02 жовтня 2025 рокуСправа №160/19887/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луговської Г.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство оборони України, третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство розвитку громад та територій України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (далі - відповідач), щодо невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні відповідно до ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 1' 113' 592 гривень 50 копійок (один мільйон сто тринадцять тисяч п'ятсот дев'яносто дві гривні 50 коп.);
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні у відповідності до ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 1' 113' 592 гривень 50 копійок (один мільйон сто тринадцять тисяч п'ятсот дев'яносто дві гривні 50 коп.);
- стягнути з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 150' 000 гривень 00 копійок (сто п'ятдесят тисяч гривень 00 коп.).
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що під час звільнення позивача з військової служби йому не виплачена грошова допомога у разі звільнення передбачена ч.2 ст.15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Позивач не погоджується з бездіяльністю відповідача, вважає її протиправною та просить суд задовольнити позов в повному обсязі.
Ухвалою суду позовну заяву залишено без руху та після усунення недоліків прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін і проведення судового засідання, запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву, а третім особам - пояснення.
Відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого заперечує проти заявлених позовних вимог, просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, оскільки Украерорух не є розпорядником бюджетних коштів з напрямком - на забезпечення витрат на виплату військовослужбовцям одноразової грошової допомоги при звільненні. Украерорухом не отримуються кошти з Державного бюджету України і тому немає можливості здійснювати виплати таких допомог військовослужбовцям, відрядженим до Украероруху. Відповідно до Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, який визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, на військовослужбовців покладаються обов'язки, що визначаються статутами Збройних Сил України. Саме Міністерство оборони України - являється центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого знаходяться Збройні Сили України. В системі центральних органів виконавчої влади на Міністерство оборони України покладена центральна роль по реалізації державної політики у сфері оборони.
Позивачем подано відповідь на відзив.
Від третьої особи-1 засобами електронного зв'язку через підсистему «Електронний суд» надійшли письмові пояснення щодо позову або відзиву та зазначено, що оскільки виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, відрядженим до ДП «Украерорух», здійснюється за рахунок коштів цього підприємства, то виплата одноразової грошової допомоги зазначеним військовослужбовцям при звільненні зі служби також здійснюється за рахунок коштів ДП «Украерорух». Зі змісту положень чинного законодавства вбачається, що Міноборони не здійснює нарахування та виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, відрядженим до ДП «Украерорух», та не несе відповідних зобов'язань зі здійснення таких видатків.
Від третьої особи-2 засобами електронного зв'язку через підсистему «Електронний суд» надійшли письмові пояснення щодо позову та зазначено, що виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям за рахунок кошів органів у яких вони працювали, здійснюється у разі звільнення зі служби безпосередньо з посад, займаних в цих органах, але із залишенням на військовій службі. У свою чергу, позивач наказом Міністерства оборони України №292 від 04.03.2025 звільнений у відставку за віком безпосередньо з військової служби, а не із посади у ДП «Украерорух». З огляду на викладене, Мінрозвитку вважає, що відсутні правові підстави для виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
Вивчивши матеріали справи, оцінивши наведені сторонами доводи, суд виходить з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебував на військовій службі в Збройних Силах України.
Наказом Міністра оборони України №292 від 04.03.2025 року позивач звільнений з військової служби у відставку за підпунктом «а» (за віком) пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом №150/о від 10.04.2025 року директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху підполковника ОСОБА_1 , заступника начальника центру (центру організації повітряного руху) центру організації повітряного руху структурних підрозділів служби аеронавігаційного обслуговування Дніпровського РСП Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, звільнено з займаної посади 11.04.2025 року.
15.05.2025 та 21.05.2025 позивач звертався до відповідача із заявами щодо виплатити одноразової грошової допомоги відповідно до вимог законодавства, проте відповіді не отримав.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Згідно п.2 ст.9 Закону №2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять:
- посадовий оклад, оклад за військовим званням;
- щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
- одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з п.2 ст.15 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислугу 10 календарних років і більше.
Виплата військовослужбовцям зазначеної в цьому пункті одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби здійснюється Міністерством оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.
