16974,84 грн. за 2020-2021 роки, суд зазначає про таке.
Згідно рішення Дніпровської міської ради від 06.12.2017р. №12/27 «Про ставки та пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на території міста» з 2018 року встановлені ставки податку, які діяли у 2020-2021 роках, зі змісту Додатку 1 до якого, вбачається, що ним визначені ставки цього податку, та у розділі «Класифікація будівель і споруд» 124 «Будівлі транспорту та засобів зв'язку» 1242.1 «гаражі наземні» для фізичних осіб встановлена ставка податку у зоні 1 - 1,000%, у зоні 2 - 0,500%.
При цьому, у Примітці 1 до згаданого Додатку 1 рішення міської ради наведений перелік вулиць, яка належать до зони 1 та зазначено, що до зони 2 належить вся інша територія міста, яка не увійшла до зони 1.
Як свідчить зміст Примітки 1, вул. Янгеля академіка, будинок 42, м. Дніпро (де розташоване нежитлове приміщення (гаражі), які належать на праві власності позивачеві) у перелік до зони 1 не увійшла.
А відтак, слід дійти висновку, що нежитлові приміщення, за цією адресою мають оподатковуватися податком за ставкою зони 2, що становить 0,500%.
Разом з тим, при обчисленні контролюючим органом згаданого податку за 2020-2021р. позивачеві за нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (нежитлові приміщення - гаражі) було застосовано ставку податку 1,00 відсоток, що підтверджується змістом копій оспорюваних податкових повідомлень-рішень від 05 травня 2025р. №0731348-2410-0462-UA12020010000033698 на суму 12248,53 гривень за 2020 рік, №0731350-2410-0462-UA12020010000033698 на суму 16974,84 гривень за 2021 рік, а також копіями розрахунків податку за цей період, доданих відповідачем до відзиву на позов, наявних у справі.
Зазначені встановлені судом факти визначення органом місцевого самоврядування ставки податку у 2020-2021 роках у розмірі 0,500% від мінімальної заробітної плати, представником відповідача також визнаний у відзиві на позов.
Проте, жодних належних, достатніх та допустимих доказів, які б свідчили про правомірність обчислення податку позивачеві із застосуванням ставки податку 1,00% замість 0,500% від мінімальної заробітної плати за вищезгаданими податковими повідомленнями-рішеннями за 2020-2021 роки у розумінні ст.73-76 Кодексу адміністративного судочинства України представником відповідача суду не надано.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що застосування відповідачем при обчисленні ставки податку за 2020-2021 роки у розмірі 1,00 %, замість 0,5% суперечить ставці податку, встановленій вищенаведеним рішенням органу місцевого самоврядування, а відтак, податкові повідомлення-рішення за згаданий період з підстав неправильності обчислення сум податку підлягають визнанню судом протиправними та скасуванню.
Досліджуючи правильність обчислення ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, нарахованого контролюючим органом позивачеві за податковим повідомленням-рішенням від 05.05.2025р. №0731355-2410-0462-UA12020010000033698 на суму 18389,41 гривень за 2022 рік (що є однією із підстав цього позову), суд зазначає про таке.
Як встановлено судом, органом місцевого самоврядування було опубліковано на його офіційному сайті рішення Дніпровської міської ради від 26.05.2021р. №10/17 «Про внесення змін до рішення міської ради від 06.12.2017 №12/27 «Про ставки та пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на території міста».
За пунктом 2 згаданого рішення міської ради встановлено, що це рішення набирає чинності з 01.01.2022 року.
У Додатку 1 до цього рішення, визначено ставку згаданого податку у розділі «Класифікація будівель і споруд» 124 «Будівлі транспорту та засобів зв'язку» для фізичних осіб встановлена ставка податку відповідно до коду 1242.1 «гаражі наземні» класифікації будівель та споруд цього додатка зона 1 - 1,000%, зона 2 - 1,000%, зона 3 - 0,500% за 1 кв.м. від мінімальної заробітної плати.
Окрім того, Приміткою 3 Додатку 1 до цього рішення, передбачено, що ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, по іншій нежитловій нерухомості, що перебуває у власності фізичних або юридичних осіб та не належить до жодної з категорій, установлено в розмірі 1 відсотка від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного року.
