15 грудня 2025 рокуСправа №160/31709/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіПрудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою керівника Синельниківської окружної прокуратури Григоряна Самвела Сержиковича до Васильківської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
04.11.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 03.11.2025 року через систему “Електронний суд» позовна заява керівника Синельниківської окружної прокуратури Григоряна Самвела Сержиковича до Васильківської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Васильківської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 04338285, адреса: вул. Перемоги, 140, сел. Васильківка Синельниківського району Дніпропетровської області) щодо не звернення до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, з заявою про взяття на облік безхазяйної нерухомої речі, а саме греблі, що знаходиться на водному об'єкті - ставку, площею 17,83 га, на земельній ділянці комунальної форми власності з кадастровим номером 1220755400:02:008:0042, загальною площею 29,108 га, яка розташована на території Васильківської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області;
- зобов'язати Васильківську селищну раду Синельниківського району Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 04338285, адреса: вул. Перемоги, 140, сел. Васильківка Синельниківського району Дніпропетровської області) вчинити дії, спрямовані на набуття права власності на безхазяйне майно шляхом звернення до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, із заявою про взяття на облік безхазяйної нерухомої речі, а саме греблі, що знаходиться на водному об'єкті - ставку, площею 17,83 га, на земельній ділянці комунальної форми власності з кадастровим номером 1220755400:02:008:0042 загальною площею 29,108 га, яка розташована на території Васильківської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області.
Означені позовні вимоги вмотивовані протиправною бездіяльністю Васильківської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 04338285, адреса: вул. Перемоги, 140, сел. Васильківка Синельниківського району Дніпропетровської області) щодо не звернення до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, з заявою про взяття на облік безхазяйної нерухомої речі, а саме греблі, що знаходиться на водному об'єкті - ставку, площею 17,83 га, на земельній ділянці комунальної форми власності з кадастровим номером 1220755400:02:008:0042, загальною площею 29,108 га, яка розташована на території Васильківської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області.
24.11.2025 року від Васильківської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив наступне. Чинним законодавством України визначено, що державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин, а гребля та водоскидна споруда являються виключно інженерними спорудами, що виконують допоміжну функцію у здійсненні певних водогосподарських заходів як щодо використання водних ресурсів, так і для захисту від шкідливої дії води. Отже, гідротехнічна споруда (гребля, водоскидна споруда) є річчю, призначеною для обслуговування іншої (головної) речі (земельної ділянки) і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю (частина перша статті 186 ЦК України). Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина друга статті 186 ЦК України). При цьому відповідно до частини четвертої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв'язку, залізничні колії, крім меліоративних мереж, складових частин меліоративної мережі. Отже, право власності на гідротехнічну споруду, зокрема греблю або водоскидну споруду не може бути зареєстроване ні за ким, оскільки гідротехнічна споруда як окремий об'єкт права власності насправді не існує. Чинним законодавством України, термін «гідротехнічна споруда» застосовується виключно для визначення інженерних споруд рибогосподарських технологічних водойм державної власності (Закон України «Про аквакультуру»), морських портів (Водний кодекс України) або систем гідравлічного вилучення та складування промислових відходів та хвостів (Наказ Державного комітету у справах містобудування і архітектури від 19.12.1995 року № 252). У свою чергу окружною прокуратурою встановлено, що на території Васильківської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області на земельній ділянці з кадастровим номером з кадастровим номером 1220755400:02:008:0042 знаходиться водний об'єкт - ставок, на якому розташовані «гідротехнічні споруди», а саме гребля та водоскидна споруда та донний водовипуск, котрі мають ознаки безхазяйного майна. При цьому, Васильківською селищною радою, на думку позивача, не вжито заходів щодо взяття на облік безхазяйного нерухомого майна - «гідротехнічних споруд». Абзац сьомий частини першої статті 1 Закону України «Про аквакультуру» визначає, що гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми - об'єкти нерухомого майна державної власності (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водовипуски, водопостачальні, скидні та рибозбірно - осушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод. Разом з цим, рибогосподарська технологічна водойма, відповідно до абзацу тридцять шостого частини першої статті 1 вищезгаданого Закону - це штучно створена водойма спеціального технологічного призначення, що визначається технічним проектом та/або паспортом, яка наповнюється штучно за допомогою гідротехнічних споруд для цілей аквакультури або гідротехнічних споруд рибогосподарської технологічної водойми і пристроїв та призначена для створення умов існування і розвитку об'єктів аквакультури. Важливим та визначним є той факт, що поняття «гідротехнічна споруда», без належності її саме до рибогосподарської технологічної водойми у чинному законодавстві України не застосовується. Водний об'єкт, розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 1220755400:02:008:0042, згідно з наявними даними, рибогосподарською технологічною водоймою не являється. Методика обстеження і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відходів та хвостів, затверджена наказом Державного комітету у справах містобудування і архітектури від 19.12.1995 року №252, на яку має місце посилання у позовній заяві, призначена виключно для забезпечення комплексу робіт, що виконуються при обстеженні і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного транспортування і складування промислових відходів, тобто регулює спеціальні відносини у галузі обігу відходів, і до поняття «гідротехнічні споруди» рибогосподарської технологічної водойми жодного відношення не має. Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі. Відповідно до частини першої статті 181 Цивільного кодексу України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Разом з цим, частиною першою статті 186 Цивільного кодексу України визначено, що річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Окрім цього, відповідно до пункту другого частини третьої статті 26-3 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», адреса не присвоюється будівлям та спорудам, що є приналежністю відповідної будівлі або споруди або їх складовою частиною. Слід мати на увазі, що при відсутності адреси, у сукупності з наведеними вище обставинами, державна реєстрація об'єкту нерухомого майна (у тому числі «гідротехнічної споруди») не здійснюється, що у свою чергу не дає підстав для взяття на облік «гідротехнічної споруди», розташованої на земельній ділянці з кадастровим номером 1220755400:02:008:0042 як безхазяйного майна з подальшим прийняттям такого об'єкту у комунальну власність. Варто зазначити, що існує стійка практика відмов у державній реєстрації як речових прав власності на об'єкти нерухомого майна так і взяття на облік безхазяйного нерухомого майна у виді «гідротехнічних споруд» водних об'єктів. Разом з цим, за даних обставин, приймаючи до уваги той факт, що земельна ділянка з кадастровим номером 1220755400:02:008:0042 перебуває у комунальній власності, підстави для представництва інтересів держави з боку Синельниківської окружної прокуратури у даному випадку взагалі відсутні.
