09 грудня 2025 року Справа № 160/28961/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Ількова В.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №160/28961/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій, бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
І. ПРОЦЕДУРА
07.10.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просить суд:
визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо поновлення на військовому обліку ОСОБА_1 ;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомості про виключення з військового обліку ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 13.10.2025 року відкрито провадження в адміністративній справі №160/28961/25, та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку положень ст. 262 КАС України.
Також ухвалою суду від 13.10.2025 року витребувано у відповідача додаткові докази по справі, зокрема:
- звернення позивача із вимогою щодо виключення позивача з військового обліку;
- листи/відмови/рішення, тощо на звернення позивача;
- відомості/інформацію щодо підстав, які послугували для відмови у звільненні з військової служби позивача;
відомості/інформацію що стали підставою для поновлення на військовому обліку ОСОБА_1 ;
- всі наявні докази щодо суті спору.
У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Отже, рішення у цій справі приймається судом 09.12.2025 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на його думку дії ІНФОРМАЦІЯ_3 є неправомірними, які полягають у самовільному поставленню його на облік вже після такого виключення.
ОСОБА_1 не подавав заяву до ІНФОРМАЦІЯ_3 на постановку на облік, не писав жодних заяв, не проходив ВЛК, бо був не військовозобов'язаний та виключений з обліку з занесенням цих відомостей до свого квитка ВО.
В розумінні Законодавства України, зокрема Конституції України, статті 58 чітко вказано, що Закон зворотньої дії в часі немає - ОСОБА_1 є не військовозобов'язаний.
Процедура самостійного поновлення з боку ІНФОРМАЦІЯ_3 на військовий облік не передбачена жодним нормативно-правовим актом в Україні.
ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА
Ухвалою суду від 13.10.2025 року відкрито провадження в цій адміністративній справі, та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, відповідно до ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цією ухвалою суду від 13.10.2025 року, відповідачу було запропоновано надати відзив на позовну заяву позивача по справі №160/28961/25.
Відповідачем отримано вказану вище ухвалу суду, що також підтверджується матеріалами справи.
Згідно із ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно положень ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач є належно повідомленим про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом.
ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Суд, дослідив матеріали справи, з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 14.08.2023 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , був виключений з військового обліку на підставі пункту 6 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції, що діяла на той час) як засуджений за статтею 286 ч. 2 КК України Тернівським міським судом Дніпропетровської області від 12.05.2017 року.
Позивач відбув покарання з 17.07.2017 року по 17.07.2023 року у державній установ: “Машківська виправна колонія № 9» на підставі вказаного вище вироку суду.
Після відбуття покарання та на підставі довідки про звільнення серія ПОЛ № 03428 від 17.07.2023 року позивач ОСОБА_1 , звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 для вирішення питання стосовно перебування на облік та приведення військово-облікового документа в порядок.
14.08.2023 року ОСОБА_1 був виключений з військового обліку на підставі пункту 6 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» - про що міститься відповідний запис у військово-обліковому документі.
Однак, при перевірці документів працівниками ТЦК та СП ОСОБА_1 було повідомлено, що він є військовозобов'язаний на обліку та йому необхідно з'явитися до ТЦК та СП для проходження ВЛК.
Позивач вважає таку бездіяльність відповідача щодо самовільного невнесення таких відомостей до реєстрів військовозобов'язаних протиправною, тому вимушений звернутись до суду із цим позовом за захистом своїх порушених прав.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою, другою статті 17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Згідно статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 за № 64/2022 "Про введення воєнного стану у зв'язку з військовою агресією російської федерації в Україні" введений воєнний стан. У подальшому воєнний стан було неодноразово продовжено. На час розгляду справи воєнний стан триває.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).
Згідно ч. 1-2 ст. 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч. 5 ст. 1 Закону №2232-ХІІ).
Згідно ч. 7 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-ХІІ) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до частин 4, 5 статті 22 Закону №3543-XII громадяни, які перебувають у запасі, завчасно приписуються до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу.
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
За змістом пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення № 154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно з п. 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Згідно п. 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення: оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Отже, обов'язки щодо обліку військовозобов'язаних покладені на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Підстави взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього передбачені статтею 37 Закону №2232-XII.
Так, згідно п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній до внесення змін 18.05.2024), виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
У зв'язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 № 3633-IX, який набрав законної сили 18.05.2024 (далі - Закон №3633-ІХ), редакція ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ зазнала змін, внаслідок яких пункт 6 частини 6 було виключено.