Також згідно Примітки 5 Додатку 1 до цього рішення, встановлено, що окремо розташовані багаторівневі (багатоповерхові) паркінги, з часу прийняття в експлуатацію яких минуло не більше 5 років (включно), визначаються відповідно до кодів 1242.1 та 1242.2 класифікації будівель та споруд цього додатка і оподатковуються податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за ставками відповідно до зон, а саме:
- для юридичних і фізичних осіб, 1 зона - 0,500 відсотка розміру мінімальної заробітної плати за 1 кв. метр;
- для юридичних і фізичних осіб, 2 зона - 0,500 відсотка розміру мінімальної заробітної плати за 1 кв. метр;
- для юридичних і фізичних осіб, 3 зона 0 0,250 відсотка розміру мінімальної заробітної плати за 1 кв. метр.
Із аналізу змісту наведеного рішення органу місцевого самоврядування, якими визначені ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, які діяли у 2022 році, слідує, що ставка податку на об'єкти нежитлової нерухомості (гаражі), за кодом 1242.1 «гаражі наземні» з урахуванням Примітки 3 Додатку 1 до наведеного рішення, у 2022 році була встановлена в розмірі 1 відсоток від мінімальної заробітної плати на 01 січня звітного року за 1 кв. метр.
Як встановлено судом із матеріалів справи, контролюючим органом при обчисленні позивачеві згаданого податку за нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Дніпро, вул. Янгеля академіка, будинок 42, нараховане податкове зобов'язання зі ставки податку 1,00 % від мінімальної заробітної плати за 1 кв.м., що підтверджується змістом копії оспорюваного податкового повідомлення-рішення від 05.05.2025р. №№0731355-2410-0462-UA12020010000033698 на суму 18389,41 гривень за 2022 рік, а також і змістом копії розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2022 рік.
А відтак, суд приходить до висновку, що обчислення контролюючим органом позивачеві суму податку за згаданим оспорюваним податковим повідомленням-рішенням за 2022 рік із застосуванням ставки податку 1,00% від мінімальної заробітної плати за 1 кв.м. за нежитлові приміщення (гаражі) за вказаною вище адресою відповідає вимогам Примітки 3 Додатку 1 до рішення міської ради від 26.05.2021р. №10/7, у зв'язку з чим визнається судом правомірним.
При цьому, судом враховується і те, що вищенаведені приписи Примітки 5 Додатку 1 до цього рішення, щодо встановлення ставки податку у розмірі 0,500% при визначенні ставки податку за згадані вище об'єкти нежитлової нерухомості (на застосуванні якої наполягав представник позивача у позові) застосовані до даних правовідносин бути не можуть, з огляду на те, що вони стосуються майна (паркінгів) за кодом 1242.1 та 12.42.2, з часу прийняття їх в експлуатацію, яких минуло не більше 5 років (включно).
Разом з тим, доказів того, що з часу прийняття вказаного об'єкту нежитлової нерухомості (гаражів) в експлуатацію, минуло не більше 5 років включно, матеріали справи не містять, а позивачем та його представником, суду не надано.
Також і докази, які б свідчили про те, що згадані вище об'єкти нежитлової нерухомості за приписами згаданого рішення органу місцевого самоврядування за 2022 рік (з урахуванням змісту рішення міської ради від 26.05.2021р. №10/7 віднесені до зони 3 (ставка 0,500%)), на чому наполягав позивач у позові, в матеріалах справи відсутні.
За таких обставин, враховуючи, що під час розгляду даної справи неправильності обчислення податку зі ставки 1,00% замість 0,5% судом не виявлено, а позивачем жодними доказами не доведено, тому вказане податкове повідомлення-рішення за 2022 рік з підстав неправильності застосування ставки податку, визнанню протиправним та його скасуванню не підлягає.
При перевірці правильності обчислення ставки податку (застосованого у розмірі 0,750% замість 0,370%) за податковим повідомленням-рішенням від 05.05.2025р. №0731357-2410-0462-UA12020010000033698 на суму 15065,17 гривень за 2024 рік, суд зазначає про наступне.
Як встановлено судом, згідно змісту копії податкового повідомлення-рішення від 05.05.2025р. №0731357-2410-0462-UA12020010000033698 на суму 15065,17 гривень за 2024 рік, а також копії розрахунку відповідного податку за спірний період, контролюючим органом позивачеві обчислено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, виходячи зі ставки податку 0,750% від мінімальної заробітної плати за 1 кв. метр, що відповідає коду 1242.1 "гаражі наземні»" та Примітці 3 Додатку 1 до рішення міської ради від 13.07.2022р. №2/24.