01.12.2025 року від Васильківської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області до суду надійшла відповідь на відзив, де позивач зазначив, що відповідач не подав будь-якого доказу на спростування зазначених в позовній заяві обставин. Отже висновки, зазначені у відзиві на позовну заяву є необґрунтованими.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.11.2025 року, зазначена вище справа була розподілена та 05.11.2025 року передана судді Пруднику С.В.
10.11.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що на території Васильківської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області, поблизу села Новоіванівка (Письменський старостинський округ), на земельній ділянці комунальної форми власності з кадастровим номером 1220755400:02:008:0042, загальною площею 29,108 га, знаходиться водний об'єкт - русловий ставок, площею 17,83 га, на якому розташована гідротехнічна споруда.
Згідно листа Регіонального офісу водних ресурсів у Дніпропетровській області від 14.11.2024 встановлено, що на вказаний водний об'єкт - ставок, площею водного дзеркала 17,83 га, розроблено водогосподарський паспорт, який затверджений головним інженером Дніпропетровського обласного виробничого управління водного господарства Державного комітету України по водному господарству.
Зі змісту водогосподарського паспорту, на вказаний водний об'єкт, встановлено, що на вказаному водному об'єкті розташована гідротехнічна споруда, а саме гребля: матеріал: сухоглинок, глина, відмітка над рівнем моря за Балтійською системою висот 124,25 м., довжина по гребню 213 м, ширина по гребню 5 м, максимальна висота 3.80 м.
28.08.2025 державним реєстратором Побережним С.Є., на підставі прийняття ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021, прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1220755400:02:008:0042, загальною площею 29,108 га за Васильківською селищною радою Синельниківського району Дніпропетровської області, водночас, відомості про право власності на гідротехнічну споруду, розташовану на водному об'єкті, що знаходиться в межах вищезазначеної земельної ділянки не зареєстровано.
Таким чином, на даний час фактичним власником земельної ділянки водного фонду з кадастровим номером 1220755400:02:008:0042 (площею 29,108 га) та розташованого на ній водного об'єкту - ставку, є Васильківська селищна рада.
Водночас, окружною прокуратурою з метою встановлення власника гідротехнічної споруди (греблі), розташованої на водному об'єкті, що знаходиться в межах вищезазначеної земельної ділянки скеровано ряд запитів до відповідних органів.
Згідно відомостей Регіонального офісу водних ресурсів у Дніпропетровській області №2450/03-24 від 14.11.2024 встановлено, що в межах вищеозначеного кадастрового номера обліковується русловий ставок з площею водного дзеркала 17,83 га (48.160814, 35.813686). Інформація про замовника будівництва вказаного водного об'єкта відсутня.
У відповіді Синельниківської районної військової адміністрації Дніпропетровської області №13-3904/0/114-24 від 24.12.2024 з вказаного питання зазначено, що відповідно до розпорядження голови Васильківської районної державної адміністрації від 16.06.2020 №З-159/0/276-20 «Про взяття на облік нерухомого безхазяйного майна» було створено робочу групу та проведено обстеження 34 гідротехнічних споруд. За результатами обстеження безхазяйного майна, робочою групою було складено відповідні акти обстеження та надано рекомендацію органам місцевого самоврядування та об'єднаним територіальним громадам підготувати рішення про адреси об'єкту нерухомого майна та звернутися до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно із заявою щодо взяття на облік безхазяйного нерухомого майна. Держрайадміністрація також у своєму листі зазначила, що в документах фондів Архівного управління Синельниківської райдержадміністрації акти про результати обстеження земельної ділянки з кадастровим номером 1220755400:02:008:0042, а також договори оренди земель водного фонду та акти прийому-передачі водних об'єктів відсутні на зберіганні, оскільки не являються документами Національного архівного фонду України.
Крім того, Синельниківська райдержадміністрація зазначила, що орган виконавчої влади не має права розпоряджатися земельною ділянкою комунальної форми власності з кадастровим номером 1220755400:02:008:0042, отже і не має повноважень втручатися у земельні відносини Васильківської селищної ради щодо вищевказаної земельної ділянки та споруд на ній.
В той же час Васильківською селищною радою листом від 18.11.2024 №2152 повідомлено окружну прокуратуру, що рішень щодо прийняття до комунальної власності або визнання безхазяйним майном гідроспоруди, яка розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 1220755400:02:008:0042 селищною радою не приймалося, відомості щодо власників, технічного стану, наявності документації на гідротехнічні споруди у селищній раді відсутні.
В подальшому, з метою проведення обстеження спірних гідротехнічних споруд окружна прокуратура звернулась на адресу Васильківської селищної ради (лист №65-1319ВИХ-25 від 21.04.2025).
Виконавчий комітет Васильківської селищної ради листом №909 від 06.05.2025 надав на адресу окружної прокуратури копію акту обстеження із фототаблицею.
Згідно акту обстеження земельної ділянки щодо наявності водних об'єктів, гідротехнічних споруд, їх технічного стану, розташованих на території територіальної громади Васильківської селищної ради від 09.04.2025 встановлено, що на вищевказаній ділянці розташований ставок, заповнений водою, стан водойми задовільний. Вид водокористування водойми згідно класифікатору - риборозведення.
Земельна ділянка в оренді не перебуває. Також наявна земляна дамба земляна, яка не перебуває на балансі та щодо якої відсутня проектна (технічна) документація.
Згідно вказаного Акту встановлено, що довжина дамби 213 м, ширина по верху 5 м, стан дамби задовільний.
Крім того, з фототаблиці, доданої до вказаного акту обстеження, вбачається, що внаслідок неналежного утримання та обслуговування спірна гідротехнічна споруда перебуває у занедбаному стані, майже повністю заросла чагарниками, що створює ризик її подальшої руйнації.
Таким чином, окружною прокуратурою встановлено, що на території Васильківської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області на земельній ділянці з кадастровим номером 1220755400:02:008:0042, загальною площею 29,108 га, знаходиться водний об'єкт - ставок, на якому розташована гідротехнічна споруда, а саме гребля, котра має ознаки безхазяйного майна.
При цьому, Васильківською селищною радою не вжито заходів щодо взяття на облік безхазяйного нерухомого майна - гідротехнічної споруди.
Разом з цим, стан використання гідротехнічних споруд, основним призначенням яких є забезпечення ефективного використання водних ресурсів та захист навколишнього середовища від шкідливої дії води, є дуже актуальним питанням на даний час.
На виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15.04.2021 «Про заходи державної регіональної політики на підтримку децентралізації влади», введеного в дію Указом Президента України від 29.04.2021 №180/2021, за результатами проведення у 2021 інвентаризації водних об'єктів, лісових ресурсів, об'єктів державної та комунальної власності, що знаходяться на території територіальних громад, при виявленні безхазяйних гідротехнічних споруд на водних об'єктах, орган місцевого самоврядування, на території якого знаходяться дані об'єкти, з метою впорядкування обліку комунального майна територіальної громади, мав прийняти рішення про взяття на облік безхазяйних гідротехнічних споруд на водних об'єктах.
Васильківська селищна рада листом від 20.08.2025 №1545 повідомила окружну прокуратуру про те, що заходи спрямовані на набуття права власності на безхазяйне нерухоме майно - гідротехнічні споруди ставка, площею 17,83 га, які розташовані на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 1220755400:02:008:0042 селищною радою не здійснювались та наразі здійснюватися не будуть.
На думку позивача, органом місцевого самоврядування - Васильківською селищною радою протягом тривалого часу допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у невчиненні дій, спрямованих на набуття об'єднаною територіальною громадою безхазяйного майна, а саме греблі, що знаходиться на водному об'єкті - ставку, площею 17,83 га, на земельній ділянці комунальної форми власності з кадастровим номером 1220755400:02:008:0042, загальною площею 29,108 га.
Посилаючись на наведені обставини, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить із наступного.
Стосовно підстав звернення прокурора з даним позовом до суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 5 КАС України суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Частиною 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень.
Частиною 4 ст. 53 КАС України встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.
Поняття «інтереси держави» є оціночним, а тому прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавства, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 03.12.2019 у справі №920/121/19, поняття «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 26.07.2018 у справі №926/1111/15, від 08.02.2019 у справі №915/20/18).
Державний інтерес знаходить свій вияв у підтримці такого стану суспільних відносин, який би повною мірою відповідав конституційним засадам правового регулювання та забезпечував баланс інтересів усіх членів суспільства в їх взаємовідносинах між собою та державою.
З наведеного висновується, що інтереси держави спрямовані на забезпечення гарантій державної влади та ефективного функціонування її інститутів та органів задля захисту та реалізації прав і свобод територіальних громад.
Верховний Суд в ухвалі від 19.07.2018 у справі № 822/1169/17 зауважив, що відповідно до усталеної практики ЄСПЛ сторонами судового розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, у тому числі на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, якщо правопорушення зачіпає інтереси великої кількості людей або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси чи майно (пункт 33 рішення у справі «Корольов проти Російської Федерації» № 2 від 01.04.2010, заява №5447/03; пункт 35 рішення у справі «Менчінська проти Російської Федерації» від 15.01.2009, заява №42454/02).
Крім того, відповідно до п. 2 Рекомендації Rec (2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів (далі - Рекомендації), якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов'язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.
У п. 7 Рекомендацій передбачено, що ілюстрацією повноважень публічних обвинувачів у системі загального права є визнання або анулювання шлюбів, захист дітей або недієздатних осіб і реєстрацію або припинення діяльності асоціацій та фондів. Іншою групою повноважень публічних обвинувачів є правовий контроль публічної адміністрації та інших юридичних осіб під кутом зору відповідності їх діяльності закону. В цілому, ці повноваження покладені на публічного обвинувача з міркувань публічного інтересу та захисту прав людини і, як правило, здійснюється в суді.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі №810/2763/17 дійшла висновку про те, що за загальним визначенням «публічним інтересом» є важливі для значної кількості фізичних і юридичних осіб потреби, які відповідно до законодавчо встановленої компетенції забезпечуються суб'єктами публічної адміністрації. Тобто публічний інтерес є не чим іншим, як певною сукупністю приватних інтересів.
Згідно приписів ч.ч. 1, 5 ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
У відповідності до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в України», міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно приписів статті 25 вищевказаного Закону сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема, питання прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, прийняття рішення про здійснення державно-приватного партнерства щодо об'єктів комунальної власності, у тому числі на умовах концесії, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади (ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в України»).
Відповідно до ст. 327 ЦК України, у комунальній власності є майно, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» передбачено, що підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
Таким чином, питання визначення, ведення обліку комунального майна та право на розпорядження вказаним майном належить до повноважень органу місцевого самоврядування.
При цьому, як слідує з аналізу зазначених вище норм органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень повинні забезпечувати реалізацію державної політики у сфері володіння, користування і розпорядження об'єктами комунальної власності на відповідній території, у тому числі щодо реєстрації права власності на об'єкти, що знаходяться у їх адміністративних межах.
Елементом, який становить невід'ємну частину підстав представництва прокурором інтересів держави, є нездійснення чи неналежне здійснення захисту порушених інтересів відповідним суб'єктом владних повноважень, а також його відсутність.
Наведена правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 №925/1133/18, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, постановах Верховного Суду від 09.10.2024 у справі №931/322/23, від 10.08.2021 у справі №923/833/20, від 20.07.2021 у справі №908/2153/20.
«Нездійснення захисту» полягає у тому, що уповноважений суб'єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Така поведінка (бездіяльність) уповноваженого державного органу може вчинятися з умислом чи з необережності; бути наслідком об'єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста, тощо) чи суб'єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій, тощо) причин.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло і з власності держави), а також таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі нема, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Вказане узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.01.2023 у справі №488/2807/17.
Прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також копіями документів, отриманих від суб'єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.
При цьому згідно позиції Верховного суду України, викладеної у постанові від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18, прокурор не зобов'язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.
Вказана позиція суду підтверджується положеннями ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», яка вимагає від прокурора доведення лише факту нездійснення або неналежного здійснення уповноваженим органом своїх повноважень.
У постанові від 15.05.2019 у справі № 688/4324/16-а Верховний Суд зазначив, що як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного/несвоєчасного виконання обов'язкових дій/ухвалення рішень або невиконання їх взагалі. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків.
Аналогічна позиція також викладена Верховним Судом України у постанові від 13.06.2017 у справі № П/800/490/15, а також додатково вказано, що значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у справі «Менчинська проти Російської Федерації», сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу.
Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.
Тобто, позиція європейських інституцій полягає в тому, що участь прокурора у судовому провадженні поза межами кримінального процесу є винятком; така участь можлива лише за умови спрямованості на захист суспільних або важливих державних потреб, відсутності конфлікту інтересів, гарантованої незалежності органів прокуратури, а також дотриманні права усіх сторін процесу на справедливий суд як елементу принципу верховенства права.
Прокурор при здійсненні представництва інтересів держави в суді не вважається альтернативним суб'єктом звернення до суду і не замінює належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Однак, з метою захисту інтересів держави прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежним чином.
Спосіб захисту інтересів повинен бути ефективним, тобто таким щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади держави.
Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Так, ефективність обраного засобу юридичного захисту, з практичної та законодавчої точки зору є головним критерієм його обрання. У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, при наявності порушення інтересів держави та бездіяльності органу місцевого самоврядування чи органу державної влади, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, найефективнішим правовим способом захисту, поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право, буде саме здійснення органами прокуратури представництва інтересів держави.
Питання визначення, ведення обліку комунального майна та право розпорядження вказаним майном належить до повноважень органу місцевого самоврядування, тобто Васильківській селищній раді Синельниківського району Дніпропетровської області.
Твердження про те, що «правильне застосування законодавства» незаперечно становить «суспільний інтерес» та в даному випадку зверненням до суду дотримано «справедливої рівноваги», висловлені також у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Раймондо проти Італії» від 22.07.1994, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 05.07.2001, «Аркурі та інші проти Італії» від 05.07.2001, «Ріела та інші проти Італії» від 04.09.2001, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 06.11.2008, «Спорронг і Льоннрот проти Швеціїї» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Серков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Тригубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014.
Відсутність в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно інформації про законного власника нерухомого майна створює передумови для зловживань щодо розпорядження зазначеним нерухомим майном, ризики безпідставного вибуття такого майна з власності територіальної громади, інтереси якої селищна рада має представляти, що може призвести до негативних наслідків та порушення прав громади.
Належне утримання, обслуговування та фінансування видатків на обслуговування вищевказаного об'єкту права комунальної власності, а також забезпечення контролю за цільовим використанням бюджетних коштів, також вимагає забезпечення реєстрації права комунальної власності територіальної громади.
Окрім того, така ситуація порушує законодавчо встановлений порядок набуття й подальшої реалізації права власності та, відповідно, інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною майна.
Предметом даного позову є бездіяльність органу місцевого самоврядування - Васильківської селищної ради Синельниківського району, яка полягає у не зверненні до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, з заявою про взяття на облік безхазяйної нерухомої речі, а саме гідротехнічної споруди (греблі), що знаходиться на водному об'єкті - ставку, площею 17,83 га, на земельній ділянці комунальної форми власності з кадастровим номером 1220755400:02:008:0042, загальною площею 29,108 га, а інтерес держави, який включає в себе інтереси мешканців територіальної громади, у даній справі полягає у суворому дотриманні встановлених законом правил набуття та реєстрації права власності на нерухоме майно.
Прокурор не визначив позивачем Васильківську селищну раду, як уповноваженого державою органу виконувати функцію власника комунального майна, оскільки цей орган влади не може бути визначено і позивачем, і відповідачем по справі з одночасним пред'явленням до нього позовних вимог.
Оскільки вимогами процесуального закону не передбачено визначення одного учасника справи одночасно в якості позивача та відповідача, то прокурор звертається до суду з позовом в інтересах держави в якості позивача, так як суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого належить захист державних інтересів у спірних правовідносинах - Васильківська селищна рада Синельниківського району Дніпропетровської області є відповідачем у цій справі.
Відповідно до висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах або орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави (п.157).
Крім того, у п.п. 115-117 вищевказаної постанови, Велика Палата Верховного Суду вказала, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.
Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб'єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.
При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.
Крім того, втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим із відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів (постанова Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18).
У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади, у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи у публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином, або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави.
Отже, наявні всі підстави для звернення до суду прокурора та визначення Васильківської селищної ради відповідачем, оскільки інший орган, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі Васильківської селищної об'єднаної територіальної громади, відсутній.
Така позиція відображена у постановах Верховного Суду від 17.09.2024 у справах №916/4033/21 та №922/3960/19.
Таким чином, прокурор звертається до суду як самостійний позивач з огляду на те, що у даному випадку відсутній державний орган, який уповноважений здійснювати представництво інтересів держави у спірних правовідносинах.
Статтею 1 Закону України «Про аквакультуру» визначено поняття гідротехнічних споруд для цілей аквакультури.
Відповідно до абзаців 6, 7 ст. 1 вказаного закону:
- гідротехнічні споруди для цілей аквакультури - об'єкти нерухомого майна державної або комунальної власності або власник яких невідомий чи його неможливо встановити на підставі даних, документів та/або інформації з відповідних державних реєстрів (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водовипуски, водопостачальні, скидні та рибозбірно-осушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод та розташовані на водних об'єктах, наданих у користування на умовах оренди для цілей аквакультури;
- гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми - об'єкти нерухомого майна державної власності (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водовипуски, водопостачальні, скидні та рибозбірно-осушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод.
Термін «гідротехнічні споруди» наводиться також у Водному кодексі України, Законах України «Про морські порти України», «Про внутрішній водний транспорт» та низці підзаконних нормативних актів.
Відповідно до пункту 1.9.18 Методики обстеження і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відходів, затвердженої наказом Держкоммістобудування № 252 від 19.12.1995, гідротехнічні споруди - це споруди для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливом вод: греблі й дамби різного призначення та їхні конструктивні елементи; водоскиди, водоспуски, споруди водовідведення: тунелі, канали, труби, лотки; регуляційні споруди, накопичувані промислових відходів, ставки, відкриті водозабори, гідромеханічне та механічне обладнання, призначене для нормального функціонування споруд.
Подібне визначення гідротехнічних споруд міститься у Правилах безпеки при експлуатації каналів, трубопроводів, інших гідротехнічних споруд у водогосподарських системах, затверджених наказом Міністерства надзвичайних ситуацій України від 03.04.2012 № 661, Правилах технічної експлуатації річкових портових гідротехнічних споруд, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 29.03.2004 № 251, Положенні про організацію та порядок здійснення технічного нагляду за гідротехнічними спорудами воднотранспортного комплексу, затвердженому наказом Міністерства інфраструктури України від 16.01.2014 № 21, Інструкції щодо заповнення форми звітності № 1-ізт (річна) «Звіт про інженерний захист територій населених пунктів», затвердженій наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 22.03.2010 № 76, ДБН В.2.4-3:2010 «Гідротехнічні споруди. Основні положення» та інших нормативних актах.
Крім того, згідно з ДБН В.2.4-3: 2010, п. 1.3 Положення про організацію та порядок здійснення технічного нагляду за гідротехнічними спорудами воднотранспортного комплексу, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 16.01.2014 № 21, гідротехнічна споруда - споруда, що підпадає під вплив водного середовища, призначена для використання і охорони водних ресурсів, а також для захисту від шкідливого впливу вод.
Як зазначено у п. 1.4.2 ДБН В.2.4-3:2010, гідротехнічні споруди поділяють на постійні і тимчасові. До тимчасових відносяться споруди, які використовуються тільки в період будівництва і ремонту постійних споруд.
Відповідно до п. 1.4.3 ДБН В.2.4-3:2010, постійні гідротехнічні споруди (додаток В) залежно від їх призначення поділяють на основні і другорядні.
До основних споруд відносяться гідротехнічні споруди, пошкодження або руйнування яких приведе до порушення або припинення нормальної роботи самих гідротехнічних споруд чи комплексу споруд, до складу яких входять гідротехнічні споруди.
До другорядних відносяться гідротехнічні споруди, руйнування або ушкодження яких не спричиняє зазначених вище наслідків.
Відповідно до Додатку В (обов'язковий) ДБН В.2.4-3:2010 «Гідротехнічні споруди.
Основні положення», до основних гідротехнічних споруд відносяться: греблі; стояни і підпірні стіни, що входять до складу напірного фронту; дамби обвалування; берегозакріплювальні, регуляційні і огороджувальні споруди; водоскиди, водоспуски і водовипуски; водоприймачі і водозабірні споруди; канали дериваційні, судноплавні, водогосподарських і меліоративних систем, комплексного призначення і споруди на них (наприклад, акведуки, дюкери, мости-канали, труби-ливнеспуски); тунелі; трубопроводи; напірні басейни і зрівнювальні резервуари; будівлі гідравлічних і гідроакумулюючих електростанцій і насосних станції; відстійники; судноплавні споруди (шлюзи, суднопідйомники і судноплавні греблі); рибопропускні споруди, що входять до складу напірного фронту; гідротехнічні споруди портів (причали, хвилеломи, моли, берегозахисні споди), міські набережні суднобудівних і судноремонтних підприємств, поромних переправ, крім віднесених до другорядних; гідротехнічні споруди для маломірних суден; гідротехнічні споруди ТЕС і АЕС; гідротехнічні споруди, що входять до складу комплексів інженерного захисту населених пунктів і підприємств; гідротехнічні споруди інженерного захисту сільгоспугідь, територій санітарно-захисного призначення, комунально - складських підприємств, пам'ятників культури і природи; морські нафтогазопромислові гідротехнічні споруди, резервуари для зберігання вуглецевої сировини, точечні причали; гідротехнічні споруди засобів навігаційного устаткування; споруди (дамби), що огороджують золошлаковідвали і сховища рідинних відходів промислових і сільськогосподарських організацій.
До другорядних гідротехнічних споруд відносяться: льодозахисні споруди; розділювальні стінки; окремо розташовані службово-допоміжні причали; стояни і підпірні стіни, що не входять до складу напірного фронту; берегоукріплювальні споруди портів; рибозахисні споруди.
Згідно з п.1.3 Правил безпеки при експлуатації каналів, трубопроводів, інших гідротехнічних споруд у водогосподарських системах, затверджених наказом Міністерства надзвичайних ситуацій України № 661 від 03.04.2012, гідротехнічна споруда - інженерна споруда, призначена для керування водним режимом, використовування водних ресурсів або для запобігання шкідливій дії вод.
Тобто, згідно вищенаведених норм, гідроспоруди за їх призначенням, поділяють, зокрема, на такі, що призначені для використання водних ресурсів (риборозведення, рекреація) та захисні.
Вказане узгоджується з ч. 2 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», яка виокремлює захисні гідроспоруди (греблі, дамби, вали, моли, насипи) та гідротехнічні захисні споруди (крім гідротехнічних споруд рибогосподарської технологічної водойми).
Відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Статтею 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено статус сільських та селищних рад як органів місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (зі змінами та доповненнями) визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, на рухоме та нерухоме майно. Від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності органи місцевого самоврядування.
Підставою набуття права комунальної власності є передача майна громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування, та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
Майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об'єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню.
Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад, передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про аквакультуру» визначено повноваження органів місцевого самоврядування у сфері аквакультури.
Так, до повноважень сільських, селищних, міських, Київської і Севастопольської міських, районних, обласних рад у сфері аквакультури належать: надання в користування на умовах оренди частини рибогосподарського водного об'єкта, рибогосподарської технологічної водойми для цілей аквакультури відповідно до повноважень щодо розпорядження землями, встановлених Земельним кодексом України; здійснення інших повноважень відповідно до закону.
Згідно зі ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
У свою чергу, ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад, до яких віднесено розпорядження комунальним майном територіальних громад та інше.
Відповідно до ст. 172 Цивільного кодексу України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Згідно ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
Юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом (ст. 329 Цивільного кодексу України).
Згідно ст. 335 Цивільного кодексу України безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий.
Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих виданнях засобів масової інформації.
Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність.
За змістом ч. 5 ст. 335 ЦК України особливості набуття права власності на безхазяйні гідротехнічні споруди для цілей аквакультури визначаються законом.
У постанові від 21.06.2024 у справі № 420/19870/21 Верховний Суд сформулював висновок про застосування статті 335 ЦК України у питанні взяття на облік безхазяйних нерухомих речей:
(1) безхазяйною нерухомою річчю є нерухоме майно, яке відповідає двом умовам:
- відомості про це майно відсутні у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;
- власник цього майна невідомий органу місцевого самоврядування, на території якого воно розміщене;
(2) орган місцевого самоврядування, на території якого розміщено безхазяйну нерухому річ, зобов'язаний звернутися із заявою до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, для взяття безхазяйної нерухомої речі на облік.
Оскільки частина друга статті 335 ЦК України сформульовано імперативно, звернення з відповідною заявою є обов'язком, а не правом органу місцевого самоврядування.
Вказана позиція також викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25.07.2024 у справі № 400/2496/23.
Частиною 5 ст. 14-1 Закону України «Про аквакультуру» визначено що під безхазяйними гідротехнічними спорудами для цілей аквакультури розуміються гідротехнічні споруди для цілей аквакультури, власник яких відсутній або його неможливо встановити на підставі даних, документів та/або інформації з відповідних державних реєстрів.
Власник гідротехнічної споруди, розташованої на водному об'єкті - ставку на земельній ділянці з кадастровим номером 1220755400:02:008:0042, що знаходиться в територіальних межах Васильківської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області, відсутній, його неможливо встановити на підставі даних, документів та/або інформації з відповідних державних реєстрів, гідроспоруди не перебувають на балансі органу місцевого самоврядування, а тому являються безхазяйними.
Питання належності гідротехнічних споруд до нерухомого майна, право власності на які та взяття їх на облік як безхазяйного майна підлягає державній реєстрації, неодноразово було предметом правового дослідження Верховного Суду. Таке дослідження детально викладено в постанові Верховного Суду від 05.03.2024 у справі №300/3657/22 (пункти 18-36) та від 23.09.2024 у справі № 460/3537/21.
Відповідно до ст. 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.
За визначенням ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Реєстраційна дія - державна реєстрація прав, взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, а також інші дії, що здійснюються державним реєстратором у Державному реєстрі прав, крім надання інформації з цього реєстру.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.
Статтею 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що Державний реєстр прав, серед іншого, повинен містити відомості про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.
Згідно пунктів 82, 84, 85 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, взяття на облік безхазяйного нерухомого майна здійснюється за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса в установленому для державної реєстрації прав порядку з урахуванням особливостей, визначених пунктами 83-88 цього Порядку.
Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо взяття на облік безхазяйного нерухомого майна вносить до спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості.
Окрім того, законодавством визначена поетапна процедура передання у комунальну власність безхазяйного нерухомого майна, що включає в себе:
- звернення органу місцевого самоврядування до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, із заявою про взяття на облік безхазяйної нерухомої речі;
- публікація органом місцевого самоврядування оголошення у друкованих засобах масової інформації про взяття на облік безхазяйної нерухомої речі;
- звернення органу місцевого самоврядування після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі до суду із заявою про передання відповідного нерухомого майна у комунальну власність (у порядку, визначеному ст. ст. 329-333 ЦПК України);
- звернення органу місцевого самоврядування до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, із заявою про державну реєстрацію права власності на підставі судового рішення.
Органи місцевого самоврядування, з огляду на ч. ч. 1, 5 ст. 15 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону; від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції.
Таким чином, відповідний орган місцевого самоврядування уповноважений визначати юридичну долю об'єктів, що перебувають у комунальній власності, та вирішувати питання щодо прийняття безхазяйного майна у комунальну власність.
Невжиття органом місцевого самоврядування заходів до набуття права власності на безхазяйні гідротехнічні споруди сприяє порушенню основних засад державної політики у сфері забезпечення безпеки людей та збереження інженерної інфраструктури водних об'єктів, що у свою чергу є порушенням загальнодержавних інтересів.
А тому встановлення факту невжиття вказаними органами передбачених чинним законодавством заходів до набуття у комунальну власність відповідних безхазяйних гідротехнічних споруд свідчить про наявність підстав для реагування прокурора, в тому числі й шляхом звернення до суду з позовом з метою примусового зобов'язання таких органів до вчинення вищевказаних дій.
Про наявність підстав звернення прокурора до суду у таких випадках підтверджено й Верховним Судом у постанові від 21.06.2024 у справі № 420/19870/21.
Відповідно до ч. 14 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», взяття на облік безхазяйного нерухомого майна проводиться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Управління майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад, в межах, визначених радою, належить до компетенції Васильківської селищної ради. Однак, остання жодних дій по набуттю права власності на безхазяйні гідротехнічні споруди не вчинила.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, в порушення ст. 2, 3, 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Васильківською селищною радою Синельниківського району не вживалися передбачені законодавством дії до набуття у комунальну власність вказаного безхазяйного майна - гідротехнічної споруди (греблі), що знаходиться на земельній ділянці комунальної форми власності з кадастровим номером, загальною площею 29,108 га, на водному об'єкті - ставку, площею 17,83 га.
Разом із тим, взяття на облік у комунальну власність селищної територіальної громади безгосподарської гідротехнічної споруди дасть можливість вирішувати питання збереження водних об'єктів для загального та спеціального водокористування, забезпечивши збереження та належну експлуатацію гідротехнічної споруди, запобігти виникненню надзвичайним ситуаціям пов'язаних з водним фактором.
Діяльність органів місцевого самоврядування з урахуванням їх місця та ролі в системі органів публічної влади, визначених статтями 140-146 Конституції України, повинна спрямовуватися на задоволення потреб територіальної громади в ключових сферах її життя та сприяти забезпеченню сталого соціально-економічного розвитку відповідної території, досягнення якого у свою чергу є необхідною умовою для побудови суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави та становлення громадянського суспільства.
Вирішення питань місцевого значення в інтересах територіальної громади, за змістом статей 2, 4, 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», становить мету діяльності органів місцевого самоврядування, яка має здійснюватися в межах Конституції і законів України та реалізовуватися на принципах законності і поєднання місцевих та державних інтересів.
Для забезпечення реалізації цих завдань органи місцевого самоврядування наділені законодавцем низкою повноважень, які, у разі сумлінного їх використання, дозволяють ефективно розв'язувати проблеми, що виникають у межах відповідної територіальної громади.
Зокрема, запроваджуючи інститут визнання майна безхазяйним, законодавець з метою впорядкування в державі суспільних відносин щодо об'єктів цивільного права, у яких немає власника або власник яких невідомий, попередження випадків використання їх на шкоду правам і свободам громадян, суспільним інтересам, а також запобігання іншим суспільним негативним наслідкам, наділив органи місцевого самоврядування, на території яких вони розташовані, правом у судовому порядку ініціювати питання щодо передання безхазяйних нерухомих речей у комунальну власність (ч. 2 ст. 335 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Зазначені повноваження органів місцевого самоврядування набули особливої актуальності після початку в державі процесів роздержавлення економіки та приватизації, які поряд із створенням нових недержавних суб'єктів господарювання супроводжувалися ліквідацією та банкрутством чималої кількості підприємств і появою значної кількості об'єктів безхазяйного нерухомого майна, у тому числі гідротехнічних споруд, які мають важливе значення для забезпечення ефективного використання водних ресурсів та захист навколишнього середовища від шкідливої дії води.
Ефективна та сумлінна реалізація передбачених ч. 2 ст. 335 ЦК України правових механізмів надає органам місцевого самоврядування можливість забезпечивши збереження та належну експлуатацію гідротехнічної споруди, запобігти виникненню надзвичайним ситуаціям пов'язаних з водним фактором, забезпечити безаварійний пропуск льодоходу, повені та паводків на водному об'єкту.
Разом з цим, гідротехнічна споруда, розташована на водному об'єкті в межах сел. Васильківка не перебуває на балансі Васильківської селищної ради, що позбавляє орган місцевого самоврядування належним чином оформити право користування нею.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування, та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
Майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об'єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню.
Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад, передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Згідно зі статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
У свою чергу, статтею 26 цього ж Закону встановлено, що виключно на пленарних засіданнях міської ради вирішуються відповідно до закону питання управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад, до яких віднесено розпорядження комунальним майном територіальних громад та інше.
Згідно з ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
Разом з тим, Синельниківською окружною прокуратурою під час вивчення питання збереження майна інженерної інфраструктури водних об'єктів на території Васильківської об'єднаної територіальної громади, встановлено, що Васильківська селищна рада всупереч інтересам територіальної громади своєчасних та ефективних заходів щодо набуття права власності на безхазяйне нерухоме майно, а саме гідротехнічну споруду (греблю), що розташована на водному об'єкті - ставку, розмішеному на земельній ділянці з кадастровим номером 1220755400:02:008:0042, не здійснює, внаслідок чого створюються умови для безтитульного володіння, використання, управління цим майном іншими суб'єктами на власну користь.
Отже, бездіяльність відповідача створює передумови для зловживань щодо розпорядження зазначеним нерухомим майном, безпідставного вибуття останнього з власності територіальної громади, інтереси якої представляє селищна рада, реальних ризиків руйнації та знищення гідротехнічних споруд, яке може відбуватися через тривалу відсутність власників, відповідальних за її належне утримання і збереження, що може призвести до негативних наслідків та порушення прав громади та, тим самим, порушує законодавчо встановлений порядок набуття й подальшої реалізації права власності і, відповідно, інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною майна територіальної громади, що, у свою чергу, є порушенням загальнодержавних інтересів та підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом звернення до суду з позовною заявою.
При цьому, окружна прокуратура зверталась на адресу Васильківської селищної ради з листами №65-3250вих-24 від 25.10.2024, №65-1319вих-25 від 21.04.2025, №65-2698вих-25 від 08.08.2025, №65-2838вих-25 від 21.08.2025, №65-3120вих-25 від 15.09.2025, №65-3263вих-25 від 24.09.2025 з викладенням встановлених обставин та вирішення селищною радою питання щодо взяття даних гідроспоруд на облік як безхазяйне майно.
Однак, згідно з інформацією, наданою Васильківською селищною радою №1990 від 01.11.2024, №1545 від 20.08.2025, №1836 від 30.09.2025 жодних заходів сільською радою з вказаного питання не вживалось.
Враховуючи викладене вище, Васильківська селищна рада зобов'язана вжити дієві заходи, згідно із вимогами чинного законодавства, спрямовані на оформлення та державну реєстрацію права власності на безхазяйне майно, а саме гідротехнічну споруду (греблю), що розташована на водному об'єкті - ставку, розмішеному на земельній ділянці з кадастровим номером 1220755400:02:008:0042.
Всупереч наведеного, заходи щодо оформлення права власності на спірну гідротехнічну споруду Васильківською селищною радою дотепер не вжито, чим допущено протиправну бездіяльність.
Таким чином, за наявності підстав та відповідних повноважень, Васильківська селищна рада, як суб'єкт права комунальної власності, що здійснює від імені та в інтересах Васильківської об'єднаної територіальної громади відповідні права щодо володіння та розпорядження комунальним майном, упродовж тривалого часу фактично не здійснила жодних юридично значимих обов'язкових дій щодо оформлення та державної реєстрації права власності на зазначену гідроспоруду.
Вказане свідчить про бездіяльність відповідача, яка полягає у безпідставному зволіканні в оформленні правовстановлюючих документів на майно, що належить Васильківській об'єднаній територіальній громаді. У той же час, прийняття у комунальну власність територіальної громади безхазяйної гідроспоруди забезпечить її належне утримання та використання за призначенням.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, позовні вимоги керівника Синельниківської окружної прокуратури Григоряна Самвела Сержиковича до Васильківської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст.139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Враховуючи, що позивачем понесені судові витрати лише зі сплати судового збору, відтак підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву керівника Синельниківської окружної прокуратури Григоряна Самвела Сержиковича до Васильківської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Васильківської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 04338285, адреса: вул. Перемоги, 140, сел. Васильківка Синельниківського району Дніпропетровської області) щодо не звернення до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, з заявою про взяття на облік безхазяйної нерухомої речі, а саме греблі, що знаходиться на водному об'єкті - ставку, площею 17,83 га, на земельній ділянці комунальної форми власності з кадастровим номером 1220755400:02:008:0042, загальною площею 29,108 га, яка розташована на території Васильківської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області.
Зобов'язати Васильківську селищну раду Синельниківського району Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 04338285, адреса: вул. Перемоги, 140, сел. Васильківка Синельниківського району Дніпропетровської області) вчинити дії, спрямовані на набуття права власності на безхазяйне майно шляхом звернення до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, із заявою про взяття на облік безхазяйної нерухомої речі, а саме греблі, що знаходиться на водному об'єкті - ставку, площею 17,83 га, на земельній ділянці комунальної форми власності з кадастровим номером 1220755400:02:008:0042 загальною площею 29,108 га, яка розташована на території Васильківської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області.
Судові витрати у вигляді судового збору у справі не розподіляються.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник