17 грудня 2025 року ЛуцькСправа № 140/12709/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
судді Стецика Н.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області №032950012840 від 07.08.2025 про відмову у призначенні пенсії; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України №796-ХІ1 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та частини першої статті 26 Закону України №1058-1V «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з дня досягнення 54-річного віку, тобто із 16 серпня 2025 року.
В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що вона є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується довідкою Волинської обласної державної адміністрації №1130, та постійно проживає на території Камінь-Каширського району Волинської області.
31.07.2025 вона звернулася із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку. За результатами розгляду її заяви ГУ ПФУ в Харківській області прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії за віком. Підставою відмови у призначенні пенсії слугувало те, що до страхового стажу не зараховано період роботи з 03.11.1991 по 31.01.1993 згідно з трудовою книжкою від 16.01.1992 серії НОМЕР_1 , оскільки дата наказу про звільнення «10.09.1993» не відповідає даті звільнення «31.01.1993», для зарахування необхідно надати уточнюючу довідку; не зараховано період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення в с. Осівці Камінь-Кашмірського району Волинської області, згідно довідки від 17.07.2025 №1391, з 01.09.1986 по 30.09.1986, оскільки відповідно до диплому від 28.03.1990 серії НОМЕР_2 навчання з 01.09.1986.
З такими діями ГУ ПФУ в Харківській області ОСОБА_1 не погоджується та вважає їх неправомірними, а відтак, звернулася до суду з даним позовом.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 04.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
11.11.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву від ГУ ПФУ у Харківській області у якому представник даного відповідача зазначив, що рішення про відмову у призначенні пенсії за віком винесено відповідно до вимог чинного пенсійного законодавства, а тому позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні.
Дослідивши письмові докази, перевіривши доводи позову, суд встановив такі обставини.
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи категорії 3, що підтверджується довідкою Волинської обласної державної адміністрації №1130 (а.с.8).
31.07.2025 позивач звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
07.08.2025 ГУ ПФУ в Харківській області рішенням №032950012840 відмовило у призначенні пенсії по віку. Підставою відмови у призначенні пенсії слугувало те, що у позивача відсутній необхідний страховий стаж для призначення даного виду пенсії (а.с.11).
Не погоджуючись із відмовою щодо призначення пенсії, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 49 Закону №796-XII пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), якою визначено, що право на пенсію за віком особи набувають при досягненні 60-річного віку та за наявності страхового стажу з 01.01.2024 по 31.12.2024 - не менше 31 рік.
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пунктом 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років.
Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Із аналізу наведеної правової норми вбачається, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років, при цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26.04.1986) по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Аналогічний правовий підхід щодо застосування зазначених норм матеріального права міститися у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №556/1153/17, від 11.04.2018 у справі №565/1829/17 та враховується при вирішенні цієї справи в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України, згідно якої при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.
Отже, право на застосування положень статті 55 Закону №796-XII щодо виходу на пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку мають лише ті особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років, і вказана обставина повинна бути підтверджена належними та допустимими доказами.
Таким чином, період проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років станом на 01.01.1993 необхідно обраховувати з 26.04.1986 по 01.01.1993 (подібні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 19.09.2024 у справі №460/23707/22).
Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, визначений у додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української PCP про порядок введення в дію законів Української PCP «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Постанова №106).
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1, зі мінами).
Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Згідно з підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, з урахуванням змін, внесених постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2023 №55-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02 січня 2024 року за №1/41346), які набрали чинності 15 лютого 2024 року, передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи: потерпілим від Чорнобильської катастрофи:
для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;
для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування.
Як визначено статтею 9 Закону №796-ХІІ, особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи-громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 11 Закону №796-ХІІ до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.
Приписами пункту 3 частини першої статті 14 Закону №796-ХІІ встановлено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, серед них потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років (категорія 3).
Частиною третьою статті 65 Закону №796-XII передбачено, що документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Як встановлено судом, Волинською обласною державною адміністрацією позивачу видана довідка №1130 від 15.06.2023, відповідно до якого вона має статус потерпілої особи від Чорнобильської катастрофи (а.с.8).
