про забезпечення позову
17 грудня 2025 року ЛуцькСправа № 140/15805/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
судді Стецика Н.В.,
розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
12.12.2025 ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі також - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач) в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , що полягає у невнесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації відносно ОСОБА_1 щодо виключення його з військового обліку за п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу»;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформацію про виключення ОСОБА_1 з військового обліку на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 17.12.2025 відкрито провадження у даній справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
15.12.2025 до суду надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову, в якій він просить вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_4 вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації на особливий період до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі №140/15805/25.
Наявність підстав для забезпечення позову ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що він є виключеним з військового обліку військовозобов'язаних на підставі пункту 6 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Водночас, у Єдиному реєстрі призовників, військовозобов'язаних і резервістів стосовно позивача відсутні відомості про його виключення з військового обліку.
Вказує, що він звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_5 з проханням внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомості щодо його виключення з військового обліку за п.6 ч.6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу». Однак відповідач надав відповідь, в якій зазначив, що така підстава для виключення з військового обліку для осіб, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення важкого або особливо важкого злочину, відсутня в переліку чинних підстав для виключення з військового обліку.
Позивач вважає, що на цій стадії судового процесу слід забезпечити можливість виконання судового рішення, яке може бути прийнято на його користь за наслідками розгляду справи.
Без вжиття відповідних заходів забезпечення позову мобілізаційні заходи відносно нього можуть бути завершені, він набуде статусу військовослужбовця і виключення його з військового обліку буде неможливим.
Тобто, на думку позивача, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист та поновлення порушених прав або інтересів, за захистом яких він звернувся до суду.
Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Приписами пунктів 2, 3 статті 154 КАС України визначено, що суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.
Суд не бачить необхідності для повідомлення учасників справи та для виклику особи, яка подала заяву про забезпечення позову, також немає необхідності для призначення її розгляду у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін.
Відтак, розгляд поданої заяви про забезпечення позову проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення сторін.
Дослідивши подану позивачем заяву та доводи, наведені в ній, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (частина 2 статті 150 КАС України).
У свою чергу, частиною 1 статті 151 КАС України передбачено види забезпечення позову, серед яких: зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; заборона відповідачу вчиняти певні дії; заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
За приписами частини 2 статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову; заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами; суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що законодавцем визначено чіткі підстави, за наявності яких допустимо вжиття заходів забезпечення позову. Такі підстави є самостійними та не залежать одна від одної.
Водночас, звертаючись до суду із заявою щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати підстави звернення із такою заявою, а також надати відповідні докази в підтвердження наведених у заяві аргументів.
Необґрунтоване вжиття таких заходів може призвести до значно більших ускладнень, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Відтак, під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову адміністративний суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності та обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів.
Слід наголосити на тому, що при вирішенні питання про забезпечення позову особливого дослідження потребують підстави забезпечення позову, за наявності яких допустимо вжиття заходів забезпечення позову.
З цією метою обов'язковим є підтвердження тих обставин, на які посилається заявник, шляхом надання доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суд згідно ч. 1 ст. 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У ході розгляду поданої заяви суд встановив, що вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25.09.2006 у справі №1-836/06 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст. 307, ч.2 ст. 307 ККУ та призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі. На підставі ст. 71 ККУ за сукупністю вироків шляхом приєднання до покарання частково невідбутого покарання за вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25.02.2003, визначено до відбуття 5 років 6 місяців позбавлення волі.
Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 28.11.2006 вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25.09.2006 у справі №1-836/06 залишений без змін.
Відповідно до записів тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_1 від 06.02.2006 значиться, що позивача 13.05.2024 виключено з військового обліку на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Виключення ОСОБА_1 з військового обліку станом на 02.07.2024 підтверджується також листом ІНФОРМАЦІЯ_5 №6702 від 02.07.2024.
Водночас, як випливає з даних електронного військово-облікового документа позивача, сформованого через мобільний застосунок «Резерв+», станом на 01.08.2025 ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку військовозобов'язаних у ІНФОРМАЦІЯ_6 .
З огляду на це, позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_5 із заявою від 13.09.2025 у якій просив відновити у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів та електронному військово-обліковому документі (Резерв+) запис про виключення з військового обліку, від 13.05.2024 р. (із зазначенням підстави згідно з редакцією ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», чинною станом на 13.05.2024).