Військовослужбовцям, звільненим зі служби безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і закладах вищої освіти із залишенням на військовій службі, виплата одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених цим пунктом, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали.
Із наведених норм вбачається, що обов'язок з виплати військовослужбовцям одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби законодавець покладає як на Міністерство оборони України, інші утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, так і на органи державної влади, органи місцевого самоврядування або сформовані ними органи, підприємства, установи, організації, вищі навчальні заклади залежно від того, чи були відряджені зазначені військовослужбовці для подальшого проходження служби в органи державної влади, органи місцевого самоврядування або сформовані ними органи, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади.
У разі коли військовослужбовці звільняються безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або у сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях, вищих навчальних закладах, куди вони були відряджені для подальшого проходження служби із залишенням на військовій службі, обов'язок виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби покладається законодавцем на органи державної влади, органи місцевого самоврядування або сформовані ними органи, підприємства, установи, організації, вищі навчальні заклади відповідно, до яких були відряджені зазначені військовослужбовці та у яких вони працювали.
Відповідно до частини десятої статті 6 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ військовослужбовці Збройних Сил України та інших військових формувань можуть бути відряджені до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі. Перелік посад, що заміщуються військовослужбовцями у таких державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, а також державних та комунальних навчальних закладах, затверджується Президентом України.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-XII (далі - Закон №2262-ХІІ) особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України "Про Національну поліцію" проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п'яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України "Про державну службу", а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Частиною п'ятою вказаної статті встановлено, що особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державного бюро розслідувань, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України, співробітникам Служби судової охорони, звільненим зі служби безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або у сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у закладах вищої освіти із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національної поліції, Державному бюро розслідувань, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, виплата одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених частинами першою та другою цієї статті, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали.
Пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсії і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби: які звільняються із служби за віком, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Згідно з пунктом 14 цього Порядку одноразова та щомісячна грошова допомога, передбачена пунктами 10 і 11 цієї постанови, виплачується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Національною поліцією, Міністерством транспорту та зв'язку, Державною податковою адміністрацією, Державною прикордонною службою, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації, Державною кримінально-виконавчою службою, Службою безпеки, Службою зовнішньої розвідки, Державною службою з надзвичайних ситуацій та Управлінням державної охорони за рахунок коштів, виділених у державному бюджеті для їх утримання (за винятком випадків, передбачених абзацом другим цього пункту).
Військовослужбовцям, поліцейським, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу Національного антикорупційного бюро, особам із спеціальним званнями Бюро економічної безпеки, особам рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, звільненим із служби безпосередньо з посад, які вони займали в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і в закладах вищої освіти із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі, Служби судової охорони, Національному антикорупційному бюро, Бюро економічної безпеки, Державному бюро розслідувань, виплата одноразової грошової допомоги у випадках, передбачених пунктом 10 цієї постанови, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких військовослужбовці та зазначені особи працювали.
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 19 липня 1999 року №1281 "Про створення об'єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху України" грошове та матеріальне забезпечення військовослужбовців, відряджених до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, здійснюється у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2001 року №104 "Про порядок і норми грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і установ виконання покарань, відряджених до органів виконавчої влади та інших цивільних установ".
При цьому фінансування витрат на утримання підрозділів системи здійснюється за рахунок коштів, передбачених на ці цілі в державному бюджеті, частини коштів, що надходять від аеронавігаційних зборів та з інших джерел, не заборонених законодавством.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2001 року №104 "Про порядок і норми грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, інших військових формувань, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби, відряджених до державних органів, установ та організацій" виплата грошового забезпечення провадиться за рахунок коштів тих державних органів, установ та організацій, до яких відряджені зазначені військовослужбовці, особи начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби.
Згідно зі статтею 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення, зокрема, входять одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Одноразова грошова допомога при звільненні зі служби військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу також є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення та згідно з Інструкцією щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 №333, видатки на її виплату здійснюються за кодом 2112 "Грошове забезпечення військовослужбовців".
