м. Вінниця
15 грудня 2025 р. Справа № 120/17160/25
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Комар П.А. розглянувши у письмово заяву про забезпечення позову ОСОБА_1 до: ІНФОРМАЦІЯ_1 про: визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Одночасно подано заяву про забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_2 вчиняти дії щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації та його переміщення для проходження військової служби до військової частини.
Позивач зазначає, що на його утриманні знаходить двоє неповнолітніх дітей. 06.11.2025 звернувся до відповідача із заявою про виконання рішення суду у справі №120/17206/24 та розглянути його заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації від 11.11.2024, однак реакції на вказану заяву не було.
Відтак, зважаючи на вищевикладене в разі призову позивача, дана обставина унеможливить виконання судового рішення.
Оцінюючи подану заяву, зазначаю наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Положеннями ч. 1 ст. 150 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно ч. 2 ст. 150 КАС України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Із процитованих норм вбачається, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття адміністративним судом, в провадженні якого знаходиться справа, або до якого буде подано адміністративний позов, певних процесуально-правових заходів щодо охорони прав, свобод та інтересів позивача, які б гарантували виконання рішення суду, у разі задоволення позову. Для задоволення судом поданого позивачем клопотання про забезпечення адміністративного позову останній має обґрунтувати необхідність задоволення такого клопотання та довести, що незадоволення клопотання призведе хоча б до одного із наслідків, передбачених ч. 2 ст. 150 КАС України.
Так, положення ст. 150 КАС України передбачають, що передумовою вжиття заходів для забезпечення позову, є клопотання сторони, в тому рахунку, із зазначенням очевидних ознак можливості заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача. Тобто, у випадку звернення позивача з клопотанням про забезпечення позову він повинен обґрунтувати причини звернення з таким клопотанням. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів позивача в адміністративному процесі механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.
Суд враховує, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України (стаття 65 Конституції України).
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу», частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно з частиною другою статті 17 Закону України "Про оборону України" громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Частиною 3 статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
В силу пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено режим воєнного стану, який триває і дотепер.
Отже, виконання громадянами України, придатними до військової служби, в період дії воєнного стану свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни як і дії відповідних державних органів щодо забезпечення виконання відповідних завдань, урегульовано законом, а тому за загальним правилом не вважається безпідставними.
У той же час, як на вагому обставину необхідності вжиття заходів забезпечення позову позивач посилається на те, що відповідач не розглянув його заяву від 06.11.2025 про виконання рішення суду.
Однак слід зауважити, що на даному етапі суд позбавлений можливості встановити наявність ознак протиправної бездіяльності суб'єкта владних повноважень, оскільки встановлення ознак протиправності є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.
Суд звертає увагу на те, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Тому сам факт бездіяльності суб'єкта владних повноважень (відповідача), яка, на думку заявника, порушує його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що така бездіяльність є очевидно протиправною і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню.
Безумовно, бездіяльність чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких вони поширюються. Така бездіяльність може завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно.
Проте відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є вкрай вагомими підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі, оскільки, як вже наголошувалося вище, такі обставини підлягають встановленню та доведенню в процесі розгляду справи по суті.
Також як на іншу ключову обставину необхідності вжиття заходів забезпечення позову заявник посилається на те, що прийняття відповідачем наказу про призов на військову службу під час мобілізації та відправлення його на військову службу під час мобілізації ускладнить або взагалі унеможливить виконання рішення суду у даній справі у разі задоволення позову, тобто позивач не зможе реалізувати своє право на відстрочку від призову під час мобілізації.
Водночас такі доводи заявника не можуть вважатися достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки такі передбачають можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються тільки на припущеннях.
Крім того, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження тієї обставини, що відповідач вживає заходи, що спрямовані на його мобілізацію (вручення повістки, мобілізаційного розпорядження тощо), що додатково свідчить про необґрунтований та передчасний характер поданої заяви.
Окрім того, суд зауважує, що відповідно до частини 2 статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Предметом оскарження у цій справі визначено дії (бездіяльність) ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо нерозгляду заяви позивача.
Отже, відповідачем за результатами розгляду заяв позивача не прийнято рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або рішення про відмову в наданні відстрочки, а тому, на переконання суду, згадувані вище заходи забезпечення, на вжитті яких наполягає позивач, є неспівмірними із заявленими у цій справі позовними вимогами.
Ба більше, суд враховує, що право особи на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації визначено статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та реалізовується в затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок № 560).
Зокрема, пунктом 63 Порядку № 560 передбачено, що військовозобов'язані, які звернулися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіональних органів СБУ чи відповідного підрозділу розвідувальних органів) із заявою про надання відстрочки, до прийняття рішення відповідною комісією не направляються для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, крім тих, що були раніше визнані обмежено придатними або тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров'я на строк від шести до 12 місяців відповідно до висновку військово-лікарської комісії, у разі закінчення строку дії довідки (постанови) військово-лікарської комісії, за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю.
У разі ухвалення комісією рішення про відмову у наданні відстрочки військовозобов'язаний, який підлягає призову на військову службу під час мобілізації, направляється на медичний огляд для визначення придатності до військової служби.
З наведених положень висновується, що у разі звернення військовозобов'язаної особи із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, до прийняття рішення відповідною комісією районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки така особа не направляються для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, тобто фактично не може бути мобілізована.
Суд іще раз наголошує, що наразі в матеріалах справи відсутні жодні докази про те, що відповідач вживає заходів, спрямованих на мобілізацію позивача, що додатково свідчить про необґрунтований та передчасний характер поданої заяви.
Отже, судом не встановлено достатніх підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може спричинити незворотні зміни у правовому становищі позивача, а ймовірність існування ризику, у зв'язку з яким і мали б, на його думку, вживатися заходи забезпечення позову, не підтверджується належними й допустимими доказами.
Таким чином, наведені вище обставини свідчать про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а тому заяву про забезпечення позову слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 150-154, 156, 248, 256, 294 КАС України, -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.
Ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання).
Суддя Комар Павло Анатолійович