Суд відхиляє доводи позивача про те, що наявність посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше трьох років та надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, оскільки наявність такого посвідчення не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень статті 55 Закону №796-XII, та вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або роботою на цій території.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.11.2024 при розгляді справи №460/19947/23.
Верховний Суд (постанови від 19.09.2019 у справі №556/1172/17, від 11.03.2024 у справі №500/2422/23, від 19.09.2024 у справі №460/23707/22, від 02.10.2024 у справі №500/551/23, від 11.11.2024 у справі №460/19947/23) зазначив, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або у зв'язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
Підставою для відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку згідно з рішенням ГУ ПФУ у Харківській області №032950012840 від 07.08.2025 вказано те, що до страхового стажу не зараховано період роботи з 03.11.1991 по 31.01.1993 згідно з трудовою книжкою від 16.01.1992 серії НОМЕР_1 , оскільки дата наказу про звільнення «10.09.1993» не відповідає даті звільнення «31.01.1993», для зарахування необхідно надати уточнюючу довідку.
Отже, ключовим питанням у цій справі є підтвердження належними та допустимими доказами факту наявності в позивача страхового стажу в розмірі, необхідному для призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону №796-ХII.
Судом досліджено копію трудової книжки НОМЕР_1 від 16.01.1992, оформлену на ОСОБА_1 , з якої слідує, що розділ «Відомості про роботу» містить запис щодо її трудової діяльності у спірний період: з 03.11.1991 по 31.01.1993 в радгоспі «Осівецький» (записи №1, №2).
Що стосується даного періоду роботи позивача, то записи про прийняття та звільнення з роботи містять дати прийому, звільнення з роботи, номери наказів та їх дати, а також завірені підписом відповідальної особи та печаткою.
Вказані записи викладені в хронологічному порядку, є чіткими та скріплені печатками, під записом про звільнення.
Даний період не зарахований до страхового стажу, оскільки у записі про звільнення за №2 дата наказу про звільнення «10.09.1993» не відповідає даті звільнення «31.01.1993», на що посилається представник відповідача у поданому відзиві.
Такий мотив рішення про відмову у зарахуванні спірних періодів до страхового стажу суд оцінює критично, оскільки відповідний запис у трудовій книжці завірений печаткою підприємства та підписом відповідальної особи, а також зроблений запис «виправленому вірити 31.01.1993».
Відповідач вірно зазначив, що у записі про звільнення за №2 дата звільнення не співпадає із датою наказу про звільнення. Однак, виявлена відповідачем відмінність дати наказу звільнення) не свідчить про його недійсність, оскільки, як вбачається з трудової книжки позивача, у ній містяться записи про прийом та звільнення з роботи, записи зроблені в хронологічному порядку, та завірені печатками з підписами відповідальних осіб, що свідчить про періоди роботи ОСОБА_1 в даній організації.
Таким чином, виявлені територіальним органом Пенсійного фонду України недоліки у заповненні трудової книжки позивача, а також твердження відповідача щодо того, що записи здійснено з порушенням, при дотриманні усіх інших вимог щодо порядку оформлення записів, що містять відомості про роботу (прийняття на роботу, переведення, звільнення з роботи тощо), не є підставою для не зарахування спірних періодів до стажу її роботи.
Суд наголошує, що відповідні записи у трудовій книжці у спірних періодах відповідають вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України (далі - Інструкція №58).
До набрання чинності вищевказаної Інструкції, раніше діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка була затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (далі Інструкція №162).
Відповідно до п.1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985) (далі - Інструкція №162), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих і службовців.
Пунктом 8.1 Інструкції №162 визначено, що контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок здійснюється у порядку, передбаченому Постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС від 06.09.173 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» (СП СРСР, 1973, №21, ст. 115).