Оскільки виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, відрядженим до підприємства із залишенням на військовій службі, здійснюється за рахунок коштів цього підприємства, виплата одноразової грошової допомоги зазначеним військовослужбовцям при звільненні зі служби також здійснюється за рахунок коштів підприємства.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до наказу №292 від 04.03.2025 року, вислуга років позивача у Збройних Силах України становить: календарна 43 роки 6 місяців, пільгова - 55 років 11 місяців.
Таким чином, позивач, як військовослужбовець, що звільнений з військової служби за віком за наявності вислуги років 43 роки 6 місяців, має право на одноразову грошову допомогу, передбачену абзацом першим пункту 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, про наявність у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, отже ненарахування та невиплата відповідачем позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби порушує право позивача на отримання такої одноразової допомоги, встановлене ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Оскільки, станом на час розгляду справи, Державним підприємством обслуговування повітряного руху України не проведено нарахування одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, суд приходить до висновку, що належним способом захистом порушеного права позивача є зобов'язання Державного підприємства обслуговування повітряного руху України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, відповідно до частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Щодо позовних вимоги, пов'язаних із визначенням конкретного розміру суми одноразової грошової допомоги при звільненні, суд виходить з наступного.
Станом на момент розгляду даної адміністративної справи по суті до суду не надано доказів нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні.
В свою чергу, суд звертає увагу, що в даному спорі не стоїть питання щодо визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні, з огляду на той факт, що означена допомога не виплачена позивачу.
Крім цього, суд звертає увагу, що до повноважень суду не належать функції щодо обчислення та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям.
Таким чином, суд дійшов висновку, що вказані вимоги є безпідставними та такими, які фактично заявлені на майбутнє, а отже вказані позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Вирішуючи вимогу про відшкодування моральної шкоди суд надає оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, чи існує причинний зв'язок, чи обґрунтовано грошовий вираз заявленої шкоди та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині. Ці обставини входять до предмету доказування у справі.
Як видно з матеріалів справи, позивачем не надано до суду жодних доказів, які б підтверджували факт понесення останнім душевних страждань та їх взаємозв'язку з вищенаведеною бездіяльністю відповідача, що свідчить про безпідставність стягнення моральної шкоди в межах даної справи.
Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Положеннями ст.90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.
При розгляді та вирішенні питання витрат на правничу допомогу у розмірі 14' 000грн.00коп., суд виходить з наступного.
Питання судових витрат визначено розділом І главою 8 статтями 132-143 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Статтею 132 КАС України визначено види судових витрат. Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до чинних положень Конституції України (стаття 131-2) для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Оскільки з переліку зазначених витрат позивач просить компенсувати витрати на правничу допомогу, суд враховує приписи ст.134 КАС України, якою визначено наступне:
1.Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
2. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
3. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
4. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
5. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
6. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
7. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, як прямо вбачається з наведених приписів КАС України професійна правнича допомога надається адвокатом.
При цьому, суд бере до уваги, що до позовної заяви надано копію договору №04072501 про надання правничої допомоги/юридичних послуг від 04.07.2025 року за змістом якого виконавець: Фізична особа підприємець ОСОБА_2 (КВЕД 69.10 «Діяльність у сфері права»), який діє на підставі витягу з ЄДР, в особі представника Соколко Віталія Володимировича, який діє на підставі Довіреності №1 від 10.12.2024 року. Зазначений договір підписано позивачем та Соколко В.В. Проте, довіреність в порядку ст.59 КАС України в матеріалах справи відсутня.
Отже, у суду відсутні підстави для присудження витрат на здійснення професійної правничої допомоги, докази понесення інших судових витрат пов'язаних із розглядом справи в матеріалах адміністративної справи відсутні.
Керуючись ст.ст. 9, 72-78, 90, 139, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (08324, Київська область, Бориспільський район, Гірська територіальна громада, масив «Украерорух», 1; код ЄДРПОУ 19477064), третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство оборони України (03049, м.Київ, пр-т Повітряних сил України, 6; код ЄДРПОУ 00034022), третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство розвитку громад та територій України (01135, м.Київ, пр-т Берестейський, 14; код ЄДРПОУ 37472062) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні відповідно до ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Зобов'язати Державне підприємство обслуговування повітряного руху України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, відповідно до частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Г. В. Луговська