16 грудня 2025 рокуСправа №640/17832/21
Суд, у складі судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Савченка А.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
установив:
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ) щодо затримки виплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно при звільненні;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 ), ідентифікаційний код НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 , на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно при звільненні за період з 01 квітня 2020 року по 25 березня 2021 року у сумі 140689,86 грн. (сто сорок тисяч шістсот вісімдесят дев?ять гривень 86 коп.).
Позовна заява обґрунтована тим, що позивача було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 31.03.2020р., компенсація за неотримане речове майно йому було виплачено лише 26.03.2021. У зв'язку з цим, відповідач зобов'язаний був виплатити також середній заробіток за весь час затримки виплати вказаної компенсації.
Ухвалою від 05.07.2021 Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі та вирішив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
26.07.2021 року на адресу суду від відповідача надійшло клопотання, обґрунтоване тим, що на адресу відповідача копії позовної заяви та додатків до неї не надходило, у зв'язку з чим просить суд зобов'язати позивача направити на адресу відповідача копії позовної заяви з доданими до неї документами.
Ухвалою Окружний адміністративний суд міста Києва від 05.08.2021 відмовив відповідачу у задоволенні клопотання про зобов'язання позивача надіслати копію позовної заяви.
10 вересня 2021 року від Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
21 вересня 2021 року від позивача надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи.
25 жовтня 2021 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач підтримав позовні вимоги та просить задовольнити у повному обсязі.
Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 № 2825-IX (далі Закон № 2825-IX) ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва.
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя. Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України Про внесення зміни до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду щодо забезпечення розгляду адміністративних справ, але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.
Справа № 640/17832/21 надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
13.02.2025 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Савченко А.В.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.02.2025 р. прийнято справу №640/17832/21 до провадження судді Савченко А.В.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.07.2025 р. витребувано у Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України додаткові докази у справі №640/17832/21, а саме надати відомості щодо розміру сум грошового забезпечення, нарахованого та виплаченого ОСОБА_1 за останні два повних календарних місяці, що передували місяцю звільнення, із зазначенням місяця, складових нарахованих та виплачених сум.
23 липня 2025 року від Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України надійшло клопотання про долучення доказів у справі.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд виходить із такого.
Суд встановив, що відповідно до витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 31.03.2020р. №68 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення старшого солдата ОСОБА_1 , звільнивши його наказом командира військової частини від 08.01.2020 р. № 1 о/с.
30 березня 2020 року позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України з рапортом в якому просив виплатити йому компенсацію за неотримане речове майно за час проходження служби.
26 березня 2021 року позивачу виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 11681,32 грн.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає таке.
Статтею 47 КЗпП України (тут і далі - у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Положеннями статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Разом з тим, у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, проаналізувавши положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року №232 (далі - Інструкція №232) зауважив, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.
Суд зазначив, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо, і лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації. Тож дійшов висновку про те, що речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.
Судова палата вважала, що компенсацію за неотримане речове майно слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
Констатувала, що умовою для виникнення обов'язку виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини, є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.
Тобто, якщо військовослужбовець під час проходження служби звертався до військової частини з рапортом про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, і така компенсація не виплачена йому під час проходження служби або у день виключення особи зі списків особового складу військової частини, то у цьому разі компенсація вважатиметься частиною «сум, що належать працівнику та підлягають виплаті у день звільнення». І, відповідно, невиплата такої компенсації у день виключення зі списків особового складу матиме наслідком застосування до відповідача санкції за невиплату відповідної суми при звільненні, передбачену статтею 117 КЗпП України.
Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем згоди на його виключення зі списків особового складу військової частини до проведення з ним усіх необхідних розрахунків (абзац 3 пункту 242 Положення №1153/2008).
Пунктом 3 Порядку №178 (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, зокрема, у разі звільнення з військової служби.
Застосовування у пункті 3 Порядку №178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
У разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби, а після його звільнення з військової служби указане право реалізовується шляхом подання заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації його прав та інтересів, закріплених Конституцією та законодавством.
На користь указаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку №178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника у різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина.
Подібну позицію Верховний Суд висловлював неодноразово, зокрема у постановах від 09 січня 2024 року у справі №400/5062/22, від 04 лютого 2020 року у справі №825/1571/16, від 23 серпня 2019 року у справі №2040/7697/18, від 30 липня 2020 року у справі №820/5767/17. Колегія суддів погоджується із такою позицією і не бачить підстав для відступу від неї.
Суд установив, що старшого солдата ОСОБА_1 , звільненого наказом командира військової частини від 08.01.2020 р., виключено зі списків особового складу військової частини відповідно наказу від 31.03.2020 р.
30 березня 2020 року позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України з рапортом в якому просив виплатити йому компенсацію за неотримане речове майно за час проходження служби.
Остаточний розрахунок з позивачем проведено 26 березня 2021 року згідно з випискою банку.
Дійсно, відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Водночас, законодавець розмежовує поняття «наказ про звільнення з військової служби» та «наказ про виключення зі списків особового складу» та зазначає, що період між виданням цих наказів необхідний для своєчасної здачі посади, проведення усіх необхідних розрахунків з військовослужбовцями, стосовно яких видано наказ по особовому складу про звільнення з військової служби.
Слід зазначити, що наказ про звільнення датований 08.01.2020 р.
Тобто, позивач, будучи обізнаним з його звільненням з військової служби, звернувся із рапортом про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно лише 30.03.2020 року, у переддень виключення зі списків особового складу, але після звільнення наказом від 08.01.2020 р.
Суд зазначає, що лише після подання позивачем рапорту у відповідача виник обов'язок щодо його опрацювання, а саме: формування довідки про вартість речового майна, в установленій Порядком №178 формі, видачі наказу командира (начальника) військової частини із зазначенням розміру грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації, та, безпосередньо, здійснення самої виплати на рахунок позивача.
Тож викладене, з урахуванням відсутності претензій, скарг та заяв позивача щодо його звільнення, виключає обов'язок відповідача провести нарахування та виплату позивачу компенсації саме 31.03.2020 року, у день виключення зі списків особового складу.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду 10 жовтня 2024 року (справа №420/1717/22).
Враховуючи викладене, на підставі оцінки поданих доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи та системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява необґрунтована та задоволенню не підлягає.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 19, 139, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
вирішив:
У позові ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.В. Савченко