Згідно з п. 18 цієї Постанови відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яку призначає наказ (розпорядження) керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Разом з тим, такі недоліки заповнення трудової книжки позивача при дотриманні усіх інших вимог щодо порядку оформлення записів, що містять відомості про роботу (прийняття на роботу, звільнення з роботи тощо), не є достатньою підставою для не зарахування періодів роботи особи до страхового стажу, адже визначальним є підтвердження факту зайнятості особи та виконання роботи на підставі трудового договору на підприємстві, отримання допомоги по безробіттю, а не правильність заповнення трудової книжки.
Суд звертає увагу, що окремі недоліки щодо заповнення трудової книжки, а також ведення іншої первинної документації (як-от, неповне зазначення відомостей про особу, перекручення даних про особу чи неправильне написання відомостей про особу) не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Відповідно до пункту 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України (далі - Інструкція №58) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 року, у графі 2 трудової книжки записується “ІНФОРМАЦІЯ_2».
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з абзацом другим пункту 6.1 Інструкції №58 у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.
Отже, з системного аналізу вказаних вище норм слідує, що заповнюється трудова книжка відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, записи завіряються або такою особою, або керівником та скріплюються печаткою. Наявність певних дефектів при заповненні трудової книжки не є підставою вважати про відсутність страхового (трудового) стажу в позивача за спірні періоди.
У трудовій книжці позивача записи виконані у відповідності до вимог Інструкції №58. При цьому працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.
Наведене цілком узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, висновки якого мають враховувати суди відповідно до положень частини п'ятої статті 242 КАС України.
Разом з тим, суд констатує, що відповідачем при прийнятті оспорюваного рішення взагалі було проігноровано вимоги чинного законодавства щодо врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії наявного у трудовій книжці.
Відтак, період роботи позивача з 03.11.1991 по 31.01.1993 згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 16.01.1992, повинен бути зарахований до страхового стажу ОСОБА_1 .
З урахуванням викладеного, суд дійшов до переконання, що ГУ ПФУ в Харківській області протиправно не зараховано зазначений період до страхового стажу позивача.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України №796-ХІ1 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та частини першої статті 26 Закону України №1058-1V «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з дня досягнення 54-річного віку, тобто із 16.08.2025, суд зазначає таке.
Суд звертає увагу, що за відсутності правової оцінки, наданої територіальним органом Пенсійного фонду України щодо наявності усіх умов для надання позивачу пенсії за віком, суд позбавлений у межах цієї справи можливості дійти категоричного висновку про наявність/відсутність у позивача права на призначення вказаної пенсії. Саме до повноважень органів ПФУ віднесено зарахування певних періодів проживання та трудової діяльності до страхового стажу для призначення пенсій, тоді як суд такі повноваження не може перебирати та здійснює лише функцію судового контролю за правомірністю рішень про призначення/відмову у призначенні пенсій.
Обрання такого способу захисту порушеного права позивача узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а, від 17.07.2018 у справі №514/166/16-а, в яких, зокрема, зазначено, що «Повідомляючи позивачу про відмову в призначенні пільгової пенсії, ПФУ діяло необґрунтовано. При цьому, суд не обраховує дійсний загальний та спеціальний стаж позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для зобов'язання ПФУ призначити пенсію позивачу».
Однак, наявні підстави для захисту прав позивача шляхом зобов'язання ГУ ПФУ у Харківській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом у вказаному рішенні.
З урахуванням викладеного, враховуючи підтвердження обґрунтованості позовних вимог відповідними доказами, суд вважає, що позов слід задовольнити частково.
Крім того, відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду з даною позовною заявою згідно із наявною у справі квитанцією від 31.10.2025 позивач сплатила судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Предметом позову є одна вимога немайнового характеру, яка хоч і задоволена частково, але розмір компенсації за сплачений судовий збір суд визначає, виходячи з кількості (а не з розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог. Такий механізм розподілу витрат зі сплати судового збору застосовано Верховним Судом у рішенні від 16.06.2020 по справі №620/1116/20.
Тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог.
Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у сумі 1211,20 грн, сплачений квитанцією від 31.10.2025.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області (61022, місто Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх; код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області №032950012840 від 07.08.2025 щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням висновків суду, викладених в даному рішенні суду.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривні 20 копійок.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Н. В. Стецик