Листом №7914 від 16.09.2025 відповідач повідомив позивача, що станом на 16.09.2025 така підстава для виключення з військового обліку для осіб, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, відсутня в переліку підстав для виключення з військового обліку. Отже, громадяни, які раніше були виключені з військового обліку за вчинення тяжких/особливо тяжких злочинів підлягають поновленню на військовому обліку, з метою подальшого комплектування вказаною категорією військовозобов'язаних відповідних підрозділів Збройних Сил України. Зважаючи на вищевикладене, для внесення відповідних змін в реєстр «Оберіг» громадянину ОСОБА_1 необхідно з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_5 з документами, що посвідчують особо (паспорт, ІПН) та військово-обліковим документом.
Незгода позивача із діями ІНФОРМАЦІЯ_5 щодо взяття його на військовий облік стала підставою для звернення до суду з позовною заявою, в якій зокрема йдеться про зобов'язання територіальний центр комплектування та соціального захисту виключити його з військового обліку з тих підстав, що законодавством не передбачено повторного взяття на військовий облік осіб, які раніше були виключені з такого обліку.
Суд зазначає, що відповідно до частини 9 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці - особи, які проходять військову службу.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Згідно з абзацом четвертим пункту 1 частини п'ятої статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» зняттю з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України: з військового обліку призовників (крім Служби безпеки України, розвідувальних органів України), які призвані, направлені чи прийняті на військову службу або навчання у закладах фахової передвищої військової освіти, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти.
З наведеного слідує, що військовозобов'язані, які були призвані на військову службу під час мобілізації, в особливий період, набувають статусу військовослужбовців.
Таким чином, суд дійшов висновку, що якщо заявника буде призвано на військову службу під час мобілізації, у такому випадку він набуде нового юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить набуття в подальшому позивачем статусу особи, яку виключено з військового обліку у разі встановлення наявності у нього такого права, а також унеможливить виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача, оскільки особу, яка набула статусу військовослужбовця, неможливо буде виключити з військового обліку.
Тобто, у разі задоволення позову в цій справі неможливо буде виконати рішення суду, що виключає доцільність існування самого позову, оскільки в такому випадку суд не надасть ефективного захисту потенційно порушеному праву позивача, що є неприпустимим.
З огляду на вищезазначене суд прийшов до висновку, що такий захід забезпечення позову, про який просить позивач, є адекватним та співмірним із заявленими позовними вимогами. Він спрямований виключно на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті та не має на меті вирішення спору по суті.
Вжиття заходів забезпечення позову у запропонований позивачем спосіб (заборонити територіальному центру комплектування та соціального захисту вчиняти дії щодо призову на військову службу під час мобілізації) не суперечить меті застосування правового інституту забезпечення позову та забезпечить ефективність судового захисту у разі задоволення даного позову.
Такий захід забезпечення позову відповідає положенням процесуального закону та не відноситься до переліку заборон щодо забезпечення позову, передбачених КАС України.
Суд також наголошує, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявності об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Обраний судом спосіб забезпечення позову є співмірним із заявленими позивачем вимогами та не спричинить шкоди відповідачу чи іншим особам, оскільки у разі відмови у задоволенні позовних вимог ІНФОРМАЦІЯ_2 зможе здійснити призов позивача на військову службу під час мобілізації.
Суд розуміє, що забезпечення мобілізації в Україні є надважливим завданням у воєнний час, однак, у цьому випадку, мобілізація має становити баланс між приватним інтересом мобілізованого та публічним інтересом держави. Віднайти такий баланс можливо лише після розгляду справи по суті та прийняття судового рішення.
При вирішенні питання щодо вжиття заходів забезпечення позову, суд оцінив, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти та дійшов висновку, що вжиття вказаних заходів забезпечення позову буде мати наслідком виключно збереження існуючого становища до розгляду справи по суті.
Водночас, невжиття таких заходів, очевидно, може призвести до того, що захист прав, свобод та інтересів заявника, на захист яких він звернувся до суду з позовом, стане неможливим, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 151 КАС України, позов може бути забезпечено забороною відповідачу вчиняти певні дії.
Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне задовольнити подану заяву позивача та забезпечити позов шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_4 вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації на особливий період до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі №140/15805/25.
Враховуючи наведене, керуючись 150-154, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Заборонити ІНФОРМАЦІЯ_4 вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації на особливий період до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі №140/15805/25.
Копію ухвали направити заявнику, особам, які беруть участь у справі
Ухвала про забезпечення позову підлягає негайному виконанню.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі протягом 15 днів з дня її підписання.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Суддя Н.В. Стецик