Наведене рішення міської ради від 13.07.2022р. №2/24 набрало чинності з 01.01.2023р. та діє тимчасово, протягом дії воєнного стану на території України та 12 місяців після місяця, в якому буде припинено або скасовано воєнний стан на території України - пункт 2 згаданого рішення міської ради.
Так, у цьому рішенні міської ради зазначено, що за кодом 1242.1 «гаражі наземні» ставки податку для фізичних осіб поділені на три зони, а саме: 1 зона - 0,750%, 2 зона -0,750%, 3 зона - 0,370%.
Проте, зазначене рішення міської ради від 13.07.2022р. №2/24, яке діяло і у 2024 році, не містить інформації щодо віднесення вулиць, площ, провулків міста Дніпра до відповідних зон.
Разом з тим, із копії доданого представником позивача клопотання про долучення доказів від 11.12.2025р. судом встановлено, що до нього долучено копію рішення міської ради від 14.12.2022 року №6/31 за пунктом 2 якого установлено, що вказаним рішенням затверджено перелік вулиць, площ та інших найменувань м. Дніпра по зонах.
Вказане рішення набрало чинності з 01.01.2023р. та діяло і у 2024 році (інших доказів учасниками справи суду не надано).
За змістом розділів І та ІІ згаданого Переліку вулиць, площ та інших найменувань м. Дніпра по зонах судом встановлено, що вул. Янгеля академіка (де розташовані об'єкти нежитлової нерухомості позивача) не увійшли ні до зони І, ні до зони ІІ.
А згідно розділу Ш цього Переліку, зазначено, що усі вулиці, площі та найменування м. Дніпра (крім І та ІІ зон) віднесено до зони ІІІ.
Згідно Додатку 1 до рішення міської ради від 13.07.2022р. №2/24 за кодом 1242.1 «гаражі наземні» встановлено, що такі об'єкти нежитлової нерухомості (віднесені до зони Ш) оподатковуються за ставкою податку - 0,370% від мінімальної заробітної плати за 1 кв. метр.
А відтак, зазначене свідчить про те, що за вищенаведеним оспорюваним податковим повідомленням-рішенням за 2024р. контролюючим органом було застосовано помилково та неправомірно ставку 0,750% замість 0,370%, у зв'язку із чим суд приходить до висновку про необхідність визнання його протиправним та скасуванню з цим підстав (неправильності обчислення ставки податку).
Між тим, не можуть бути покладені в основу даного судового рішення, тому відхиляються судом твердження представника позивача у позові про те, що нежитлові приміщення (гаражі) знаходяться у занедбаному стані, у комерційний цілях позивачем або будь-якими іншими особами не використовується та жодна діяльність позивачем в даному приміщенні не ведеться, з огляду на те, що по-перше, на підтвердження зазначеного ні контролюючому органу, ні суду позивачем таких доказів не було надано (такі докази в матеріалах справи відсутні), а самі твердження позивача не є належними доказами у розумінні ст.73 КАС України, тому не беруться судом до уваги; по-друге, п.п.266.2.2 п.266.2 ст. 266 ПК України містить перелік об'єктів нерухомого майна, яке не є об'єктами оподаткування, проте позивачем у позові не наведено жодних підстав, які б звільняли об'єкт нежитлової нерухомості, який зазначений вище та належить позивачеві від оподаткування таким податком, а також і відповідних доказів позивачем суду не надано.
Що стосується правильності визначення контролюючим органом позивачеві податкового зобов'язання за вказаним податком за наведеними вище чотирма податковими повідомленнями-рішеннями за періоди 2020, 2021, 2022 та 2024 роки щодо нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , обчисленого із його загальної площі 832,10 кв.м. та визначення відповідачем із цієї площі частки 34/100, яка належить позивачеві, у розмірі 282.91 кв.м. (832,10*34/100) - (що також є підставами цього спору), суд зазначає про таке.
Як уже зазначалося вище, згідно із пп.266.3.1, 266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Тобто, із аналізу наведеної норми слідує, що обчислення контролюючим органом податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, здійснюється на підставі, а саме: 1) даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; 2) оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Так, судом встановлено, що згідно відомостей, які містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за позивачем на праві приватної власності зареєстроване наступне нерухоме майно (нежитлові приміщення), а саме:
- гараж № НОМЕР_2 , розташований за адресою : АДРЕСА_3 , загальна площа (кв.м.) 17,2, розмір частки становить - 1/1, дата реєстрації права - 30.11.2018р.;
- нежитлові приміщення, нежитлові будівлі та споруди - гаражі, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 767,1 кв.м., розмір частки складає - 34/100, дата реєстрації права - 14.03.2018р.