За змістом ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ у редакції, чинній станом з 18.05.2024, виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:
1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;
2) припинили громадянство України;
3) визнані непридатними до військової служби;
4) досягли граничного віку перебування в запасі.
Крім того, 18.05.2024 року набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі - Порядок №560).
Згідно абзацу 2 п. 4 розділу «Загальні питання» Порядку № 560, на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані: особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України.
Отже, з 18.05.2024 року редакція ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку, як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, більш того, з цього часу передбачена можливість особи, яку раніше було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, проходити військову службу.
VІ. ОЦІНКА СУДУ
Суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Так, у Рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Таким чином, дія нормативно-правового акта обмежена в часі: від набрання чинності та до моменту втрати юридичної сили.
За суб'єктним складом (коло осіб, на яких поширюється дія нормативно-правового акта), нормативно-правові акти поділяються на: загальні (спрямовані на регулювання суспільних відносин за участю широкого загалу), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (встановлюють відступи від загальних чи спеціальних положень).
Зазвичай, дія нормативно-правового акта поширюється на кожного, хто перебуває в межах його територіальної юрисдикції та є учасником відносин, на які він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, також може визначатися за такими критеріями як гендерна приналежність, вік, фахова спрямованість (наприклад, військовослужбовець), стан здоров'я тощо.
Внесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (стаття 58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону.
Однак, у даному випадку йдеться не про кримінальну або адміністративну відповідальність, а про поновлення військового обліку, що регулюється спеціальним законодавством.
Варто зазначити, що законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає інтересам держави.
Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 №3633-IX, який набрав законної сили 18.05.2024, було зменшено перелік підстав для виключення з військового обліку шляхом внесення змін у Закон №2232-XII та виключено, зокрема, п. 6 ч. 6 ст. 37 цього Закону.
Внаслідок згаданих змін розширилося коло осіб, на яких поширюється військовий обов'язок, включно з тими, хто раніше був засуджений до позбавлення волі за тяжкі злочини.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах КАС ВС від 17.02.2020 року у справі № 820/3113/17, від 19.09.2018 у справі №814/4386/15.
Законодавство не передбачає збереження стану (статусу) виключення з військового обліку для осіб, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину. Водночас такі особи підлягають взяттю на військовий облік, зокрема військовий облік військовозобов'язаних, на загальних підставах, передбачених частиною першою статті 37 Закону №2232-XII, якщо відсутні передбачені діючою редакцією частини шостої статті 37 Закону №2232-XII підстави для виключення з військового обліку.
Таким чином, позивач був виключений з військового обліку на підставі чинної на той час редакції статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Нова редакція цієї статті від 18.05.2024 року встановила нові правовідносини у виді нових підстав виключення з військового обліку, які почали діяти з 18.05.2024 року.
Наслідком нового унормування стало те, що якщо особа, яка була виключена на законних підставах з військового обліку, після того як такі підстави відпали і за умови, що вона відповідає законодавчо встановленим критеріям взяття на військовий облік, підлягає взяттю на такий облік. При цьому, нове взяття на військовий облік, слід розглядати не як продовження попередніх правовідносин під час дії яких особа була виключена з військового обліку, так як ці правовідносини завершились, а їх слід розцінювати як нові правовідносини, які виникли на підставі нової норми права.
Як було встановлено судом, після внесення 18.05.2024 року вищезазначених змін у Закон №2232-XII позивач був взятий на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_2 .
При цьому, доказів вчинення самостійних дій щодо постановки на військовий облік з 18.05.2024 року позивач суду не надав. Із заявами про надання йому у встановленому законом порядку відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації позивач не звертався. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні.
Таким чином, оскільки за чинними нормами Закону №2232-XII позивач є старшим 25 років, не перебував на військовому обліку та є військовозобов'язаним, тому відповідач на законних підставах поновив його на військовому обліку військовозобов'язаних.
У цій справі відсутні підстави для застосування зворотної дії закону, оскільки спірні правовідносини виникли після 18.05.2024 року, тобто після набрання чинності відповідними змінами до Закону № 2232-XII.
При цьому, що виключення з військового обліку засуджених за тяжкий злочин стосується лише військового обліку громадян та не є підставою звільнення останніх від призову та проходження військової служби, оскільки на військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.
За таких обставин, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.
Таким чином, суд вважає, що доводи позовної заяви не знайшли свого документального та нормативного підтвердження та спростовуються висновками суду, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.
Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.
Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про залишення позовних вимог ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій, бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, без задоволення.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, про таке.
Судові витрати покласти на позивача згідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій, бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Судові витрати покласти на позивача згідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 09.12.2025 року.
Суддя В.В. Ільков