17 грудня 2025 рокуСправа №160/30372/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу за мобілізацією;
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №131/М від 08 серпня 2025 року «Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 08 серпня 2025 року за № 227 (по стройовій частині) в частині, що стосується зарахування на військову службу за призовом у воєнний час ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виключити зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 ;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести відомості про ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а саме змінити статус «військовослужбовець» на попередній статус «військовозобов'язаний».
Позовні вимоги обґрунтовані протиправною мобілізацією позивача та направлення до військової частини за наявності відстрочки від мобілізації.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.11.2025 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
18.11.2025 до суду надійшов відзив ІНФОРМАЦІЯ_1 , в яких відповідач 1 заперечує проти задоволення позову та вказує, що строк наданої відстрочки на момент звернення до органу ТЦК сплинув, у задоволенні заяви про продовження строку дії відстрочки комісією було відмовлено у зв'язку з наданням неповного пакету документів, що підтверджують право на надання відстрочки від мобілізації, отже мобілізація військовозобов'язаної особи проведена у відповідності до вимог чинного законодавства.
25.11.2025 позивачем до суду надіслано відповідь на відзив відповідача-1, в якому позивач вказує на те, що під час проведення мобілізації відповідачем не перевірено наявності підстав для надання відстрочки від призову. Крім того, вказує на те, що саме протиправна бездіяльність відповідача-1 в частині не надання відповіді на заяви позивача про продовження строку дії відстрочки від призову призвели до того, що на момент особистого звернення до органу ТЦК останній був без діючої відстрочки. Наполягає на задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.12.2025 року у задоволенні клопотання ІНФОРМАЦІЯ_1 про залучення співвідповідачів у справі № 160/30372/25 відмовлено.
Справа розглядається судом в порядку спрощеного провадження за приписами статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є військовозобов'язаним. Він здійснює постійний догляд за батьком - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , інвалідом І групи «Б», яка встановлена з 01 січня 2016 року безстроково за захворюванням опорно-рухової системи, що підтверджується довідкою МСЕК від 06 січня 2016 року Серія 12 ААЛ, у якій зазначено, що його батько потребує постійного стороннього догляду. Позивач є єдиним членом сім'ї свого батька, який його постійно доглядає та забезпечує всім необхідним, тому має всі підстави на надання йому відстрочки від призову на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
25 грудня 2024 року Позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою на відстрочку на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». В результаті її розгляду, 26 грудня 2024 року отримав довідку про надання відстрочки на строк до 07 лютого 2025 року. Після закінчення терміну Позивач скористався правом на продовження відстрочки та знову звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 . В подальшому в додатку «Резерва» з'явилась відмітка про відстрочку до 08 травня 2025 року.
09 травня 2025 року позивач звернувся особисто із заявою на відстрочку на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Про результат розгляду цієї зави повідомлений не був. Відповідь йому не надходила.
08.05.2025 позивач направив заяву про надання відстрочки від призову поштою.
Та в той же день особисто звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою на відстрочку на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 08.08.2025 року № 131/М «Про призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» позивач призваний і направлений до військової частини НОМЕР_1 .
23 вересня 2025 року було надіслано адвокатський запит відповідачу 1 з вимогою надати інформацію про результат розгляду заяви позивача на відстрочку від 04 серпня 2025 року та документи, на підставі яких позивача було призвано на військову службу. 29 вересня 2025 року надійшла відповідь із зазначенням інформації що гр. ОСОБА_1 на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 від 08.08.2025 року № 131/М «Про призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» призвано на військову службу під час мобілізації, та відправлено до військової частини НОМЕР_1 . Додано витяг з наказу та копію листа від 15 серпня 2025 року № 1/6520 на заяву про відстрочку із зазначенням, що позивач знятий з військового обліку військовозобов'язаних 08.08.2025р. відповідно до абз.3 п.2 ч.5 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
30 вересня 2025 року будо направлено адвокатський запит до військової частини НОМЕР_1 на отримання копії наказу командира Військової частини НОМЕР_1 про призов та зарахування до списків військової частини позивача. 18 жовтня 2025 року була отримана відповідь із додаванням копії відповідного наказу.
Вважаючи протиправними дії та прийняті рішення позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військову службу і військовий обов'язок» від 25.03.1992 №2232-XII (далі Закон №2232-ХІІ).
Згідно з ч.1,3 ст.1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок включає: 1) підготовку громадян до військової служби; 2) приписку до призовних дільниць; 3) прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; 4) проходження військової служби; 5) виконання військового обов'язку в запасі; 6) проходження служби у військовому резерві; 7) дотримання правил військового обліку.
Пунктом 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 передбачено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема: організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; виявляють призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які проживають на території адміністративно-територіальної одиниці, проте не перебувають на військовому обліку; організовують оповіщення призовників, військовозобов'язаних та резервістів про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, приписки до призовної дільниці, взяття на військовий облік, призначення на особливий період, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям.
Повноваження територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки визначені Положенням про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі Положення №154).
За змістом п.8 Положення №154 завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов'язків є, зокрема, виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком військовозобов'язаних на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку.
Згідно з п.9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою КМУ від 23.02.2022 №154 (далі Положення №154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема, ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022 року, №259/2022 від 18.04.2022 року, №341/2022 від 17.05.2022 року, №573/2022 від 12.08.2022 року, №757/2022 від 07.11.2022 року, №58/2023 від 06.02.2023 року, №254/2023 від 01.05.2023 року, №451/2023 від 26.07.2023 року строк дії воєнного часу продовжувався.
На момент розгляду цієї адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.
Постановою КМУ від 16.05.2024 №560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який серед іншого визначає процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення (далі Порядок №560), пунктом 3 якого передбачено, що призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період проводиться незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-ХІІ) мобілізація - мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону України "Про оборону України", передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Статтею 22 Закону № 3543-ХІІ визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Так, зокрема, відповідно до частин третьої, п'ятої статті 22 Закону №3543-XII під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Поряд з цим статтею 23 Закону № 3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Відповідно до п. 9 ч. 3 ст. 23 Закону № 3543-ХІІ призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також: військовозобов'язані, які мають дружину (чоловіка), одного з батьків або батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови, що ці особи не мають інших працездатних родичів, які зобов'язані їх утримувати.
Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення № 154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно з пунктом 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов'язаних.
Відповідно до п. 56 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 р. №560 (далі - Порядок №560) відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Згідно п. 58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (військовозобов'язані СБУ чи розвідувальних органів - голові Комісії в Центральному управлінні або регіональному органі СБУ чи відповідному розвідувальному органі) за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.
Під час подання заяви військовозобов'язаний пред'являє військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі). Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації в день її подання.
Відповідно до п. 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Орган державної влади, інший державний орган здійснює розгляд відповідного запиту протягом п'яти робочих днів з дати його отримання.
Підтвердження достовірності та/або перевірка відомостей, зазначених у заяві, здійснюються шляхом електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів з іншими державними реєстрами або базами (банками) даних.
Комісія зобов'язана розглянути отримані заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи календарних днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запити до органів державної влади, інших державних органів.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення заявникові повідомляється у спосіб, зазначений військовозобов'язаним у заяві про надання відстрочки, засобами телефонного, електронного або поштового зв'язку не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному видається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою згідно з додатком 6.
Про відмову у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляється письмово із зазначенням причини відмови за формою згідно з додатком 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період надається на строк дії відповідних законних підстав, але не більш як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України. У разі продовження строку проведення мобілізації відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язаному продовжується, але не більш як до настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави на відстрочку.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, надана (оформлена) відповідно до пунктів 57-58-1 цього Порядку, у разі продовження строку проведення мобілізації продовжується районним (міським) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки без повторного надання військовозобов'язаним документів, що підтверджують право на відстрочку, за наявності у нього законних підстав на відстрочку (відповідно до раніше поданих військовозобов'язаним документів для оформлення відстрочки) на строк, установлений Указом Президента України про продовження строку проведення мобілізації, але не більш як до настання обставин, за яких особа втрачає законні підстави для відстрочки, шляхом внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації про зміну дати закінчення дії відстрочки.
Згідно п. 63 Порядку №560 військовозобов'язані, які звернулися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіональних органів СБУ чи відповідного підрозділу розвідувальних органів) із заявою про надання відстрочки, до прийняття рішення відповідною комісією не направляються для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, крім тих, що були раніше визнані обмежено придатними або тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров'я на строк від шести до 12 місяців відповідно до висновку військово-лікарської комісії, у разі закінчення строку дії довідки (постанови) військово-лікарської комісії, за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю.
Відповідно по пункту 13 постанови Кабінету Міністрів України № 1338 від 15 листопада 2024 року «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи», до І групи належать особи з найважчим станом здоров'я, які повністю не здатні до самообслуговування, потребують постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги, повністю залежні від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій або, які частково здатні до окремих елементів самообслуговування, на підставі наказу Міністерства охорони здоров'я № 407 від 09 березня 2021 року, яким затверджено форму первинної облікової документації № 080-4/о «висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на професійній основі» та інструкцію щодо її заповнення, пацієнту може бути надано висновок лікарсько-консультативної команди закладу охорони здоров'я про потребу в постійному сторонньому догляді.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію (пункт 59 Порядку № 560).
Відповідно до пункту 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує занити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
09 травня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_5 з заявою про надання відстрочки від призову під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 9 частини 3 статті 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Доказів здійснення розгляду заяви позивача ІНФОРМАЦІЯ_5 не надано.
Позивачем надано до суду докази звернення 09.05.2025 р. до ІНФОРМАЦІЯ_5 про надання відстрочки.
Також, позивачем надано до суду докази на підтвердження права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 9 частини третьої статі 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», які передбачені Порядком №560.
Таким чином, на момент призову на військову службу позивач був особою, що має право на відстрочку від призову, бажав скористатися правом на відстрочку та подав до ІНФОРМАЦІЯ_5 відповідну заяву.
Наведені обставини не були враховані відповідачем при винесенні наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №131/М від 08 серпня 2025 року.
При цьому, відповідач 1 є суб'єктом владних повноважень, який має доступ до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Відповідач міг перевірити особисті дані позивача та встановити наявність підставі для отримання відстрочки.
Згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 08.08.2025 р. №227 п. 78 вважати призначеними на посади, зарахувати до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення, на продовольче забезпечення з 08.08.2025 року….солдата ОСОБА_1 .. Встановити посадовий оклад за посадою, вважати такими, що з 08.08.2025 року справи та посаду прийняли: Солдата ОСОБА_1 , 3220812159, призваного через ІНФОРМАЦІЯ_5 курсантом навчального взводу навчальної роти 2 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки, вважати таким, що справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
Таким чином, ІНФОРМАЦІЯ_7 було обмежено право ОСОБА_1 на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, хоча позивач бажав цим правом скористатись, що підтверджено матеріалами справи.
Згідно п. 19 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
В зв'язку з наведеним, наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №131/М від 08 серпня 2025 року «Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації до Збройних Сил України та призначення до військової частини НОМЕР_1 не відповідає вимогам п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки винесений відповідачем 1 на підставі, у межах повноважень, але не у спосіб, визначений законодавством та не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
На підставі матеріалів справи судом встановлено, що працівниками ІНФОРМАЦІЯ_1 під час мобілізаційних дій стосовно позивача не було проведено повної перевірки щодо наявності чи відсутності підстав для відстрочки від призову під час мобілізації на військову службу, а з огляду на те, що позивач мав явне право на відстрочку як особа, що здійснює догляд за батьком з І групою інвалідності, в порушення вимог п.9 ч.3 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» відбулася ціла низка порушень чинного законодавства.
Аналізуючи все вище досліджене неможливо залишити поза увагою доктрину заборони використання «плодів отруйного дерева», яку неодноразово використовував Верховний суд та Велика Палата Верховного суду.
Доктрина «плодів отруйного дерева» знайшла своє втілення у практиці ЄСПЛ, зокрема у справах «Gдfgen v. Germany», «Teixeira de Castro v. Portugal», «Шабельник проти України (№2)», «Балицький проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України» (№2).
Ця доктрина зводиться до того, що, якщо доказове «дерево» є отруйним, то те ж саме стосується і його «плода». Тобто, якщо джерело доказів є недопустимим, всі інші дані, одержані з його допомогою, будуть такими ж. Зазначена доктрина передбачає оцінку не лише кожного засобу доказування автономно, а і всього ланцюга безпосередньо пов'язаних між собою доказів, з яких одні випливають з інших та є похідними від них. Критерієм віднесення доказів до «плодів отруйного дерева» є наявність достатніх підстав вважати, що відповідні відомості не були б отримані за відсутності інформації, одержаної незаконним шляхом (також див. постанову ВП ВС від 13.11.2019 у справі № 1-07/07, провадження № 13-36зво19).
Застосування доктрини «плодів отруйного дерева» вимагає здійснення логічних операцій щодо встановлення джерела походження інформації, завдяки якій було здобуто кожен доказ, яким обґрунтовується судове рішення. Відділяючи докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотних порушень прав і свобод людини, встановлених рішенням ЄСПЛ, від доказів, отриманих з джерел, не пов'язаних ані прямо, ані опосередковано із такою інформацією, суд з повноваженнями касаційної інстанції здійснює перевірку правильності правової оцінки обставин та допустимості кожного окремого доказу. Зазначені логічні операції не потребують дослідження доказів та не обумовлюють необхідність здійснення переоцінки достовірності доказів, які все ж були визначені як такі, що можуть бути покладені в основу судового рішення і використані на підтвердження доведеності вини заявника у інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях (див. окрему думку у справі № 1-07/07 та постанову ВП ВС від 29.04.2020 у справі № 1-305/2009, провадження № 13-97зво19).
Підсумовуючи викладене суд зазначає, що оскільки зарахування до складу військової частини відбулось на підставі протиправного наказу про мобілізацію, відповідно й зазначений наказ про зарахування позивача до особового складу військової частини є протиправним та підлягає скасуванню в частині зарахування ОСОБА_1 до складу ВЧ НОМЕР_1 .
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Отже, способом захисту порушеного права, встановленим Кодексом адміністративного судочинства України, є саме визнання протиправним та скасування індивідуального акта.
При цьому, після призову військовозобов'язаного на військову службу та зарахування до особового складу військової частини така особа знімається з військового обліку в РТЦК та СП.
Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства(Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою повного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та:
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 поновити ОСОБА_2 на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 як «військовозобов'язаного» та внести відповідні зміни до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження», суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 та від 22.01.2020 у справах № 1640/2594/18 та № 826/9749/17 відповідно.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки судом встановлено протиправність рішень відповідачів, суд вважає, що у даному випадку у відповідачів відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
Щодо посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 05.02.2025 р. у справі №160/2592/23, суд зазначає наступне.
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц).
В постанові від 05.02.2025 р. у справі №160/2592/23 Верховний Суд зазначив наступне:
«Факт непроходження позивачем медичного огляду під час його призову не є свідченням непридатності позивача до військової служби та не є підставою для звільнення позивача з військової служби відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», яка визначає виключний перелік таких підстав.
Принагідно зазначити, що в позовній заяві позивач не згадав про стан свого здоров'я, натомість у судовому засіданні від 06.05.2024 зазначив про відсутність хвороб, які б свідчили про його ймовірно можливу непридатність до військової служби.»
Правовідносини в даній справі є відмінними від правовідносин у справі №160/2592/23 та врегульовані різними нормами чинного законодавства.
Так, у справі, що розглядається, спірні правовідносини врегульовані положеннями ст. 23 Закону України №3543-ХІІ, Порядком №560, які не були застосовані при розгляді справи №160/2592/23.
Спірні правовідносини у справі, яка розглядається, виникли з підстав протиправного позбавлення позивача можливості скористатися правом на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 9 частини третьої статі 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
При порушенні процедури проведення мобілізації особи шляхом не проведення медичного огляду ВЛК мобілізована особа після призову на військову службу за наявності хвороб, що унеможливлюють проходження військової служби або зумовлюють необхідність певних умов для проходження військової служби, може відновити своє порушене право шляхом звернення до командування військової частини та проходження ВЛК як військовослужбовець.
Натомість, при позбавленні особи, яка має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, така особа після здійснення призову втрачає статус військовозобов'язаного та набуває статусу військовослужбовця, що унеможливлює відновлення порушеного права такої особи.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу за мобілізацією.
Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №131/М від 08 серпня 2025 року «Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації.
Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 08 серпня 2025 року за № 227 (по стройовій частині) в частині, що стосується зарахування на військову службу за призовом у воєнний час ОСОБА_1 .
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виключити зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 .
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 поновити ОСОБА_1 на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 як «військовозобов'язаного» та внести відповідні зміни до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.С. Луніна