Окрім того, в якості додаткових відомостей у даному реєстрі зазначено, що 34/100 частин будівель та споруд, частка, що належить позивачу, складає загальну площу 278,6 кв.м.
Таким чином, із наведених встановлених судом обставин, слід зробити висновок, що загальна площа двох об'єктів нежитлової нерухомості, яка належить позивачеві на праві приватної власності, становить 295,8 кв.м. (278,6 (34/100)+17,2).
Разом з тим, як встановлено судом зі змісту оспорюваних податкових повідомлень-рішень від 05.05.2025р. за 2020, 2021, 2022 та 2024 роки, а також і зі змісту розрахунків податку за наведені періоди, контролюючим органом позивачеві було проведено обчислення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки із загальної площі нежитлового приміщення 832,10 кв.м., розмір частки позивача у праві спільної власності склав 282,91 кв.м., що підтверджено і представником відповідача у відзиві на позов.
При цьому, представник відповідача у відзиві зазначив, що під час проведення нарахування цього податку була визначена загальна площа оподаткування нежитлового приміщення - 282,91 кв.м., що відповідає 34/100 частин від загальної площі 832,1 кв.м. відповідно до даних інформаційно-комунікаційної системи контролюючого органу.
Такі доводи представника контролюючого органу є безпідставними та не обґрунтованими, оскільки нарахування у наведений спосіб суперечить нормам пп.266.3.1, 266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України, якими передбачено, що обчислення податку має здійснюватися лише за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Отже, наведене свідчить про те, що обчислення контролюючим органом відповідного податку позивачеві за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями на підставі даних інформаційно-комунікаційної системи контролюючого органу нормами п.п.266.3.1, 266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України не передбачено.
Окрім того, судом враховується і те, що загальна площа об'єкту нежитлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 складає 767,1 кв.м., що підтверджено як копією Витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17.03.2018р., доданою позивачем до позову, так і копією інформації з цього ж Державного реєстру від 17.07.2025р., доданою відповідачем до відзиву на позов.
А відповідно, суд приходить до висновку, що контролюючий орган під час прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень мав обов'язок отримати відповідні відомості із державного реєстру та проводити обчислення такого податку саме на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Також суд звертає увагу контролюючого органу на те, що останній при обчисленні відповідного податку за згадані періоди безпідставно не врахував загальну площу об'єкта нежитлової нерухомості - гараж - 17,2 кв.м. до сумарної площі об'єктів нежитлової нерухомості, які належать позивачеві, що, в свою чергу, призвело до неправильного обчислення сум податку.
Як уже зазначалося вище, суми податку саме з об'єктів/об'єкта нежитлової нерухомості мають обчислюватися виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку - ч.2 п.п.266.7.1 п.266.7 ст.266 ПК України.
Обчислення спірного податку у наведений спосіб за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями, контролюючим органом проведено не було, відповідні розрахунки відсутні та таких доказів у ході розгляду справи суду відповідачем не надано.
Окрім того, слід зазначити, що відповідач при обчисленні суми податку застосував пільгу 60 кв.м. (згідно розрахунків податку доданих до відзиву на позов) безпідставно та неправомірно, оскільки така пільга згідно до п.п.266.4.1 п.266.4 ст.266 ПК України застосовується тільки до об'єктів житлової нерухомості.
У разі перебування у власності платника податку об'єктів житлової і нежитлової нерухомості, оподаткування здійснюється за різними ставками податку.
Аналогічний правовий висновок викладений і у постанові Верховного Суду від 11.10.2024р. у справі №802/1769/17-а.
У даному ж випадку за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями позивачеві контролюючим органом було визначено податкове зобов'язання з об'єктів саме нежитлової нерухомості, що виключає можливість застосування пільги 60 кв.м. саме до об'єкта нежитлової нерухомості, якою володіє позивач.
За викладених обставин та враховуючи, що контролюючим органом обчислення суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за періоди 2020, 2021, 2022 та 2024 роки за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями проведено не правильно із загальної площі 832,1 кв.м., тоді як така площа становить 767,1 кв.м. та загальна частка позивача становить 295,8 кв.м., а не 282,91 кв.м.( без використання даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; без урахування способу та порядку обчислення податку саме за об'єкти нежитлової нерухомості, виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку), тобто, всупереч вимогам п.п.266.3.1, 266.3.2 п.266.3, п.п.266.4.1 п.266.4, ч.2 п.п.266.7.1 п.266.7 ст.266 ПК України, тому суд приходить до висновку, що такі податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.
При цьому, судом враховується і те, що наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого рішення частково протиправним.
Однак, це можливо у випадку, якщо цю частину рішення можна належним чином ідентифікувати (відокремити), і за її відсутності рішення, яке оскаржене, в іншій частині не втратить своє значення та цілісність. Рішення, в якому неможливо виділити (відокремити) частину, яка підлягає визнанню протиправною та скасуванню, повинно бути визнане протиправним та скасоване в цілому.
Констатуючи помилкове нарахування податку на майно через порушення відповідних норм Податкового кодексу України суд не може визнати протиправним рішення контролюючого органу в якійсь сумі, оскільки, у даному випадку, відповідач мав би нарахувати податок із загальної площі об'єктів нежитлової нерухомості, що належать позивачеві та складає 295,8 кв.м. (278.6 + 17,2), тоді як контролюючим органом застосовано меншу загальну площу - 282,91 грн., що може становити більшу суму, а не меншу, а відтак, суд не може здійснити перерахунок та збільшити таку суму податку.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Враховуючи те, що суд не вправі проводити розрахунки та визначати в грошовому виразі в якій частині такі податкові повідомлення-рішення є неправомірними, а в якій відповідають нормам податкового законодавства з урахуванням того, що такі суми можуть бути більшими, оскільки відповідач обрав частку загальної площі нежитлової нерухомості для нарахування податку - 282,91 кв.м., яка є меншою за фактичне володіння та становить 295,8 кв.м., тому за наведених обставин суд приходить до висновку, що оскаржувані рішення контролюючого органу є протиправними та підлягають скасуванню повністю.
Статтею 73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування - ст.76 наведеного Кодексу.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, у ході судового розгляду даної справи правильність обчислення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями, з урахуванням встановлених судом вище обставин та аналізу наведеного чинного законодавства, належними, достатніми та допустимими доказами, відповідачем не доведена.
Є безпідставним та необґрунтованим обчислення відповідачем сум податку за оспорюваними податкового повідомлення-рішення із загальної площі 832,10 кв.м., оскільки доказів, які б підтверджували той факт, що розмір загальної площі нежитлових приміщень (гаражів), що є об'єктом оподаткування складає саме 832,10 кв.м., матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано.
При цьому, вказаний розмір загальної площі вказаних нежитлових приміщень - 832,10 кв.м., який був обраний відповідачем для обчислення частки власності цього нежитлового приміщення відповідного податку саме позивачу спростовується даними Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17.03.2018р. та від 17.07.2025р., де розмір загальної площі згаданого об'єкту нежитлової нерухомості становить 767,1 кв.м.
Також, зі змісту наведеного Витягу з Державного реєстру видно, що у ньому додатково зазначено інформацію про те, що частка 34/100, яка належить позивачеві становить - 278,6 кв.м.
А відтак, при визначенні позивачеві податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, контролюючий орган мав керуватися саме наведеними даними з Державного реєстру речових право на нерухоме майно, з урахуванням загальної площі об'єкта нежитлової нерухомості (гаражів) за адресою: АДРЕСА_1 , що становить 767,1 кв.м. та розміру частки власності позивача 34/100, яка становить 278,6 кв.м. про що зазначено і у додаткових відомостях наведеного Державного реєстру.
Судом критично надається оцінка доводам представника відповідача з приводу того, що позивач у разі виявлення розбіжностей між даними податкового органу та даними підтвердженими оригіналами відповідних документів на право власності має право звернутися із заявою про перерахунок суми податку, оскільки наведені обставини не звільняють відповідача (як суб'єкта владних повноважень) від обов'язку обчислювати відповідний податок на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, до якого посадові особи контролюючого органу мають доступ.
А оскільки з порівняльного аналізу даних Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 17.03.2018р. та станом на 17.05.2025р. жодних змін у загальній площі нежитлового приміщення (767,1 кв.м.) та 34/100 частки, що належить позивачеві - 278,6 кв.м. судом не виявлено, доводи відповідача про необхідність звернення позивача до податкового органу є неспроможними.
Відтак, саме наведені дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно мали бути використані відповідачем при обчисленні та визначенні сум податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за спірні періоди позивачеві.
Однак, доказів обчислення контролюючим органом згаданого податку позивачеві із наведених показників за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями представником відповідача суду не надано, що не відповідає та суперечить вимогам п.п.266.3.2 п.266 ПК України.
Інші аргументи та доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, уважно вивчені судом, проте, не беруться до уваги, оскільки не спростовують наведених вище висновків суду та згаданих вище правових висновків Верховного Суду.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіривши у відповідності до вимог ч.2 ст.2 наведеного Кодексу, правомірність прийняття відповідачем як суб'єктом владних повноважень оспорюваних податкових повідомлень-рішень, суд приходить до висновку, що обставини, що слугували підставами для прийняття оспорюваного рішень, є неправомірними та не обґрунтованими, а тому спірні податкові повідомлення-рішення від 05.05.2025р. за 2020, 2021, 2022 та 2024 роки, є такими, що прийняті не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
А отже, судом встановлено, що відповідачем при прийнятті спірних податкових повідомлень-рішень за 2020, 2021, 2022 та 2024 роки, були порушені права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання їх протиправними та скасування.
Приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.
Що стосується вимог позивача з приводу компенсації за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат, пов'язаних із складанням даної позовної заяви та інших документів, що пов'язані з розглядом справи у суді першої інстанції, які позивач оцінив приблизно у 15000 грн., що фактично є витратами на професійну правничу допомогу адвоката, суд зазначає про таке.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно до п.4 ч.1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012р. №5076-УІ (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону №5076 встановлено, що представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складання заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 ч.1 статті 1 Закону №5076).
За приписами статті 19 Закону №5076 видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складання заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону №5076).
За змістом ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правової допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правову допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналіз наведених вище норм статті 134 КАС України в їх сукупності дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому, розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.
Відповідно до частини 9 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
За приписами ч.7 ст.139 наведеного Кодексу, передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015р. у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009р. у справі Гімайдуліна і інших проти України , від 12.10.2006р. у справі Двойних проти України, від 30.03.2004р. у справі Меріт проти України заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, із аналізу наведених приписів слідує, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суду необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Разом з тим, вищенаведені умови приписів ч.7 ст.139 КАС України позивачем та його представником не виконані та відповідної заяви ними подано не було (матеріали справи такої заяви не містять).
Окрім того, позивачем та його представником не надано ні копії договору про надання правової допомоги, ні детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, витраченого ним часу та здійснених позивачем витрат, необхідних для надання правничої допомоги, також суду не надано.
За викладених обставин та враховуючи те, що суд позбавлений можливості перевірити обґрунтованість та співмірність витрат на правову допомогу, яку позивач оцінив у сумі 15000 грн., у зв'язку із чим суд приходить до висновку, що у задоволенні вимог позивача про компенсацію витрат на правову допомогу адвоката у згаданій сумі позивачеві слід відмовити.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Виходячи з наведеного, наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову у повному обсязі, слід стягнути з бюджетних асигнувань суб'єктів владних повноважень - Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 968 грн. 96 коп. згідно ставки судового збору за подання позову майнового характеру, встановленої ст.4 Закону України «Про судовий збір», понесені позивачем згідно платіжної інструкції №АТН8-77НН-ОВ97-В7СВ від 03.07.2025р. з урахуванням вимог ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 78, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.05.2025р. - задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (форми «Ф»):
1) №0731348-2410-0462-UA12020010000033698 від 05 травня 2025 року на суму 12248,53 грн. за 2020 рік;
2) №0731350-2410-0462-UA12020010000033698 від 05 травня 2025 року на суму 16974,84 грн. за 2021 рік;
3) №0731355-2410-0462- від 05 травня 2025 року на суму 18389,41 грн. за 2022 рік;
4) №0731357-2410-0462-UA12020010000033698 від 05 травня 2025 року на суму 15065,17 грн. за 2024 рік.
Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49600, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Сімферопольська,17-а, код ЄДРПОУ 44118658) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 968 грн. 96 коп. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
В частині відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 15000 грн. - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва